Нормування якості ґрунтів. Нормативні вимоги до якості ґрунтів.

Екологічна діагностика грунтів охоплює санітарно-топографічне обстеження місцевості, фізико-хімічний аналіз, санітарно-бактеріологічне, вірусологічне, гельмінтоло­гічне, ентомологічне, а за потреби — санітарно-токсикологічне й радіо­метричне дослідження.

Санітарний контроль забруднення ґрунтів здійснюють органи са-непіднагляду. Для забезпечення санітарної охорони ґрунтів, своєчасного збирання та видалення промислових і побутових відходів, вторинної сировини проводять попереджувальний та поточний санітарний нагляд. Під наглядом санітарних служб, крім збирання, перебувають транспор­тування відходів, місця їх захоронення та переробки.

Санітарний стан ґрунтів контролюють за певною схемою і регла­ментом. Комплексну гігієнічну діагностику ґрунтів здійснюють на осно­ві експериментально встановлених показників. Фізико-хімічні дослі­дження полягають у визначенні відношення вмісту загального азоту до органічного, кислотності, біохімічного споживання кисню, окиснюваності, сухого залишку, сульфатів і хлоридів та ін. Ці дослідження стосу­ються переважно ґрунтових витяжок. Санітарно-ентомологічні дослі­дження включають підрахунок чисельності синантропних мух у всіх фазах їхнього розвитку (лялечки, личинки, дорослі) в приміщеннях, на відкритому повітрі, в ґрунтах і відходах. Санітарно-гельмінтологічні дослідження мають на меті виявлення яєць гельмінтів, що паразитують в органах людини, у місцях масових скупчень людей. Санітарно-бактеріологічні дослідження передбачають повний, короткий і спеціаль­ний аналізи. При цьому визначають наявність бактерій кишкової групи (колі-титр). Спеціальні аналізи проводять з метою виявлення представ­ників дизентерійної й тифозної груп та збудників деяких інших хвороб.

Проблема санітарної охорони ґрунтів від забруднення відходами господарювання набула надзвичайної гостроти, проте ефективних засо­бів для її радикального вирішення поки що не знайдено, оскільки до останнього часу утилізації та знищенню відходів приділялося недостат­ньо уваги. З метою запобігання забрудненню літосфери доцільно здійс­нювати раціональну переробку природних ресурсів із використанням безвідходних та маловідходних технологій, які повністю виключали б утворення відходів господарської діяльності. Проте сучасний стан роз­витку техніки поки що не дає змоги здійснювати це повною мірою.

Проблема гігієнічного регламентування хімічних забруднювачів в ґрунті виникла перед гігієнічною наукою, починаючи з 60-х років мину­лого століття, в зв'язку з індустріальним розвитком всіх галузей народ­ного господарства і застосуванням стічних вод деяких виробництв на полях зрошування, інтенсифікацією застосування мінеральних добрив і пестицидів в сільському і лісовому господарстві, а також необхідністю видалення твердих відходів. Однак особливу гостроту вона набула до кінця 70-х років у зв'язку зі значним забрудненням ґрунту промислови­ми викидами і відходами. Не дивлячись на те, що в цей період широко розвинулися гігієнічні дослідження з регламентування виробничого се­редовища, атмосферних і водних забруднень, нормування хімічних ре­човин в ґрунті почалося тільки з 1976 року.

В місцях розміщення хімічних, металургійних і інших виробництв в ґрунтовому покриві і вирощених там овочах, фруктах і ягодах спосте­рігається підвищений вміст важких металів. За пріоритетністю норму­вання хімічні речовини розміщуються в наступній послідовності:

• пестициди і їх метаболіти;

• важкі метали;

• мікроелементи;

• нафтопродукти;

• сірчисті сполуки і інші речовини органічного синтезу при систематичному їх надходженні в ґрунт як забруднювачів.

Відповідно до Держстандарту 17.4.3.06-86 класифікацію грунтів проводять за ступенем забрудненості і за ступенем стійкості до забруднюючих речовин.

Виділяють три ступені забрудненості грунтів:

- сильнозабруднені;

- среднезагрязненного;

- слабозабруднених.

Ранжування проводять за ГДК хімічних речовин у грунтах та їх фоновому вмісту, а також іншими показниками. Розраховують кілька коефіцієнтів: коефіцієнт концентрації забруднення, показник поліелементного забруднення, коефіцієнт відповідної реакції.

Якщо грунт містить забруднюючі речовини у кількостях, у кілька разів перевищують ГДК, має низьку біологічну продуктивність і сильно змінені фізико-механічні, хімічні та біологічні характеристики, в результаті чого вміст хімічних речовин в вирощуваних культурах перевищує встановлені нормативи, грунт відносять до сильнозагрязненная. Якщо перевищення ГДК у грунті має місце, але не викликає видимих ​​змін її властивостей, грунт відносять до среднезагрязненного.

Якщо вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але вище природного фону, грунт вважають слабозабруднених.

По стійкості до хімічних забруднюючих речовин виділяють три рангу стійкості грунтів:

- дуже стійкі;

- среднеустойчівой;

- малостійкі.

Стійкість характеризується наступними показниками: гумусного стану грунту, кислотно-основними властивостями, окислювально-відновні властивості, катионо-обмінними властивостями, біологічною активністю, рівнем грунтових вод, часток речовин в розчинній формі.

В сильно забруднених грунтах вміст забруднюючих речовин у кілька разів перевищує ГДК_г. Для таки ґрунтів характерна низька біологічна продуктивність та істотні зміни ї фізико-хімічних, хімічних і біологічних характеристик. Це є причино того, що при вирощуванні сільськогосподарської продукції на ци ґрунтах, в рослинах спостерігається перевищення норми токсичних речовин. Для середньозабруднених ґрунтів характерне незначне перевищення ГДК_г забруднюючих речовин, що не призводить до по мітних змін їх властивостей. В слабко забруднених ґрунтах вміст шкідливих речовин не перевищує ГДК_г, але перевищує фонову концентрацію. Оцінка рівня хімічного забруднення ґрунтів проводиться за показника­ми, які розроблені при спряженні геохімічних і гігієнічних досліджень навколишнього середовища. Існують індивідуальні та інтегральні показники забруднення. Коефіцієнт концентрації забруднення ґрунту розраховують іа формулами:

або

де С - загальний вміст забруднюючої речовини, мг/кг;

Сф - середній фоновий вміст забруднюючої речовини, мг/кг,

С_ГДК - граничнодопустима концентрація забруднюючої речовини, мг/кг.

Інтегральний показник поелементного забруднення грунтів розраховують за формулою:

де Сi - сума контрольних забруднюючих речовин;

С_фi, - сума фонового вмісту забруднюючих речовин.

Коефіцієнт зворотної реакції грунтів на динаміку забруднення розраховують за формулою:

де А і А_ф - параметри, які контролюються в забрудненій і фоновій пробах.

При забоудненні грунтів одночасно кількома хімічними елементами, розраховують сумарний показник забруднення, який відображає ефект впливу групи елементів:

де К_ci - коефіцієнт концентрації і-го елементу в пробі;

п - кількість врахованих елементів.

Сумарний показник забруднення визначають як для всіх елементів в одній пробі, так і для ділянки території по геохімічній виборці.

Оцінка небезпеки забруднення грунтів кількома хімічними інгредієнтами по показнику Z_c проводиться за оціночною шкалою, яка розроблена на основі вивчення стану здоров'я населення, що проживає на територія різним рівнем забруднення грунтів (табл. 10.2).

Таблиція 10.2 – Оцночна шкала небезпеки забруднення грунтів за сумарним показником