Секреторна функція підшлункової залози

Підшлункова залоза виконує дві функції — зовнішньосекреторну (екзогенні панкреоцити та клітини протоків виробляють панк­реатичний сік) та внутрішньосекреторну (інсулоцити продукують інсулін, глюкагон, гастрин, які надходять у кров і впливають на ряд функцій).

Кількість соку підшлункової залози у людини становить 1,5— 2 л за добу. Реакція його лужна (рН 8,0—8,5), оскільки він мі­стить велику кількість гідрокарбонатів.

Сік підшлункової залози багатий на білки (до 10%). Це в основному ферменти, що діють на білки, жири та вуглеводи. Про­теолітичні ферменти, зокрема трипсиноген, хемотрипси-ноген, прокарбоксиполіпептидаза тощо, утворюють­ся в клітинах залози в неактивній формі. Активується трипсиноген ферментом ентерокіназою, яка продукується клітина­ми слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Таким чином, до виходу в дванадцятипалу кишку цей фермент неактивний

Запобігає його активізації також інгібітор, що виробляється в клітинах слизової оболонки дванадцятипалої кишки і оточує шаром молекули проферменту.

Активний трипсин активує хемотрипсиноген, переводячи його в хемотрипсин, а прокарбоксиполіпептидазу — в карбоксиполіпеп-тидазу. В соку підшлункової залози є й інші протеолітичні фер­менти — еластази, нуклеази та ін. Протеолітичні ферменти гідролізують білки до пептидів та амінокислот.

Ліполітичні ферменти — ліпаза, фосфоліпаза — гідролізують жири та фосфоліпіди до жирних кислот і гліцерину.

Амілолітичний фермент a-амілаза гідролізує крохмаль та глі­коген до оліго-, ди- та моносахаридів. Гідроліз жирів посилюється в присутності солей жовчних кислот та Са²⁺.

Значення соку підшлункової залози полягає в основному в то­му, що під його впливом гідролізуються білки та жири. Якщо пе­рев'язати протоку залози, то буде засвоюватись лише 40 % жи­рів та 50 % білків (до перев'язки засвоювалось відповідно 94 та 92 %). Гідрокарбонати, що входять до складу соку, нейтралізу­ють кислий хімус, який надходить із шлунка. Створюються оп­тимальні умови для дії ферментів підшлункової залози та кишко­вого соку.

Регуляція секреції підшлункової залози здійснюється комплек­сом нейрогуморальних механізмів.

Розрізняють три фази секреції: головну, шлункову та кишкову. Під час головної фази секреції основна роль належить нервовим впливам. Під впливом вигляду, запаху їжі, її надходження у ротову порожнину рефлекторно виділяється сік підшлункової залози. Секреція розпочинається вже через 1— 2 хв після початку приймання їжі. В цей час виділяється помірна кількість ферментів. Сік містить незначну кількість води та елект­ролітів. Симпатичні нерви здійснюють трофічний вплив на під­шлункову залозу, їх імпульси посилюють синтез органічних речо­вин, у той же час пригнічуючи їх виділення. Тому емоції та інші стани, внаслідок яких збуджується симпатичний відділ вегетатив­ної нервової системи, гальмують виділення соку. Під час шлункової фази нервові впливи зберігаються, але по­чинають діяти гуморальні фактори, зокрема шлунковий гастрин.

Кишкова фазахарактеризується чіткою залежністю кількості соку та його складу від складу хімусу. В цей час вирішальне зна­чення мають гуморальні фактори. Під впливом хімусу, що наді­йшов у дванадцятипалу кишку, утворюються два гормони — секре­тин і ХЦК-ПЗ. Тобто секретин утворюється у клітинах слизової оболонки дванадцятипалої кишки під впливом НС1, ХЦК-ПЗ, у клітинах цієї оболонки—під впливом продуктів гідролізу білків та жирів.

Секретин діє на клітини проток підшлункової залози. Під його впливом виділяється багато соку з високою концентрацією гідро­карбонатів та малою кількістю ферментів.

ХЦК-ПЗ впливає на синтез та виділення ферментів. У цей час виділяється мало соку, але він мі­стить значну кількість ферментів.

Під дією секретину відбувається лужна реакція в тонкій киш­ці. Секретин починає виділятись у кров, коли рН у дванадцятипа­лій кишці зменшується до 4,5. При рН менше від 3,0 виділення секретину значно зростає. Тоді виділяється сік з високою концент­рацією гідрокарбонатів. Він нейтралізує кислу реакцію хімусу, що надходить із шлунка. Таким чином, що кислішою буде реакція хімусу, то активніше вона нейтралізуватиметься.

Якщо в хімусі багато білків або жирів, то утворюється значна кількість ХЦК-ПЗ. Сік підшлункової залози за цих умов містити­ме високоактивні ферменти, що забезпечить повноцінний гідроліз названих речовин.

При прийомі їжі з різним вмістом білків, жирів та вуглеводів змінюються кількість та склад соку. Таким чином підшлункова залоза пристосовується до різних умов, тобто відбувається її адаптація.