Мета завдання

Засвоїти:

— класифікацію довгострокових активів;

— сутність амортизації;

— методи рівномірної та прискореної амортизації;

— зміст виснаження природних ресурсів;

— особливості амортизації нематеріальних активів.

Поряд з оборотними активами кожне підприємство володіє основними засобами та іншими матеріальними та нематеріаль­ними активами, що використовуються у бізнесі.

Довгострокові активи використовуються в господарській діяльності протягом декількох років, і затрати на їх придбання або створення переносяться на собівартість реалізованих то­варів чи послуг частинами.

Довгострокові активи в Балансі, як правило, відображають­ся за статтями “Земля, будівлі, споруди, обладнання, інвестиції, нематеріальні активи”.

В залежності від обліку перенесення вартості матеріальних довгострокових активів на продукцію розрізняють три їх види:

— активи, вартість яких зменшується в результаті їх зносу і переноситься на продукцію методом амортизації (будівлі, обладнання);

— активи, вартість яких зменшується в результаті їх виснаження (природні ресурси);

— активи, вартість яких у ході виробничої діяльності не зменшується (земля).

Строк корисного використання операційних активів, які нале­жать компанії, варіюється від 2 років до 5, 10, 20 і більше років.

Строк корисної служби активу та його ліквідаційну вартість встановлює кожен власник самостійно.

При обліку довгострокових активів використовуються облі­кові концепції, передбачені міжнародними стандартами бухгал­терського обліку:

— принцип вартості — у день придбання довгострокових активів їх оцінюють та відображають в обліку за купівельною вартістю, вираженою в грошовому еквіваленті;

— принцип погодженості — протягом усього періоду експлуатації (від моменту придбання до моменту списання) витрати з використання довгострокових активів визначають та відображають в обліку так, щоб максимально погодити їх із тими доходами, які отримала компанія за цей період унаслідок їх експлуатації;

— визнання прибутку чи збитку — визначення фінансового результату від експлуатації довгострокових активів у день списання його з балансу з будь-якої причини.

В Балансі матеріальні активи часто показуються як основні засоби або засоби виробництва, тобто будівлі, споруди, облад­нання, транспортні засоби враховуються як виробничі засоби.

Залежно від характеру й порядку оплати основних засобів розрізняють такі методи їх придбання:

1. шляхом сплати готівкою;

2. у кредит;

3. в обмін на акції компанії, що придбаває основні виробничі фонди;

4. шляхом бартерного обміну;

5. шляхом будівництва господарським способом;

6. шляхом одержання в дар від іншої компанії.

Згідно з принципом вартості всі доречні та необхідні вит­рати, які здійснюються компанією при придбанні, розташу­ванні та підготовці до експлуатації довгострокових активів, за вирахуванням грошових знижок при придбанні, мусять бути відображені в обліку на спеціально призначеному для цього рахунку. Ці витрати виражаються в грошах як сума, яку спла­чено, чи яку має бути сплачено.

Компанія сплатила $70,000 за ділянку землі. Крім того, сплаче­но посереднику — $2,000, за юридичні послуги — $1,000, за демон­таж будівлі, що знаходилась на вказаній земельній ділянці $2,000.

Для відображення в обліку придбаної земельної ділянки бух­галтерія складе бухгалтерське проведення:

Земельна ділянка 75,000.

Грошові кошти 75,000.

Витрати на транспортування та монтаж обладнання також включаються до первинної (купівельної) вартості.

Цікавим є облік придбання групи довгострокових активів, тобто здійснення “паушального платежу”.

Придбаваючи земельну ділянку з будівлею, що на ній роз­ташована, компанія сплачує за них єдину суму, але ці довго­строкові активи враховує окремо. У відповідності з принци­пами обліку на будівлі і споруди слід нараховувати знос, а на земельну ділянку — ні. Ось чому дуже важливо обґрунтова­но та раціонально визначити із загальної суми частину, яку було сплачено за земельну ділянку, і частину, яку сплатили за будівлю.

Доцільним буде застосування принципу розподілу пропор­ційно поточної ринкової вартості кожного з відповідних активів на дату придбання.

Для визначення такої вартості компанії звертаються до пос­луг незалежних експертів чи державних податкових служб.

У випадку бартерного обміну існують два способи відобра­ження придбаних виробничих основних засобів на балансі під­приємства:

— або за їх ринковою вартістю

— або за вартістю активів, які були віддані в обмін отриманих.

Часто балансова й ринкова вартість довгострокових активів не співпадає, тоді компанія, що здійснила обмін, в залежності від різниці між балансовою й ринковою вартістю, відображає при­бутки чи збитки від обміну.

Одна компанія обмінює парк автомобілів, що їй належить, балансовою вартістю $100,000 на земельну ділянку, яка відобра­жена в балансі іншої компанії, вартістю $120,000. Ринкова ціна парка автомобілів $120,000 (цей показник можна знайти в ката­логах уживаних автомобілів).

Перша компанія має прибутки $20,000 і земельну ділянку вартістю $120,000, а інша не одержує прибутку, але не має і збит­ків, бо віддаючи актив вартістю $120,000, вона одержала актив такою ж вартістю $120,000.

У разі виготовлення чи будівництва основних засобів для власних потреб до собівартості об'єкта включаються всі ма­теріальні витрати, заробітна плата персоналу, зайнятого на спо­рудженні об'єкта, накладні витрати, пов'язані з даним об'єктом основних засобів.

Балансова вартість таких споруд не повинна перевищува­ти їх ринкову вартість, у разі перевищення різниця відобра­жається як збитки компанії, так як вважається, що вона не принесе економічної вигоди в майбутньому — така вимога записана в Положенні про концепції фінансового обліку як принцип консерватизму.

Якщо затрати на будівництво власними силами менші, ніж ринкова вартість, то балансова вартість дорівнює фактичним витратам. У цьому випадку ефект буде досягнутий пізніше, шля­хом зменшення витрат на амортизацію і, як наслідок, — підвищен­ня доходу, який принесуть основні виробничі засоби, збудовані господарським способом.

Якщо основні виробничі засоби будувались власними силами і для цього залучались кредитні кошти, то відсотки по боргових зобов'язаннях є різновидом накладних витрат і включаються у балансову вартість основних виробничих засобів. Американські фахівці вважають це найбільш правильним, і наполягають на капіталізації процентних виплат, тобто необ­хідності включати їх у балансову вартість, а їх суму рекомен­дують зменшувати разом з вартістю об'єкта в міру нарахуван­ня по ньому амортизації.

Таке правило діє і сьогодні, воно оформлене стандартом, що є складовою частиною GAAP “Загальноприйняті принципи бух­галтерського обліку” в США.

Підприємству належить більша частина використовува­них ним активів. Якщо підприємство орендує будівлі, споруди, транспортні засоби чи обладнання, то вони належать орендодав­цеві і не відносяться до власних засобів орендаря.

При цьому підприємство-орендар здійснюється запис:

Капітальна оренда 10,000.

Зобов'язання з оренди 10,000.

Оренда основних засобів на тривалий термін, що майже дорівнює строкові служби цих засобів, називається капіталь­ною орендою. Цікаво те, що засоби виробництва, які знаходять­ся в капітальній оренді строком, наприклад, 10 років, можуть бути відображені як засоби підприємства. Тобто капітальна оренда є винятком із правила про те, що засоби підприємства включають у себе засоби виробництва й права власності, які належать підприємству.

Засоби виробництва, за винятком землі, мають обмежений строк експлуатації.

Унаслідок використання основні засоби старіють, погіршу­ються їх технічні можливості, тобто вони фізично й морально зношуються.

Період часу, який підприємство планує використовувати об'єкт основних засобів, називається строком служби засобів, але в мо­мент придбання основних засобів неможливо точно визначити, скільки буде експлуатуватись об'єкт, тому його доводиться пла­нувати.

При визначенні строку корисної служби активу слід брати до уваги такі важливі фактори, як технологічні зміни, погіршення якості активу, фізичне його використання, моральне старіння і, по можливості, за строк служби приймати меншу з двох величин.

Протягом строку служби об'єкта підприємством використо­вується певна частка його купівельної вартості, ця частка є вит­ратами підприємства.

Процес визначення частки собівартості об'єкта основних засобів, яка включається у витрати протягом усього заплано­ваного строку служби об'єкта основних засобів, називається амортизацією.

Розмір амортизації окремих об'єктів основних засобів визна­чається такими показниками:

1. фактична первісна вартість;

2. визначена ліквідаційна вартість;

3. визначений строк корисного використання;

4. метод амортизації.

Первісна (купівельна) вартість — сума всіх грошових вит­рат на придбання, доставку й монтаж основних засобів.

Ліквідаційна вартість — це частина купівельної вартості, яку власник активу планує повернути по закінченню визначеного строку корисного використання цього активу, вона залежить не тільки від стану активу, а й від ринку збуту.

Строк корисного використання активу встановлюється кожним власником активу самостійно.

Який би метод нарахування амортизації не обрало підпри­ємство, він повинен привести до систематичного й раціональ­ного розподілу собівартості активу протягом усього строку ко­рисного використання активу.

Існують різні методи амортизації, але найчастіше викорис­товують такі:

— рівномірний (прямолінійний) (Р);

— пропорційно випускну виробленої продукції (виробничий) (ВП);

— пропорційно сумі цифр числа років експлуатації активу (кумулятивний) (СР);

— метод зменшеного залишку (подвійний) (ЗЗ).

Обраний метод амортизації може послідовно застосовуватися від одного періоду до іншого, за винятком випадків, коли зміна обставин виправдовує зміну методу амортизації. У той обліко­вий період, коли відбулася зміна методу, необхідно кількісно визначити наслідки й розкрити причини зміни.

Більшість західних фірм використовують простий, доступ­ний, раціональний і стабільний рівномірний метод амортизації.

При використанні рівномірного методу щорічні витрати на амортизацію є постійною величиною.

Підприємство придбало будівлю за $60,000 і планує її вико­ристовувати протягом 30 років до повного зношення. Якщо не передбачена ліквідаційна вартість об'єкта, то для розрахунку приймаємо її за нуль.

Сума щорічної амортизації визначається так:

(5)

($60,000 – 0) : 30 років = $ 2,000.

Величина (у процентному відношенні), на яку щорічно змен­шується собівартість, називається нормою амортизації.

Рівномірний метод нарахування амортизації

Облік зносу на підставі обсягу виробленої продукції перед­бачає, що первісна вартість активу знецінюється з кожною ви­пущеною одиницею продукції, тому знос нараховується без­посередньо на кожний виріб. Норма зносу на одиницю продукції визначається за формулою

(6)

Фірма придбала обладнання за $10,000. Ліквідаційна вар­тість встановлена в сумі $ 2,000.

Планується випустити за допомогою цього обладнання 20,000 одиниць продукції, тоді: ($ 10,000 – $ 2,000) : 20000 од. = $ 0.4 — норма зносу на одиницю продукції,

1) протягом 1 року було випущено — 3,800 од.

2) протягом 2 року було випущено — 4,200 од.

3) протягом 3 року було випущено — 3,600 од.

4) протягом 4 року було випущено — 4,400 од.

5) протягом 5 року було випущено — 4,000 од.

Разом 20,000 од.

Виробничий метод нарахування амортизації

Слід звернути увагу на те, що сума зносу, яка визнається витратами поточного періоду, сума нарахованої амортизації та балансова вартість при застосуванні цього методу змінюються пропорційно кількості виробленої продукції.

Вважається, що цей метод теж простий, раціональний і об'єк­тивний, оскільки він найбільш точно відображає більшу міру зношу­вання активу (обладнання) у процесі роботи, ніж від плину часу. Але широкого використання такий метод нарахування зносу не набув, оскільки неможливо наперед визначити точний обсяг випущеної продукції за допомогою цього обладнання.

Прискорене нарахування зносу на свою користь має такі ар­гументи:

1. активи, на які нараховується знос, найефективніше працюють на початковому етапі, і ефективність їх застосування зменшується з року в рік;

2. з року в рік зростають витрати на їх ремонт, тобто актив у наступні роки буде приносити менше доходу, ніж у перші роки;

3. використання прискореного нарахування зносу зменшує суму оподатковуваного доходу корпорації.

З декількох методів прискореного нарахування амортизації найчастіше використовуються два:

1. метод суми цифр числа років (СР);

2. зменшуваного залишку (ЗЗ).

Метод суми років вигідно використовувати, бо він сприяє процесу оновлення довгострокових активів підприємства.

Цей метод дістав свою назву внаслідок того, що в якості знаменника кумулятивного коефіцієнта (дробу) використовується сума значення всіх років служби активу, а в якості чисельника — кількість років, що залишились від строку корисної служби активу.

Підприємство придбало обладнання за $5,000, ліквідаційна вартість встановлена в сумі $1,000. Обчислимо необхідні складові дробів для кожного року:

Знаменник: 1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15.

Чисельник: 5 – 4 – 3 – 2 – 1.

Отже для визначення і визнання суми зносу витратними поточного періоду слід використати дроби: перший рік 5/15; 2 рік – 4/15; 3 рік – 3/15; 4 рік – 2/15; 5 рік – 1/15.

Кумулятивний метод нарахування амортизації

Існує також подвійний залишковий метод.

Розрахунок для застосування цього методу здійснюється двома етапами:

1. спочатку обчислюється норма амортизації як для рівномірного методу, але без урахування ліквідаційної вартості;

2. одержаний результат множать на 2, і він застосовується не до купівельної вартості активу, а кожного разу до залишкової, ще не амортизованої, вартості.

Особливістю застосування подвійного методу нарахування амортизації є те, що знос нараховується не на фактичні витрати по придбанню основних засобів, а на його залишкову вартість.

Залишкова вартість основних засобів показує, яка частка їх первісної вартості збережена.

Купівельна вартість обладнання $5,000, ліквідаційна вартість $1,000, але для розрахунку норми амортизації ліквідаційну вартість приймаємо за 0, строк корисного використання обладнання 5 років, отже розрахунок аморти­за­ційних відрахувань здійснюється так: ($5,000 – 0) : 5 років = $1,000; норма амортизації дорівнює 20%, норма амортизації подвоюється, відповідно щорічно слід амортизувати 40% вартості основного засобу.

Залишковий метод нарахування амортизації

Цей метод використовують на практиці з метою оподаткування.

Дозвіл на використання прискореного методу нарахування зносу дає можливість здійснювати розподіл купівельної вартості дов­гострокових активів між обліковими періодами значно швидше.

Щорічне зменшення вартості виробничих засобів у резуль­таті їх амортизації записується в облікових регістрах так:

Витрати на амортизацію 10,000.

Накопичений знос 10,000.

Протягом експлуатації активу виникають витрати пов'язані з його обслуговуванням, удосконаленням, ремонтом.

Витрати на ремонт і обслуговування основних засобів здій­снюються для відновлення або підтримання майбутніх еконо­мічних вигід, які підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. У такому разі вони здебільшого визнаються як витрати тоді, коли вони понесені. На­приклад, капітальний ремонт основних засобів класифікується як витрати, оскільки в результаті його відновлюється, а не підви­щується оцінений спочатку рівень продуктивності.

До прикладів витрат, що ведуть до збільшення майбутніх економічних вигід, входять: модифікація об'єкта з метою подов­ження його строку корисної експлуатації, включаючи збільшен­ня його виробничої потужності; поновлення частин машин для досягнення значного поліпшення якості продукції, що випус­кається; впровадження нових виробничих процесів, що дають змогу значно зменшити оцінені спочатку операційні витрати.

МСБО 16 “Основні засоби” вказує, що наступні видатки, пов'язані з об'єктом основних засобів, що вже були визнані, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, коли є імовірність, що майбутні економічні вигоди, які перевищу­ють первісно оцінений рівень продуктивності існуючого ак­тиву, будуть надходити до підприємства. Всі інші наступні видатки повинні визнаватися як витрати періоду, коли вони були понесені. Наприклад, компанія придбала обладнання за $150,000, вста­новила ліквідаційну вартість у сумі $15,000 і планувала ефек­тивно використовувати обладнання протягом 4 років. За цей час компанія провела та відобразила в обліку операції, пов'язані з обладнанням:

1. Протягом другого року експлуатації обладнання було сплачено $12,000 за новий компонент, використання якого, як очікується, підвищить продуктивність активу на 10% за рік.

Обладнання 12,000

Грошові кошти 12,000

2. Протягом третього року за ремонт, необхідний для підтримання обладнання в робочому стані, сплачено $2,700.

Витрати на ремонт обладнання 2,700

Грошові кошти 2,700

3. Протягом четвертого року сплачено $10,200 за проведений ремонт обладнання, що, як очікується, дасть можливість збіль­шити строк корисного використання активу з 4 до 6 років.

Накопичений знос (обладнання) 10,200

Грошові кошти 10,200

Внаслідок зменшення суми на рахунку “Накопичений знос” збільшується залишкова вартість об'єкта на суму капі­тального ремонту, відповідно, амортизацію слід нараховувати на нову балансову вартість протягом нового строку корисної служби об'єкта.

До довгострокових активів крім основних засобів належать також природні ресурси, такі як вугілля, мінеральні копали­ни, нафта, газ. Характерні їх ознаки: повне виснаження та замі­на активів тільки в результаті природного процесу.

На відміну від основних засобів природні ресурси використо­вуються фізично і не зберігають своїх фізичних характеристик.

Загальні принципи вимірювання первісної вартості цих “витрачальних активів” схожі з оцінкою вартості інших довго­строкових активів, тобто первісна вартість природних ресурсів складається з купівельної ціни й витрат на придбання.

За період експлуатації природного ресурсу його купівельна вартість має розподілятись між обліковими періодами, в яких використання цього виду довгострокових активів сприяло отри­манню доходу.

Процес списання вартості природних ресурсів в облікових періодах називається виснаженням.

Норма виснаження на одиницю ресурсу визначається шля­хом ділення загальної суми купівельної вартості на встановле­ний загальний об'єм ресурсу у натуральних вимірниках, який планується добути.

Норма виснаження розраховується так:

. (7)

Для визначення суми виснаження отриманий результат мно­жать на кількість добутих одиниць.

Якщо родовище вугілля оцінено при покупці в 330 млн. дол. і орієнтовно має 33 млн. тонн вугілля, то норма виснаження — 10 дол. за 1 тонну.

За рік, протягом якого було добуто 70,000 тонн вугілля амортизація родовища складе = 700,000 дол.

Бухгалтерське проведення у кінці року матиме вигляд:

Витрати (виснаження родовища) 7,000000.

Родовище вугілля 7,000000.

Витрати на розвідування родовища нафти та газу можуть бути успішними й безуспішними.

У разі успішного розвідування вартість родовища збільшуєть­ся на суму таких витрат, тобто ці витрати капіталізуються, ос­кільки вони входять у вартість родовища. У період усього терміну розробки родовища вони зменшуються (виснажуються) .

Якщо ж нафта не виявлена (розвідування безуспішне), то вартість витрат може відразу списуватись на збитки.

У даний час МСБО не мають окремого стандарту щодо облі­ку у добувній промисловості, саме тому не забороняється вико­ристання GAAP США, де передбачено використання як методу повної вартості, так і методу успішного розвідування.

Компанії, які займаються видобутком нафти, витрати на без­успішне розвідування можуть включати до загальної вартості родовищ, що дають нафту. За таким повновартісним методом, родовища, з яких не здійснюється видобуток, відображаються як активи. На думку фахівців цей метод сприяє ефективній діяль­ності компанії в перші роки розробок.

При експлуатації природних ресурсів виникає необхідність будівництва споруд, використання бурового обладнання, транс­портних засобів, які облічують на окремих рахунках, будівельну чи купівельну вартість основних засобів визнають витратами відповідних облікових періодів, по них нараховують знос, а не виснаження. Слід зазначити, що добуті природні ресурси, але не реалізовані, відображаються у складі товарно-матеріальних запасів. Витрати на виснаження записуються лише в тому році, коли пройшла реалізація природних ресурсів.

До нематеріальних активів належать комп'ютерне програмне забезпечення, патенти, авторські права, кінофільми, права на іпотечне обслуговування, ліцензії на риболовлю, квоти на імпорт, привілеї, ринкові дослідження, торгові марки тощо.

Нематеріальні активи слід визнавати, якщо і тільки якщо:

а) існує імовірність того, що майбутні економічні вигоди, які відносяться до активу, надходитимуть до підприємства;

б) собівартість активу можна достовірно оцінити.

Нематеріальний актив слід первісно оцінювати за собівартістю. Собівартість нематеріального активу складається з ціни його придбання (включаючи будь-які імпортні мита та податки на придбання, що не відшкодовуються), а також із будь-яких видат­ків на підготовку активу до використання за призначенням, які безпосередньо відносяться до нього. Будь-які торговельні зниж­ки вираховуються при визначенні собівартості.

У деяких випадках нематеріальний актив можна придбати безкоштовно або за номінальну компенсацію шляхом державно­го гранта. Це відбувається, коли держава продає чи розподіляє підприємству нематеріальні активи, такі як ліцензії на роботу радіо- чи телестанцій, ліцензії чи квоти на імпорт або права на доступ до інших обмежених ресурсів.

Нематеріальні активи можна обмінювати на подібні чи неподібні.

МСБО 38 “Нематеріальні активи” вказує на те, що внутрішньо-генерований гудвіл не слід визнавати як актив тому, що він не становить контрольований підприємством ресурс, який можна ідентифікувати та достовірно оцінити за собівартістю.

Щоб оцінити, чи відповідає внутрішньо-генерований нематеріальний актив критеріям визнання, підприємство класифікує генерування активу на :

а) етап дослідження;

б) етап розробок.

Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок внутрішнього проекту для створення нема­теріального активу, воно розглядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені та етапі дослідження.

Прикладами досліджень є:

а) діяльність, спрямована на отримання нових знань;

б) пошук, оцінка та остаточний вибір застосування резуль­татів дослідження чи інших знань;

в) пошук альтернативи матеріалам, приладам, продуктам, технологіям, системам чи послугам;

г) формулювання, розробка, оцінка та остаточний вибір мож­ливих альтернатив новим чи вдосконаленим матеріалам, прила­дам, продуктам, технологіям, системам чи послугам.

Прикладами розробок є:

а) проектування, конструювання та випробовування прототипів та моделей перед комерційним виробництвом або використанням;

б) проектування інструментів, матриць, ливарних форм та штампів, у яких застосовано нову технологію;

в) проектування, конструювання та функціонування дослід­ного заводу, який за масштабом не є економічно доцільним для комерційного виробництва;

г) проектування, конструювання та випробовування обраної альтернативи для нових чи вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, технологій, систем чи послуг.

Собівартість внутрішньо-генерованого нематеріально­го активу складається зі всіх видатків (які обґрунтовано та послідовно можна прямо віднести або розподілити) на ство­рення, виробництво та підготовку активу до використання за призначенням.

У фінансових звітах слід розкривати сукупну суму видатків на дослідження та розробки, визнану як витрати протягом періоду.

Кожний вид нематеріальних активів відображається в облі­ку на окремому рахунку.

Систематичний розподіл вартості нематеріальних акти­вів на періоди, в яких вони приносять прибутки, називають амортизацією.

Суму нематеріального активу, яка амортизується, слід роз­поділяти на систематичній основі протягом найкраще оціненого строку його корисної експлуатації.

Строк корисної експлуатації нематеріального активу, як пра­вило, не перевищує двадцяти років, починаючи з дати, коли ак­тив стає придатним для використання.

Нематеріальні активи чутливі до технічного старіння. Отже, імовірно, що строк їхньої корисної експлуатації буде коротким і завжди обмеженим.

Для нарахування амортизації нематеріальних активів вико­ристовують прямолінійний метод до того часу поки компанія не доведе необхідність застосування іншого методу.

На рахунках бухгалтерського обліку нарахування амортиза­ції буде відображено:

Затрати на амортизацію патенту 1,000

Патенти 1,000.

Нематеріальний актив слід виключати з балансу при ліквіда­ції або якщо від його використання та наступної ліквідації май­бутньої економічної вигоди не очікується.

Федеральна податкова служба США (ФПС) регулює розра­хунок оподатковуваного прибутку, оскільки розмір оподаткову­ваного прибутку та прибутку у фінансовій звітності не завжди відповідають один одному.

Інструкція ФПС для розрахунку оподатковуваного прибутку дозволяє використовувати метод прискореної амортизації.

Податкова реформа 1986 р. дозволяє застосовувати метод рівномірного нарахування амортизації до всіх груп довго­строкових активів та метод “піврічної конвенції” до всіх груп активів, крім нерухомого майна. “Піврічна конвенція” дозволяє нараховувати половину річної суми зносу у першому й ос­танньому роках корисного використання активу. При цьому залишкова вартість активу не враховується. Для спрощення бухгалтерського обліку вважають, що основні засоби були придбані в середині року.

У податковій декларації сума зносу, нарахованого рівномірним методом на актив, купівельна вартість якого $6,000, буде відображена таким чином:

Рік

200А ($6,000 : 3) · ½ = $1,000

200Б ($6,000 : 3) 2,000

200В ($6,000 : 3) 2,000

200Г ($6,000 : 3) · ½ = 1,000

Загальна сума зносу $6,000.

Спираючись на метод прискореної амортизації і принцип “піврічної конвенції”, інструкції ФПС США з розрахунку подат­ку на прибуток диференціюють норму амортизації для різних груп засобів, при цьому встановлений процент амортизації може змінюватись з року в рік.

Застосування принципу “піврічної конвенції” дозволяє амортизувати засоби швидше, ніж за рівномірним методом.

Якщо при розрахунку оподатковуваного прибутку на під­приємстві використовують метод прискореної амортизації, а при розрахунку бухгалтерського прибутку — метод рівномірної амортизації, оподатковуваний прибуток у перші роки може бути меншим, ніж бухгалтерський прибуток. При такій ситуації у фірми виникають відстрочені податкові зобов'язання, що класи­фікуються як довгострокові.

Основні положення для запам'ятовування:

Основні засоби відображають у балансі за вартістю придбання, до якої включаються всі витрати, яких зазнало підприємство для того, щоб ці засоби були готові до використання.

Період часу, протягом якого підприємство планує використовувати об'єкт основних засобів, називається строком служби засобів.

Засоби виробництва, за винятком землі, мають обмежений строк експлуатації.

Процес визначення частки собівартості об'єкта основних засобів, яка включається у витрати протягом усього запланованого строку служби об'єкта основних засобів, називається амортизацією.

Балансова вартість об'єкта, виготовленого власними силами, не може бути вищою його ринкової (справедливої) вартості.

Залишкова вартість основних засобів показує, яка частка їх первісної вартості збережена.

Різниця між купівельною та залишковою вартістю об'єкта є витратами на амортизацію.

Для розрахунку податку на прибуток часто застосовують метод прискореної амортизації.

Величина оподатковуваного прибутку може відрізнятися від бухгалтерського прибутку.

Процес списання вартості природних ресурсів в облікових періодах називається виснаженням.

Гудвіл відображається в обліку покупця як нематеріальний актив тільки в тому випадку, коли дійсно покупець витратив гроші при його придбанні.