Поняття договору найму (оренди), предмет договору, сторони , строк договору, орендна плата. 4 страница

9. Договір охорони. За таким договором охоронець зобов’язаний забезпечити недоторканість майна, яке охороняється. Охоронцем є суб’єкт підприємництва. Об’єктом є майно або недоторканість особи. Договір має оплатний характер і поділяється на 2 види: договір охорони майна і договір охорони особи (сек”юріті).

Контрольні запитання:

1. Поняття договору зберігання.

2. Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

3. Відповідальність сторін за договором зберігання.

4. Зберігання та товарному складі.

5. Спеціальні види зберігання.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003.К. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №14

Тема: Договір страхування

План:

1. Поняття договору страхування та його ознаки. Сторони та форма договору.

2. Істотні умови договору. Порядок укладення договору.

3. Обов’язки сторін за договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

6. Обов’язкове страхування.

1. Поняття договору страхування та його ознаки. Сторони та форма договору.

За договором страхуванняодна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або інший особі, визначеної в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

Договір є реальним, двостороннім, оплатним. Реальним , тому що він набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором.

Форма договоруписьмова, доказом укладення договору є страхове свідоцтво, страховий поліс, сертифікат. У разі недодержання форми договору він є нікчемним. Існує 2 види полісів: разовий і генеральний. Разовий застосовується при оформленні простих операцій зі страхування з одним предметом. Генеральний – стосовно групи предметів.

Страхові поліси, як правило, містять усі умови договору, він видається на підставі усної або письмової заяви.

Сторонами договору є :

страховик –це юридична особа, спеціально створена для здійснення страхової діяльності і яка одержала ліцензію на здійснення такого виду діяльності, організаційно – правова форма: акціонерне товариство, повне, командитне товариство, товариство з повною відповідальністю, створено не менш як 3 учасниками. Страховиками можуть бути і державні організації. Ці організації не можуть здійснювати виробничу, торгівельну, банківську діяльність, однак вони можуть бути засновниками й учасниками інших організацій. Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності та захисту інтересів своїх членів. Страхова діяльність може проводитися за участю страхових посередників (брокерів, страхових агентів);

страхувальники– юридичні та дієздатні фізичні особи.

Ст. 986 ЦК передбачає співстрахування, коли предмет договору страхується кількома страховиками з визначенням прав і обов’язків кожного із страховиків. Законом дозволяється укладання договору перестрахування.За таким договором страховик, який уклав договір страхування, страхує у іншого страховика ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником (ст. 987 ЦК).

Страхування може бути добровільним або обов’язковим.

2. Істотні умови договору. Порядок укладення договору.

Істотними умовами договору є: предмет договору, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик повинен провести виплату, розмір страхового платежу і строк його виплати, строк договору та інші умови.

Предметом договорувиступають майнові інтереси, які не суперечать законодавству.

Страховий випадок -це подія, передбачена договором або законодавством, в разі настання якої виникає обов’язок страховика виплатити страхову суму 9 страхову виплату).

Страхова сума – це грошова суму, в межах якої страховик відповідно до умов договору зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку.

Страхова виплата – це грошова суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору при настанні страхового випадку.

Страховий платіж - це виплата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно із договором.

Страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об’єкта страхування. Розраховується математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків.

Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза –частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно із договором страхування. Ці збитки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів.

Строк дії договору встановлюється угодою сторін.

Для укладення договору страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, що встановлена страховиком, або іншим чином заявити про свій намір укласти договір. Договір може бути укладений як шляхом складання одного документа 9страховий договір), так і шляхом обміну листами, іншими документами підписаними стороною, яка їх надсилає.

Валюта страхування – грошова одиниця України, при страхуванні нерезидентів України – в іноземний валюті.

3. Обов’язки сторін за договором.

Страховик зобов’язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку;

3) здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна переукласти з ним договір;

6) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище, крім випадків встановлених законом;

7) інші обов’язки, встановлені договором.

Обов’язки страхувальника:

1) своєчасно вносити страхові платежі у розмірах, передбачених у договорі;

2) надавати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) повідомляти страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, що страхується;

4) вживати заходи щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомляти страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором;

6) інші обов’язки, встановлені договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

Для здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку, страхувальник має надати відповідну заяву. Про настання страхового випадку складається акт. Страховик має право самостійно з’ясувати причину та обставини страхового випадку.

Розмір страхової суми визначається сторонами. Вона не повинна перевищувати дійсну вартість майна , яка визначається за місцем перебування майна в день укладення договору. Страхова виплата може сплачуватися одноразово або періодично на протязі зазначеного відрізку часу.

Страховик має право відмовитися від страхової виплати у разі:

6) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконання ними громадського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони, або для захисту майна , життя, здоров’я, честі , гідності та ділової репутації;

7) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір, умисного злочину, що призвело до настання страхового випадку;

8) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факти настання страхового випадку;

9) одержання страхувальником певного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

10) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страхових перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

11) наявність інших підстав, встановлених законом.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

Страховик несе відповідальність у разі несплати страхових виплат у вигляді неустойки в розмірі, встановленим законом або договором.

Припинення договору страхування відбувається:

- по закінченню терміну дії договору;

- виплати страховиком страхової суми у повному розмірі;

- несплати страхувальником платежів у встановлені строки;

- ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерть фізичної особи;

- ліквідації страховика ;

- настання подій, у силу яких відпала можливість настання страхового випадку або само існування страхового ризику припинилося через обставини, відмінні від страхового випадку;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, якщо:

- його укладено після настання страхового випадку;

- об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки.

Ст.. 994 ЦК передбачає зміну страхувальника - фізичної особи в договорі, це може відбуватися у разі смерті страхувальника, його права та обов’язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину. Якщо страхувальником був укладений договір особистого страхування на користь 3 особи, то у разі його смерті права та обов’язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи. При цьому дія договору не припиняється.

Припинення договору страхування може відбутися і внаслідок одностороннього волевиявлення сторони договору, зацікавлена сторона повинна повідомити іншу сторону за 30 днів до припинення договору . В цьому випадку страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, із вирахуванням страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування. Якщо відмова від договору обумовлена порушенням страховиком положень договору

6. Обов’язкове страхування.

Договір страхування може бути укладений в силу закону, у цьому випадку такий договір відноситься до договору обов’язкового страхування. Обов’язкове страхування здійснюється за рахунок страхувальника, крім обов’язкового страхування пасажирів. Види обов’язкового страхування:

- особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників;

- страхування спортсменів вищої категорії;

- авіаційне страхування;

- страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування врожаю сільськогосподарських культур та інші.

Правове регулювання особистого страхування здійснюється законодавчими актами, наприклад, такими як Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та витратами, обумовленими нагромадженням та поховання», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності», Положенням про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України та іншими.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору страхування та його ознаки.

2. Сторони та форма договору.

3. Істотні умови договору.

4. Порядок укладення договору.

3. Обов’язки сторін за договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

6. Обов’язкове страхування.

Рекомендована література:

2. 1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року .// Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - № 18. – Ст.. 78.

3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

Л Е К Ц І Я № 15

Тема: Договір доручення, договір комісії.

План:

1. Договір доручення.

2. Поняття договору комісії та його загальна характеристика.

3. Зміст договору комісії та підстави припинення договору.

1. Договір доручення.

Доручення – це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії (ст.1000 ЦК).

Договір відноситься до групи договорів про надання послуг. Договір відрізняється від договору підряду тим, що за договором підряду здійснюються фактичні дії, наслідком яких є певний майновий результат, за договором доручення – юридичні дії. Договір доручення належить до одного з видів представництва, тому на нього розповсюджуються відповідні норми про представництво.

Строк договору визначається характером доручення.

Договір доручення двосторонній, відплатний, консенсуальний. Договір може бути і безоплатним, у цьому випадку він буде одностороннім. Договір належить до фідуціарних угод, його передумовою є довіра сторін.

Сторонами договору є довіритель і повірений, якими можуть бути фізичні та юридичні особи ( дієздатні). При комерційному представництві повіреним є суб’єкт підприємництва

Предмет договору – юридичні дії провіреного. Юридичні дії повинні бути чітко визначені в договорі.

Форма договору: усна, письмова і письмова нотаріально засвідчена.

Обов’язки повіреного:

1) особисто виконати доручення, передоручення дозволяється тільки у випадках, якщо це передбачено договором або повірений примушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя ;

2) повідомляти довірителя на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення;

3) після виконання доручення або у разі припинення договору до його виконання повернути негайно довірителеві довіреність, строк чинності якої не сплинув і надати звіт із залученням відповідних документів;

4) негайно передавати довірителю все одержане у зв’язку із виконанням доручення.

Довіритель зобов’язаний, якщо це передбачено договором:

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання договору;

2) відшкодувати витрати, пов’язані із виконанням договору;

3) негайно прийняти від повіреного все одержане ним згідно із договором;

4) виплатити повіреному плату, яка йому належить.

Підстави припинення договору:

1) відмови довірителя від договору;

2) відмови повіреного від договору;

3) смерті довірителя або повіреного, визнання довірителя або повіреного безвісно відсутнім або оголошення померлим, обмежено дієздатним чи недієздатним;

4) ліквідації юридичної особи.

У разі смерті повіреного спадкоємці повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів для охорони майна довірителя. У разі ліквідації юридичної особи – повіреного ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору та вжити заходів для охорони майна довірителя.

2. Поняття договору комісії та його загальна характеристика.

За договором комісії одна сторона ( комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони ( комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента ( ст. 10011 ЦК). Цей договір належить до групи договорів, що опосередковують платне надання послуг і має широку сферу застосування: при здійсненні експортно – імпортних операцій, торгівлі, у біржової торгівлі тощо.

Договір комісії має багато загального з договором доручення, але має і відмінності:

- в договорі комісії, як і в договорі доручення , виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя, але від свого імені;

- в договорі доручення повірений діє на підставі договору доручення, тому він не стає стороною в правовідношенні між довірителем і 3 особою, в договорі комісії – особа сама стає учасником правовідношень.

Консигнація – різновид договору комісії, застосовується переважно у зовнішньоекономічної діяльності. Це подвійний договір комісії – комісія більш широкого змісту – призначання одним комісіонером іншого від свого імені, але за чужої рахунок. У сучасному вигляді консигнація – це правовідношення, коли одна сторона бере на себе обов’язок за винагороду протягом певного часу продати від свого імені товари, що передані іншою стороною. Часто цієї договір передбачає, що товар, який не був реалізований у вказаний проміжок часу, переходить у власність консигнатора, але з обов’язковою оплатою. На період дії договору консигнації товар зберігається на консигнаційному складі. Після закінчення вказаного проміжку часу договір консигнації трансформується в договір купівлі-продажу.

Договір комісії є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Предметом комісійного доручення є правочин чи правочини ( наприклад, договір купівлі – продажу), предметом договору є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, а не сама угода як результат діяльності комісіонера.

Закон не встановлює спеціально форму договору, тому до форми договору комісії застосовуються загальні правила про форму договору. Сторонами договору є комісіонер і комітент. Комітент – це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок вчинити певні правочини, комісіонер – це особа, яка вчиняє правочини або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи.

Строк дії договору вказується сторонами в договорі.

В цьому договорі може бути встановлена субкомісія, тобто комісіонер може укласти з 3 особою ( субкомісіонером) договір, залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. Майно, що перебуває у комісіонера, залишається власністю комітента.

3.Зміст договору комісії.

Змістом договору комісії є права та обов’язки сторін .

Обов’язки комітента:

- прийняти все належне виконано;

- оглянути майно, придбано для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки;

- забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобов’язання ( передати товар, перерахувати кошти тощо);

- оплатити комісійну винагороду;

Обов’язки комісіонера:

- здійснення правочинів згідно з вказівками комітента;

- вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента;

- зберігати належним чином передане йому комітентом майно;

- після виконання договору, подати комітентові звіт ( форма звіту може бути письмова і усна – за домовленістю сторін), комітент повинен подати заперечення на звіт на протязі 30 днів з моменту одержання звіту, при ненаданні заперечень, звіт вважається прийнятим;

- передати йому все одержане за договором.

Комісіонер відповідає перед комітентом за дійсність укладених правочинів з третіми особами. Комісіонер може відступити від вказівок комітента без попереднього запиту про це, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумній строк відповіді на свій запит. Комісіонер – підприємець має право відступити від вказівок без попереднього запиту комітента. Але він повинен обов’язково повідомити його про допущені відступи (п.2 ст.1017ЦК). При продажу майна за ціною нижче, комісіонер повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки .

Комісіонер має право на відшкодування понесеним ним витрат і право на утримання належних йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього для комітента.

Сторони можуть відмовитися від договору. Якщо договір укладений не на визначений строк, то комітент повинен повідомити комісіонера за 30 днів і розпорядитися негайно своїм майном, яке є у комісіонера. Якщо він не розпорядиться майном, то комісіонер має право передати майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою ціною для комітента.

Комісіонер має право відмовитися від договору, але лише тоді, коли строк не встановлений договором і також повинен попередити про це комітента за 30 днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, має вжити всіх заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору, комітент повинен розпорядитися своїм майном протягом 15 днів від дня отримання повідомлення про відмову від договору.

Договір комісії припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи – комісіонера (ст.1027 ЦК).

Контрольні запитання:

1. Договір доручення.

2. Поняття договору комісії.

3. Зміст договору комісії.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

3. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

Тема: Управління майном.

План:

1. Поняття договору управління майном.

2. Права та обов’язки управителя. Здійснення управління майном.

3. Відповідальність управителя майном.

1. Поняття договору управління майном.

За договором управління майном одна сторона ( установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ст.1029 ЦК).

Договір є оплатним, двостороннім і реальним. Предметом договору є майно, що можливо відокремити та використовувати для здобуття будь – якої користі. Це може бути єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Не може бути самостійним об’єктом управління грошові кошти, крім випадків, коли це передбачено законом ( наприклад, ст.32ЦК встановлює, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків, піклувальника може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком).

Майно, передане в управління, має бути відокремлено від іншого майна, має обліковуватися в управителя на окремому балансі. Форма договору – письмова, щодо управління нерухомим майном – письмова, нотаріально засвідчена. Передача нерухомого майна та підприємства, як майнового комплексу, здійснюється за катом, який підписується обома сторонами.

Сторонами є установник управління і управитель.

Установник управління є власником майна, виключенням з цього є випадки, передбачені ч. 2-5 ст. 1032 ЦК. Установником управління може бути 1 особа і декілька осіб, якщо вони є власниками майна на праві спільної власності чи загальної. У разі переходу права власності на майно від установника управління до іншої особи, договір управління майном не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

Управителем може бути суб’єкт підприємницької діяльності, тому що у більшості випадків управління потребує спеціальних навичок. Не може бути управителем орган державної влади, орган влади АР Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Не можуть бути управителем і вигодонабувач. Управитель діє без довіреності. Договір управління майном може засвічувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане майно. законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя (ч. 2 ст. 1029 ЦК).

Істотними умовами договору є:

- перелік майна, що передається в управління;

- розмір і форма плати за управління майном.

Якщо управитель діє на безоплатних підставах, то істотною умовою є перша. Сторони самостійно визначають строк дії договору, а якщо в договорі це не визначено, то вважається, що договір укладений на 5 років.

3. Права та обов’язки управителя. Здійснення управління майном.

Зміст договірного правовідношення з управління майном складають права та обов’язки його суб’єктів. Зміст правовідносин поділяють на юридичний та фактичний.

Юридичний зміст – це суб’єктивні права та обов’язки, а фактичний зміст – це конкретні дії суб’єктів з реалізації суб’єктивних прав та обов’язків.

Права управителя:

1) з метою забезпечення стабільності управління майном – вимагати усунення будь – яких порушень його прав на майно, що перебуває в йоуправлінні;

2) право на плату ;

3) право на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при управлінні майном;

Обов’язки управителя:

1) здійснювати управління майном відповідно до умов договору;

2) управляти майном особисто, крім випадків коли передача управління іншій особі зумовлена договором або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумній строк відповідні вказівки установника управління (ст. ст. 1038, 1041 ЦК);

3) отримати згоду установника управління на відчуження майна, переданого в управління, або укладання щодо нього договору застави (ст.1037 ЦК).

Договором можуть бути передбачені додаткові обмеження на відчуження окремих об’єктів.

Управитель зобов’язаний вести облік майна, переданого в управління і відображати у ньому операції, пов’язані з цим майном. Зберігати майно, використовувати його за призначенням, а після закінчення управління подати звіт. Управитель не має права отримувати доходи в своїх інтересах і іншим способом користуватися вигодами від майна, за виключенням винагороди, передбаченої договором.

Повноваження управителя:

- самостійно визначати і здійснювати необхідні дії по використанню майна з метою отримання найбільшої вигоди;

- самостійно розподіляти доходи, якщо інше не передбачено договором.

Управитель не вправі використовувати майно для оплати боргів, які не мають відношення до управління цим майном. Управитель вправі вимагати усунення будь – якого порушення прав, він може пред’явити позов про визнання свого права на це майно, витребувати його з чужого незаконного володіння тощо.

Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених ст. 1041 ЦК ( тобто передачі цього права іншій особі), при вчиненні правочинів він зобов’язаний повідомляти особу, з якою вчиняю правочин, що він є управителем, а не власник майна. Управитель вправі управляти майном яке передано в заставу, про це установник управління повинен обов’язково попередити управителя, якщо він не попередить управителя, а останній не знав і не міг знати про це, він має право вимагати розірвання договору і виплати належної йому плати відповідно до строку управління.

Управитель може доручити управління майном іншій особі, але від імені управителя, якщо це передбачено договором або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумній строк відповідно до вказівок установника управління. Управитель в цьому разі відповідає за дії особи, якої він передав управління майном.