Основні фактори втрати ґрунтів.

При неправильному (нераціональному) використанні земельних ресурсів можлива деградація ґрунтів.

Деградація ґрунтів - поступове погіршення властивостей ґрунтів (зменшення вмісту гумусу, руйнування структури ґрунту, зниження родючості), яке викликане зміною умов ґрунтоутворення в результаті як природних причин, так і господарської діяльності людини.

На сьогодні існують такі головні фактори втрати ґрунтів:

♦ ерозія - механічне руйнування ґрунтів, яке виникає внаслідок дії води та вітру;

♦ опустелювання - висушування ґрунтів, внаслідок чого ґрунти стають непридатними для сільського господарства;

♦ токсикація - забруднення ґрунтів різноманітними антропогеннимищ забруднювачами;

♦ вторинне засолювання;

♦ прямі втрати ґрунтів у результаті перетворення їх у міста, промисловці підприємства, дороги тощо.

Небезпечність забруднення ґрунтів полягає в тому, що вони є основними джерелом одержання їжі для людей, необхідної сировини та матеріалів. ґрунтів забруднення може потрапляти трофічними ланцюгами в організми людини: ґрунт→мікроорганізми→рослини→тварини→люди.

Відтак, стан ґрунтів, ступінь їх забруднення впливає на здоров'я людини.

Під ерозієюґрунтів (лат. ерозія - роз'єднання) розуміють різні процеси руйнування та зносу ґрунтового шару (іноді разом з ґрунтоутворюючими породами) потоками води та вітру. Тому розрізняючи водну ерозію ґрунтів та вітрову ерозію.

Ерозія ґрунтів існувала завжди як природний процес, швидкість якої близька до швидкості процесу ґрунтоутворення. Це так звана природна геологічна ерозія, яку неможливо попередити і яка не завдає значної шкоди земельним ресурсам.

Поряд з геологічним процесом, який і частиною еволюції Землі, має місце прискорена, або руйнівна ерозія, що виникає під впливом діяльності людини. При прискореній ерозії втрати компонентів ґрунту не компенсуються в процесі ґрунтоутворення і ґрунти частково або повністю втрачають свою родючість. При ньому процеси руйнування ґрунтів можуть проходити в сотні і тисячі разів швидше, ніж при природній геологічній ерозії.

Товщина верхнього родючого шару ґрунту, який містить гумус, для багатьох типів ґрунтів рід-ко перевищує 20 см і на його утворення природою витрачено не менше 2-7 тис. років. При прискореній ерозії швидке руйнування цього шару можливе відбуватися протягом 10-30 років, а часто змивається першою зливою або здувається пиловою бурею. Прискорена ерозія, яка є наслідком неправильного використання земель - основний недолік землеробства, який на земному шарі виводить з ладу значні площі родючих земель. Причин прискореної ерозії є декілька.

По-перше, це безконтрольна вирубка лісів. Ліс є найефективнішим захистом ґрунтів від ерозії. Великі дерева за допомогою кореневої систе­ми та трав'яні рослини, корені яких утворюють тонкі сплетіння, втримують ґрунт у "міцній сітці". Ліс затримує талу та дощову воду і перешкоджає цим утворенню поверхневого стоку. Вода поступово всмоктується ґрун­том, попов-нюючи запас ґрунтових вод, підтримуючи вологість ґрунтів. Завдяки високій властивості утримувати вологу, ліс іноді порівнюють з водосховищем. Вважається, що на 10 тис. га лісу втримується до 500 тис. м³ води. Після вирубки лісу ґрунти залишаються без захисту: талі та дощові води ік затримуються, стікають по схилах, захоплюючи частинки ґрунтів, та ви­носять їх в річки. В землю потрапляє лише незначна частина вологи. Поверх­невий стік води збільшується в 2-3 рази, знижуючи рівень ґрунтових вод, що приводить до збільшення посушливості ґрунтів.

Крім того, випаровування з поверхні оголеного ґрунту проходить знач­но інтенсивніше. Посушлива дія випаровування на незахищених ґрунтах призводить до пониження конденсації вологи у вигляді роси, що надзви­чайно важливо для арідних зон. Під впливом сонячних променів незахищені ґрунти нагріваються надзвичайно інтенсивна, що викликає зміни і загибель ґрунтових мікроорганізмів, а також тварин і рослинних організмів, які відіграють значну роль в утворенні гумусу. Живі організми: комахи, бактерії, водорості, хробаки) мають першочергове значення для формування хімічного складу ґрунтів і приймають участь у процесах перетворення як органічних, так і мінеральних сполук різних елементів. Крім того, скорочення лісів призводить до зміни місцевого клімату сторону сухості, що, в свою чергу, відбивається на збільшенні ступеня осушеності ґрунтів.

По-друге, це надмірний випас худоби. Зі збільшенням чисельності худоби значно бідніє рослинність , причому молоді рослини худоба з'їдає значно швидше, ніж завершується нормальний цикл відновлення пасовищ. Поряд з обкусуванням худобою рослин важливою причиною руйнування пасовищ є вибивання ґрунтів. Сумісна дія цих факторів призводи до значного зменшен-ня маси зеленої речовини та скорочення площ, вкриті рослинністю.

По-третє, це неправильні методи землеробства. До них належать розорювання легкоеродованих ґрунтів, неправильне розорювання схилів введення монокультур.

Монокультури і, особливо, проорані культури надзвичайно слабо захищають ґрунти. При вирощуванні монокультур на одних і тих же ділянка ґрунти більшу частину року залишаються відкритими, залишеними без рослинного шару, який захищає ґрунти від вітрової та водної ерозії і захищає від надмірного перегріву.

Розорювання легкоеродованих ґрунтів (супіщаних, піщаних тощо) без достатнього захисту викликає інтенсивний розвиток вітрової ерозії. Та ґрунти характерні для посушливих районів Землі.

Неправильне розорювання схилів викликає розвиток передусім водної ерозії. При розорюванні вздовж схилу, навіть при незначній крутизні зливи та талі води стікають під схил та змивають поверхневі шари ґрунту. Щоб попередити водну ерозію, розорювання слід проводити поперек схилу. Розорювання схилу більше 6° крутизни небезпечне (без спеціальних заходів).

Як зазначалось, залежно від факторів, які викликають руйнування ґрунтів, розрізняють водну та вітрову ерозію.

Водна ерозія ґрунтів - це змивання або вимивання частинок ґрунт талими та зливовими вода-ми. Розмивання ґрунтів проходить сильніше схилах, тому в гірських районах ерозія набуває особливої сили. Водна ерозія може бути поверхневою (площинною) і яружною. До водної еро ґрунтів належать також розмивання берегів річок при повенях. Найнебезпечніша форма водної ерозії в горах - це селеві потоки. Наслідки водної ерозії в гірській місцевості є ґрунтозсуви. Основною їх причино вирубка гірничих лісів та надмірний випас худоби.

Вітрова ерозія полягає у видуванні та переміщенні вітром дрібних частинок ґрунтів. Вітрова ерозія може бути місцева (повсякденна, поземкова) та пилові (чорні) бурі, які є найгострішою формою вітрової ерозії.

Для захисту ґрунтів від ерозії проводять меліоративні роботи. Меліоративні (меліорація - покращення) заходи з боротьби з ерозією залежать від ряду факторів. Заходи з боротьби з ерозією поділяють на міжзональні (загальні для всіх зон) та зональні, які в свою чергу поділяють

агротехнічні, лісомеліоративні, гідротехнічні та організаційно-госпо­дарські.

Опустелювання- процес, який призводить до втрати природної екосистемної суцільної рослинності з подальшою неможливістю її підновлення без участі людини. Опустелювання проходить переважно в аридних зонах у результаті природних та антропогенних факторів: зведення лісів, випас худоби, нераціональне використання водних ресурсів тощо.

Вторинне засолювання ґрунтів- це процес накопичення у поверхневих шарах ґрунтів легкорозчинних солей (карбонатів, хлоридів і сульфатів лужних металів), який негативно впливає на рослинний світ. Виникнення вторинного засолювання можна уявити наступним чином: - зрошення посушливих земель здебільшого сприяє підняттю рівня ґрунтових вод і відбуваються такі процеси: вода, піднімаючись, розчиняє солі, що містяться в нижніх шарах ґрунту, і капілярним током виносить їх на поверхню де, внаслідок випаровування, кристалізуються солі. Причин вторинного засолення декілька. По-перше, це надмірна засоленість ґрунтоутворю-ючих порід (високий вміст в них солей натрію). По-друге, це порушення водного 6алансу територій внаслідок безсистемного поливу у відсутності дренажу. По-третє, це використання для поливу ґрунтів вод з підвищеною мінералізацією (в тому числі і морської води). По-чет-верте, це атмосферні опади з високим вмістом солей натрію (характерно для прибережних морських зон).

Заходи з попередження вторинного засолення ґрунтів можуть бути різними. По-перше, це підтримування рівня ґрунтових вод на глибині 1,5-2,0 м за допомогою штучного дренажу. По-друге, це підтримування ґрунтів у розорюваному стані (зменшується випаровування з поверхні ґрунту). По-третє, це використання хімічних меліорантів (гіпсу тощо).

Меліоративні роботи з ліквідації вторинного засолювання ґрунтів можуть базуватись також на наскрізному промиванні засолених ґрунтів пемінералізованою водою і на проведенні біологічної меліорації (вирощуванні на ґрунтах рослин, які здатні накопичувати з ґрунту солі натрію).

Токсикація ґрунтівзумовлена антропогенною діяльністю людини. У зв'язку з цим проводить-ся нормування антропогенного навантаження на ґрунти.