Нормування антропогенного навантаження на грунти і проблема промислових відходів

У колишньому СРСР встановлювався лише один норматив, що позначав рівень забруднення ґрунтів шкідливими хімічними речовинами - ГДК для орного шару ґрунту.

Принцип нормування вмісту шкідливих речовин в ґрунті базується на тому, що потрапляння їх в організм проходить переважно через контактуючі з ґрунтом середовища (росли­ни, повітря, вода). Нормативи ГДК розроблені для речовин, які можуть мігрувати в атмосферне повітря або ґрунтові води, знижувати врожайність або погіршувати якість сільськогосподарської продукц В Інституті екології людини проводяться дослідження, що напрямлені на обґрунтування індивідуаль-них показників шкідливих речовин ГДК_г для різних типів ґрунтів.

Ключовим питанням нормування антропогенного навантаження ґрунти є оцінка їх забрудненості. За величиною зон та рівнем забру нення виділяють фонове, локальне, регіональне і глобальне забрудненя ґрунтів.

Фоновимвважається такий вміст забруднюючих речовин ґрунті, який відповідає або є близьким до природного хімічного скла ґрунту.

Локальним вважається забруднення ґрунту поблизу одного а сукупності декількох джерел забруднення.

Глобальним є таке забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок переносу забруднюючих речов на відстань не більше 40 км від техногенних і не більше 10 км від сільськ господарських джерел забруднень.

Глобальним називають таке забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок дальнього переносу забруднюючих речовин на відстань понад 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

Відповідно до Держстандарту 17.4.1.03-84 під хімічним забрудненням грунту розуміють зміну її хімічного складу в результаті антропогенної діяльності, здатне викликати погіршення її якості. Принцип контролю забруднення грунтів - перевірка відповідності концентрацій забруднюючих речовин встановленим нормам і вимогам у вигляді ГДК і ОДК (орієнтовно допустимої кількості).

ГДК в грунті - це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка не викликає прямого або опосередкованого негативного впливу на здоров'я людини і самоочищаються здатність грунтів. Відповідно до Держстандарту 17.4.1.03-84 ГДК - максимальна масова частка забруднюючої грунт речовини, що не викликає прямого або непрямого впливу, включаючи окремі наслідки на навколишнє середовище та здоров'я людини.

ГДК пестицидів являє собою максимальний вміст залишків пестицидів, при якому вони мігрують в суміжні середовища в кількостях, які перевищують гігієнічних нормативів, а також не впливають негативно на біологічну активність самого грунту.

Крім ГДК у нормуванні дій використовують тимчасовий норматив ОДК, який отримують розрахунковим шляхом. ОДК переглядають кожні три роки або замінюють на ГДК. ГДК і ОДК хімічних речовин для грунту розроблені і затверджені в Росії приблизно для 200 речовин.

ГДК служать критерієм для класифікації грунтів за впливом на них хімічних забруднюючих речовин ГОСТ 17.4.3.06-86, а також для ранжирування забруднюючих речовин по класах небезпеки для грунтів ГОСТ 17.4.1.02-83.

Забруднення грунтів, як і інших природних середовищ, є комбінованим (множинним), у зв'язку з чим при хімічному контролі забруднення виникає необхідність виділити пріоритетні забруднюючі речовини, що підлягають контролю в першу чергу. При визначенні пріоритетних забруднюючих речовин враховують класи їх небезпеки (за ГОСТ 17.4.1.02-83).

Згідно з ГОСТ 17.4.1.02-83, за ступенем небезпеки хімічні речовини, потрапляють в ґрунти, поділяють на три класи шкідливих речовин не перевищує ГДК_г, але перевищує фонову концен­трацію:

1 клас — високонебезпечні речовини;

2 клас - помірнонебезпечні речовини;

3 клас - малонебезпечні речовини.

Таблиця 10.1 - Показники і класи небезпеки хімічних речовин грунту

ГДК розробляють головним чином на основі принципів, прийомів і методів токсикометрії. Для грунту ці принципи полягають у встановленні таких концентрацій в контактують з грунтом середовищах (рослинах, воді, повітрі), які не становлять небезпеки для здоров'я людей і не впливають негативно на общесанітарние стан грунту.

При цьому використовують такі показники шкідливості:

- Общесанітарний, характеризує вплив речовини на самоочищаються здатність грунту і грунтовий мікробіоценоз у кількостях, що не змінюють зазначені процеси;

- Транслокаційний, характеризує здатність речовини переходити з орного шару грунту через кореневу систему рослин і накопичуватися в зеленій масі та плодах у кількості, що не перевищує ГДК для даної речовини у харчових продуктах;

- Міграційний повітряний, характеризує здатність речовини переходити з орного шару грунту в атмосферне повітря та поверхневі вододжерела в кількості, при міграції якого не відбувається перевищення величини ГДК для атмосферного повітря.

В той же час, внаслідок промислового виробництва, в районах розмі­щення підприємств і місць добування корисних копалин, а також нерідко поблизу населених пунктів виникають вогнища індустріальної пустелі а незначною рослинністю і навіть без неї грунти забруднені промисловими викидами, відходами будівництва, попелом теплових електростанцій, пу­стою породою, вилученої із шахт і кар'єрів в результаті видобувних робіт, залиті нафтопродуктами, завалені побутовим сміттям. На деяких таких ділянках ґрунти виявляються настільки забрудненими, що втрачають ро­дючість.

Таблиція 10.3 – Мікробіологічні показники забруднення грунтів

На кінець 2000 року загальна маса відходів господарської діяльності людини перевищила 104 млрд.т, з яких понад 30% складають тверді відходи промисловості, міського та сільського господарства. Головна маса відходів утворюється на підприємствах таких галузей промисловості:

- гірничодобувна (відвали, шпами, так звані "хвости" );

- чорна та кольорова металургія (шлаки, шлами);

- хімічна (фосфогіпс, піритний недопалок, відходи органічних виробництв тощо).

Обсяги промислових відходів, які забруднюють ґрунти, досягли значних масштабів. У містах, наприклад, в середньому на одну людину припадає 375-600 кг промислових відходів щорічно, а їх за­льна кількість на порядок перевищує обсяги продуктів виробництва. Тому, попереджен-ня забруднення ґрунтів є на сьогодні одним із найважливіших завдань техноекології і охорони навколишнього природного середовища. Оптимальним шляхом вирішення цього завдання є роз-виток безвідходних та маловідходних технологій. Наприклад, із золи багатьох кам'яновугільних родовищ, можна добувати рідкі метали, в тому числі уран, германій, ванадій тощо. При додаванні до золи вапняку, можливо виробиництво якісного цементу.

Поставлено завдання обов'язкової перевірки всіх можливост утилізації кожного виду відходів перед їх знищеним або похованн Проте, у більшості випадків тверді відходи вивозять на неконтрольовані звалища або спеціально відведені території в примісь зоні. При складуванні промислових відходів слід враховувати категорійність за гігієнічною класифікацією (табл. 10.4).

Нормується рівень накопичення відходів на території підприємств за двома показниками:

- гранична кількість токсичних промислових відходів на території підприємства - це така кількість, яку можна розмістити за умови, що можливе накопичення шкідливих речовин в повітрі не перевищуватиме 30% ГДК повітрі робочої зони. Але небезпечні речовини і високотоксичні відходи очисних споруд видаляються з території промислові підприємств протягом доби. Граничну кількість відходів визначають шляхом вимірювання вмісту токсичних речовин в повітрі (з врахуванням ефекту сумації). Отримані середні концентр ділять на відповідне значення 0,3ГДК в повітрі робочої зони (ГДК_рз) і, якщо це відношення більше одиниці (С/0,3ГДК_рз > 1), то кількість відходів, що знаходяться на території підприємства, є граничною і вони повинні бути видалені.

Таблиця 8.4 – Гігієнічна класфікація неутилізованих промислових відходів

- граничний вміст токсичних сполук у промислових відходах. Граничний вміст токсичних сполук у промислових відходах визначається класом небезпеки