Економічна сутність податків та їх функції у державних фінансах.

Економіка України характеризується своєю соціальною орієнтацією, що доповнюється державним регулюванням і передусім податковим регулюванням. Стрижнем податкового регулювання є система економічних засобів оперативного втручання держави в економічні процеси – регулювання темпів і пропозицій розширеного відтворення, встановлення цін на продукцію, тощо. Такою регулюючою функцією наділені податки як стимулюючий чинник у примноженні накопичень окремих осіб та господарюючих суб’єктів різних форм власності, що є основним джерелом економічного інвестування. З іншого боку податкове регулювання розглядається і як сукупність заходів, що здійснюються через наявність певних регулятивних механізмів, які закладені в структурі окремого податку та завдань, що перед ним ставляться.

Структура податкової системи і механізм функціонування її складових елементів охоплюють основні ланки економіки. Комплексне використання податків сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, структурній перебудові господарського комплексу без пригнічення їх економічної активності, регулюванню платоспроможного попиту господарюючих суб’єктів та жителів. Вужча спрямованість податкової політики – формування у виробничій сфері грошового капіталу. На наступних стадіях його нагромадження за рахунок заощаджень і доходів населення. Отже, чим вищий рівень податкових пільг для підприємств і населення, тим більша ймовірність нагромадження грошових ресурсів, що в підсумку перетворюються у позичковий капітал.

Податок є важливим елементом ринкового механізму, де всі форми господарської діяльності органічно вписуються в систему податків, зборів, платежів і пільг, які перебувають у відносинах і зв’язках один з одним задля досягнення мети – наповнення бюджету країни та сприяння економічному росту.

Держава, як об’єднуюче начало економічної діяльності людей, виконує одну із головних функцій – оподаткування. Внаслідок оподаткування між державою і платником податку формуються економічні відносини на основі вартісного виміру задля створення централізованого грошового фонду для виконання державою своїх функцій.

Економічний зміст податків визначається їх функціями:

Розподільна функція полягає у перерозподілі вартості створеного ВВП між державою та юридичними і фізичними особами. Наприклад, корпорації сплачують податок з прибутку, внески до фонду соціального страхування. Працівники зайняті в корпораціях сплачують податок з фізичних осіб, внесок до фонду соціального страхування із заробітної платні та інше;

Фіскальна функція полягає у формуванні доходів бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів за встановленими нормами. Фіскальний механізм забезпечує встановлення відносин між державою і платником податку та забезпечує:

Ø баланс між доходами і видатками бюджету держави;

Ø розподіл податкових надходжень;

Ø забезпечення соціальних гарантій громадян;

Ø забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров’я, оборони та управлінні.

Регулююча функція, через податковий механізм, забезпечує державі процес регулювання соціально-економічних відносин шляхом впливу податків на різноманітні сторони діяльності платників податків.

За допомогою податкових ставок та податкових пільг держава намагається регулювати процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності населення, перерозподіл доходів.

В умовах державного регулювання змін сукупного попиту і пропозиції, обсягів заощаджень, напрями спрямування інвестицій, зовнішньоекономічну діяльність, значимість дискреційної політики зростає. Це означає, що від рішення уряду залежать зміни у податкових і державних видатках. Іншими словами, держава через діяльність податкового механізму забезпечує цілеспрямоване регулювання податків та державних видатків, які мають реальний вплив на ВВП, зростання зайнятості, контроль за інфляцією та сприяння соціально-економічного зростання[8].

Податки, як вартісні регулятори безпосередньо впливають на економіку через заохочувальну спрямованість або ж обмежувальну (пригнічуються ті види виробництва у розвитку яких держава не заінтересована).

При політиці заохочування (стимулювання) уряд на свій власний розсуд може здійснювати:

Ø без збільшення норм податків збільшити державні видатки;

Ø зменшити податки;

Ø застосовувати певну комбінацію попередніх двох.

Для прикладу, із збільшенням урядових видатків в умовах спаду економіки сукупний попит зростає більше ніж приріст урядових видатків. Це відбувається завдяки процесу мультиплікації. Отже, щоб збільшити первісне споживання на певну величину, уряд повинен знизити податки на більшу величину. При комбінації збільшення видатків і зниження податків державне керівництво може домогтися зростання споживання і збільшення реального ВВП.

Стимулювальна податкова політика має за мету стримати зростання попиту. Коли існує інфляція попиту уряд може зменшити свої видатки для сповільнення або усунення інфляції попиту. Державне керівництво може використовувати зниження податків для збільшення видатків на споживання, відповідно, щоб зменшити видатки на споживання – підвищувати податки.

Задля досягнення таких темпів зростання економічна теорія пропонує активне використання стримуючих заходів. В цих умовах вплив держави може бути забезпечено через форми непрямого оподаткування як на макрорівні так і на мікрорівні. Непрямі податки на мікрорівні здатні стимулювати виробництво продукнції, а на макрорівні забезпечити податкові надходження.