Зайнятість і безробіття. Регулювання рівня зайнятості

Ефективне функціонування економіки країни пов’язане із залученням до економічного обороту всіх економічних ресурсів, придатних для виробництва товарів і послуг, включаючи і такий ресурс, як робоча сила. При повній зайнятості і раціональному використанні ресурсів, обсяг виробництва є максимально можливим (потенційним). За наявності неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва буде меншим від потенційного. Тобто при наявності безробіття втрачаються певні можливості з виробництва продукту. Одночасно воно є і причиною зниження купівельної спроможності населення, що веде до падіння сукупного попиту, сукупних заощаджень і, в кінцевому результаті, зменшення сукупних інвестицій в економіку і обсягів виробництва.

Безробіття в широких масштабах спричиняє соціальну і політичну нестабільність, для подолання якої витрачаються значні кошти держави на допомогу по безробіттю, утримання малозабезпечених сімей.

Існують різні погляди щодо причин виникнення та методів подолання неповної зайнятості.

В умовах ринкової економіки загальною причиною виникнення безробіття є порушення рівноваги на ринку праці: пропозиція праці перевищує попит на неї і частина працівників не може продати свою робочу силу. Що ж до причин порушення даної рівноваги існують різні погляди серед представників певних напрямків економічної теорії. Так, зокрема, неокласики вважають, що виникнення неповної зайнятості можливе лише в короткостроковому періоді (до 3-х років). Ринковий механізм саморегулювання здатний встановити рівновагу між попитом і пропозицією праці. Але втручання держави, профспілок і союзів підприємців не дозволяє йому це зробити. Більше того, саме їх діяльність і є причиною заміни вільної конкуренції на ринку праці на монопсонічну або монополістичну моделі, для яких характерними є довгі фази неповної зайнятості.

З точки зору марксизму, виникнення безробіття викликане зростанням органічної будови капіталу, тобто відносним зменшенням потреби у робочій силі у порівнянні з постійною частиною капіталу. Безробіття можливо подолати за рахунок зменшення величини робочого часу для зайнятих і залучення у виробництво тих, хто позбавлений роботи. Проте, в цьому не зацікавлені капіталісти.

На думку Дж. М. Кейнса і його послідовників, виникнення безробіття породжене недостатнім рівнем попиту на товари і послуги. А сам рівень зайнятості визначається безпосередньо не на ринку праці, а на товарному і грошовому ринках. Ліквідація безробіття можливе при співпаданні запланованої пропозиції товарів і запланованому попиті на них.

В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили. Рівень зайнятості в економіці країни визначається через показник рівня безробіття. Даний показник розраховується на основі економічно активного населення (робочої сили) країни, до числа якого входять зайняті і безробітні. До зайнятих відносяться особи, що виконують певні види робіт, а до безробітних – особи працездатного віку, які не мають роботи і здійснюють пошуки для працевлаштування.

Відношення чисельності безробітних (Б) до загальної кількості економічно активного населення (З+Б) називають рівнем безробіття:

В економіці країни розрізняють такі види безробіття:

Фрикційне – пов’язане з постійним рухом населення між регіонами і видами праці, а також із певними стадіями життя людини (зміна місця проживання, звільнення і пошук нової роботи, працевлаштування після закінчення навчального закладу тощо).

Структурне– пов’язане із структурними змінами в економіці, що призводять до диспропорцій на ринку праці внаслідок появи нових професій або їх зміни.

В економіці країни завжди існує фрикційне і структурне безробіття, які разом складають природний рівень безробіття.

При природному рівні безробіття кількість безробітних не перевищує числа вільних робочих місць. Такий стан в економіці вважають повною зайнятістю.

В економіці країни часто виникають ситуації, коли існує надлишкове безробіття, тобто коли кількість безробітних перевищує число вільних робочих місць. Дане безробіття утворює такі його форми, як циклічне, технологічне, сезонне безробіття.

Циклічне – виникає на етапі спаду і застою і пов’язане, таким чином, із циклічністю розвитку ринкової економіки.

Технологічне – виникає внаслідок ліквідації частини робочих місць у зв’язку із механізацією і автоматизацією виробництва, впровадженням “безлюдних” технологій.

Сезонне – характерне для галузей економіки із сезонним характером виробництва: сільського господарства, океанського риболовства, туристичного обслуговування, готельного господарства та деяких інших.

Рівень безробіття є важливим економічним показником, який використовується при аналізі ефективності функціонування національної економіки. Безробіття зумовлює значні матеріальні втрати, так як впливає на зменшення виробництва ВВП.

Для вимірювання втрат національної економіки від безробіття використовують закон Оукена, суть якого зводиться до наступного: перевищення фактичного безробіття над природним (надлишкове безробіття) на кожен відсоток призводить до відставання ВНП на 2,5 %.

Марксистська концепція вважає, що безробіття неможливо подолати в умовах ринкового господарства, більше того, що воно буде прогресивно зростати. На думку представників неокласичної концепції, воно долається шляхом саморегулювання ринку праці, головними чинниками якого є зниження рівня заробітної плати і збільшення вартості граничного продукту праці. Тому впровадження досягнень НТП, які сприятимуть створенню додаткових робочих місць, цю проблему може вирішувати. З погляду Дж. М. Кейнса, вирішення проблеми безробіття або регулювання його рівня можливе через зміну величини сукупного попиту. Ефективний попит досягається за рахунок державного втручання в економіку, а саме через податкову систему і систему державних видатків.

Особлива роль ним відводиться інвестиціям, які, по-перше, створюють “первинну” зайнятість робочої сили, і, по-друге, ці додаткові робітники, пред’являючи додатковий попит на предмети споживання, необхідність і можливість виробництва яких створюють “вторинну” зайнятість. В результаті подальшої ланцюгової реакції з’являється ефект мультиплікатора зайнятості:

Величина коефіцієнта мультиплікації вказує на кількість додаткових робочих місць, які можуть утворитися на одиницю приросту інвестицій. Звідси можна визначити, яку кількість додаткових інвестицій необхідно залучити в економіку, щоб отримати необхідну кількість додаткових робочих місць.