Сутність інфляції, її причини, форми, види і типи

Інфляція– це процес зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці.

Ззовні інфляція проявляється у зниженні купівельної спроможності грошової одиниці в усіх її формах: зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння валютного курсу, різке зростання попиту на споживчі товари і послуги тощо.

Зростання загального рівня цін, або інфляцію, вимірюють за допомогою індексів цін. Індекс цін – коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Кількісна характеристика інфляції визначається її рівнем, який вимірюється через показник темпу інфляції:

,

де Р₀ – індекс цін базисного року (з яким ведеться порівняння);

Р_n – індекс цін поточного (звітного) періоду (який порівнюється).

Залежно від темпів росту цін розрізняють три види інфляції:

помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно, до 10 % за рік (інфляція, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою). За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли приріст цін становить більше 10% за рік (20, 50, 100 або й більше відсотків за рік). Гроші швидко втрачають свою вартість, тому населення майже не заощаджує грошей у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за гроші товари або перевести їх за кордон (обміняти на іноземну валюту). Це веде до скорочення внутрішніх інвестицій, так як зникає стимул виробляти і вкладати капітал у виробництво. Якщо виробництво не зростатиме тривалий час, економіка зіштовхується із загрозою стагнації (застою чи спаду). Стагнація, що супроводжується інфляцією, швидко руйнує економіку і не створює механізмів виходу на шлях ефективного зростання, адже пропозиція товарів не зростає.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. Гроші різко втрачають свою вартість, перестають виконувати свої функції і відіграють дедалі меншу роль в економіці. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей, підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для купівлі споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає “інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати і надалі. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати “під майбутнє зростання цін”, а виробники завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, працю, кредит, що викликає нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль “зарплата – ціни”: Зростання цін веде до підвищення зарплати, а та – до подальшого зростання цін.

Зусилля виробників і окремих осіб спрямовується не на виробничу, а на спекулятивну діяльність . Підприємства нагромаджують сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін, а населення скуповує непродуктивні матеріальні цінності – ювелірні вироби, дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо.

Постійні стрибки цін підривають нормальні економічні відносини, порушуються фінансовий і кредитний механізми. Посилюється бартеризація господарських зв’язків.

В залежності від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат (інфляцію пропозиції).

При інфляції попиту сукупний попит зростає швидше виробничого потенціалу економіки, а тому ціни зростають, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Тобто виробничий сектор не може відповісти збільшенням реального обсягу виробництва на надлишковий попит, бо існуючі ресурси вже залучені.

Інфляція витрат виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів. Ціни зростають внаслідок збільшення витрат виробництва на одиницю продукції. При цьому ціни на ресурси зростають більш високими темпами в порівнянні із продуктивністю праці. Обсяги виробництва скорочуються, а рівень цін підвищується. Інфляція витрат породжує стагнацію – одночасно зростають ціни і скорочуються обсяги виробництва.

Правда, окремі економісти виділяють і позитивні наслідки інфляції:

- помірна інфляція сприяє зростанню обсягів національного виробництва у фазі піднесення;

- проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у напрямі зниження можна розв’язати за допомогою інфляції (через зниження реальної зарплати);

- при зростанні інфляції знижується природна норма безробіття, що сприяє підвищенню темпів економічного зростання.

Якщо помірна інфляція (до 10% за рік) має певні позитивні наслідки (ціни зростають швидше, ніж заробітна плата, що підвищує стимули до підприємницької діяльності), то галопуюча і, особливо, гіперінфляція, як правило, перетворюється у страшне соціальне зло із негативними наслідками:

- знижуються реальні доходи населення (особливо у громадян із фіксованими доходами);

- знецінюються фінансові активи із сталим доходом;

- порушується нормальний розподіл доходів між кредиторами і дебіторами;

- знижується мотивація до інвестування довгострокових програм;

- прискорюється матеріалізація грошей;

- знижується мотивація до праці;

- зменшується обсяг виробництва і рівень зайнятості в національній економіці;

- інфляція підриває управлінський механізм економіки.

Для вироблення ефективних методів боротьби з негативними соціально-економічними наслідками інфляції необхідно з’ясувати причини її виникнення. На жаль, у світовій економічній літературі не існує спільного погляду щодо причин інфляції, а тому існують і різні підходи щодо антиінфляційних заходів.

Переважна більшість економістів розглядає інфляцію як багатофакторний процес із різноманітними причинами інфляції, в тому числі інфляції попиту та інфляції витрат.

Причини виникнення інфляції попиту:

- надмірне зростання грошової маси;

- надмірні державні видатки;

- зростання чистого експорту;

- структурні зрушення в економіці;

- вибір між інфляцією та безробіттям і пов’язана з цим стимулююча політика уряду;

- інфляційні сподівання.

Причини виникнення інфляції витрат:

- спіраль “зарплата - ціни”, яка виникає за значного зростання номінальної зарплати;

- зростання процентних ставок;

- зростання цін на матеріальні ресурси, зокрема на енергоносії;

- структурні особливості національної економіки;

- економіка пропозиції. Пригнічення економічного розвитку через податки;

- монополізація економіки;

- інфляційні очікування.

Хоча, як видно, основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але існують й такі, що перебувають за її межами. Інфляція може переноситися і каналами світової торгівлі. Зростання цін на сировину та енергоресурси сприяють розвитку інфляції витрат. Скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу країни також спричиняють інфляцію. Отже, в сучасній економіці існує багато різних чинників, які породжують або посилюють інфляційні процеси.

Для економіки шкідливим є не лише надлишок, але і нестача грошей в обігу, що призводить до виникнення дефляції.

Дефляція – це загальне зниження цін внаслідок нестачі грошей в обігу. Вона веде до кризи надвиробництва, зниження сукупного ринкового попиту, що, в свою чергу, викликає скорочення масштабів виробництва, збільшує безробіття, знижує рівень добробуту нації тощо.

Тому уряди країн повинні здійснювати політику недопущення дефляцій них явищ.

В світовій практиці використовуються різноманітні методи боротьби з інфляцією.

При надто високих рівнях інфляції і зниження купівельної спроможності грошової одиниці практично до нуля, як правило, здійснюється нуліфікація грошей. За таких умов старі грошові знаки вилучаються із обігу і замінюються новими. Знецінені заощадження здебільшого не відшкодовують їх власникам. Нуліфікація як метод боротьби з інфляцією – надзвичайний засіб, до якого вдаються тільки за великих суспільних потрясінь (війни, революції, виникнення нових держав тощо).

В переважній більшості країн використовують механізм індексації, для того, щоб зменшити негативні наслідки від інфляції. В процесі індексації номінальні доходи громадян змінюються пропорційно змінам цін, що частково або цілком захищає їх від інфляції.

Проте індексація не є методом боротьби з інфляцією, а лише дозволяє послабити або уникнути її окремих негативних наслідків. Намагання здійснити повну індексацію доходів від інфляції призводить до певних негативних наслідків. По-перше, розкручується інфляційна спіраль, що веде до зростання темпів інфляції. По-друге, повна індексація доходів потребує значних державних видатків, що збільшує дефіцит бюджету.

Серед економістів існують різні погляди щодо методів боротьби з інфляцією. Так, зокрема, монетаристи вважають, що інфляція є виключно грошовим явищем і для її подолання потрібно уповільнити темпи зростання пропозиції грошей у національній економіці. Пропонується дотримування так званого грошового правила, згідно з яким темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання (для більшості розвинутих країн він становить 3-5% за рік).

Переважна більшість економістів вважає інфляцію багатофакторним процесом і пропонує використання широкого арсеналу знарядь. По-перше, це методи, які дозволяють знизити рівень інфляції порівняно швидко. І, по-друге, застосування антиінфляційної стратегії, спрямованої на недопущення інфляцій на тривалу перспективу.

Якщо ж інфляція вже розвинулась, то з метою її подолання необхідно застосовувати стримувальну макроекономічну політику (дезінфляцію). Але при цьому слід пам’ятати, що для зниження рівня інфляції на 1% необхідно зменшити обсяг ВВП країни приблизно на 5% або збільшити обсяг безробіття на 2,5%.

При проведенні політики дезінфляції слід враховувати вплив інфляційних очікувань. Адже висока інфляція є здебільшого результатом процесу, який розвивається внаслідок дії адаптивних інфляційних очікувань. При цьому уряд повинен здійснювати контроль за явищами і процесами, які формують у економічних суб’єктів поведінку щодо цін (темпи інфляції у попередніх періодах, темпи зростання грошової маси, номінальні процентні ставки за державні облігації, динаміку курсу національної валюти тощо).

Найшвидше долаються інфляційні очікування в тих країнах, де, по-перше, державна політика спрямовується на зміцнення механізмів ринкової системи, і, по-друге, уряд непохитно дотримується курсу на поступове подолання інфляції та користується довірою більшості населення.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.