ТЕМА 9. ОСНОВИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

Мета завдання:

Засвоїти:

відмінності фінансового та управлінського обліку;

методи обліку витрат.

На рубежі XIX — XX ст. система бухгалтерського обліку розділи­лася на дві відносно самостійні підсистеми: фінансовий і виробни­чий, виробничий; облік пізніше розвинувся в управлінський.

У фінансовому обліку формується інформація про: витрати (у цілому) і доходи компанії, стан дебіторської і кредиторської заборгованості, стан фондів (капіталу), фінансові результати, май­но і т. п.

В управлінському обліку формується внутрішня інформація підприємства про витрати виробництва. Останні враховуються за видами, статтями витрат, місцями їхнього виникнення, тобто по струк­турних підрозділах, а також по центрах відповідальності (хто відпові­дає за ті чи інші витрати).

Найбільш загальна класифікація розходжень між фінансовим і уп­равлінським обліком може бути сформульована таким чином. Вона включає деякі розходження за наступними критеріями (див. таблицю). В управлінській бухгалтерії фінансовий результат визначається за виробами і на цій основі потім за внутрішніми й зовнішніми сег­ментами діяльності.

Управлінська бухгалтерія використовується для визначення фінансового результату за: виробами, центрами відповідальності, новими технологічними рішеннями, зонами реалізації усередині країни і за її межами, каналами реалізації, категоріями покупців, групами населення й інших позицій, за якими приймаються тактичні й стратегічні рішення. Управлінська бухгалтерія використовується середніми і великими фірмами.

Сегментом діяльності є будь-яка позиція, за якою визначається фінансовий результат зіставлення витрат з випуском. Вони підроз­діляються на внутрішні (вироби, центри відповідальності) і зовнішні (нові потреби в продукті, зони і канали реалізації, представництва та ін.).

Основні порівняльні характеристики фінансового
й управлінського обліку

Наприклад, у Франції фінансовий результат відображається на спеціальному рахунку “Аналітичний фінансовий результат”, підсу­мок якого, як правило, дорівнює експлуатаційному результату фінансової бухгалтерії. При цьому в управлінській бухгалтерії ре­зультат установлюється за статтями калькуляції при використанні повної собівартості чи тільки за перемінними витратами при розрахунку усіченої собівартості. В останньому випадку визначаються дві категорії маржі.

Маржа — це різниця між ціною виробу і змінними витрата­ми. Маржа першої категорії визначається після вирахування з­мінних витрат, другої — після вирахування прямих постійних вит­рат. Використовується в ціноутворенні для визначення мертвої точ­ки, у якій рівень прибутку дорівнює нулю і нижче якої знаходиться зона збитку, а вище — зона прибутку.

В управлінському обліку витрат застосовують методи фактич­ного розрахунку витрат за всіма статтями калькуляції (full cos­ting), ”точно-в-час” (Just in time). В обліку витрат за традиційною методологією визначають пов­ну собівартість зробленої продукції з розподілом накладних витрат за кальку­ляційними об'єктами (за будь-яким базисом, найчастіше — прямій зарплаті).

При методі Стандарт кост витрати враховують за стандарт­ними (нормативними) сумами (матеріальні витрати — без засто­сування первинних документів) з наступним обліком відхилень на спеціальних “конверсійних” рахунках (conversional accounts) і їхнім списанням за рахунок прибутку. Прибуток, обчислений ви­ходячи зі стандартних витрат, називається маржинальним (marginal profit). Стандарти витрат обчислюють на основі тех­нології виробництва і є її невід'ємною частиною. Зміни норм ви­никають у надзвичайно рідких випадках, велику аналітичну цінність має витрата понад норми, а економія визнається при відсутності порушень технології.

Схема обліку витрат на виробництво і реалізацію за системою Стан­дарт кост:

Матеріали Матеріали (конверсійний рахунок)

Фактично 200/200 Норма 180

баланс 20/200

Зарплата Зарплата (конверсійний рахунок)

Фактично 400/400 Норма 390

Баланс 10/400

Накладні витрати Накладні витрати (конверсійний

рахунок)

Фактично 800/800 Норма 770

Баланс 30/800

Комерційні витрати Комерційні витрати (конверсійний

рахунок)

Фактично 150/150 Норма 145

Баланс 5/150

Готова продукція

Норма

Матеріали 180 Нормативна собівартість

Зарплата 390 реалізованої продукції 1 000

Накладні витрати 770 Залишок на складі 340/1 340

Продаж

Нормативна собівартість Продажна вартість

реалізованої продукції 1 000 реалізованої продукції 1400

Комерційні витрати

по нормі 145

Прибуток маржинальний 255/1 400 1 400

Прибутокі збитки

Збитки: Прибуток маржинальний

20 255

5/65

Прибуток від реалізації 190/255 255

Система Директ костинг заснована на принципах Стандарт коста з тією відмінністю, що за дебетом рахунків виробничих витрат (ос­новних і конверсійних) враховуються тільки прямі витрати. Накладні витрати без розподілу списуються за рахунок маржинального при­бутку, що дорівнює різниці виторгу від продажів і прямих норматив­них витрат. Собівартість продукції обмежена прямими витратами (так звана усічена собівартість).

Система “точно-в-час” застосовується в умовах автоматизовано­го виробництва і є європейською ідеєю, але реалізована в Японії (ком­панія “Тойота”). Вона поєднує систему Стандарт кост з організацією оперативного обліку витрат за допомогою картотеки заводу, переміщу­ваних відповідно до графіка їхньої обробки. Закупівлі здійснюють “з коліс”, у точно обговорений з постачальниками час, а випущена продукція без складування відвантажується покупцям, що робить ав­томобілі компанії дешевшими.

Змінні й постійні витрати визначаються з використанням математичних розрахунків (рівняння лінійного зв'язку). Логічний підхід (віднесення прямих витрат до перемінних, а накладних до постійних, орієнтований поділ накладних витрат на змінні й постійні) не дає надійних результатів.

У підсумку слід відзначити, що управлінський облік застосо­вується насамперед для контролювання внутрішніх операцій фірми. Питання про застосування внутрішньої підсистеми обліку і контро­лю вирішує адміністрація фірми. У цій підсистемі створюється інфор­мація про витрати виробництва, що групуються за видами, місцями виникнення, носіями витрат (видами продукції). Управління витрата­ми здійснюється через діяльність людей. Тому в управлінському об­ліку обов'язково виділяються такі його об'єкти, як центри відповідаль­ності.

Важливим об'єктом управлінського обліку є виявлення результатів, аналізуючи які встановлюється ефективність діяльності внутрішніх підрозділів. Метою управлінського обліку є забезпечення інформа­цією менеджерів, відповідальних за досягнення конкретних вироб­ничих цілей. Інформація управлінського обліку не підлягає публікації і складає комерційну таємницю. Адміністрація самостійно встанов­лює склад і терміни представлення внутрішньої звітності. Управлін­ський облік спрямований на вибір оптимальних управлінських рішень. Він утворює єдину систему планування, обліку, аналізу, про­гнозування витрат і доходів.

Основні положення для запам’ятовування:

В управлінському обліку формується внутрішня інформація підприємства про витрати виробництва. Останні враховуються за видами, статтями витрат, місцями їхнього виникнення, тобто по струк­турних підрозділах, а також по центрах відповідальності (хто відпові­дає за ті чи інші витрати).

В управлінській бухгалтерії фінансовий результат визначається за виробами і на цій основі потім за внутрішніми й зовнішніми сег­ментами діяльності.

В управлінському обліку витрат застосовуються методи фактич­ного розрахунку витрат за всіма статтями калькуляції (full cos­ting), ”точно-в-час” (Just in time).