Поняття договору найму (оренди), предмет договору, сторони , строк договору, орендна плата. 6 страница

План:

1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу .

2. Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу.

3. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

4. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

5. Зобов’язання зі створення загрози життю, здоров’ю і майну фізичної особи або майну юридичної особи.

1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу.

Публічна обіцянка винагороди – це звернення до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату. Статті 1144 – 1148 ЦК України регулюють відносини, що виникають з цього зобов’язання. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення лише за наявності певних ознак:

1) вона повинна бути публічною, тобто сповіщена будь – яким чином невизначеному колу осіб;

2) винагорода повинна мати майновий, грошовий та інший матеріальний зміст;

3) умовою одержання нагороди є надання визначеного результату, на який вказувала особа, що обіцяє нагороду;

4) обіцяння винагороди має надати можливість визначити, ким вона обіцяна.

Підставою виникнення такого зобов’язання слід визначити юридичний склад з елементами 2 однобічних правочинів. Переший – це публічне обіцяння винагороди, другій – досягнення особою певного результату. Вони мають зустрічний характер, але не вважаються договором.

Суб’єктами таких відносин можуть бути юридичні і фізичні особи. особливої форми такого зобов’язання не встановлено. Незалежно від форми сповіщення про винагороду вона повинна містити таки умови:

1) зміст завдання; 2) строк виконання завдання; 3) місце його виконання;

4) форма та розмір винагороди, які заздалегідь визначаються особою, що обіцяє винагороду.

Змістом завдання є дії, які необхідно виконати, але ці дії повинні бути правомірними.

Строк виконання завдання є обов’язковою умовою, але невизначеність строку погіршує положення учасників. Якщо строк встановлений, подія повинна бути виконана у межах цього строку, якщо строк виконання завдання не встановлений, то воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди, законом причини та умови цього не встановлені. В цьому разі обов’язок відшкодування витрат, які були понесені особою при виконанні обумов в разі втрати нею інтересу у виконанні завдання, покладається на особу, яка обіцяла винагороду (ст.1147ЦК.)

Правові наслідки виконання зобов’язання:

Публічна обіцянка винагороди ніяких прав та обов’язків у тих, до кого воно звернено, не породжує. Відповідні права у них виникають тільки при досягненні вказаного в обіцянні результату. У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, зобов’язана її виплатити (п.1 ст.1148ЦК). А якщо завдання було виконано кількома особами, то винагорода розподіляється між ними порівну.

Зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка перша виконала завдання.

Особа. яка публічно обіцяла винагороду, має право відмінити дану публічну обіцянку ( право відступу). Відміна повинна бути зроблена публічно, у тій же формі, що й було оголошено. У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.

2. Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу.

Зобов’язання з оголошення конкурсу виникають не по досягненню єдиного чи бажаного результату, а в результаті визначення кращого з представлених на конкурс. Конкурс характеризується наступними рисами:

1) обіцянка винагороди повинна бути публічною, у випадку, коли конкурс проводиться серед обмеженого кола, спеціально запрошених організатором змагання, то конкурс називається закритим;

2) обіцянка винагороди являє собою премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших вдів винагороди за працю;

3) винагорода обіцяється за кращий результат;

4) оголошення конкурсу, це односторонній правочин, виконаний за умови.

Оголошення конкурсу може бути зроблено у будь – який формі. Суб’єктами є засновник конкурсу та учасники конкурсу. Ними можуть бути юридичні і фізичні особи.

Умови конкурсу поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язкові:

1) про предмет конкурсу (предметом можуть бути результат творчої, інтелектуальної діяльності, виконання робіт, вчинення певної дії тощо);

2) розмір винагороди, яка може визначатися у грошовій сумі і в іншої матеріальної цінності.

Відсутність будь – якої з вказаних умов позбавляє конкурс юридичної сили. Факультативними умовами є умови про строк та інші умови, що може висунути організатор конкурсу, для конкретного конкурсного правовідношення вони стають обов’язковими.

Законодавець не вимагає від засновника конкурсу вказати місце представлення робіт, строк оцінки робіт, однак неможливо уявити проведення конкурсу без визначення цих умов. засновник має право змінити умови конкурсу до його початку. Форма оголошення про зміну умов конкурсу така ж, що і про оголошення конкурсу. Якщо зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновником витрат, які були нею понесені для підготовки до участі в конкурсі.

Засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення. Якщо проведення стало неможливим за обставин, які від нього не залежать. Ст. 1153 ЦК України не містить обов’язку засновника конкурсу оголосити про відмову від конкурсу у тому же порядку, у якому було його оголошено, але вбачається, що це необхідно.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Процедура визначення переможця встановлюється засновником конкурсу. Він може доручити провести оцінку представлених на конкурс результатів спеціально створеної комісії, іншій організації чи провести її самостійно. Засновники не повинні мотивувати прийняте рішення. Про результати конкурсу засновник повинен повідомити у тій формі, в який його було оголошено. Учасники конкурсу вправі оскаржити у суді прийняте рішення. За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, засновник конкурсу може прийняти рішення про:

1) присудження призових місць та винагород, які були визначені мовами конкурсу;

2) присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород;

3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт не відповідає вимогам;

4) присудження заохочувальних призів або нагород.

Переможець має право вимагати від засновників виконання свого зобов’язання у строки, встановлені умовами конкурсу. Якщо предметом був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник не має права використовувати його без згоди переможця. Засновник має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем договору на використання предмету конкурсу. Переможець має право на одержання премії і на авторську винагороду. Засновник конкурсу повинен повернути учасникам конкурсу роботи. Якщо учасник конкурсу протягом місяця від дні оголошення його результатів не пред’явив вимогу про повернення речі, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею. Якщо річ, подана на конкурс не була подарована засновникові або куплена ним, він може набути право власності відповідно до ст. 344 ЦК ( набувальна давність).

1. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

Це новий вид зобов’язань, який був розроблений ще римськими юристами. Метою цього інституту є надання захисту тій особі, яка здійснює дії в чужому інтересі і по – друге, особи, в інтересах якої мають здійснюватися відповідні дії, оскільки особливістю даних зобов’язань є те, що вони породжуються несанкціонованим втручанням у чужу сферу. Суб’єктами зобов’язань виступають:

- особа, що здійснює без доручення дії в інтересах іншої особи ( гестор);

- особа (домінус), справи якої ведуться гестором.

Дії в інтересах іншої особи без доручення повинні бути спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних для неї майнових наслідків. Гектор зобов’язаний при першій нагоді повідомити зацікавлену особу про вчинення дій в її інтересах. Якщо домінус не ухвалить дій гестора, то останній зобов’язаний їх припинити. При схваленні дій гестора до відносин сторін застосовуються правила відповідного договору ( поруки, підряду, схову та інші). Якщо гестор розпочав дії, але не має можливості повідомити домінуса, то він зобов’язаний вжити усіх залежних від нього заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для домінуса.

Після закінчення виконання дій гестор зобов’язаний негайно подати звіт, у якому зазначаються усі дані про здійснення дій та про їх результат. До звіту необхідно додати документи, що підтверджують розмір понесених витрат, на відшкодувпання яких претендує гестор. Гестор повинен передати майно, що було отримано, документи, що підтверджують факт отримання.

Гестор має право на відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Гестор не вправі вимагати відшкодування, якщо він не повідомив про свої дії домінуса.

4. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Cт. 1161 ЦК України передбачає новий вид зобов’язань – рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи, майна юридичної особи. Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі. На виникнення зобов’язання відшкодувати шкоду не впливає наявність вини ( за виключенням умислу) потерпілого (рятівника).

По - перше, якщо рятівник і порушує будь – які правила, то робить це в інтересах особи, здоров’я або майна яке він врятовує;

По - друге, від особи, яка діє з ризиком для себе, неможливо вимагати повної уважності в умовах, що виключають таку можливість на підставі їх надзвичайного характеру;

По – трете, інша оцінка дій громадян не стимулювала б громадян до виконання суспільно – корисних дій, пов’язаних з рятуванням.

Держава відшкодовує шкоду в повному обсязі тільки при наявності таких умов:

- шкода завдана рятівникові, полягала в ушкодженні здоров’я або смерті фізичної особи ( рятівника) ;

- загроза майну мала реальний характер; - майно іншої особи мало істотну цінність.

Суб’єктами таких зобов’язань є особа, яка вчинила рятувальні дії, нею може бути фізична або юридична особа, держава у особі відповідних державних органів. Потерпілими можуть бути як дієздатні, так і обмежено дієздатні особи. Юридична особа може виступати потерпілою лише тоді, коли рішення про запобігання загрози майну приймається її органом.

Змістом цих зобов’язань є право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов’язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником у повному обсязі. Умовами виникнення зобов’язання є:

- наявність реальної ( а не уявленої ) загрози для здоров’я та життя фізичної особи;

- відсутність у рятувальника повноважень ( обов’язку) вчиняти рятувальні дії щодо іншої особи, дії;

- спрямованість дій на рятування здоров’я та життя іншої особи;

- виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій.

Однак у разі, якщо зобов’язання виникає у зв’язку з рятування майна іншої особи є додатково ще 1 умова:

- майно, якому загрожує небезпека, має істотну цінність. Істотність цінності майна може визначатися угодою сторін зобов’язання, актами законодавства, адміністративними актами, шкода в даному випадку відшкодовується державою в повному обсязі.

Якщо при рятуванні завдана шкода майну рятувальника, то ця шкода відшкодовується власником майна з урахуванням його матеріального становища. Умовами виникнення такого зобов’язання є:

- існування реальної загрози шкоди чужому майну;

- були вчинені дії, спрямовані на його рятування;

- виникнення збитків у потерпілого в результаті його рятувальних дій;

- той, хто відвертав загрозу шкоди, не мав на це повноважень;

- майно, відносно якого вчинялися рятувальні дії, мало істотну цінність;

- власник майна має змогу надати відшкодування шкоди тому, хто відвертав загрозу майну.

2. Зобов’язання зі створення загрози життю, здоров’ю і майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Відповідно до ст. 1163 ЦК України фізична особа, життю, здоров’ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. Висунення такої вимоги може відбуватися як в судовому так і позасудовому порядку. Вина відповідача не презюмується. Обов’язок доказування можливості заподіяння такої шкоди покладається на відповідача. Зацікавлена особа має право вимагати:

- вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

- відшкодування завданої шкоди;

- заборони діяльності, що створює загрозу.

Суб’єктамиданого зобов’язання можуть бути фізичні та юридичні особи.

Підставоювиникнення зобов’язання є факт створення загрози цивільним правам та інтересам інших осіб.

Змістомзобов’язань є право зацікавленої особи вимагати усунення загрози від того, хто її створює .

Шкода, яка заподіяна фізичної особі, її майну або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до глави 82 ЦК України. Для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, повинні бути 4 умови: наявність шкоди, протиправна діяльність чи бездіяльність особи, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльність і шкодою, вина особи.

Загроза має бути наявною і реальною настільки, щоб створити загрозу заподіяння шкоди боржнику.

Наслідки не усунення загрози:

Зацікавлена особа має право вимагати:

· вжити невідкладних заходів щодо усунення загрози;

· відшкодування завданої шкоди;

· заборони діяльності, яка створює загрозу.

Контрольні запитання:

Підставами деліктної відповідальності є:

1) наявність шкоди (розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому). Визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для поновлення пошкодженої речі ( ст. 1192 ЦК). Шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи, з урахування індексу інфляції ( повідомлення в Урядовому кур’єрі);

2) протиправність, яка може виражатися в протиправних діях або протиправної бездіяльності. Заподіяння шкоди правомірними діями за загальним правилом не спричиняє відповідальності. Однак законом передбачені випадки відшкодування шкоди і в разі заподіяння шкоди правомірними діями ( наприклад, рятівниками, при здійсненні права на самозахист, в стані необхідної оборони , крайньої необхідності тощо) ;

3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювала шкоди і шкодою. Для встановлення існування причинного зв’язку слід доказати, що:

а) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків;

б) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки;

4) вина, форма вини заподіювача шкоди при розгляді спорів значення не має, винятки із цього можуть випливати лише із закону ( наприклад, відшкодування шкоди завданої органами державної влади , органом влади АР Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами при здійсненні ними своїх повноважень). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.

1. Відмінність позадоговірної відповідальності від договірної.

Договірна і позадоговірна відповідальність відрізняються наступними ознаками:

1) позадоговірна відповідальність виникає з імперативних норм, що виключає можливість їх зміни на розсуд сторін і спрямована на боротьбу з правопорушеннями та усунення наслідків правопорушень;

2) позадоговірна відповідальність виникає із правоохоронних відносин, а договірна - із регулятивних ;

3) основним принципом деліктного зобов’язання є принцип повного відшкодування шкоди, зменшення розміру відшкодування шкоди може відбуватися як виняток і лише за рішенням суду; в договірних зобов’язаннях розмір відшкодування збитків може бути обмеженим як умовами договору так і за законом ;

4) шкода є обов’язковою умовою виникнення позадоговірної відповідальності, відповідальність за порушення договору, якщо він забезпечений неустойкою, може натупати навіть і за відсутності збитків у майновій сфері кредитора;

5) деліктні зобов’язання не знають відповідальності за чужу вину, навіть якщо батьки несуть відповідальність за шкоду , заподіяну їх неповнолітніми дітьми, має бути доказана вина батьків у правопорушенні, що сталося. Договірна відповідальність може застосовуватися до боржника з правопорушення, скоєно 3 особою ( гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язань боржником).

6) відшкодування шкоди в позадоговірних зобов’язаннях, як правило, відбувається на солідарних засадах, що викликано необхідністю створення більших гарантій відшкодування шкоди, заподіяної поза договором, у договірної – використовується часткова відповідальність, яка викликана потребою справедливого розподілу обсягів відповідальності до кожного з правопорушників відповідно до вини кожного у скоєному правопорушенні;

7) при відповідальності за договором, як і при позадоговірної відповідальності , законодавство виходить з принципу наявність вини контрагента, або особи, яка заподіяла шкоду.

3. Система зобов’язань з відшкодування шкоди.

Система зобов’язань з відшкодування шкоди ґрунтується на принципі повного відшкодування шкоди ( генерального делікту), за винятком випадків, передбачених законодавством. Класифікація зобов’язань з відшкодування шкоди може бути проведена:

1. За суб’єктами – залежно від того, ким заподіяно шкоду , а також залежно від особи потерплого ( держава, територіальна громада, фізична чи юридична особа).

2. За об’єктом зобов’язання з відшкодування шкоди - шкода заподіяна особі чи майну потерпілого;

3. За окремими умовами відповідальності:

- зобов’язання, що виникають про винному заподіянні шкоди;

- зобов’язання, виникнення яких не залежить від вини.

Сфера їх дії точно визначена законом, що виключає можливість застосування аналогій або розширеного тлумачення щодо спеціальних деліктів. За відсутності спеціального делікту завжди застосовується загальна норма. Прикладами спеціальних деліктів є:

1) відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами ( ст. 1173,1174, 1175,1176 );

2) відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою (ст. 1172ЦК). Безпосереднім заподіювачем шкоди в цьому випадку є: