Імунологічна толерантність

В деяких випадках можлива ситуація, коли макроорганізм не здатний з тієї або іншої причини відповідати на певні АГ. Така невідповідність отримала назву імунологічної толерантності (лат. tolerare – терпіти, “терпимість) – специфічна імунологічна ареактивність, індукована антигеном, або це специфічне зниження або зникнення здатності організму стимулювати імунну відповідь на дію певного антигена. В сучасні літературі крім терміну “толерантність” інколи вживають терміни “імунологічна ареактивність“ або “імунологічний параліч”.

Це явище було відкрите П.Медаваром на мишах. Виявилось, що якщо ембріонам білих мишей ввести клітини селезінки інших ліній мишей (чорних), то дорослі білі особини, що виросли з цих ембріонів, не відторгали трансплантати шкіри чорних мишей, тобто ставали до них толерантними. Звичайні миші відторгали такі алогенні трансплантати. Аналогічні досліди провів М.Гашек на різних породах курей. В результаті експериментів виявилось, що природжена толерантність до антигену (толерогену) виникає, коли відбувається внутрішньоутробний контакт організму з цим антигеном. В цьому випадку організм після народження сприйматиме даний АГ як «своє». В даний час така толерантність пояснюється тим, що в ембріогенезі відбувається загибель клонів-попередників Т-лімфоцитів, здатних взаємодіяти з толерогеном.

Відомо, що по відношенню до більшості антигенів своїх власних тканин організм тварини толерантний, тобто не проявляє проти них захисних реакцій. Такий стан ареактивності на власні тканини якраз і формується в період ембріонального розвитку, тобто в період становлення і розвитку імунної системи. В цей період (згідно з концепцією Ф.Бернета, 1971) знищуються клони клітин (лімфоцитів), здатних реагувати на власні тканини. В цей період імунна система набуває властивостей розпізнавати свої і чужорідні антигени. Набута імунна толерантність до компонентів власного організму дозволяє лімфоїдних клітинам розпізнавати потенційно шкідливі сторонні клітини. У постнатальний період цей механізм збереження імунного гомеостазу продовжує діяти стосовно й власних клітин з антигенними відхиленнями внаслідок мутаційних процесів, тобто стосовно клітин, які зумовлюють виникнення новоутворень.

Окрім природженої, існує також і придбана толерантність, ступінь і тривалість якої залежить від дози антигену, його фізико-хімічних властивостей, фізіологічного стану організму і його генетичних особливостей. Придбана толерантність буває 2-х видів: високодозова і низькодозова. Високодозова толерантність виникає при попаданні в організм великих доз толерогена, особливо введеного на фоні пригнічення імунітету (опромінювання, застосування імунодепресантів). Така велика кількість АГ викликає загибель реактивних до нього лімфоцитів. Наприклад, якщо мишам ввести по 0,5 мікрограмів пневмококового полісахариду, у них розвивається стійкий імунітет проти подальшого зараження відповідними мікроорганізмами. Але якщо для імунізації використати дозу антигену в тисячу раз більшу, то замість імунітету розвинеться стан імунологічної толерантності до такого збудника і при подальшому зараженні тварини гинуть при повній відсутності захисту з боку імунної системи організму. Низькодозова толерантність виникає при введенні малих доз певних АГ. Вважається, що в даному випадку вона опосередкована активацією клітин-супресорів, що пригнічують імунну реакцію. В цілому ж в даний час обидва механізми підтримки толерантності (делеція клонів і їх супресія) розглядаються як взаємодоповнюючі.

Толерантність виникає через декілька годин або діб після введення антигену. Найчастіше це зворотний процес. Для підтримання толерантності необхідна присутність антигену, тобто повторні ін’єкції такого антигена продовжують стан толерантності.

Набута імунологічна толерантність – антипод набутого імунітету і, на відміну від нього, є патологічним явищем, оскільки практично знімає важливий механізму захисту організму від інфекцій, перешкоджаючи розвитку імунітету. В той же час природна толерантність до компонентів власного організму безумовно позитивне явище, так як сприяє збереженню постійності внутрішнього середовища (імунного гомеостазу).

Контрольні питання за темою: “Імунопатологія”

1. Що вивчає імунопатологія?

2. Морфологія гіперчутливості негайного типу (РГНТ)?

3. Анафілаксія та сироваткова хвороба, патогенез їх розвитку.

4. Охарактеризуйте реакцію гіперчутливості сповільненого типу (РГСТ).

5. Що таке автоімунні процеси і автоімунні хвороби?

6. Який механізм розвитку автоімунних процесів?

7. Що таке імунні дефіцити, їх етіологія?

8. Які прояви вікових імунних дефіцитів?

9. Причини виникнення та морфологічні ознаки вторинних імунодефіцитів.

10. Морфологічна характеристика акцидентальної інволюції тимуса.

11. Морфологія трансплантаційного імунітету.

12. Що таке імунологічна толерантність?