Автоімунні процеси і автоімунні хвороби

Автоімунні процеси і хвороби розвиваються в результаті реакції імунної системи проти власних тканин і органів, внаслідок чого відбувається їх морфо-функціональне пошкодження (альтерація).

За механізмом розвитку розрізняють три групи автоімунних процесів. По-перше, автоімунізація може бути пов’язана з порушенням імунної толерантності, тобто стану ареактивності імунної системи по відношенню до антигенів своїх тканин і органів. У період дозрівання лімфоїдної тканини виникає імунологічна толерантність до антигенів усіх тканин і органів крім тканин ока, мозку, нервів, надниркових залоз, сім’яників та молочної залози. Антигени цих тканин відокремлені від лімфоїдної тканини фізіологічними бар’єрами. Вони носять назву імунологічно відособлених органів. А тому розвиток автоімунної патології можливий при порушенні фізіологічної ізоляції (тобто фізіологічних бар’єрів) антигенів цих органів.

Поряд з тим, під впливом збудників інфекційних та інвазійних хвороб, хімічних речовин, ліків, іонізуючої радіації, опіків, кормових токсикозів тощо може змінюватися антигенна структура органів і тканин організму. Утворені при цьому авто антигени стимулюють синтез імунною системою антитіл або формування Т-лімфоцитів-кілерів, які здійснюють агресію не лише проти змінених, але й проти нормальних тканин та органів, спричиняючи їх ушкодження.

Крім того, автоімунні процеси можуть розвиватися при попаданні в організм мікроорганізмів, які мають антигенні детермінанти, подібні за будовою до білків тканин організму тварин. Антитіла, що при цьому утворюються, перехресно реагують як з бактерійними антигенами, так і з білками власних тканин.

Морфологічні зміни при автоімунних хворобах характеризуються дистрофічними і запальними процесами в уражених органах. При цьому в клітинах паренхіми спостерігають дистрофічні і атрофічні зміни. В серологічних реакціях (наприклад, реакцією імунофлуоресценції) виявляють фіксовані на клітинах органів автоантитіла. В кровоносних судинах відмічають мукоїдне, фібриноїдне набухання і некроз їх стінок, часто поднані з тромбозом, у стромі органів – ексудація і інфільтрація її макрофагами, лімфоцитами, еозинофілами та нейтрофілами. Серед клітинного інфільтрату часто трапляються плазматичні клітини, які містять автоантитіла. В регіонарних лімфатичних вузлах і селезінці – ознаки гіперплазії та інтенсивна інфільтрація лімфоцитами, макрофагами й плазматичними клітинами. Автоімунні реакції відіграють важливу роль у патогенезі багатьох хвороб тварин і людини (опікова і променева хвороби, автоімунна диспепсія телят і поросят, гепатит, гломерулонефрит, міокардит, хронічний гастрит і ентерит, ревматоїдний артрит, ревматизм тощо). Діагностика автоімунних хвороб проводиться комплексно, але важливе значення має виявлення автоантитіл і сенсибілізованих лімфоцитів.