Аудит у господарському контролі: сутність і призначення

Зміни, що відбулися в суспільно-політичному устрої України на поч. 90-х рр. XX ст. у результаті здобуття нашою державою незалежності, стали одночасно причиною та основою для перетворень в політичній, соціальній, економічній сферах.

У результаті програм роздержавлення та приватизації державного майна власниками підприємств у сфері виробництва, надання послуг і виконання робіт стали юридичні та фізичні особи. Громадяни України таким чином стали приватними власниками, тому набули право не лише отримувати прибутки від роботи підприємства, але й контролювати його діяльність. Для вжиття таких дій стала необхідною відповідна інформація про фінансовий стан і результати роботи підприємства, в яке вкладено кошти. Причому інформація повинна бути достовірною та відповідати нормам чинного законодавства за змістом і формою викладення. Крім того, в ринкових умовах одним із перспективних і необхідних напрямів розвитку будь-якої діяльності є залучення коштів інвесторів. Рішення щодо вкладення коштів інвестори можуть прийняти тільки на основі показників успішності роботи підприємства.

Прикладів необхідності інформації про результати діяльності юридичних осіб можна навести велику кількість. Найважливіші вимог, що висувалися до такої інформації, - доступність і надійність.

Доступність до показників, які характеризують роботу підприємства, забезпечила держава. Нормативними актами передбачено обов'язковість складання підприємствами різних форм власності фінансової звітності. Вона містить узагальнену інформацію про майно, яким володіє підприємство, отримані ним доходи та понесені витрати, суми прибутку або збитку. На підставі наведених відомостей зацікавлена особа (користувач) може зробити висновок про результативність роботи підприємства, його надійність та наявність можливостей подальшого розвитку. Більше того, відкриті акціонерні товариства зобов'язані не лише складати фінансову звітність, але й оприлюднювати її - друкувати у засобах масової інформації.

Взагалі, сьогодні інформація про фінансовий стан будь-якого підприємства цікавить багатьох користувачів: акціонерів, власників, інвесторів, постачальників, покупців, державні контролюючі органи, суди, банки, співробітників фірми, адміністрацію тощо. Причому користувачі від якості цих відомостей залежать безпосередньо.

Для забезпечення отримання користувачами достовірної звітності (адже досить часто для відображення кращого стану ніж він є насправді, підприємства наводять нереальні показники) чинним законодавством вимагається проведення перевірки звітності, що оприлюднюється, - проведення аудиту.

Слово "аудит" ("audit") виникло понад дві тисячі років тому і походить від латинського слова "audio", що означає "він чує", "слухач", "вислуховувати".Саме так у духовних навчальних закладах називали найкращого учня-відмінника, якому вчитель доручав перевіряти інших учнів. Звідси й походження назви "аудит" (audio) - "слухач". Споріднене нього слово "аудиторія" підтверджує і визначає приміщення, призначення слухання лекцій і бесід.

Аудитор ("auditor") означає "той, що слухає". Щодо появи аудиторів у сфері підприємництва, то біля XIII ст. у сфер: (бухгалтерського обліку виділяються дві відповідальні особи: бухгалтер (у його повсякденній діяльності зберігались функції організації та ведення обліку) та аудитор, на якого покладалися функції незалежного контролер перевіряє бухгалтерські рахунки. Іншими словами, з XIII ст. аудитор і бухгалтер, залишаючись людьми однієї професії, набулизовсім різних повноважень і статусу.

В одному із нормативних актів XIII ст. - "Tretyce of Husbandry" - були визначені вимоги до аудитора: він повинен бути відданим та благорозумним, знати свою справу. Облік же повинен бути зрозумілим кожному, щоб можна було судити про розміри прибутків і витрат.

Аудиторами називали тих осіб, які, слухаючи показники звітності, встановлювали правильність обліку та звітності підприємств. Слухання відбувалося тому, що самі аудитори, як і більшість населення тих часів, не вміли читати.

Взагалі практика публічного слухання звітів проіснувала до XVII ст. Зростання загального рівня освіченості громадян, причетних до ведення бізнесу, встановлення вимог щодо ведення бухгалтерського обліку, юридична та аудиторська практика сприяли перетворенню аудиторів на справжніх перевіряючих, які встановлювали правильність інформації на основі вивчення документів підприємства.

Аудит в Україні почав розвиватися з 1991 р., а Закон України "Про аудиторську діяльність" було прийнято 22 квітня 1993 р. Закон визначив правові засади здійснення аудиту в Україні та був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Відповідно до закону створена Аудиторська палата України, яка функціонує як незалежний, самостійний орган з управлінням аудиторською діяльністю на засадах самоврядування.

Основною передумовою здійснення аудиту, згідно із Законом, є взаємна зацікавленість власників (акціонерів), держави в особі її контролюючих органів і самого аудитора в забезпеченні реальності й достовірності фінансової звітності.

Закон України "Про аудиторську діяльність" визначив, що аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Дійсно, в сучасних умовах основним завданням аудиту, як і в стародавні часи, залишається встановлення достовірності та правильності звітності, яка оприлюднюється. Разом із тим, на сучасному етапі законом виділено обов'язковий аудит (для певної категорії підприємств у випадках передбачених законодавством), а також ініціативний - проводиться за рішенням власників або керівника господарюючого суб'єкта, який найчастіше є не просто перевіркою звітності, а всього бухгалтерського обліку - аудиторською послугою.

Враховуючи зазначене, до послуг аудиту можуть належати послуги, Пов’язані зі знаннями не тільки бухгалтерського обліку, але й економічного аналізу, господарського контролю, господарського законодавства та особливості участі підприємства в досудовому та судовому процесах вирішення спірних ситуацій.

Тобто, сьогодні аудит перетворився на самостійну сферу комерційної діяльності, є комплексом професійних послуг з перевірки звітності, підготовки та надання рекомендацій в сфері обліку та економіки, фінансів і права, а також допомоги з їх практичного застосування. Це дає можливість підприємству, яке використовує послуги аудиту, вибрати найкращі способи адаптації в конкретній ринковій ситуації з метою досягнення позитивних результатів.

Усі ці дії, що. пов'язані з наданням послуг, може виконати головна в системі аудиту дійова особа - аудитор.

Враховуючи таку широку сферу послуг, які можуть бути замовлені, аудитор повинен бути висококваліфікованим спеціалістом у сфері обліку та контролю, фінансів й аналізу, економіки та права, який має повноваження здійснювати аудиторську діяльність підприємств на договірній основі з подальшим наданням офіційних висновків. Це спеціаліст, який застосовує свої знання на практиці, тобто має навики дослідження документів й операцій і вміє виявляти недоліки та факти відхилень у діяльності господарюючого суб'єкта.

Велике значення мас професійний такт аудитора, дотримання ним норм етики. На практиці зустрічається некоректне ставлення аудиторів до матеріально відповідальних і посадових осіб, інших учасників аудиту, недооцінка думок, що висловлюються обліковими працівниками та іншими особами. Таких вчинків необхідно уникати та підтримувати свій авторитет і престиж професії на належному рівні.

Підприємство може враховувати зауваження аудитора, а може й не враховувати їх. Але це не означає, що аудитор повинен захищати клієнта у всіх випадках, адже іноді клієнт допускає відхилення від норм і може здійснювати протиправні дії. У такій ситуації аудитор повинен своєчасно попередити клієнта про незаконність Дій і можливість негативних наслідків. Проте святий обов'язок аудитора - зробити все, що в його силах, метою недопущення відхилень підприємством-клієнтом від вимог, встановлених законодавством.

Головне для аудитора - знання, а за думку, викладену в аудиторському висновку, платить клієнт. Аудитор "засобом", який забезпечує довіру до звітності, який в певній мірі гарантує порядність відносин, що складаються між особами, які приймають участь у господарських процесах.

До особи, яка бажає стати аудитором, висувають ряд вимог: повна вища освіта;

Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат на право займатися аудиторською діяльністю, виданий Аудиторською палатою України за результатами складених іспитів. Система іспитів, яка проводиться для отримання сертифікату, повинна визначити достатність знань здобувача сертифікату в таких сферах як: теорія і практика аудиту, кодекс професійної етики аудитора; бухгалтерський облік, податкова звітність; фінансовий аналіз та фінансовий менеджмент, право; інформаційні технології.

Термін дії сертифікату становить 5 років. Обов'язковою умовою „подовження терміну його дії є постійне обов'язкове удосконалення сертифікованими аудиторами професійних знань.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою підприємницькою діяльністю, що не виключає їх права на одержання дивідендів від акцій і доходів від інших корпоративних прав.

За неналежне виконання професійних обов'язків Аудиторська палата України може застосувати до аудитора стягнення у вигляді попередження, зупинити дію сертифікату на термін до одного року аби анулювати сертифікат.

Більшість умов престижу аудитора визначаються суспільством і державою. Проте і людина повинна робити все, що від неї залежить, для підтримання нього престижу на належному рівні. Це означає, що соціальний статус аудитора і його престиж пов'язані з роллю контролю в державному устрої. Він характеризується соціальною іа економічною значимістю з особливостями функціонування аудиторських фірм у порівнянні з іншими органами, що здійснюють контрольну діяльність. Крім того, авторитет аудитора (а це повага, можливості певного впливу) визначається його соціальною роллю як посадової особи, яка виступає від імені певного органу та одночасно громадянина, що володіє сукупністю визначених прав і обов'язків перед суспільством.