Морфологія алергічних реакцій

Алергічні реакції (реакції гіперчутливості) це імунні реакції, які здійснюються у сенсибілізованому організмі. При цьому виникає підвищена чутливість (гіперчутливість) організму до повторного введення антигена. Розрізняють гіперчутливість (алергію) негайного і сповільненого типів. Реакції гіперчутливості найкраще виражені у тканинах через які проникає антиген. Це слизова оболонка травного та респіраторного трактів і шкіра.

До РГНТ (ГНТ, алергія негайного типу) відносять анафілаксію, сироваткову хворобу, феномен Артюса та атопічні захворювання (сінна лихоманка, бронхіальна астма, харчові або медикаментозні алергії та ін.).

Гіперчутливість негайного типу обумовлена імунопатологічними механізмами, що пов'язані з гуморальним імунітетом. Ці механізми розвитку реакцій різні. Одні пов'язані з алергічними антитілами реагінами (Іg Е), які фіксуються на поверхні певних клітин (лаброцити, базофіли), що активізує виділення ними у кров гістаміну, серотоніну, ацетилхоліну та інших медіаторів. Викид медіаторів призводить до розвитку гострого запалення – анафілактичної реакції негайного типу. Інші – обумовлені цитотоксичною і цитолітичною дією на відповідні клітини циркулюючих антитіл або комплементу (цитотоксичні реакції). Третій механізм пов'язаний з токсичним впливом на клітини і тканини циркулюючих імунних комплексів (антиген-антитіло).

Наприклад, анафілаксія розвивається на повторне введення чужорідного білку. Перше надходження антигена (алергену) активує імунну систему, що призводить до синтезу антитіл – IgE (реагіни), які мають специфічну реактивність проти даного антигена. Потім вони фіксуються на поверхневій мембрані лаброцитів (тканинних базофілів) і базофілів крові завдяки високій спорідненості (аффінності) IgE до Fc-рецепторів. Синтез антитіл в достатній кількості для розвитку гіперчутливості триває приблизно тиждень або дещо довше. При подальшому введенні того ж самого антигена відбувається взаємодія антитіла (IgE) і антигена на поверхні лаброцитів або базофілів крові, що викликає їх дегрануляцію. З цитоплазматичних гранул лаброцитів в тканині виходять вазоактивні речовини (гістамін і різноманітні ферменти, які беруть участь в синтезі брадікініна і лейкотрієнів), які викликають вазодилятацію, збільшення судинної проникності і скорочення гладкої мускулатури. Тканинні базофіли також виділяють фактори, які є хемотоксичними для нейтрофілів і еозинофілів; при дослідженні препаратів з тканин, де виникла реакція гіперчутливості I типу, визначається велика кількість еозинофілів, а також в крові хворих спостерігається підвищення кількості еозинофілів. Еозинофіли активують як згортання крові, так і систему комплементу і сприяють подальшій дегрануляції базофілів крові і тканинних базофілів. Проте, еозинофіли також виділяють арілсульфатазу B і гістаміназу, які руйнують лейкотрієни і гістамін відповідно, таким чином вони послаблюють алергічну відповідь.

Сироваткова хвороба розвивається після першого введення гетерогенної сироватки крові внаслідок того, що до формування специфічних алергічних антитіл в організмі не відбувається повного руйнування попередньо введеного антигену (білку сироватки крові) і останнього зостається достатньо для розвитку алергічної реакції.

Феномена Артюса характеризується тим, що у відповідь на багаторазове парентеральне введення антигену в ділянці останнього введення (вирішальна доза) розвивається некроз тканини. Це пов’язано з тим, що попередні повторні введення антигена призводять до накопичення великої кількості преципітуючих антитіл в сироватці крові. Подальше введення того ж самого антигена веде до формування великих антиген-антитільних комплексів, які осідають локально в маленьких кровоносних судинах, де вони активують комплемент, що супроводжується розвитком важкої місцевої гострої запальної реакції з крововивливами і некрозом. Це явище спостерігається дуже рідко. Воно буває в шкірі після повторного введення антигена (наприклад, при вакцинації від сказу, коли робляться багатократні введення вакцини). Ступінь вираженості запалення залежить від дози антигена.

Атопічні захворювання характеризуються тим, що сенсибілізація організму відбувається практично непомітно попаданням невеликих доз алергену без парентерального введення останнього.

Для реакції гіперчутливості негайного типу характерна морфологія гострого імунного запалення. Пусковим механізмом розвитку цього запалення є імунна реакція. Йому властиві швидкість розвитку, перевага альтеративних і судинно-ексудативних змін та сповільнений перебіг відновлювальних процесів. Альтеративні зміни спостерігають у стінках судин, стромі та паренхімі. У судинах і стромі розвивається мукоїдне й фібриноїдне набухання, фібриноїдний некроз. У паренхіматозних елементах – дистрофічні зміни і некроз. Ексудативні процеси супроводжуються нагромадженням серозного, фібринозного або геморагічного ексудату, еміграцією нейтрофілів. Проліферативно-репаративні реакції (проліферація ендотелію, клітин адвентиції судин, поява мононуклеарно-гістіоцитарних елементів тощо) розвиваються пізніше і виражені слабше. В патології тварин реакції гіперчутливості негайного типу є складовою частиною патогенезу багатьох інфекційних і алергічних хвороб. Наприклад, казеозний некроз при туберкульозі, серозно-фібринозні серозити при гемофільозі свиней, висип (кропивниця) на шкірі при бешисі свиней, геморагічний гломерулонефрит, ендокардити, артрити, крупозна пневмонія тощо обумовлені патогенетичними механізмами, що тісно пов'язані з алергією негайного типу.

Реакція гіперчутливасті сповільненого типу (ГСТ, алергія сповільненого типу) обумовлена імунологічними механізмами, пов'язаними з клітинним імунітетом. У цій реакції беруть участь сенсибілізовані Т-лімфоцити-кілери і макрофаги, під впливом яких руйнуються клітини-мішені (цитоліз) і розвивається запалення. У вогнищах такого запалення формуються досить густі лімфоцитарно-макрофагальні інфільтрати і менш виражені ексудативні та альтеративні зміни. Лімфоцитарна й макрофагальна інфільтрація в осередку імунного конфлікту є відбиттям хронічного імунного запалення, яке лежить в основі гіперчутливості сповільненого типу. Алергічні реакції сповільненого типу відіграють важливу роль у патогенезі багатьох інфекційних та інвазійних хвороб тварин (туберкульоз, сап, бруцельоз, паратуберкульоз, гельмінтози та ін.). Морфологічним проявом ГСТ є також формування інфекційних та інвазійних гранульом (вузликів) в органах імунної та іншої систем. До клініко-морфологічних процесів ГСТ відносять шкірну туберкулінову пробу (реакцію хворої тварини на введення антигену).

Реакції ГНТ і ГСТ нерідко поєднуються або змінюють одна одну, відображаючи при цьому динаміку імунопатологічного процесу.