Поняття договору найму (оренди), предмет договору, сторони , строк договору, орендна плата. 5 страница

Звершення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом застави.

3. Відповідальність управителя майном. Припинення договору.

Відповідальність управителя, що є підприємцем, ґрунтується на початках ризику. Він несе відповідальність за завдані збитки, якщо не доведе, що збитки завдані внаслідок непереборної сили чи дій вигодонабувача або установника управління. Якщо управителем є громадянин, який не є підприємцем або неприбуткова організація, х відповідальність будується на початках вини. Відповідальність управителя обмежується упущеною вигодою за час управління майном перед вигодонабувачем і перед установником управління – у вигляді відшкодування збитків.

Відповідальність управителя може бути солідарною за таких умов :

1) за боргами, що виникли внаслідок здійснення управлінні при недостатньої вартості предмета управлінні для задоволення вимог кредиторів;

2) у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови добросовісності третіх осіб.

Договір управління майном припиняється на таких підставах (ст.1044 ЦК):

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) заяви однієї зі сторін про припинення договору внаслідок спливу його строку;

3) смерті фізичної особи – вигодонабувача або ліквідації юридичної особи – вигодонабувача, якщо інше не встановлено законом чи договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) смерті фізичної особи, що є управителем, визнання її недієздатною, обмеженою у дієздатності, безвісно відсутньою або банкрутом;

6) відмови управителя або установника управління від договору у зв’язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої причини, за умови виплати управителю плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи – установника управління банкрутом;

9) повного завершення виконання;

10) дострокового припинення управління майном, якщо це не передбачено цим договором або за рішенням суду.

У разі відмови однієї сторони від договору вона має повідомляти другу сторону про це за 3 місяця до припинення договору, якщо договором не встановлений іншій строк.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору управління майном та сторони договору.

2. Предмет договору, форма договору, істотні умови договору.

3. Права та обов’язки управителя.

4. Здійснення управління майном.

5. Відповідальність управителя.

6. Припинення договору.

Рекомендована література:

1.Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

3. Є.О Харионов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ № 17

Тема: Договір позики, договір кредиту, договір факторингу.

План:

1. Договір позики.

2. Договір кредиту.

3. Договір факторингу.

1.Договір позики.

За договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) кошті або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. (ст.. 1046 ЦК).

Предметом позики є грошові кошти та інші речі, визначені родовими ознаками. Форма договору – письмова, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а якщо позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. Розписка також є письмовим посвідченням укладення договору.

Договір позики є одностороннім, реальним, оплатним або безоплатним. За надання позики позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Якщо розмір процентів в договорі не встановлений, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Нацбанку України. Договір позики вважається безпроцентним якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50 кратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі визначені родовими ознаками.

Строк дії договору визначається у договорі, якщо строк повернення грошей не встановлений або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика може бути повернена протягом 30 днів від дня пред’явлення вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Наслідки порушення умов договору:

1. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк, вказаний в договорі, якщо він не повернув своєчасно суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший процент не встановлений договором.

Якщо позичальник своєчасно не поверне речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли мають бути повернути речі до дня їх фактичного повернення, незалежно від сплати процентів за користування позикою.

2. Якщо договором встановлена черговість повернення позики ( частинами), то в разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини, що залишилася, та сплати процентів.

За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі – продажу, найму майна або з іншої підстави може бути замінений позиковим зобов’язанням (новація боргу).

При укладенні договору позики в усній формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, щ гроші або речі насправді не були одержані у меншій кількості.

Договір позики і договір позички не є однаковими договорами. Договір позички - це договір, за яким одна сторона (позикодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Ціллю цього договору є набуття користувачем речі позикодавця у строкове безоплатне користування. Договір позички відрізняється від договору позики наступними ознаками:

1) право власності на річ у випадку надання речі у позичку зберігається за її власником ( позичкодавцем), а річ передається у тимчасове користування; за договором позики річ переходить у власність позичальника;

2) предметом договору позички може бути річ, визначена індивідуальними ознаками, а предметом договору позики – річ, яка може бути визначена родовими ознаками, та грошові кошти;

3) за договором позички має бути повернута сама річ, за договором позики - річ того самого роду;

4) договір позички може бути реальним і консенсуальним, а договір позики може бути лише реальним;

5) до договору позички застосовуються норми, що регулюють майновий найм ( оренду), а за договором позики – ні;

6) договір позички завжди є безвідплатним , а договір позики може бути відплатним і безоплатним.

2. Договір кредиту.

Кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК).

До кредитних правовідносин застосовуються правові норми інституту позики (ст.ст.1048, 1049,1050, 1052 ЦК). Крім того відносини, що виникають з цього договору, регулюються Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Консорціумний договір кредиту регулюється ще і Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затвердженого постановою Правління Нацбанку України від 26.02.96. №37.

Договір кредиту є консенсуальним, оплатним, двостороннім (багатостороннім – у випадку здійснення спільного кредитування позичальника консорціумом банків). Форма договору проста письмова. При недодержанні форми договір є нікчемним. Предметом договору є грошові кошти ( у національній та іноземній валюті) Ціллю договору є набуття позичальником права власності на грошові кошти кредитодавця із зобов’язанням їх повернення. Кредитодавцем є банк або інша фінансова установа. Іншими фінансовими установами, які можуть надавати кредити , кредитні спілки, об’єднання кредитних спілок.

Позичальником може бути фізична та юридична особа. Кредитодавець може відмовитися від надання кредиту повністю або частково, якщо відносно позичальника порушена процедура банкрутства, або з інших причин, які свідчать про те, що наданий кредит своєчасно не може бути повернутий або якщо позичальник використовує кредит не за призначенням.

За законодавством України не може бути стороною такого договору благодійна організація (ст. 19 ЗУ « Про благодійництво та благодійні організації»).

Від договору позики він відрізняється тим, що цієї договір як правило відплатній, предметом є тільки грошові кошти.

Зміст договору:

- назва договору; адрес та реквізити сторін; їх місцезнаходження, найменування фінансової операції; розмір кредиту, ціль; відсоткова ставка за кредит; умови надання кредиту; строк дії договору; порядок зміни та припинення договору; права та обов’язки сторін; відповідальність за порушення умов договору; інші умови; підписи сторін.

Відповідальність позичальника:

- нецільове використання кредиту (у цьому випадку кредитодавець має право вимагати розірвання договору);

- за несвоєчасне повернення кредиту (сплата неустойки у вигляді пені – 3% річних від простроченої суми , повернення суми боргу з урахуванням індексу інфляції);

Відповідальність кредитодавця:

- за ненадання кредиту у строк вказаний в договорі.

Комерційний кредит – застосовується при переданні у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися наданням кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, якщо інше не встановлено законом. Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від надання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окремого юридичного оформлення і здійснюється при виконанні зобов’язань за іншим самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання однієї зі сторін авансу, попередньої оплати товарів, робіт, послуг. Приладом є продаж товарів в кредит.

1. Договір факторингу .

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона ( фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні ( клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до 3 особи ( боржника).

Предмет договору:

- право грошової вимоги, строк платежу за якою настав;

- право вимоги, яке виникне у майбутньому ( ця вимога вважається переданою з дня виникнення права вимоги до боржника, а якщо право грошової вимоги обумовлено певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події).

Сторони договору: фактор і клієнт. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, фізична особа, яка має право здійснювати таки операції.

Договір є двостороннім , оплатним, консенсуальним.

Форма договору факторингувизначається ст.513 ЦК України. Договір має бути вчинений у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається клієнтові. На вимогу однієї зі сторін договір може бути укладений у письмовий нотаріально засвідченої формі. Якщо предметом договору є право грошової вимоги, що виникло з правочину і підлягає державній реєстрації, то договір факторингу має бути зареєстрований у порядку встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

При здійсненні підприємницької діяльності фактор, як правило, отримує грошову винагороду, розмір якої визначається у договорі.

Права фактора ( ст. 1084 ЦК):

- фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, що набув від клієнта, а клієнт не відповідає перед фактором, ящо одержані ним суми є меншими від суми сплаченої фактором клієнтові ( предмет – право грошової вимоги, які здійснено шляхом купівлі – продажу);

- право на отримання винагороди, якщо це встановлено договором;

- право наступного відступлення права грошової вимоги третій особі, якщо це встановлено договором;

- інші права.

Обов’язки фактора:

- якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором, фактор зобов’язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

- надати клієнтові послуги, пов’язані з його грошовою вимогою;

- інші обов’язки.

Права клієнта:

- вигати від фактора сплати суми коштів за грошову вимогу, права за якої придбані фактором;

- право на отримання звіту;

- інші права передбачені договором.

Обов’язки клієнта:

- передати право грошової вимоги;

- повідомити боржника про відступлення права грошової вимоги;

- інші обов’язки передбачені договором;

- якщо сума, одержана фактором від боржника , виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов’язаний сплатити факторові залишок боргу.

Зустрічні вимоги боржника регулюються ст. 1085 ЦК України. Якщо фактор пред’явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред’явити до заліку свої грошові вимоги , що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту , коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

Контрольні запитання:

1. Договір позики.

2. Договір кредиту.

3. Договір факторингу.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. К. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 16.04.91р. //Відомості Верховної Ради України . – 2001. - №5 – 6. – Ст.30

3. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” //ОВУ. – 2001. - №36

4. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

5. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №18

Тема: Договір комерційної концесії.

План:

1. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

2. Поняття договору комерційної концесії. Предмет, сторони та юридичне оформлення договору, істотні умови договору.

3. Обов’язки сторін, комерційна субконцесія.

4. Зміна та припинення договору.

1. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Це особлива категорія договорів. До них застосовуються загальні положення про договори. Однак ці договори мають і особливості, пов’язані з предметом договору, яким є виключні майнові права інтелектуальної власності.

Суб’єктами можуть бути фізичні і юридичні особи незалежно від форм власності та місцезнаходження. Фізичні особи віком від 14 до 18 років також можуть бути суб’єктами таких договорів. Форма договору – письмова. Нотаріальне посвідчення можливе за погодженням сторін. Види договорів:

- ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності ( ліцензія – це надання власником запатентованого винаходу іншій фізичної або юридичної особі дозволу на здійснення однієї або більше дій, на які має виключні права власник винаходу. );

- ліцензійний договір – це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу надає фізичної або юридичної особі дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов’язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу ;

- договір про створення за замовленням і використання права інтелектуальної власності;

- договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

Інші договори передбачені Законом України «Про авторське право та суміжні права» ( договори про використання об’єктів авторських прав, про створення на замовлення авторського права тощо). Авторські договори в залежності від особливостей об’єктів авторського та суміжного права поділяються на :

- видавничий договір;

- договір про депонування рукопису твору;

- договір художнього замовлення:

- договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.

2. Поняття договору комерційної концесії. Предмет, сторони та юридичне оформлення договору.

За договором комерційної концесії одна особа (право володілець), що має відпрацьовану на практиці систему ведення визначеної промислової (комерційної) діяльності, надає іншій особі (правоотримувачу) право на використання цієї системи (об’єкта виключного права) за визначену винагороду на визначених договором умовах.

Договір є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Договір містить елементи різних цивільно-правових договорів (ліцензійного - дозвіл на використання об’єкта виключних прав, договору про надання платних послуг тощо).

Предметом договору є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду, репутації.

Сторонами договору є фізичні та юридичні особи – суб’єкти підприємництва.

Особливості укладення договору:

1) письмова форма договору;

2) державна реєстрація договору (реєстрація договору проводиться особою, яка провела державну реєстрацію право володільця).Це спрямоване на певний захист інтересів споживача.

Істотні умови договору: предмет договору, винагорода правоволодильцу, умова про реєстрацію договору, обов’язки користувача.

Розмір оплати визначається договором, на розмір винагороди впливають таки чинники як попит, купівельна спроможність, конкуренція тощо. Платежі можуть бути разовими або періодичними. Часто застосовується на практиці відрахування відсотків від виторгу на оптову ціну товару, а також поєднання зазначених способів.

Правоволоділець зобов’язаний передати технічну та комерційну документацію, проінформувати користувача та його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням цих прав.

3. Обов’язки сторін, комерційна субконцесія.

Обов’язки правоволодільця:

1) забезпечення державної реєстрації договору;

2) надання користувачеві постійної технічної та консультативної допомоги, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

3) контроль за якістю товарів, робіт, послуг;

Обов’язки користувача:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення право володільця визначеним у договорі способом;

2) забезпечувати відповідну якість товарів, робіт, послуг ;

3) дотримуватися інструкцій, вказівок право володільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав;

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи товари (послуги, роботи) безпосередньо у право володільця;

5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця ;

6) не розголошувати секрети виробництва право володільця, іншу, одержану від нього, інформацію.

Особливістю цього договору є те, що правоволоділець і користувач є відповідальними перед споживачем.

Користувач може укласти договір субконцесії, норми основного договору є домінуючими. У концесійному договорі можуть бути передбачені норми щодо змісту, обов’язкових умов і реєстрації договору субконцесії. Договір субконцесії є залежним від основного договору і не може перевищувати терміну дії основного договору. Особливістю є те, що за шкоду, заподіяну правоволодільцю діями вторинних користувачів, цього контрагент-користувач за основним договором відповідає солідарно із субконцесіонерами.

Концесійним договором можуть бути обмежені права користувача із вказівкою території їх дії. Прикладом такого обмеження можуть бути: торгівля на обмеженої території, надання послуг тільки у відповідному регіоні.

Концесійним договором можуть бути передбачені особливі умови, які також є обмеженням прав сторін. Правоволоділець може взяти на себе зобов’язання не надавати аналогічний комплекс прав для використання третім особам. Користувач може взяти на себе обов’язок про відмову від конкуренції з право володільцем на тій території, де діє концесійний договір, погоджувати з право володільцем розміщення приміщень для продажу товарів тощо.

4.Зміна та припинення договору.

Концесійний договір може бути змінений сторонами протягом його дії за загальними правилами. Зміни підлягають обов’язкової державної реєстрації. У разі зміни торговельної марки чи іншого призначення право володільця, права на використання яких входять до комплексу наданих користувачеві прав, такий договір зберігає чинність щодо нового призначення право володільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків.

Якщо в період дії договору припинилося право, користування яким надано за договором комерційної концесії, то дія договору не припиняється. Крім тих положень, що стосуються припинення права. Користувач при цьому має право вимагати відповідного зменшення належної право володільцеві плати.

Під час договору правоволодилець, який залишається суб’єктом комплексу виключних прав, може передати ці права чи їх частину іншій особі. У такому разі концесійний договір зберігається. Однак його учасником стає новий правоволоділець Таке саме положення складається у разі смерті правоволодільця – фізичної особи, права якого переходять до спадкоємців. При цьому необхідна реєстрація спадкоємця як індивідуального підприємця протягом терміну для прийняття спадщини або передачі його прав та обов’язків іншій особі., яка має права займатися підприємництвом.

У статі 1126 ЦК України визначено умови, за наявності яких договір комерційної концесії припиняється:

1) припинення права право володільця на торгівельну марку чи інше призначення, визначене в договорі, без заміни їх новими аналогічними правами;

2) оголошення одного учасника договору неплатоспроможним (банкрутом).

Користувач, який належним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення договору на новий строк. Після припинення договору комерційної концесії користувач залишається у невигідному становищі, йому треба продовжувати підприємницьку діяльність без можливості користування фірмою і комерційним досвідом право володільця.

Контрольні запитання:

1. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

2. Поняття договору комерційної концесії. Предмет, сторони та юридичне оформлення договору, істотні умови договору.

3. Права та обов’язки сторін, комерційна субконцесія.

4. Зміна та припинення договору.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

3. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ 19

Тема: Авторські договори. Договори про спільну діяльність.

План:

1. Поняття та види авторських договорів.

2. Характеристика та зміст авторських договорів.

3. Договір про спільну діяльність.

4. Договір простого товариства.

1. Поняття та види авторських договорів.

Авторський договір – це угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певний організації для використання або автор бере на себе обов’язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Цієї договір є двостороннім, консенсуальним, відплатним.

Види авторських договорів:

1. Видавницький договір - це видання і розповсюдження твору через торгівлю, бібліотеку або інші організації. За своїм предметом вони поділяються на договори:

- видання літературних творів;

- видання творів образотворчого мистецтва;

Останнім часом більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. Такий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому (договір замовлення)

2. Договір на депонування рукопису _ на зберігання)- за цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал з рефератом твору інформаційному органу, який зобов’язаний безоплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Цій орган зобов’язаний на замовлення всіх зацікавлених осіб виготовити копії твору повністю або частково і видавати їм.

3. Постановочний договір – твір випускається у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Сторонами договору є автор і видовищний заклад. Винагорода складається з 2 частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

4. Сценарний договір – за цим договором автор передає або зобов’язується створити і передати кі6но-теле чи радіостудії сценарій фільму або телерадіопередачі в обумовлений договором строк, а студія – виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікованій твір. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум, характеристика головних дійових осіб.

5. Договір художнього замовлення – за цим договором автор зобов’язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник - виплатити автору винагороду. Особливістю цього договору є те, що твір образотворчого мистецтва переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.

6. Договір на використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва – це твори, які мають утилітарне сувенірне або декоративне призначення, закон не визначає, що слід розуміти під такими творами. Контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов’язується випустити у світ твір на промисловій основі.

7. Договір на виконання випущених у світ творів і на створення звуко-відеозаписів. Виконавці – актори, співаки , музиканти, які мають право на ім’я, право на захист постановки та виконання від перекручень, право на винагороду. Запис виконання по радіо, телебаченню можливе лише з дозволу виконавця на підставі відповідного договору.

2. Зміст авторських договорів.

Авторський договір має відповідати вимогам закону і містить усі необхідні умови та реквізити.

Сторонами договору є громадянин – автор або його правонаступник, з іншого боку - юридична особа (як правило), яка за родом своїй діяльності має змогу випустити и твір у світ.

Винятки:

1) в договорі художнього замовлення замовником може бути і громадянин;

2) в договорах про депонування рукопису з обох сторін виступають організації.

Об’єктом договору є результат творчої праці, втілений у таку об’єктивну. форму, що робить його придатним для сприймання іншими особами, відтворення і розповсюдження.

Форма договору – письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Закон допускає можливість в окремих випадках укладати договір в усний формі (при публікуванні творів у періодичних виданнях та енциклопедіях).