Будівельно-конструктивні рішення монолітних і збірно-монолітних будинків і споруд.

У залежності від конструктивного рішення будівлі, що зводяться із бе­тонну та залізобетонну поділяються на монолітні залізобетонні, збірні залізо­бетонні та збірно-монолітні.

Монолітні - це будинки та споруди, повністю виготовлені із моноліт­ного залізобетону.

Збірно-монолітні - це будівлі із збірних елементів заводського вигото­влення, з'єднаних між собою в єдине ціле монолітним бетоном.

У процесі зведення будинків та споруд із монолітного залізобетону ва­жливе значення мають опалубочні системи, що створюють форму конструк­цій.

Опалубка - це, як правило, тимчасова форма для укладання бетонної суміші, що дозволяє забезпечити задані геометричні розмірі та конфігурацію бетонних елементів, конструкцій або споруди. Вона складається з самої фор­ми, підтримуючих риштувань та кріпильних засобів.

В залежності від виду матеріалу розрізняють опалубку: дерев'яні (із сухого дерева, водостійкої фанери, волокнистих та тирсових плит з покрит­тям полімерними плівками), металеві, залізобетонні, армоцементні, із син­тетичних матеріалів та прогумованих тканин, земляні та комбіновані. Лицьова поверхня опалубки буває гладкою або має текстуру дерева чи інших матеріалів.

В залежності від ступеня обертання опалубка буває інвентарна міл-кощитова та великощитова (що використовується багато разів), не інвен­тарна (одноразового використання). Остання опалубка буває опалубка -лицювання та конструктивна опалубка.

Інвентарна опалубка буває переставна та рухома.

Переставна опалубка у свою чергу поділяється на розбірно-переставну уніфіковану, блок-форми, об'ємно та підйомно-переставну, пневматичну.

Опалубку класифікують також за функціональним призначенням у за­лежності від типу конструкції, що бетонується:

- для вертикальних поверхонь у тому числі і стін;

- для горизонтальних та похилих поверхонь;

- для одночасного бетонування стін та перекриттів;

- для бетонування кімнат та окремих квартир;

- для криволінійних поверхонь.

Для бетонування стін використовують опалубку наступних видів: міл-кощитову, великощитову, блок форми, блочну та ковзну.

Для бетонування перекриттів використовують мілкощитову із підт­римуючими елементами та великощитову.

Для одночасного бетонування стін та перекриттів або частини будин­ку використовують об'ємно - переставну та котючу опалубки.

Розбірно - переставна мілкощитова опалубка складається із набору елементів невеликого розміру площею до 3,0 м та масою до 50 кг, що дозво­ляє установлювати та розбирати такі опалубки вручну. Із елементів такої опалубки можна збирати великі панелі та блоки, монтаж яких здійснюється за допомогою крану без розбирання на окремі елементи. Така опалубка уні­фікована та може використовуватися для зведення самих різних монолітних конструкцій із постійними та перемінними розмірами. Такі опалубки сього­дні мають найбільше поширення та виробляються самостійно будівельними компаніями, чи беруться ними у лізинг у таких фірм як «Пері», «Дока» та ін. Розбірно переставна великощитова опалубка складається із велико-розмірних щитів та елементів кріплення. Такі щити опалубки сприймають усі технологічні навантаження без установлення додаткових несучих та підтри­муючих елементів. Опалубку використовують для бетонування великої дов­жини стін, перекриттів та тунелів. Розмір щита дорівнює розміру конструкції, що бетонується. За бетонування перекриттів великого розміру, коли не мож­на закінчити бетонування за одну зміну, його розбивають на карти розмір яких визначається технологічним регламентом, а на їх кордонах, для забезпе­чення надійного з'єднання, установлюють металеві сітку із чарункою 10 х 10 мм товщиною 2, 4 мм. Дана опалубка використовується, як правило, для зведення конструкцій перемінного перетину (силосів, димових труб та гра­дирень), а також будинків із монолітними стінами та перегородками. Перек­риття може бути монолітним чи збірним.

Блочна опалубка - об'ємно - переставна опалубка, призначена для зведення одночасно трьох чи чотирьох стін за контуром чарунки будівлі без улаштування перекриття. Опалубку монтують із окремих блоків із пропуска­ми рівними товщині стін. Для будинків із монолітними зовнішніми та внут­рішніми стінами рекомендується комбінований варіант: для зовнішніх стін -великощитова опалубка, а для внутрішніх поверхонь та стін - блочна, верти­кально демонтуєма опалубка.

Блок - форми це просторово замкнені блоки: не роз'ємні та жорсткі, зроблені на конус і роз'ємні чи розсувні (такі, що переналаджуються). Вони використовуються для бетонування замкнених конструкцій відносно невели­кого об'єму як для вертикальних так і для горизонтальних поверхонь. Окрім того їх використовують для ліфтових шахт, фундаментів, колон та ін.

Об'ємно - переставна опалубка складається із секцій П - образної форми та являє собою блок великого розміру, що витягається горизонтально, та розрахований на одночасне обетонування стін та перекриттів. Під час де­монтажу блок секції стискають всередину та викочують назовні для демон­тажу за допомогою крану. Цю опалубку використовують для бетонування поперечних несучих стін та монолітних перекриттів жилих та громадянських

будинків. Дана опалубка використовується у будинках із монолітними по­вздовжніми несучими стінами, із зовнішніми стінами та перекриттям із мо­нолітного залізобетону.

Для будівель із простою конфігурацією у плані, великою площею пове­рхів, плоскою поверхнею фасадів рекомендується використовувати об'ємно -переставні опалубки: тунельні, вертикально та горизонтально переміщу­вані опалубки.

Тунельна опалубка - об'ємно - переставна опалубка, призначена для одночасного зведення двох поперечних та одної повздовжньої стіни будинку та перекриття над цими стінами. Тунель може бути створений із двох проти­лежних напівтунелей шляхом з'єднання їх горизонтальних та вертикальних щитів за допомогою швидко роз'ємних замків. Опалубка тунельного типу найбільш часто використовується для будинків із монолітними внутрішніми стінами, монолітними перекриттями та навісних фасадних панелей.

Горизонтально - переміщувана опалубка призначена для бетонування горизонтально довгих конструкцій та споруд, а також замкненого перетину із великим периметром.

Ковзна опалубка використовується для бетонування стін високих бу­динків та споруд. Вона являє собою просторову опалубочну форму, що установлюється по периметру стін та безперервно підіймається вгору по мірі бетонування стін.

Для будинків крапкового (баштового) типу із великою кількістю пове­рхів та простим внутрішнім плануванням необхідно рекомендувати опалуб­ку, що виймається вертикально або ковзну опалубку

Пневматична опалубка - гнучка повітронепрониклива оболонка, роз­кроєна за габаритами споруди. Установлюють у проектне положення опалу­бку, створюють надлишковий тиск повітря всередині чи іншого газу та бето­нують. Використовують для зведення склепінь та інших криволінійних конс­трукцій.

Незнімаєма опалубка буває таких видів: опалубка - лицьовка, конс-

труктивна опалубка, - гідроізоляція, опалубка - утеплювач.

Опалубка - лицьовка виробляється із тонких залізобетонних плит із нанесеним на них із лицевої сторони оздобленням керамічною плиткою. А із іншого - вона має арматурні випуски для закріплення у бетоні стіни. Після бетонування ця опалубка не знімається, а залишається у конструкції.

Конструктивна опалубка після набирання бетоном необхідної міцно­сті не знімається а залишається елементом конструкції. У ряді випадків вона може бути врахована під час розрахунку міцності конструкції у якій вона ви­користовується. Дана опалубка може бути із тонких збірних залізобетонних плит, із профільованого металу, із керамічних елементів та ін.

Опалубка гідроізоляція може бути із збірних залізобетонних плит зо­внішня сторона яких покрита гідроізолюючим матеріалом, із пластику та ін.

Опалубка теплоізоляція у своїй структурі має шар жорсткого теплоі-золюючого матеріалу. Це може бути екструдований поліестер.

Земляна опалубка використовується для зведення невеликих фунда­ментів у витрамбованих котлованах, чи викопаних траншеях без кріплення стінок. Можливе використання земляної опалубки для зведення сферичних покриттів великих прогонів (спортивних манежів, виставкових залів та ін..). Для цього на місці майбутньої споруди зводиться відповідної форми насип із ущільненого ґрунту. По периметру зводяться фундаменти та на насипу бето­нується склепіння. Після набирання бетоном необхідної міцності, ґрунт вий­мається.

Для виконання робіт використовують допоміжні елементи опалубочних систем:

Навісні підмості - спеціальні підмості, що навішуються на стіни з боку фасаду за допомогою кронштейнів, закріплених у отворах, які були залишені під час бетонування стін.

Підмості для викочування по них тунельної опалубки або опалубки перекриттів за їх демонтажу.

Утворювачі отворів - спеціальна опалубка, призначена для форму-

вання у монолітних конструкціях віконних, дверних та інших отворів.

Якщо прийняти загальну працемісткість зведення монолітних залізобе­тонних конструкцій за 100%, то працемісткість виконання опалубочних робіт складає 45 , 65%, арматурних - 15 , 25% та бетонних - 20 , 30%. Тобто осно­вний резерв підвищення продуктивності праці на зведенні монолітних конс­трукцій це зниження працемісткості опалубочних робіт.

Основними напрямками зниження працемісткості виконання компле­ксу бетонних робіт та підвищення технологічності бетонних конструкцій є:

- широке використання високорухомих та литих сумішей, що дозво­лить знизити до мінімуму працевитрати на транспортування, укла­дання та ущільнення бетонного розчину;

- використання армокаркасів повної заводської готовності, перехід від зварювальних з'єднань до механічних, що дасть зниження працеміс-ткості у 1.5 , 2.0 рази;

- використання інвентарної, швидкороз'ємної опалубки модульних систем із спеціальним полімерним антиадгезійним покриттям, що виключає витрати на очищення та змащування опалубки;

- використання опалубочних систем безперервного бетонування, ви­користання опалубок які не знімаються, що знижує чи повністю ви­ключає витрати на демонтаж.

3.Комплексний процес зведення будівель із монолітних конструкцій включає:

- заготовчі процеси із виготовлення (підбору) комплектів опалубки, виготовлення арматурних каркасів, армоопалубочних блоків, виго­товлення товарного бетонного розчину;

- будівельні процеси - установлення опалубки та лісів, монтаж арма­тури та установлення закладних деталей, транспортування та укладання бетонного розчину із ущільненням, витримка бетону(догляд за бетоном влітку та інтенсифікація його твердіння в зимовий час);, демонтаж опалубки та лісів. Склад простих процесів, їх працемісткість та черговість виконання за­лежать від виду та специфіки будівлі, що зводиться, типів опалубок та меха­нізмів, технологічних та місцевих умов виконання робіт.

Кожен простий процес виконують спеціалізовані ланки, які об'єднані у комплексну бригаду. Для поточної організації процесу зведення будівель споруду розбивають по висоті на яруси, у плані на захватки.

Розбивання на яруси - висотне розрізання, обумовлена можливістю переривів у бетонуванні, та улаштування робочих і температурних швів. Так одноповерховий будинок розбивається як правило на два яруси: перший -фундаменти, другий усі інші конструкції каркасу. У багатоповерховому бу­динку за ярус приймається цілий поверх із перекриттям. Перевищення висо­ти ярусу у 4 м небажано, тому що збільшується боковий тиск на опалубку від бетонного розчину, що укладається.

Розбивання на захватки - горизонтальне розрізання, яке передбачає:

- рівно великість кожного простого процесу, допустиме відхилення не більше 25%;

- мінімальний розмір захватки (участку) - об'єм роботи, що викону­ється ланкою на протязі одної зміни;

- розмір захватки ув'язують із величиною блоку. Що бетонується без перериву або улаштуванням робочих швів;

- кількість захваток на об'єкті повинна бути рівною чи кратною числу потоків.

Для забезпечення чіткої організації виконання комплексного процесу бетонних робіт поточним методом необхідно:

- визначити працеємкість кожного процесу;

- поділити об'єкт на яруси та захватки, близькі за працеємкістю для

кожного процесу, достатнього для роботи ланки на протязі одної зміни;

- визначити ритм потоку та загальний оптимальний термін виконання робіт;

- визначити та підібрати оптимальне обладнання для подавання на робоче місце опалубки, арматури та бетонного розчину;

- визначити необхідну кількість робітників, виходячи із працемістко-сті окремих процесів, прийнятого ритму потоку та провести ком­плектацію ланок та бригад;

- скласти календарний (позмінний) графік комплексного процесу. Можливі варіанти із об'єднанням потоків, так у одному потокові можна

вести установлення опалубки та монтаж арматури.

 

4. Механізація бетонних робіт

Транспортування бетонної суміші. Бетонна суміш до зони бетонних робіт поставляється як правило автобетонозмішувачами у середньому об'ємом 5- 9 м3. .

Укладання бетонної суміші. Бетонна суміш подається у конструкцію за допомогою лотків, стрічковими конвеєрами вантажопідйомних механізмів та автобетононасосів. Перші два способи використовуються за укладання до 50 м3 у зміну. Третій за любих обсягів але економічна ефективним він є за об'ємів більше 45 м бетонної суміші за зміну.

Укладання за допомогою лотка ефективно за умов можливості уста­новлення автобетонозмішувача вище конструкції, що бетонується (фундаме­нти, фундаментна плита). Максимальний кут підйому подавання бетонної суміші стрічковими конвеєрами не більше 180 .

Для подавання бетонної суміші у баддях чи бункерах використову­ються задіяні на інших монтажно - демонтажних та вантажно - розвантажу­вальних робота крани (самохідні, баштові та рідше приставні крани). Об'єм бадді 0.3 , 1.0 м3 .

Найбільш поширеним способом укладання бетонної суміші є викори­стання бетононасосів. За укладання до 80 м бетону за зміну використовують автобетононасоси, що обладнані бункером для завантаження бетонної сумі­ші, насосом та розподільчою стрілою. Бетонну суміш подають на висоту до 80 м та по горизонталі на 360 м. Під час зведення будівель із потребою укла­дання бетонного розчину більше 60 м3 за зміну, та за висоти будівель більше

20 поверхів використовують стаціонарні бетононасоси у комплекті із розда-точними бетоноукладачами. Бетоноукладачі, що мають стріли вильотом до 60 м, установлюють на раніше змонтовані конструкції будівлі чи на допомі­жні опори. Бункер бетононасосу з'єднують із бетоноукладачем за допомогою вертикального трубопроводу по якому подається бетонна суміш. Із одної стоянки бетоноукладача здійснюється укладання бетонної суміші на декілька ярусів. На наступну стоянку бетоноукладач масою 1, 6 т, переставляється за допомогою монтажного крану. Після чого подовжується бетонопровід та бе­тонна суміш подається для бетонування наступних ярусів.

 

 

Тема 13 Технологія зведення у ковзній опалубці.

 

Використання котючої опалубки. Бетонування з використанням об'ємно-переставної опалубки. Застосування в будівництві тунельної опалубки. Підйомно-переставна опалубка. Ковзна опалубка.

 

1 Використання котючої опалубки

 

Котюча горизонтально переміщувана опалубка, яка періодично пересувається в горизонтальному напрямку в міру набуття бетоном достатньої міцності. Її застосовують для бетонування лінійно протяжних споруд, що мають постійний поперечний переріз і типові повторювані елементи осередку: підпірні стіни, тунелі і колектори для підземних споруд і комунікацій, побудованих відкритим способом. У залежності від типу й об'ємно-планувального вирішення спорудження котюча опалубка може мати свої технологічні особливості, але в цілому основне конструктивне вирішення не змінюється.

Головний зміст даної опалубки у безперервності бетонування (припустимі незначні перерви). Можливі два варіанти технології:

- безупинне ковзання опалубних щитів по поверхні побудованої конструкції;

- послідовна перестановка щитів з попереднім їхнім відривом від бетону на попередній захватці.

Сучасні типи опалубок дозволяють переміщувати опалубні щити уздовж осі бетонованої конструкції, піднімати щити по вертикалі для поярусного бетонування, регулювати ухил бетонованих поверхонь.

Котюча опалубка для бетонування лінійно-протяжного спорудження (тунелю) складається з внутрішньої і зовнішньої частин. Нижня, внутрішня частина опалубки, змонтована на рейковому шляху, складається з візка з закріпленими на ній піднімальними пристроями - домкратами двох типів, підйомно-опускними опорами, що несуть інвентарну опалубку, рис. 10.1.

На візку є горизонтальні домкрати, що дозволяють установити в проектне положення внутрішні бічні щити опалубки. На візку, який рухається, встановлені також центральні стійки з гвинтовими домкратами. Верхній щит складений, він шарнірно закріплений на стійці. Вертикальні щити з'єднані з горизонтальними також на шарнірах. Верхні щити встановлюють у робоче положення і розпалублюють обертанням домкратів, розташованих на стійках.

Зовнішня опалубка складається з двох бічних рам, з'єднаних шарнірно; вони можуть повертатися при установці в робоче положення і при знятті опалубки. Зовнішня опалубка переставляється краном, внутрішня на візку переміщається по рейках за допомогою лебідок.

Для переміщення опалубку встановлюють на візках, що пересувається по колії, при цьому транспортування здійснюється лебідкою.

Після укладання і тверднення бетону роблять відрив від нього опалубних щитів із приведенням їх у транспортне положення. Потім опалубку по напрямках переміщають уздовж побудованого спорудження на нову стоянку. При розпалубленні горизонтальний щит ніби переламується і при опусканні вниз тягне за собою вертикальні щити, які відриваються від бетону і нахиляються в середину.

Котюча опалубка колекторів і тунелів може бути прямокутною і криволінійною. Опалубка дозволяє бетонувати тунелі шириною 2100...2800 мм із модулем 100 мм і висотою спорудження 1800...2200 мм. Зміна висоти досягається за рахунок телескопічних бічних несучих стійок. Ширина ж змінюється шляхом розсування бічних поверхонь щодо нижнього ригеля з центральною стійкою. Ця стійка, оснащена гвинтовим домкратом, дозволяє здійснити розпалублення внутрішньої опалубки й установлення її знову в робоче положення.

Різновиди котючої опалубки застосовані для бетонування склепінь-оболонок і оболонок двоякої кривизни. Бетоновані прольоти можуть досягати 12...18 м, а висота спорудження від рівня підлоги до низу перекриття - 5... 7 м.

Рисунок 1 - Котюча опалубка для бетонування стін: 1 - колони порталу; 2 - настил; 3 - огородження; 4 - бункер; 5 - щит опалубки; 6 -візок; 7 - конструкція, що бетонується

 

Ланка інвентарної опалубки має довжину 6 м, в залежності від необхідного ритму робіт і довжини захваток одночасно можуть знаходитися в роботі 2,3 і більше ланок опалубки.

Існує різновид котючої опалубки, призначена для бетонування високих і протяжних стін, зокрема, підпірних стінок, рис.10.2. Щити опалубки можуть мати довжину до 8 м, вони закріплені на порталі, що переміщається. Портал дозволяє мати різну товщину стін - до 800 мм. Щити можна переміщати нагору по напрямках порталу для перестановки на наступний ярус бетонування. Щити опалубки відриваються від бетону і переміщають горизонтально за допомогою домкратів, а піднімають і опускають за допомогою тросів.

 

2 Бетонування з використанням об'ємно-переставної опалубки

 

Опалубку застосовують для одночасного бетонування внутрішніх поперечних стін і міжповерхових перекриттів багатоповерхових житлових і адміністративних будинків. Об'ємно-переставна опалубка являє собою крупнорозмірний опалубний блок, що включає опалубку стін і перекриттів, що монтують і переставляють за допомогою монтажного крана.

Ця опалубка виконується у вигляді просторових секцій П- і Г-подібної форми і складається з двох бічних (стінових) і стельової опалубних панелей, шарнірно-з'єднаних між собою, підтримувальних пристроїв і пристосування для закріплення в проектному положенні і розпалубці. Секції при з'єднанні утворюють «тунелі» опалубки на квартиру чи на всю ширину будинку. Секції опалубки можуть мати змінну ширину в залежності від прийнятого кроку стін і різну довжину. П- і Г-подібні секції опалубки встановлюють на перекритті раніше забетонованого поверху, вимірюють і закріплюють між собою в повздовжньому і поперечному напрямках.

Загальні конструктивні ознаки опалубки:

• наявність системи механічних домкратів для перевірки і установки в проектне положення;

• котючі опори для переміщення секцій опалубки при монтажі і демонтажі;

• система розкосів для забезпечення необхідної просторової твердості. Об'ємно-переставну П-подібну опалубку випускають у вигляді секцій

шириною 1,2; 1,5; 1,8 м (модуль 300 мм), при прогоні 2,4...6,3 м, кроці 0,3 м; товщина перекриттів не більше 16 см. Опалубку застосовують для поверхів висотою 2,8; 3,0 і 3,3 м. Її збирають з Г-подібних елементів, поєднуваних верхнім шарніром, системи підкосів і стійок. У комплект опалубки входять щити торцевих зовнішніх стін, ліфтових шахт, секції для коридорів, підмости.

Опалубний блок з готових П-подібних секцій збирають на всю ширину будинку. Секції опалубки встановлюють на шлях зі швелерів, по яких їх можна переміщати уздовж чи поперек будинку в залежності від конструктивного вирішення будинку. Шляхи прокладають уздовж бетонованих стін. Бічні панелі служать внутрішньою опалубкою монолітних стін, а верхні - опалубкою перекриття. Зібрану секцію опалубки краном встановлюють у проектне положення. Для установки (і для розпалублення) у робоче положення нижня частина секції обладнана чотирма кульовими опорами для пересування по перекриттю і чотирма гвинтовими домкратами (по двох з кожної сторони), що розташовуються вище опор і за допомогою яких секцію можна піднімати при встановлені в робоче положення й опускати при розпалубленні.

При бетонуванні попереднього поверху чи одночасно з невеликим відставанням у часі бетонують і цоколі стін наступного поверху висотою 5...20 см і випуском арматури на 30...40 см для сполучення з арматурними каркасами стін. Після розпалублення цих цоколів ретельно перевіряють їхнє положення в плані і товщину, контролюють відмітки перекриття, співвісність стін, визначають і закріплюють рисками місця встановлення щитів опалубки стін.

На новому робочому поверсі здійснюють розбивку осей стін, розмітку встановлення секцій опалубки.

Перед встановленням опалубку очищують, змазують, перевіряють стан замкових з'єднань, струбцин, опор і домкратів. Опалубку подають краном і встановлюють відповідно до рисок розбивки, вивіряють горизонтальність верхньої палуби, а струбцинами добиваються контакту з цоколем і вертикальності бічних панелей. Потім по лінії тунелю встановлюють сусідню секцію. Прокладають спеціальні прокладки для максимально щільного з'єднання елементів і здійснюють додатковий натяг за допомогою замкових з'єднань.

Після встановлення тунелю на всю довжину приступають до встановлення просторових каркасів армування стін на висоту поверху і звичайно довжиною до 6 м. Каркаси подають краном і з'єднують з випусками арматури нижнього поверху. Потім установлюють торцевий бічний щит і, якщо це закладено у проекті, встановлюють торцевий щит на спеціальні консольні підмости і кріплять за допомогою телескопічних стояків, жорстко притискаючи нижнім торцем до раніше бетонованої конструкції.

Бетонну суміш укладають між тунелями опалубки для бетонування й утворення стін будинку, а також на самій секції здійснюють бетонування перекриттів. Після того як бетон набрав міцність, опалубку демонтують, не розбираючи її на складові елементи. При демонтажі секції опалубки ніби стискуються, для чого зрушують усередину внутрішні бічні щити опалубки (чи щити стін), завдяки цьому легко відривається і
після закінчення бетонування опалубка йде на спеціальні помости, які влаштовують з подовжньої відкритої сторони будинку, звідки знову заготовлену секцію опалубки переставляють краном на нову позицію.

Горизонтально-переміщувану опалубку застосовують переважно при будівництві будинків з поперечними несучими стінами і відкритими фасадами, необхідними для витягання опалубки, що накладає на будівельників певні технологічні обмеження (необхідно залишати прорізи чи відкриті фасади для витягування великих секцій опалубки). Ці відкриті поверхні потім закривають збірними стіновими панелями, цегельною кладкою і т. д.

Застосування об'ємно-переставної опалубки, що трансформується, для різних прольотів, товщини стін, при необхідності і висот поверхів, дозволяє одержувати різноманітні об'ємно-планувальні рішення будинків. Об'ємна переставна опалубка, у порівнянні з крупнощитовою, має відносно складну конструкцію і велику вартість. Тому її доцільно використовувати для зведення великої серії монолітних будинків в одному районі і з високим темпом оборотності опалубки.

Конструктивно опалубка може мати найрізноманітніше вирішення. Принциповим є можливість значного відхилення бічних щитів від вертикалі, зміщуючи до центра при розпалубці і, навпаки, повертаючи до вертикальності при установці опалубки в робоче положення. Горизонтальний щит також може мати різне конструктивне рішення, але головна вимога до нього - легкість установки і розпалублення. Відривання щита від бетону відбувається при одночасній дії трьох факторів: опускання бічних щитів на кілька сантиметрів за допомогою домкратів, відхилення бічних щитів від вертикалі, що знижує їхню висоту по вертикалі і відривання горизонтальних щитів у центрі прогону за допомогою домкратів.

В залежності від застосовуваної технології і наявності відповідних пристосувань використовують кілька схем демонтажу об'ємно-переставної опалубки:

• дрібними П-подібними секціями довжиною 1,2...1,8 м шляхом їхнього викочування на виносні помости і підняттям з них краном,

• дрібними секціями шляхом їхнього викочування на обріз зовнішньої стіни і перестановки краном за допомогою траверси "качиний ніс";

• дрібними секціями через спеціально залишені при бетонуванні прорізи в перекриттях;

• великими Г- і П-подібними блоками довжиною в 3...5 елементів при використанні виносного риштовання і траверси у вигляді розподільної ферми при одночасному підвішуванні блока на гаку крана за допомогою траверси і поступовому викочуванні блока із забетонованого прорізу.

Застосування виносного риштовання підвищує витрати праці.

При демонтажі опалубки дрібними секціями спочатку їх від'єднують у замках. За допомогою домкратів і струбцин віджимають опалубку крайньої секції від забетонованої конструкції, щити цієї опалубки відриваються від бетонних поверхонь і всю цю секцію опускають на ковзани.

Потім їх викочують на площадку виносних риштовання, стропують і переміщують краном на ділянку, підготовлену до монтажу опалубки. Далі ті ж операції роблять з наступними секціями по черзі, здійснюючи відрив їхній від забетонованих поверхонь за допомогою гідравлічних чи гвинтових домкратів. Більш ефективно використовувати спеціальну траверсу, яка захоплює секцію без попереднього викочування на виносні підмости. В результаті знижуються працезатрати на монтаж і демонтаж опалубки.

Для демонтажу опалубки можна використовувати спеціальні прорізи в перекриттях (наприклад, прорізи ліфтових шахт чи спеціальні прорізи, що тимчасово залишаються). Демонтаж також ведуть окремими секціями при тій же черговості. Секції викочують у проріз і піднімають краном з наступною установкою на нове місце.

Можливе застосування схеми демонтажу відразу всього блоку опалубки. Для цього необхідна траверса спеціальної конструкції, блок-опалубка повинна мати візок для свого викочування. В міру висування опалубного блоку встановлюють в центрі прогону тимчасові телескопічні стійки з фіксуючими домкратами.

Об'ємно-переставна опалубка дозволяє домогтися зниження трудомісткості опалубних робіт і робить процес зведення монолітних конструкцій будинку найбільш індустріальними.

 

3 Застосування в будівництві тунельної опалубки

 

Опалубку використовують для обробок тунелів і колекторів, бетонування конструкцій житлових і громадських будинків, побудованих закритим способом.

Опалубка містить у собі щити-панелі, прикріплені до каркасу оснащеного фіксуючими і розпалубковими пристроями і механізмами для горизонтального переміщення опалубки по напрямним. Конструктивно тунельна опалубка мало відрізняється від горизонтально переміщуваної опалубки.

Тунельна опалубка застосовується і для зведення будинків, коли доцільно використати поздовжню схему переміщення опалубки (лікарні, будинки відпочинку, готелі). В цьому випадку зведення всіх елементів поверху, включаючи і зовнішні стіни, стає безперервним. Для внутрішніх стін при переміщені опалубки залишають поперечні щілини, після встановлення інвентарного крупнощитової опалубки через ці щілини здійснюється бетонування.

При наявності вільних блоків тунельної опалубки можливе застосування ступеневого бетонування. У цьому випадку особливість технології робіт полягає в тому, що одночасно зводяться осередки будинку на декількох поверхах із зсувом фронту робіт на один осередок щодо сусіднього поверху. Внутрішні стіни будуть зводитися пізніше, після переміщення опалубки в наступний осередок з використанням інвентарної дрібно- чи крупнощитової опалубки.

При зведенні будинків з використанням витягування горизонтальних опалубок виникають додаткові трудозатрати за рахунок створення спеціальних площадок для витягування і тимчасового розміщення перед перестановкою на нове місце опалубних блоків.

Тунельна опалубка фірми «Утінор»

 

Тунельна опалубка дозволяє одночасно бетонувати стіни і перекриття, що істотно підвищує монолітність, цілісність і надійність конструкції. Опалубка складається з декількох елементів довжиною 2,5 м, які називаються секціями. Секція має прямокутний переріз і складається з двох вертикальних щитів висотою, рівною висоті стіни, що бетонується, і одного горизонтального щита, ширина якого відповідає ширині перекриття. Кожна секція може бути роз'єднана на дві підсекції зі сполучним швом уздовж осі горизонтального щита. Цей тунель називають двосекційним, якщо тунель виготовлений чи використовується в зібраному вигляді, його називають односекційним.

Двосекційний тунель створений на базі стандартної щитової опалубки «Утінор». Вертикальні панелі мають ту ж конструкцію, що і стінова опалубка зі сталевим листом товщиною 3 мм. Кожна стандартна панель довжиною 1,25 і 2,5м оснащена двома гвинтовими домкратами для виставляння рівня по висоті і двома роликовими колесами. Окремі тунелі можуть з'єднуватися разом в один елемент довжиною від 3,75м до 12,5м, при цьому розпалубка буде виконуватись вже цими великими модулями. Вертикальна панель не має ферми для сприйняття тиску бетонної суміші, тому в тунелі на трьох рівнях із кроком 1,25м передбачене кріплення за допомогою шпильок. У вертикальних панелях тунелю і стінових щитах, застосовуваних з тунельною опалубкою і встановлених один напроти одного, передбачений отвір для стягування щитів третьою сполучною шпилькою (крім двох у верхніх і нижніх частинах щитів). Стандартна висота тунелю дорівнює 2,43м, що відповідає стіновому щиту висотою

2,52м.

Горизонтальна панель, виготовлена з металевого листа товщиною 3мм, посилена елементами жорсткості. Дві вертикальні і горизонтальні панелі з'єднані між собою шляхом з'єднання в паз і стягування болтами. Сполучний замок являє собою штамповану сталеву пластину з двома просвердленими рядами отворів (один має бічний розрив). Пластина, закріплена зачіпними болтами двох підлог тунелів, забезпечує їхнє з'єднання в один тунель, гарантуючи при цьому зазор і правильне стикування обох елементів тунелю.

Рисунок 10.5 - Тунельна опалубка фірми «Утінор»: 1 - вертикальна панель; 2 - отвороутворювачі з магнітними защіпками; 3 - горизонтальна панель; 4 - опалубка для бетонування цоколя; 5 - торець огороджувальної стінки опалубки; 6 - роликове колесо; 7 - регулювальний домкрат; 8 -центральний опорний стояк; 9 - задня панель; 10 - підкіс

 

Розсувні підкоси регулюються по висоті за допомогою гвинтів з переставними пальцями, що дозволяє виставити панелі під прямим кутом і відрегулювати стрілу опуклості. Кожна підлога секції обладнана костилем з роликовим колесом, що разом з нижньою шарнірною тягою і роликовими колесами вертикальних щитів утворює викатний візок і одночасно служить стійкою для опирання плити в момент розпалублення першої тунельної підлоги секції.

Панелі, що утворять тунель, мають дуже точні розміри, що дозволяє відливати цоколі стін з високою точністю їхнього положення. Опалубку цоколів використовують спочатку на нижньому перекритті, а потім встановлюють за допомогою напрямних шаблонів на вертикальні панелі тунелю, таким чином, щоб цоколь продовжував стіни, що бетонуються. Цоколь бетонують одночасно з плитою перекриття, точно задаючи розміри стіни наступного поверху без додаткового регулювання.

Прогін тунелю може бути збільшений за рахунок додаткової вставки між горизонтальними панелями. Ця вставка оснащується регульованими стабілізаторами і залишається вмонтованою в підлоги тунелю.

В особливих випадках при бетонуванні вузьких довгих прогонів доцільно працювати з тунельною опалубкою, що залишається в зібраному вигляді після розпалублення. Для цієї підлоги секції тунелю оснащують шатунами і тягами. Розпалублення роблять за рахунок укорочування підкосів і тяг. Напівсекції з однієї сторони підводять по підлозі секцій до іншої сторони тунелю, в результаті чого відбувається зближення вертикальних щитів на кілька сантиметрів і утвориться зазор, достатній для переміщення тунелю уздовж прогону.

Іноді необхідно одночасово бетонувати і внутрішні поперечні стіни, у цьому випадку на підлогу секції монтують задню панель. До кожної тунельної підлоги секції болтами кріплять свою половину задньої панелі з з'єднанням у паз, як і на звичайній вертикальній панелі, а з'єднання обох половин у єдину задню панель здійснюють сполучними замками. Ці панелі влаштовують домкратами, виставленням рівня і роликових коліс. З'єднання з вертикальними панелями тунелю аналогічне кутовому з'єднанню стінової опалубки.

Розпалубку підлоги секцій здійснюють шляхом опускання опорних домкратів, при цьому горизонтальна панель відривається від забетонованого перекриття в результаті опускання домкратів підкосів. Перестановку тунельної секції роблять шляхом почергового викочування підлоги секцій на розпалублення площадок-помостей, при цьому, коли одна з підлог секцій демонтована, перед демонтажем другої підлоги секції перекриття підпирають опорними стійками в центрі прогону по осі з'єднання підлоги секції до надання необхідної міцності. На розпалубленій площадці на опалубні вертикальні поверхні наносять змащення, далі підлоги тунелю переставляють на нову захватку. Розпалублені і робочі майданчики, які призначені для зручності виконання робіт для очищення і змащення опалубки, забезпечують безпеку і вільне пересування робітників і оснащені захисними сітками. Для витягування тунельної опалубки з забетонованого осередку використовують викатні платформи. Їх установлюють між підлогою і верхнім перекриттям, монтують і перемонтовують на нове місце за допомогою крана в міру просування будівельних робіт.

Якщо тунель витягують з однієї сторони будинку, із протилежної сторони монтують площадку-поміст для безпечного пересування робочого персоналу від одного осередку до іншого. Якщо використовують балансир, аналогічний тому, що використовується для столової опалубки, то викотні помости непотрібні.

4. Підйомно-переставна опалубка

 

Опалубку застосовують для зведення спеціальних споруджень постійного і змінного перерізу по висоті, що найчастіше мають конусоподібну спрямованість нагору (труби, градирні, силосні споруди і т.д). Опалубка складається з зовнішніх і внутрішніх щитів -відокремлюваних від бетону при установці на новий ярус - елементів кріплень і підтримувальних пристроїв, робочого настилу і піднімальних пристосувань, рис. 11.1.

 

Рисунок - Підйомно-переставна опалубка: 1 - бетонована стіна; 2 - зовнішні опалубні щити; 3 - внутрішні опалубні щити; 4 - піднімальний пристрій; 5 - шахта опорно-піднімального пристрою; 6 - підвіски; 7 -робоча площадка; 8 - опалублення балки; 9,10 - зовнішні і внутрішні підвісні риштування

 

Внутрішню опалубку збирають із двох ярусів щитів меншої площі -1250x550 мм. Для переміщення опалубки передбачена піднімальна голівка, яка опирається на шахтовий підіймач. При піднятті опалубки голівка відділяється від підіймача на висоті 2,5 м, на цьому цикл робіт зі зведення чергового ярусу закінчують, переставляють опалубку, нарощують додаткову ланку на підіймач.

Зовнішню опалубку набирають з панелей прямокутної і трапецієподібної форми, виготовлених зі сталевого листа товщиною 2 мм, обрамленого кутниками з вологостійкої фанери 20...22 мм, яка встановлена на металевий каркас. Розмір прямокутних панелей 2700x850 мм; трапецієподібних, що використовуються для надання зовнішній опалубці конічної форми, їх висота 2700 мм ширина зверху 818 мм, а знизу - 850 мм. Панелі з'єднують, закріплювальними пристосуваннями, для стягування зовнішньої опалубки, а в місцях розташування кінцевих панелей установлюють стяжні елементи.

 

 

5. Ковзна опалубка

 

Ковзна опалубка рухлива, її піднімають нагору без перерви в бетонуванні і застосовують при зведенні висотних залізобетонних споруд з монолітними вертикальними стінами постійним, а останнім часом і змінним перерізом. Застосування опалубки особливо ефективне, але при будівництві висотних будинків (висотою в 16...24 поверхів) і споруд з мінімальною кількістю віконних і дверних прорізів, закладних деталей і елементів. До них відносяться силоси для збереження різних матеріалів, димарі висотою до 400 м, градирні, окремо ядра жорсткості висотних будинків, резервуари для води, радіо- і телевізійні вежі. Важливою особливістю будівництва таких об'єктів є значне підвищення темпів будівництва, зниження трудомісткості, вартості, термінів робіт.

На відміну від споруджень, що зводяться у збірному варіанті, монолітне вирішення виключає наявність стиків, що сприяє поліпшенню експлуатаційних характеристик будинків. Ковзна опалубка дозволяє розширити гаму архітектурно-планувальних вирішень, забезпечує поліпшення звукоізоляції споруди, підвищує теплотехнічні характеристики будинку. При зведенні будинків у сейсмічних районах вирішується проблема їхньої надійності і сейсмостійкості.

Монолітне домобудівництво з використанням ковзної опалубки дозволяє одним комплектом опалубки, шляхом його переналагодження, здійснювати зведення будинків різного планувального вирішення і різної поверховості.

Опалубка ефективна, якщо її використання передбачене для зведення декількох поруч розташованих будинків. При зведенні одиночних будинків опалубка є економічно ефективною при висоті будинку не менш 25 м.

Опалубка складається з двох однакової висоти внутрішніх і зовнішніх щитів незмінної конструкції. Незмінність щитів забезпечується опалубними балками, розташовуваними в два яруси по висоті щитів, по всьому їхньому контурі з зовнішньої і внутрішньої сторін. Балки, в свою чергу, передають зусилля на металеві домкратні рами, які розташовані над опалубкою по всьому її периметру, і передають вагу всієї опалубки на домкратні стрижні 0 22...28 мм і довжиною до 6 м чи труби, відстань між якими, а значить і між домкратними рамами, визначається розрахунками в залежності від діючих на стрижні навантажень і не перевищує 2 м для круглих стрижнів і 1,2... 1,4 м для прямокутних. Несуча здатність стрижнів повинна бути більша від діючих на них зусиль і навантажень. Домкратні стрижні внизу кріплять за допомогою електрозварювання до арматурного випуску з фундаменту будинку. Стрижні нарощують по висоті, стик виконують на різьбленні; у нижньому стрижні існує виточення з внутрішнім різьбленням, у верхньому стрижні хвостовик із зовнішнім різьбленням. Доцільно, щоб стики сусідніх арматурних стрижнів були на різному рівні.

На домкратних рамах зверху закріплені гідравлічні чи електричні домкрати (рис. 11.2, в), з їхньою допомогою одночасно піднімають всі елементи опалубки по домкратних стрижнях.

Рисунок 11.2 - Ковзна опалубка: а - план для круглого спорудження; б - ковзне опалублення (пристрій); в - гідравлічний домкрат (0,3.. .5 м); 1 -робочий настил; 2 - насосна станція; 3 - прогін; 4 - настил; 5 - шахтовий підіймач; 6 - домкратна рама, 7 - домкратні стрижні; 8 - бетонна конструкція; 9 - гідравлічні домкрати; 10 - зовнішній щит опалубки; 11 -внутрішній щит опалубки; 12 - зовнішнє огородження; 13 - металева трубка; 14 - опалубні балки; 15 - підвісні риштування; 16 - верхній затискний пристрій; 17 - клиноподібний губчастий вкладиш; 18 - циліндр; 19 - поршень; 20 - нижній затискний пристрій

 

На домкратні рами і верхній ряд балок спирається з внутрішньої сторони робочий настил, де знаходяться робітники, необхідне для робіт устаткування, матеріали і зовнішній настил з огородженням. Також із зовнішньої і внутрішньої сторін опалубки до домкратних рам і робочого настилу підвішені на ланцюгових підвісках риштування, з яких виконують роботи (виправлення дефектів бетонування, вилученню закладних деталей).

Насосно-розподільна станція може розташовуватися на землі, але краще, якщо вона знаходиться на робочому настилі в зоні робіт. По настилу прокладають систему гідророзведень, що з'єднують кожен домкрат з насосною станцією. Вантажопідйомність домкратів 6...10 т, маса домкратів 15...21кг, кількість домкратів, що одночасно працюючих домкратів на об'єкті може досягати 160...200 шт.

Більшість домкратних рам конструктивно вирішено з двома стійками. Але в місцях прилягання і перетину стін застосовують рами відповідно з трьома і чотирма стійками.

Опалубку рідко виготовляють з одного матеріалу - деревини або металу, звичайно вона буває дерево-металевою. Настили і балки при такому вирішенні виконують з деревини, інші конструкції - з металу. Обшивання (внутрішню поверхню щитів опалубки) частіше роблять з листової сталі чи вологостійкої фанери, якщо опалубка призначена для зведення 10 і більше однотипних споруд; при меншому обсязі робіт, застосовують обшивання з дерев'яних дошок.

По конструкції щитів опалубку розділяють на крупно- і дрібно щитову. Остання більш універсальна, але трудомісткість її монтажу і демонтажу значно вища При використанні дрібних щитів їх укрупнюють. У крупно-розмірних щитах балки входять в конструкцію щита. Щити виконують плоскими і криволінійними, що дозволяє урізноманітнити архітектурну форму фасадів будинків.

Мінімальна товщина стін бетонної конструкції визначається розрахунком і дорівнює 12 см. Необхідно забезпечувати такий порядок і швидкість проведення робіт, щоб за рахунок тертя з опалубкою не відбувався відрив бетону при підніманні опалубки. При товщині стіни 12 см забезпечується умова, коли маса свіжоукладеного бетону, розташованого вище утворюваного зазору між опалубкою і раніше покладеним бетоном, буде більше сил тертя між бетоном і стінками опалубки. Для колон, з огляду на малу площу перерізу при відносно великому периметрі опалубки, мінімальна товщина стін повинна бути не менша 25 см.

Для піднімання опалубки використовують домкрати: ручні, гідравлічні й електричні. Найнезручнішими в роботі є ручні гвинтові домкрати. Специфіка їхньої роботи в тому, що на холостому ходу зусилля від домкратної рами і маси прилеглої опалубки, що припадає на неї, передається на домкрати, тому що на новий ярус їх піднімають поперемінно, тому і темп робіт низький.

Піднімання ковзкої опалубки здійснюють за допомогою гідродомкратів, що приводяться в дію одночасно насосно-розподільною станцією з одного пульта керування. Гідродомкрати піднімаються нагору по домкратних стрижнях. Гідравлічний домкрат складається з робочого циліндра, верхнього і нижнього затискних пристроїв. Затискний пристрій містить у собі обойму, розточену на конус і шість клиноподібних зубцюватих вкладишів, що обтискають гладкий домкратний стрижень. У верхню частину циліндра нагнітається робоча рідина, при цьому поршень, зв'язаний через шток з верхнім затискним пристроєм, залишається на місці, тому що вкладиш верхнього затискного пристрою заклинює домкратний стрижень. У цей час циліндр під дією тиску робочої рідини піднімається в гору і тягне за собою нижній затискний пристрій, що автоматично відключається від домкратного стрижня, через опорну плиту піднімає домкратну раму, з'єднує з нею опалубку. При знятті тиску циліндр домкрата під дією навантаження від опалубки прагне опуститися, в результаті нижній затискач заклинює домкратний стрижень, тому домкрат і залишається нерухомим разом з домкратною рамою й опалубкою. В момент заклинювання нижнього затискача поршень під дією поворотної пружини піднімається в гору, верхній затискний пристрій розклинюється і сковзає в гору вздовж домкратного стрижня. При повторному нагнітанні рідини цикл повторюється, а за один цикл система піднімається в гору на

20... 30 мм.

При застосуванні ковзної опалубки при безупинній роботі в три зміни може бути досягнуте зведення споруди на висоту 3...4 м за добу. При такому темпі бетонування стін у житловому будівництві реально споруджувати до одного поверху за добу. Таку швидкість не забезпечують інші методи ведення робіт.

Піднімання арматури і бетонної суміші на робочий настил здійснюють шахтовим підіймачем, змонтованим усередині зведені споруди, за допомогою баштового крану й інших пристосувань для вертикального переміщення вантажів. Піднімання та спуск робітників здійснюють спеціальним підіймачем, змонтованим поряд чи поза шахтовим спорядженням, а при відносно невеликій висоті споруди - по сходах.

Зведення житлових будинків у ковзній опалубці - комплексний процес, що містить у собі установлення і вивірення опалубки, армування конструкцій, нарощування домкратних стрижнів, встановлення закладних деталей, проміжкоутворювачів для віконних і дверних блоків, догляд за бетоном тощо. Ці процеси повинні бути пов'язані у часі. Армування стін повинне йти паралельно з бетонуванням, але не відставати, проміжкоутворювачі повинні встановлюватися до монтажу і в'язання арматурних каркасів.

Будинки у ковзній опалубці зводять з використанням баштових кранів. При висоті будинків до 16 поверхів застосовуються крани на рейковому ходу, при більшій поверховості - приставні. Кран повинен обов'язково обслуговувати всю зону робіт, включаючи склади, площадки для прийман­ня бетону, подавання бетонної суміші в баддях і арматури в зону проведення робіт. При подаванні бетонної суміші бетононасосами повинна бути передбачена на землі спеціальна площадка для приймання суміші, з одночасним перебуванням на ній не менше двох автобетонозмішувачів.

Бетонна суміш рухливістю 6-8 см вважається оптимальною. Застосування литої суміші скорочує до мінімуму трудомісткість розрівнювання, ущільнення й обробки горизонтальних поверхонь. Навіть при відсутності пластифікуючих добавок бетонна суміш може мати рухливість 4-6 см і подаватися в конструкції за допомогою пневмоустановок.

На початковому етапі бетонування по периметру спорудження укладають ярус висотою 70...80 см шарами 20...30 см з обов'язковим віброущільненням. після набору бетоном початкової необхідної міцності, опалубку починають піднімати зі швидкістю 20...30 см/год з одночасним укладанням бетонної суміші шарами. З урахуванням транспортування з заводу, перевантажень, укладання шарами, бетонну суміш готують з використанням сповільнювачів тужавлення не менше 3 год. Для укладання суміші в опалубку можуть бути застосовані бункери, мото- і ручні візки, оптимальним можна вважати бетононасоси з розподільними стрілами. Бажано бетонну суміш укладати відразу по всьому периметру спорудження, кожен наступний шар - до схоплювання раніше покладеного.

Застосування опалубки вимагає великої кількості допоміжних робіт для влаштування прорізів, висока трудомісткість при зведенні перекриттів, усе це обмежує застосування опалубки в житловому будівництві. Додаткові недоліки опалубки - складність контролю вертикальності спорудження і використання бетонів підвищених марок.

Фактори, які стримують розвиток і широке поширення ковзного опалублення є:

• різке подорожчання робіт в зимових умовах;

• потреба в робітниках високої кваліфікації;

• різке зниження ефективності при порушенні технологічного процесу,

• великі витрати на ліквідацію дефектів бетонування.

Одним з конструктивних вирішень може бути автоматизація роботи гідродомкратів, зокрема, використання режиму «крок на місці», що дозволяє запобігти прилипання опалубки до бетону при зупинці підняття системи. «Крок на місці» служить і іншій, більш важливій меті -горизонтальному вирівнюванню опалубки. При підніманні опалубки може відбутися незначний перекіс опалубки. При заданому рівні піднімання домкратів той, що досяг цього рівня, починає тупцювати, чекаючи вирівнювання тих, що відстають.

Іншим вирішенням, що підвищує індустріальність і технологічність робіт у ковзній опалубці, є перехід від ковзного безупинного руху щитів до циклічного їхнього піднімання. Для цієї мети використовують відривні щити із системою крокуючих електромеханічних підіймачів. В основу технології покладений принцип зупинки опалубної системи після бетонування ярусу на висоту 1/4 висоти чи поверху на 70-80 см. Бетонування при цьому ведеться традиційно. Після досягнення бетоном заданої початкової міцності відривають щити від бетону і переставляють (переміщення) їх на нову відмітку ярусу. При цьому піднімання усієї системи здійснюється електромеханічними підіймачами, що спираються на телескопічні стрижні з опорними башмаками. Механізм піднімання налаштовують на забезпечення ходу, рівного висоті 70-80 см шару, що бетонується.

Розглянута технологія досить ефективна Підвищується якість поверхонь, виключаються дефекти бетонування, зв'язані з перервами в подачі бетонної суміші. Технологічні перерви сприяють кращій організації виконання всіх супровідних робіт. Застосування відривних щитів дозволяє збільшити довговічність їхньої експлуатації, використовувати в якості палуби водостійку фанеру, що значно підвищує якість поверхні і знижує вагу щитів.

Міжповерхові перекриття при зведенні стін у ковзній опалубці можуть бути влаштовані декількома способами:

а) зі збірних залізобетонних плит розміром на кімнату після зведення
стін;

б) монолітні, бетоновані «знизу вверх» також після зведення стін;

в) поверховим способом, коли об'єднують бетонування стін і
перекриттів;

г) бетонуванням «зверху вниз»;

д) бетонуванням у процесі зведення стін з відставанням на два-три
поверхи.

Переваги ковзної опалубки:

• комплект опалубки можна використовувати для будинків різного планування;

• висока просторова жорсткість і стійкість до сейсмічних навантажень будівель;

• працевитрати нижчі, ніж у цегельних і блокових будинках;

• висока швидкість бетонування, до 4 м/доб;

• різко скорочуються витрати на створення матеріальної бази.

 








Дата добавления: 2015-08-14; просмотров: 5316; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2022 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.094 сек.