Аналіз правової основи.

Правовий аналіз справи відрізняється від аналізу фактичних обставин по справі і полягає в тому, щоб порівняти версію справи з описом, даним в правовій нормі (статті закону) і дати відповідь на питання, чи охоплюються обставини справи певною нормою, чи потрібно відшукати іншу норму. [1]

Але перш ніж порівнювати версію справи з описом правової норми, треба відшукати цю норму в величезному правовому просторі українського законодавства. Саме тому, ця стадія роботи зі справою, вважається найскладнішою, особливо для початківців, які не мають досвіду роботи. Складність полягає в тому, що:

1) відповідні відносини можуть регулювати не одна, а декілька нормативно-правових актів;

2) регулювання відносин відбувається не тільки нормами українського, а й міжнародного законодавства та судової практики;

3) нормативно-правові акти можуть бути різної юридичної сили між якими в кінці кінців може виникнути колізія; так наприклад, зустрічаються непоодинокі випадки надання переваги, органами податкової служби, внутрішнім інструкціям перед законом.

4) швидкість зміни законодавства теж має негативний вплив на продуктивність роботи юриста;

Саме тому, уміння працювати з нормативним матеріалом - одна із запорук швидкого і якісного вирішення справи та демонстрація найважливіших навиків професійної майстерності. На допомогу сучасним юристам приходять такі досягнення техніки, як комп'ютерні пошукові програми, Інтернет, зокрема офіційний сайт Верховної Ради та інших органів державної влади України, які суттєво полегшують механічний пошук потрібної правової норми[1].

Отже, аналіз нормативної основи справи є одним з головних етапів вирішення будь-якої ситуації.

Для вирішення вище зазначених проблем, існують правила роботи з нормативними актами:

1) Відшукати всі НПА, які регулюють дані відносини, інші правові акти (правозастосовчі, акти нормативного тлумачення законодавства).

2) Знайдені акти згрупувати за юридичною силою.

3) Вирішити питання про подолання колізій окремих положень НПА, якщо вони існують.

4) Узгодити дію НПА (в часі, просторі та за колом осіб) з реальними обставинами справи. [4]

Розглянемо ці правила більш детально. 1. Пошук і групування НПА.Не можна обмежуватися одним НПА, як би прямо і повно він не врегульовував відносини, оскільки зміст правого регулювання можна визначити тільки з їх сукупності. Важливе значення у правовому регулюванні відіграють Постанови Пленуму Верховного Суду, Пленуму Вищого господарського суду, Вищого адміністративного суду, рішення і висновки Конституційного суду України, які хоча формально не є джерелами права, але суди при винесенні рішень враховують їх положення; а також акти застосування правових норм усієї системи органів державної влади України. Для того, щоб правильно зрозуміти (усвідомити) правові норми, можна користуватися коментарями до кодексів і консультаціями визнаних фахівців у галузі права, які можна знайти у будь-якій комп'ютерній пошуковій програмі або Інтернеті1, засобах масової інформації тощо.

Ієрархія нормативно-правових актів:

1) Конституція України - Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу.

2) Закони, прийняті на референдумі.

3) Нормативно-правові акти Верховної Ради України: закони України.

4) Нормативно-правові акти Верховної Ради України: постанови ВР України. Наприклад, Постанова ВР України № 247-УІ від 8.04.2008 „ Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України".

5) Нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст. 106 Конституції Президент України, на основі Конституції у межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997.

6) Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ - вищий орган у системі органів виконавчої влади - у межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції). Наприклад, Постанова КМ України №761 від 27.08.2008 „Про затвердження Технічного регламенту засобів індивідуального захисту".

7) Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції). Вони, як правило, поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкаються прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, їх зобов'язані виконувати інші суб'єкти права. Накази міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти: інструкцію, положення, порядок. Наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласним бюджетом та бюджетами територіальних громад затверджений Наказом Мінфіну України від 3.11.2000.

8) Нормативно-правові акти органів місцевої виконавчої влади. Виконавчу владу в областях та районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органів державної влади видає розпорядження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян, які перебувають на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів адміністрації видають накази.

9) Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції). Сільський, селищний,міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення.

10) Локальні нормативно-правові акти. До локальних нормативних актів належать акти, що видають державні установи та організації всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань. Вони поширюються на членів цих організацій, а також частково на осіб, що перебувають на їх території (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу [3, с. 305-308]

Таким чином, юридична сила нормативно-правового акту — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави [1, с. 108]. Це означає, що від місця державного органу в ієрархічній системі державного апарату залежить і обов'язковість тих актів, які вони видають, тобто кожен наступний акт у запропонованому списку має відповідати всім попереднім актам.

2. Подолання колізій. Колізії - це розбіжності між приписами двох або більше чинних норм права, що регулюють ті самі суспільні відносини.

Усунути колізії можна трьома способами:

1. Скасувати всі нормативні акти, що містять суперечливі норми, і видати замість них новий акт.

2. Скасувати всі нормативно-правові акти, що містять суперечності, крім одного, який і регулюватиме відносини.

3. Прийняття спеціальних колізійних норм, які дозволяють обрати норму (право), обов'язкове для регулювання конкретних суспільних відносин. Наприклад, колізійна норма ЦК України „ закон, застосований до спадкоємства" говорить, що відносини стосовно спадкоємства визначають за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє місце проживання. Ця норма дозволяє уникнути юридичних колізій між нормативними актами різних країн у сфері спадкоємства.

4. Оскільки під час вирішення конкретної справи консультанти обмежені в часі і не можуть звернутися до правотворчих органів з проханням видати такі акти, то юридична практика виробила деякі способи подолання колізій для одноразового вирішення конкретної справи. Тоді варто брати за основу такі правила:

5. Якщо існує колізія між нормами в НПА різної юридичної сили, то застосовують норму, розміщену в акті, який має вищу юридичну силу щодо інших.

6. Якщо існує колізія між нормами, що містяться в НПА однакової юридичної сили, то застосовують норму, розміщену в акті, виданому пізніше. Це положення виходить з правила, відповідно до якого нововидані акти скасовують застарілі акти, що стосуються того самого предмета регулювання.

7. Якщо існує колізія між нормами в загальному та спеціальному нормативних актах однакової юридичної сили, то застосовують норму, розміщену в спеціальному акті. Прикладом загального акта є Інструкція, затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України „ Про порядок проходження виробничої практики студентами ВНЗУкраїни". Спеціальною щодо вказаного акта буде інструкція, затверджена Наказом того ж міністерства про порядок проходження виробничої практики студентами ВНЗ України, які навчаються за конкретними спеціальностями, як от студентами медичних вишів. У випадку колізії між нормами цих актів застосовується другий акт [2, с. 233-234].

3. Узгодження меж дії НПА з реальними обставинами справи- це визначення, чи поширюється даний НПА на конкрет­ні правовідносини, покладені в основу справи. Для цього треба чітко встановити межі дії НПА.

Дія нормативно-правових актів- це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, то­му встановлення меж його дії є провідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які станов­лять зміст акта.

Дію нормативно-правового акта визначають три параметри:

ü дія у часі,тобто термін дії або час, упродовж якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;

ü простір,на який розповсюджується дія нормативно-правового акта;

ü коло осіб, які потрапляють під дію нормативно-правового акта, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акта виникають конкретні юридичні права та обов'язки [1 , с. 108].

Дія нормативно-правового акта в часі залежить від:

1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напряму темпоральної дії нормативного акта;

3) моменту зупинення дії нормативного акта;

4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, дія закону (нормативного акта) починається від моменту набуття законом чинності. З цього часу всі організації, посадові особи і громадяни зобов'язані керуватися ним, виконувати і дотримуватися його.

У ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України є чітке правило: „ закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом". Якщо це правило порушується, то вони не є чинними.

Докладніше це питання регулює Указ Президента України № 503/97 від 10.06.1997 „ Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності".

Ст. 1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями „ Офіційний вісник України", ,,Відомості Верховної Ради України", „ Урядовий кур'єр", газету ,,Голос України", „ Офіційний вісник Президента України ". Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Порядок набуття чинності нормативними актами:

Згідно із ч. 5 ст. 94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набувають чинності через 10 днів від дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не

передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Згідно з ч. 5 зазначеного Указу №503/97 від 10.06.1997 нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта - з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачено у самих актах.

Згідно із ст. 1 Указу Президента України № 493/92 від 3.10.1992 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набуття чинності. Нормативний акт включають до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікують в „ Офіційному віснику України".

Рішення органів місцевого самоврядування згідно із п. 5 ст. 59 Закону України „ Про місцеве самоврядування в Україні" набувають чинності від дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

Згідно із ст. 41 Закону України „ Про місцеві державні адміністрації" нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності від моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набувають чинності з моменту їх оприлюд нення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Другою важливою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів буває:

1) пряма - акт поширюється на:

ü всі відносини, які виникли після набуття ним чинності, " відносини, які виникли до набуття ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набуття ним чинності). Наприклад, п. З ст. 2 Цивільного процесуального кодексу говорить, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи;

2) переживаюча - має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і надалі існують, діє попередній нормативно-правовий акт (наприклад, Цивільний кодекс України у ст. 5 містить положення: якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набуття ним чинності. Тобто якщо до набрання чинності новим Цивільним кодексом завдано майнової шкоди, а наступного дня він набув чинності, то відшко­дування шкоди відбуватиметься за старим ЦК).

3) зворотна - нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набуття ним чинності. Мало того, можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів уже за новим нормативно-правовим актом (наприклад, ст. 5 Кримінального кодексу України: закон про кримінальну відповідальність, який скасо­вує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідаль­ність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість).

Загалом пряму дію мають усі нормативно-правові акти, зворотну та пряму - тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте Конституція України встановлює обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст. 58 говорить, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність, зворотної сили не має.

Третій параметр, яким визначають дію нормативного акта в часі, - момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили.

Підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який їх прийнято (закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу з настанням 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які їх розраховано (втратили сенс і тому припинили дію акти періоду Другої світової війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

ü пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

ü фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Зупинення (призупинення) дії нормативного акта - тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, зумовлене конкретними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може й орган, що прийняв його, й інший орган, якщо такі повноваження надає йому закон. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх

дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності.

Дія нормативно-правового акта у просторі — це поширення його впливу на якусь територію, державу в цілому чи регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним й екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися на:

ü всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

ü територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо

інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Усі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовують тільки у чітко передбачених законом випадках.

Дія нормативно-правового акта за колом осіб визначається їх поширенням на суб'єкти права. Розрізняють:

ü нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин;

ü нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на окреме коло спеціальних суб'єктів (до прикладу, Закон України „ Про статус народного депутата України", Закон України „ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Отож, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акта поширюється на всіх осіб, що перебувають на визначеній території, а винятки прямо встановлено в самому нормативно-правовому акті [3, с. 308-315].

По цивільних справах зміст і послідовність аналізу правової основи залежать від характеру правового спору. Тому правовий аналіз починається із визначення об'єкту правового регулювання. В першу чергу необхідно визначити, до яких правовідносин відносяться спірні відносини; речово-правових, зобов'язальних чи деліктних.

Якщо буде встановлено речово-правові відносини спору, то слід визначити, якими нормативними актами вони врегульовані та з допомогою якого способу захисту (віндикаційного, негаторного,) вони можуть бути захищені.

При встановлені зобов'язальних відносин необхідно встановити конкретний вид зобов'язань, зокрема, договорів та проаналізувати всі правові положення, які врегульовують ці види зобов'язань. Згодом слід проаналізувати сам договір, і дати оцінку всім включеним до нього умовам.

Проаналізувавши вимоги нормативних актів (в цивільних справах це, як відомо, не лише цивільний, сімейний, житловий та інші кодекси, але і ряд інших законів і підзаконних актів), договорів, угод, необхідно зіставити кожне із цих положень права з встановленими фактичними обставинами і визначити їх відповідність чи невідповідність.

Наприклад, проводячи аналіз вимог нормативних актів по справі громадянки О. до громадянки К., слід в першу чергу з'ясувати:

1. що законодавець розуміє під приватною власністю на земельну ділянку;

2. права та обов’язки власника;

3. права та обов’язки інших осіб по відношенню до приватної власності;

4. встановити перелік документів які повинні підтверджувати таке право власності;

5. способи які передбачені законодавством щодо захисту своєї приватної власності від протиправних посягань інших осіб.

Якщо зіставити з диспозицією статей нормативних актів описані громадянкою К. фактичні обставини справи, то ми прийдемо до висновку, що земельна ділянка на якій знаходились ворота громадянки О., є дійсно її приватною власністю, так як громадянка К., має на цю земельну ділянку всі необхідні документи передбачені ст.126 Земельного кодексу України. І відповідно до ст. 90 та 91 Земельного кодексу України в яких містяться відомості про права і обов’язки власників земельної ділянки, громадянкою О. було порушено право громадянки К., вільно користуватись та розпоряджатись своєю власністю, (земельною ділянкою) та порушенні обов’язки добросусідства.

Але не дивлячись на порушення з боку громадянки О., законодавством передбаченні у ст.. 152 Земельного кодексу України, законні способи захисту своєї власності, які проігнорувала громадянка К., і самовільно перенесла ворота громадянки О. зі своєї приватної земельної ділянки, чим і порушила чинне законодавство.

Таким чином, зіставлення диспозицій чинного законодавства та фактичних обставин справи, дає підстави стверджувати, про порушення вчиненні як з боку громадянки О. так і з боку громадянки К.

Беручи до уваги, що громадянка К. неодноразово попереджувала громадянку О. про те, щоб вона перенесла свої ворота за межі земельної ділянки громадянки К., перш ніж самовільно прибрати ці ворота, суд може вирішити справу на користь громадянки К..

Якщо юрист досліджує кримінальну ситуацію, то її правовий аналіз - це вирішення питання про наявність складу злочину в діяннях конкретної особи чи його кваліфікацію.

Для цього слід послідовно вирішити ряд правових питань:

• чи є в Особливій частині Кримінального кодексу опис діяння, який можна застосувати до цієї ситуації?

• яка із статей Кримінального кодексу поширюється на опис фактичних обставин справи?

• чим відрізняються встановлені фактичні обставини діяння від подібних діянь описаних в суміжних статтях Кримінального кодексу?

При цьому слід враховувати, що застосування норм кримінального закону за аналогією є неприпустимим.

В цій роботі стане в пригоді вчення про склад злочину та знання кожного із елементів його складу.

На цьому етапі не можна покладатися лише на свою пам'ять. Необхідно ще раз прочитати та перевірити текст статті Кримінального кодексу, уточнити роз'яснення Пленуму Верховного Суду, перевірити за коментарем а також іншими джерелами тлумачення кримінального закону, зміст та смисл статті Кримінального кодексу.

Також належить вияснити, який вид шкоди заподіяний (пряма шкод_а втрачена вигода), які умови відповідальності передбачені законом за спричинення цієї шкоди ( характер шкоди, наявність та характер вини можливість відповідальності без вини, вплив на ступінь відповідальності поведінки самого потерпілого, наявність причинного зв'язку, тощо) [14].

4.