Метод приросту

Приріст — це збільшення вартості, внаслідок природного росту або процесу дозрівання. Фермери спостерігають приріст при виро­щуванні врожаю чи худоби. Ліси й розсадники збільшуються у вар­тості з ростом дерев і рослин. Деякі вина з часом кращають. Чи є приріст доходом? Чи варто визнавати його як дохід? Періодичне визнання приросту як доходу не прийнято на практиці.

Теоретики розділилися з приводу природи приросту. Деякі запе­речують визнання приросту як дохід. Вони стверджують, що хоча немає сумнівів у тому, що активи збільшилися, але технічний процес виробництва продовжується і за ним піде переведення активу у ліквідні активи.

Інші вважають, що з економічної точки зору визнання приросту може бути виправданим, але поточна дисконтована вартість (необ­хідна для порівняльної оцінки ТМЗ) залежить від таких факторів, як майбутні ціни на ринку і майбутні витрати на забезпечення росту, збирання врожаю і підготовку товару до продажу, щодо яких немає достатньої визначеності.

Дозволено визнання доходу в момент завершення виробництва для деяких сільськогосподарських товарів, що “мають негайний ринок: збуту за встановленими цінами, на які виробник не може вплинути”. Однак в офіційних заявах бухгалтерських організацій нічого не гово­риться про можливе поширення цього принципу на сільськогоспо­дарські товари, що знаходяться у процесі дозрівання чи виробництва і мають готовий ринок збуту за встановленими цінами.

Метод відкриттів (Міжнародна практика)

Пропозиція Комітету з цінних паперів США щодо обліку визнання резервів (RRA) для виробників нафти і газу пожвавило інтерес до ви­користання методу відкриттів для обліку у видобувних галузях про­мисловості. Як було згадано вище у відношенні приросту, немає: сумнівів у тім, що активи підприємства можуть значно збільшитися шляхом розробок і відкриттів. Багато хто стверджує, що фінансова звітність компаній видобувної промисловості могла б бути поліпше­на, якби відкриті ресурси відображалися як активи, а зміни в запасах: нафти і газу включалися у доходи. Їхні аргументи за метод відкриттів засновані на значущості відкриттів у процесі заробітку і точці зору, що ринкова ціна товару може бути визначена.

У деяких випадках не існує розумної гарантії одержання виторгу від реалізації і визнання доходу, що відстрочується. Звичайно, засто­совується один із двох методів відстрочки визнання доходів доти, поки не будуть отримані кошти, а саме: метод продажу на виплат (installment sales method) чи метод відшкодування витрат вироб­ництва (cost recovery method). У деяких ситуаціях кошти надходять до терміну постачання чи передачі власності і враховуються як попе­редня оплата, тому що операція з продажу є незавершеною. Це нази­вається методом попередньої оплати (deposit method).

Одним з найбільш розповсюджених є метод продажу на виплат. Розглянемо його більш докладно.

Метод продажу на виплат (installment sales method) наголошує на одержанні коштів, а не на продажу. Він визнає прибуток у тім періоді, коли надходять кошти, а не в тім, коли має місце реалізація. Метод обліку на виплат виправдується тим, що під час відсутності розумної основи для оцінки ступеня імовірності збору коштів доход не повинен визнаватися доти, поки кошти не будуть отримані.

Вираз “продаж на виплат”, звичайно, використовується для опису будь-якого виду продажів, оплата за які провадиться періодично час­тковими платежами протягом тривалого періоду часу. Даний метод застосовується в сфері роздрібної торгівлі, де усі види сільськогос­подарського і домашнього устаткування, а також меблі продаються на виплат. Іноді він також застосовується у галузі, що робить вироб­ниче устаткування, де монтаж устаткування оплачується протягом тривалого періоду часу. З недавнього часу цей метод став застосову­ватися і у галузі освоєння земель.

Відповідно до методу обліку на виплат визнання доходу відстро­чується доти, поки не будуть отримані кошти. Як доходи, так і со­бівартість реалізованої продукції визнаються в тім періоді, коли відбув­ся продаж, а визнання відповідного валового прибутку відстрочуєть­ся доти, поки не будуть отримані кошти.

Витрати компанії визнаються в зв'язку з обліком відповідних до­ходів за один звітний період. Правилом фінансового обліку є розді­лення витрат на поточні (зумовлені поточними доходами) і відкладені. Перші йдуть у звіт про прибуток і збитки, другі — в баланс.

Для одержання поточних витрат рахунку витрат за операційною діяльністю вони класифікуються симетрично рахункам поточних до­ходів, але додатково специфікуються на рахунки виробничих і наклад­них витрат. Виробничі прямі витрати (direct operating expenses) вклю­чають матеріали і зарплату (у тому числі пільгові виплати і відпускні виробничих робітників і лінійного інженерного персоналу) у промис­лових компаніях; товари — в торгових компаніях. Прямі витрати фор­мують вартість продажів (cost of sales, COS) і групуються за видами продукції/товарів для статей вартості продажів у сегментній звітності.

Накладні витрати (overheads) враховуються на рахунках, що відкри­ваються за статтями з наступним групуванням у звіті про прибуток і збитки на адміністративні, загальні, комерційні витрати за іншою озна­кою (загальні і комерційні витрати). У фінансовому обліку розподілу накладних витрат (за групами продукції/товарів і на НЗВ) не потрібно, вони в повній врахованій сумі визнаються витратою в звітному періоді.

До адміністративних витрат (administrative expanses) відносяться: зарплата дирекції і персоналу офісу (salaries of directors and office stuff), оплата понаднормових (overtime premium), місцеві податки (rates), вит­рати на зв'язок, поштові і передплату (communications, postege, subscriptions), на освітлення й опалення (lighting and heating), страху­вання (insurance), орендну плату (rent), транспортні витрати (automobile expenses).

До загальних витрат (general expenses) відносяться: зарплата ро­бочих загальногосподарських функцій (wages) і менеджерів (salaries), амортизація основних засобів і НМА (depreciation and amortization) комунальні витрати (utilities), банківське обслуговування (bank charges), витрати на відрядження (traveling), представницькі (entertenance).

Адміністративні й загальні витрати можуть мати спільне наймену­вання адміністративних. Витрати на банківське обслуговування мо­жуть бути представлені окремою статтею фінансових витрат у звіті про прибутки і збитки.

До комерційних витрат (selling/distribution expenses) входять: зар­плата менеджерів з продажів і виплати торговим представникам (salaries of sales managers and commissions), витрати на відрядження і представницькі витрати менеджерів з продажів і торгових представ­ників, маркетингові й рекламні витрати (marketing and advertising), транспортні витрати з доставки товарів покупцям (carriage outwards), надані знижки (diskaunts allowed, але можуть списуватися на прибу­ток), списані безнадійні борги (bad debts written off).

Облік доходів і витрат за іншою діяльністю (gains and losses) здійснюється на рахунках вибуття основних засобів, фінансових опе­рацій з цінними паперами і відсотками, курсових різниць, оренди.

Схема обліку доходів і витрат основної діяльності у фінансовому звіті компаній окремих країн не має кардинальних розходжень. Для її розуміння потрібно знання облікової політики, плану рахунків і об­лікової процедури.

Вибуття основних засобів до закінчення терміну їхнього корисно­го життя пов'язано з визначенням фінансових результатів, що вклю­чаються в статтю іншого прибутку і збитків від операційної діяльності звітів про прибутки і збитки (у статтю екстраординарного прибутку і збитків, у деяких країнах).

Екстраординарні операції розкриваються в поясненнях до сум, причин, обставин і є самостійною статтею про прибуток і збитки. До них може відноситися закриття/перепродаж одного з підприємств холдингу, реструктуризація з розрахунком відповідного податку на прибуток, продаж земельної ділянки. Такі операції наводяться у звіті статтями доходів, витрат і фінансового результату з екстраординар­ної діяльності (окремим розділом). Застосовується також варіант розміщення екстраординарного прибутку/збитку після статті на при­буток від звичайної діяльності (Великобританія), що не означає відсутності оподатковування екстраординарної діяльності. У плані рахунків компаній можуть бути передбачені рахунки для обліку таких операцій.

Одним з видів витрат компаній є нарахований податок на прибу­ток. Розрахунок цього податку проводиться від прибутку, обліченого за правилами фінансового бухгалтерського обліку (accounting profit). Поряд з цим обчислюється податок на прибуток, розрахований за по­датковими правилами (taxable profit).

Різниця між ними враховується як відкладене зобов'язання за бухгалтерськими правилами (deferred taxation assets — переплата), і відображається в пасиві балансу, якщо нарахований податок на прибуток за бухгалтерськими правилами більший фактичного (deferred taxation liabilities —доплати). Відкладене оподатковуван­ня в балансі представляється у складі довго- і короткострокових статей.

Описаний спосіб обліку оподатковування і його представлення у звітності називається методом економічних зобов'язань з оподатку­вання, він пов'язаний із принципом нарахування. Традиційний спосіб обліку фактичного оподаткування називається методом юридичних зобов'язань, він пов'язаний з касовим принципом.

Відкладене оподатковування має альтернативні варіанти:

Нульове (nil provision/flow through), при якому визнається тільки фактичне оподатковування, а відкладене відсутнє.

Повне (full provision/comprehensive allocation), при якому цілком визнається відкладене оподаткування.

Часткове (partial provision) застосовується до найбільш підтвер­джених відкладених податкових платежів.

Для обліку відкладеного оподаткування відкриваються рахунки витрат за податками, відкладеного оподаткування і податків до спла­ти. Оборот рахунка витрат за податками списується в зменшення ба­лансового прибутку, сальдо рахунка відкладеного оподаткування при­водиться в балансі, сальдо рахунка податків до сплати показує забор­гованість з податків за звітний період. Переплата податків при скла­данні балансу переводиться у вигляді попередньої оплати.

Загальна схема обліку відкладеного оподатковування залежить від співвідношення балансового і податкового прибутку.

Приклад. Балансовий прибуток перевищує податковий: балансо­вий — 120, податковий — 100, ставка податку на прибуток — 30%. Податок від балансового прибутку — 36, від податкового — 30. Різни­ця в оподаткуванні наводиться в пасиві балансу за статтею відкладе­них податкових зобов'язань (відкладений кредитор).

Д-т Витрати з податку на прибуток 36

(податок від балансового прибутку)

К-т Відкладене оподаткування 6

(різниця в податку)

К-т Податок на прибуток до сплати 30

(податок фактичний)

Приклад. Податковий прибуток перевищує балансовий: балансо­вий — 200, податковий — 250, ставка податку на прибуток — 30%. Податок від балансового прибутку — 60, від податкового — 75. Різни­ця в оподаткуванні наводиться в активі балансу за статтею відкладе­них вимог (відкладений дебітор).

Д-т Витрати з податку на прибуток 60

(податок від балансового прибутку)

Д-т Відкладене оподаткування 15

(різниця в податку)

К-т Податок на прибуток до сплати 75

(податок фактичний)

Нараховане оподаткування розподіляється за декількома звітни­ми періодами. Ставка податку може коректуватися в періоді списан­ня різниць. При невизначеності майбутніх ставок списання відкладе­ного оподаткування провадиться за ставкою на звітну дату (серед­ньою ставкою). Виникаючі різниці в ставках податків списуються за рахунок резерву відкладеного оподаткування/резервів.

Різниці звичайно виникають з амортизації основних засобів, ви­торгу, пенсійних відрахувань, податковим збиткам, при консолідації звітності компаній з різною валютою.

У цілому облік відкладеного оподатковування розрізняється по країнах:

Відсутній унаслідок збігу облікових і податкових правил: Греція, Туреччина.

Те ж, але визначається тільки при складанні звітності відповідно до МСБО: Японія, Франція, Швейцарія, Швеція.

Те ж, але визначається лише при зміні бази/методу оподатку­вання: Данія, Бельгія.

Постійна облікова практика: Німеччина, Великобританія, Нідер­ланди, Люксембург, Ірландія, Іспанія, Португалія, США.

За кордоном основою визначення фінансового результату є викори­стання методу “витрати-випуск”, що рекомендується до використання нормами Міжнародного комітету з бухгалтерських стандартів і Четвер­тою директивою Європейського економічного Співтовариства (1978 р.).

Основою цього є визначення фінансового результату порівнян­ням витрат з випуском у фінансовій бухгалтерії, витрати враховуються лише за елементами, що дозволяє визначати в бухгалтерському обліку знову створену вартість і фінансовий результат.

Загальний фінансовий результат встановлюється двома варіанта­ми, що забезпечують збереження особливостей французької й англо­саксонської систем бухгалтерського обліку.

У французькому варіанті загальний результат роботи підприєм­ства визначається шляхом підсумовування експлуатаційного, фінан­сового і надзвичайного результатів.

У англосаксонському варіанті для визначення доходів і витрат використовують таку класифікацію: виробництво, транспорт, постачання, реалізація, фінанси і бухгалтерія, персонал, адміні­стрування.

Однак при обох варіантах основою розрахунку є поділ в обліку фінансо­вої бухгалтерії витрат за елементами минулої і знову створеної вартості.

Основні положення для запам’ятовування:

Відповідно до принципу визнання доходу (revenue recognition principle) він визнається тоді, коли 1) він реалізований чи може бути реалізований і 2) він зароблений.

Дохід від продажу товарів визнається в момент продажу, під яким звичайно мається на увазі постачання покупцям.

Дохід від наданих послуг визнається тоді, коли послуги були надані і по них може бути виставлений рахунок.

Дохід від надання іншим прав на використання активів підприєм­ства у вигляді відсотка, ренти й авторського гонорару визнається з ча­сом чи з використанням активу.

Дохід від продажу активів, що не є товарно-матеріальними за­пасами, визнається в момент продажу.