Поняття договору найму (оренди), предмет договору, сторони , строк договору, орендна плата. 3 страница

Однак деякі договори мають особливості. Наприклад, одностороння відмова від договору виконавця в публічних договорах не допускається. Суб’єкт

підприємництва не має права відмовити жодному замовнику в укладенні з ним договору. В цьому разі при односторонній відмові виконавця від договору застосовується ст.615 ЦК, яка передбачає правила відповідно до цієї статті виконавець вправі відмовитися від договору за умови порушення умови договору замовником.

Порядок і наслідки розірвання договору визначається за домовленістю або за законом. У разі недосягнення згоди, справа вирішується судом відповідно до правил підвідомчості і підсудності. Сторони можуть передати спір на розгляд третейського суду.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору про послуги, сторони, предмет, форма договору.

2. Виконання договору про надання послуг.

3. Істотні умови договору.

4. Відповідальність за порушення умов договору.

5. Розірвання договору.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 черня 1996 //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЇ №11, 12

Тема: Договір перевезення. Договір експедирування.

План

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

3. Виконання договорів про перевезення вантажів.

4. Перевезення пасажира та багажу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

6. Договір транспортного експедирування.

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

Головною особливістю договорів про надання послуг є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Зобов’язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні.

Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори на перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти, договори про буксирування – на морському та внутрішньоводному видах транспорту)

Допоміжні - сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори експедиції, експлуатації під’їзних колій , подачу та збирання вагонів, вузлові угоди – вони укладаються при прямому змішаному перевезенні, коли виникає необхідність перевантаження продукції з одного виду транспорту на інший).

Перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти залежно від виду транспорту поділяється на:

а) залізничні;

б) внутрішніми водними шляхами (річкові);

в) морські;

г) повітряні;

д) автомобільні.

Крім того перевезення буває:

- місцевого сполучення (у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації);

- прямого сполучення – це перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту;

- прямого залізничного сполучення – це перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають:

а) каботажні – між портами України;

б) міжнародні – між іноземними портами.

Існує ще один вид транспорту – трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо.

Відносини з перевезення регулюють:

1. ЗУ “Про залізничний транспорт” від 4.07.96р.

2. ЗУ “Про автомобільний транспорт” від 5.04.2001р.

3. Статут залізниці України (С3) затв. пост. КМ від 6.04.98р.

4. Статут внутрішнього водного транспорту (СВВТ) затв. пост. РМ від

15.05.55р.

5. Кодекс торговельного мореплавства України від 9.12.94р. (КТМ).

6. Повітряний кодекс України від 4.05.94р. (ПКУ).

7. Статут автомобільного транспорту затв. РМ від 27.04.69р.

8. Міжнародні угоди: Конвенція ООН “Про морське перевезення” 1978р.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Форма договору письмова, доказом укладення договору є транспортна накладна (в залізничному транспорті – залізнична накладна, в автомобільному транспорті – товаро – транспортна накладна, в морському - коносамент).

Договір є реальним, оплатним і двостороннім. Договір відноситься до договорів про надання послуг.

Сторонами є перевізник і відправник. Перевізниками є транспортні організації, яким надано право укладати договори перевезення. Відправники – це юридичні і фізичні особи, яким належить вантаж. Учасником перевезень є також одержувач вантажу, який, як правило, перебуває у договірних відносинах з відправником вантажу (постачання, договір контрактації тощо).

Договір перевезення вантажу укладається шляхом зустрічних дій обох сторін: передачі перевізником транспортного засобу (вагону, контейнера, судна, автомобілю тощо) і пред’явлення вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом.

Договір перевезення може бути:

- спеціальним (перевезення конкретного вантажу);

- річним (на 1 рік);

- довгостроковим;

- навігаційним ( на річковому транспорті).

У річному договорі встановлюються:

- обсяги та умови перевезення;

- порядок розрахунків;

- раціональні маршрути.

У достроковому договорі встановлюються:

- обсяг;

- строки перевезення;

- умови надання транспортних засобів;

- порядок передання вантажу для перевезення;

- порядок розрахунків;

- інші умови.

У кодексі спеціальною ст. 915 регулюється перевезення транспортом загального користування. Перевізником є юридична особа. Вона зобов’язана здійснювати перевезення за зверненням будь – якої фізичної та юридичної особи. Договір є публічним.

Окремою статтею 912 регулюються відносини за договором чартету ( фрахтування). За цім договором одна сторона ( фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або для іншої мети , якщо це не суперечить чинному законодавству. Такий договір застосовується при морських та повітряних перевезеннях . В морських перевезення він називаються ще цертепартією.

3. Виконання договорів про перевезення вантажів.

Перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Транспортні засоби повинні бути придатними для перевезення, в це поняття включається і вимога щодо належного опломбування. Криті вагони та цистерні пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала і відправника, коли він здійснював завантаження.

Вантаж повинен бути в належній тарі або упаковці, має бути замаркований відповідно до встановлених вимог.

Перевізник повинен забезпечити цілісність і охоронність прийнятого до перевезення вантажу, своєчасно доставити вантаж. Строк доставки встановлюється у договорі або транспортними кодексами (статутами) ат іншими правилами. У разі відсутності строків доставки – у розумний строк.

Завантаження (вивантаження) вантажу має проводитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами і у порядку, встановленими кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Перевізник зобов’язаний доставити вантаж у строк і видати його одержувачу. Вантаж не виданий одержувачеві на його вимогу протягом 30-днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами( статутами), вважається втраченим. Одержувач повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначеного строку доставки і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

Відправник зобов’язаний:

- пред’явити вантаж до перевезення у належному стані, у справній тарі та упаковці, у встановлений строк;

- правильно заповнити транспортні документи;

- своєчасно, повністю та раціонально завантажити їх;

- сплатити встановлену за перевезення плату.

4. Перевезення пасажира та багажу.

За договором перевезення пасажира та багажу одна сторона (перевізник) зобов’язаний перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначена, а в разі здавання вантажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену за проїзд плату, та плату за перевезення багажу.

Форма договору – усна (доказом укладення договору є квиток), або шляхом здійснення конклюдентних дій (подача міського транспорту до зупинки). Положення щодо порядку перевезення багажу містяться у правилах перевезення на окремих видах транспорту.

Права пасажира вказані у ст.911 ЦК України. Пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно квитка;

2) провозити безоплатно 1 дитину віком до 6 років без права зайняття окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше 1 зупинки в дорозі з продовженням строку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а у разі хвороби – на час хвороби.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

Відповідальність перевізника.

Перевізник несе відповідальність:

1) за ненадання транспортного засобу – у вигляді неустойки (штрафу) – виняткова неустойка . Перевізник звільняється від відповідальності, якщо ненадання транспортних засобів сталося не з його вини (непереборна сила тощо).

2) за затримку відправлення пасажира та порушення строку поставлення пасажира до пункту призначення – у вигляді штрафу та сплати збитків.

3) за прострочення доставки вантажу – у вигляді відшкодування збитків, неустойки у вигляді штрафу (наприклад, залізниця відповідно до ст.116 Статуту залізниць України сплачує штраф у розмірі 10 % провізної плати - за прострочення на 2 доби, 20 % - на 3 доби, 30 % - на 4 доби і більше).

4) за втрату, нестачу, псування, пошкодування вантажу, багажу, пошти – у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталася не з його вини;

5) за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира - відповідальність визначається відповідно до глави 82 Кодексу.

Втрата багажу – це фізична загибель вантажу, а також невидача його одержувачу протягом установлених транспортним законодавством строків.

Псування – це погіршення його якостей (хімічних, біологічних).

Ушкодження – це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти).

Нестача вантажу – доставка його в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення.

5) відповідальність відправника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира.

Відправник несе відповідальність:

1) за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу – у вигляді сплати неустойки, розмір якої передбачається транспортними кодексами, статутами.

До пред’явлення позову обов’язковим є пред’явлення претензії. Претензії подаються у порядку, передбаченому транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі відмови задовольнити претензію, часткової відмови або неодержання відповіді у місячний строк. Строк позовної давності , що випливають із договору перевезення – 1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів ( статутів).

Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезенням у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами ( статутами). Міжнародні документи:

- Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та багажу 1974р.,

- Монреальська Угода 1966р. про повітряні перевезення, яка передбачає межу відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами при перевезеннях, що проходять через США, у 75 тис. доларів США, включаючи судові витрати, чи 85 тис. доларів – окремо;

- Монреальський протокол 1975р. якій передбачає при оформленні перевезень застосування електронно – обчилювальної техніки і встановлює відповідальність авіаперевізника у випадках несхоронності вантажу незалежно від його вини;

- Гватемальський протокол 1971р. запроваджує відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоров”ю пасажира незалежно від вини і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у 6 разів порівняно з - Гаагським протоколом до 1,5 млн. франків. Передбачається наступне збільшення цього ліміту через кожні 5 років приблізньо на 10%. Відповідальність за несхоронність багажу покладається на перевізника незалежно від його вини і виключається, коли вона – результат зовнішніх властивостей багажу чи вини потерпілого. Для випадків відповідальності за прострочення доставки пасажира введена особлива межа відповідальності перевізника – 62,5 тис. франків на пасажира.

6. Договір транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони ( клієнта) виконати або організувати виконання зазначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договір є двостороннім , оплатним, консенсуальним.

Відносини по транспортно – експедиційному обслуговуванню регулюються

нормами Цивільного Кодексу і транспортними статутами . Клієнтом в такому договорі м.б. відправник або одержувач вантажу, а також інша особа ( власник вантажу та інша).

Експедитором може бути юридична або фізична особа , яка є суб’єктом підприємництва. Якщо експедитор сам здійснює перевезення, то для здійснення експедиційної діяльності необхідно отримати ліцензію.

При виконанні обов’язків експедитора перевізником виникає складне питання про розмежування зобов’язань сторін, що випливають з договору перевезення й експедиції. Можливі 2 ситуації:

1) відносини експедиції і перевезення відокремлені і перевізник виступає експедитором відносно іншої особи ( перевідправлення вантажу за новим транспортним документом);

2) перевізник виконує функції експедитора в рамках укладеного договору перевезення.

Договір експедиції може покладати на експедитора обов’язок укласти договір перевезення від імені клієнта чи від свого імені. Експедитор може діяти від свого імені або від імені клієнта. Якщо експедитор діє від свого імені, застосовуються правила договору комісії. Якщо експедитор діє від імені клієнта , то до договору застосовуються субсидіарні положення про договір доручення. Отже, договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів ( перевезення, доручення, підряду, комісії, зберігання тощо). Як додаткові послуги за таким договором можуть передбачатися: одержання потрібних документів, виконання митних та інших формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження та розвантаження, сплата мита тощо.

Форма договору – письмова, однак недотримання цієї форми не позбавляє сторони надавати письмові й інші докази ( крім показань свідків) щодо укладення договору.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором. Якщо плата в договорі не вказана, клієнт зобов’язаний сплатити розумну плату ( її обчислення може проводитися на підставі існуючих тарифів).

Експедитор сам виконує обов’язки за договором, він має також право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб ( ст.932 ЦК). В цьому випадку він особисто відповідає перед клієнтом за порушення умов договору.

Клієнт зобов’язаний надати експедитору документи та інформацію про властивості вантажу, умови перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання договору.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а у разі ії неповноти – вимагати надання необхідної додаткової інформації. Якщо інформація не надана, експедитор може не приступати до виконання договору, сповістив про це клієнта. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв’язку з порушенням обов’язку щодо надання документів та інформації ( ст. 933 ЦК) .

За порушення обов’язків за договором експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 ЦК. Розмір збитків може бути обмежений як законодавством так і договором.

Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумній строк. Сторона, яка заявила про відмову, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані в зв’язку з розірванням договору.

Контрольні запитання:

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

3. Виконання договорів про перевезення вантажів.

4. Перевезення пасажира та багажу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

6. Договір транспортного екпедірування.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Закон України “Про залізничний транспорт” від 4.07.96р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - № 40. – Ст..183.

4. Статут залізниці України (С3) затв. пост. Кабінету Міністрів від 6.04.98р. №457//ОВУ. – 1998. -№14. –Ст.548

5. Кодекс торговельного мореплавства України від 9.12.94р. (КТМ). //Кодекси України. – К.: 2000. - №5

6. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

7. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №13

Тема: Договір зберігання

План:

1. Поняття договору зберігання.

2. Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

3. Відповідальність сторін за договором зберігання.

4. Зберігання та товарному складі.

5. Спеціальні види зберігання.

1.Поняття договору зберігання.

За договором зберіганняодна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною ( поклажодавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності.

Договір є реальним , оплатним і двостороннім. Сторони в договорі: зберігач і поклажодавець. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи.

Предметомдоговору є речі , цінні папери. Договір укладається, як правило,

з приводу індивідуально визначеної речі, тому що охоронець повинен повернути ту ж саму річ, однак можливе і зберігання речей, які визначені в договорі тільки родовими ознаками ( охорона житла тощо) . Тварини не можуть бути предметом зберігання. Однак закон передбачає (ст.941ЦК), що предметом зберігання можуть бути і речі визначені родовими ознаками (наприклад на елеваторі), зберігач має право змішати речі одного роду і потім видати таку ж кількість речей і такої же якості.

Термін дії договору визначається сторонами в договорі. Якщо строк зберігання в договорі не визначений і не може бути визначений виходячи з умов договору, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. (п.2 ст.936 ЦК України ). Установчими документами юридичної особи може бути встановлено безоплатне зберігання.

Форма договору зберігання письмова і усна. Письмова у випадках, передбачених ст.208 Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання ( камери схову). Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

Недотримання простої письмової форми договору має наслідком його недійсності лише у випадках, прямо передбачених законом або угодою сторін.

2.Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

Обов’язки зберігача:

1) зберігати майно, що передане йому не зберігання в належному стані;

2) вживати усіх заходів , встановлених договором, іншими актами для забезпечення схоронності речі;

3) професійний зберігач зобов’язаний прийняти річ на зберігання і не має права відмовитися від цього;

4) виконувати всі умови договору;

5) повідомити негайно поклажодавця про зміни умов зберігання речі;

6) повернути поклажодавцеві річ такого самого роду та такої самої якості, передати плоди та доходи, які були одержані від речі.

7)не користуватися річчю переданої йому на зберігання без згоди поклажодавця і не передавати її іншим особам.

Права зберігача:

1) вимагати плати за зберігання;

2) передати річ на зберігання іншої особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати від нього згоду;

Обов’язки поклажодавця:

1) забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання;

2) відшкодувати зберігачу збитки, які він поніс в зв’язку з не укладенням договору (п.2ст.939 Кодексу).

3) попередити зберігача про властивості речі, переданої на зберігання.

Права поклажодавця:

1) вимагати від зберігача виконання дій по дотриманню вимог по зберіганню речі;

2) вимагати повернення речі після закінчення строку договору і до закінчення строку договору.

3.Відповідальність сторін.

Відповідальність зберігача:

1)він несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження речі, прийнятої на зберігання на загальних підставах (п.1 ст.950);

2)професійний відповідач відповідає за втрату, нестачу пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через таки властивості речі, про які зберігач, приймаючі її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (п.2 ст950).

3)Зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. (п.3 ст. 950).

Збитки відшкодовуються:

- у разі втрати ( нестачі) речі – у розмірі її вартості;

- у разі пошкодження речі – у розмірі суми, на яку знизилася вартість;

- якщо у разі пошкодження речі її якість змінилися настільки, що вона не може бити використана - в розмірі її вартості.

Відповідальність поклажодавця:

1) відшкодовує збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач не знав і не міг знати про ці властивості.

4. Зберігання на товарному складі.

Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги ,

пов’язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Цей договір є публічним, форма договору письмова, доказом укладення договору є складські документи ( складська квитанція, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво).

Предмет зберігання – речі індивідуально визначені та речі з родовими ознаками. Якщо склад має право розпоряджатися речами визначеними родовими ознаками, то відносини сторін регулюються положеннями про договір позики.

Обов’язки товарного складу:

1. Оглянути за свій рахунок товар для визначення його кількості та зовнішнього стану.

2. Надавати поклажодавцеві можливості оглянути товар або його зразки протягом строку зберігання .

3. При негайній зміні умов зберігання самостійно вжити відповідні заходи та повідомити про це поклажодавця.

4. У разі виявлення пошкоджень товару негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця.

Складські документи:

1. Складська квитанція.

2. Подвійне складське свідоцтво. Складається з 2 частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва ( варанта).Товар , прийнятий за таким документом може бути предметом застави протягом строку зберігання. Ст. 962 ЦК України встановлює вимоги щодо змісту цього документу. Якщо документ не відповідає вимогам цієї статті, то він не є складським свідоцтвом. Володілець такого свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на складі, але товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Володілець лише заставного свідоцтва має право заставити товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави на свідоцтві робиться відмітка.

3. Просте складське свідоцтво видається на пред’явника. Вимоги до змісту цього документа встановлені ст. 965 ЦК України.

5.Спеціальні види зберігання.

1. Зберігання речей в ломбарді. Такий договір оформлюється видачею іменної квитанції фізичної особі, яка здала річ на зберігання. Ціна речи встановлюється за домовленістю сторін. Страхування такої речи ломбард зобов’язаний проводити за свій рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу 3 місяців від дні закінчення строку договору, то ломбард може продати її у порядку, встановленому законом. Із суми виторгу вираховуються плата за зберігання та інші платежі. Залишок повертається поклажодавцеві.

2. Зберігання цінностей у банку. Банк може приймати на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, камінні, інші коштовності та цінності. Банк видає поклажодавцеві іменний документ, пред’явлення якого є підставою для повернення цінностей. Банк може надати для зберігання окремий сейф, його частину, спеціальне приміщення і видає ключі від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право пред’явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Зберігання речей у камерах схову організацій підприємств транспорту. Доказом оформлення договору є квитанція або жетон. Строк зберігання встановлюється правилами , які затверджуються транспортною організацією. Якщо пасажир не забрав річ , то камера схову зберігає її 3 місяця, після чого річ може бути продана. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати ,пошкодження, нестачі речі, відшкодовуються протягом доби з моменту пред’явлення вимоги про відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання. У разі втрати квитанції або жетону, річ видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому речі.

4. Зберігання речей у гардеробі організації. Зберігачем є організація, яка повинна створити необхідні заходи щодо зберігання речі. Зберігання може бути платним і безоплатним.

5. Зберігання речей пасажира під час його перевезення. Перевізник повинен забезпечити зберігання речей пасажирів крім дорогоцінностей та грошей.

6. Зберігання речей у готелі. Готель відповідає за речі, які знаходяться у відведеному для особи приміщенні, крім грошей та цінностей, якщо вони окремо не були передані на зберігання.

7. Зберігання речей, що є предметом спору. Сторони, між якими виник спір про право на річ, можуть передати її на зберігання третій особі, яка бере на себе обов’язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими виник спір.

8. Зберігання автотранспортних засобів. Зберігач зобов’язується не допускати проникнення в транспортні засоби сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Зберігання може здійснюватися суб’єктом підприємництва у боксах , гаражах, на спеціальних автостоянках. Укладення договору підтверджується квитанцією, жетоном , номерком.