Показники якості грунту

Під санітарним станом розуміють сукупність фізико-хімічних і біологічних властивостей грунту, що визначають її безпеку в епідеміологічному і гігієнічному відносинах (ГОСТ 17.4.2.01-81).

Мета контролю - попередження забруднення грунтів побутовими та промисловими викидами і відходами, а також речовинами, цілеспрямовано застосовуваними в сільському і лісовому господарстві.

Санітарний стан ґрунтів оцінюють за такими показниками:

- санітарно-хімічна оцінка (санітарне число, кислотність, БПК, окислювальність, вміст сульфат і хлорид іонів тощо);

- санітарно-ентомологічна оцінка (чисельність комах, які пов'язані із житлом, передусім мух);

- санітарно-гельмінтологічна оцінка (чисельність гельмінтів);

- санітарно-бактеріологічна оцінка (бактерії кишкової групи та інші мікроорганізми, які можуть викликати захворювання людини або домашніх тварин).

Перелік показників для різних видів землекористування: населених пунктів, курортів і зон відпочинку, зон джерел водопостачання, територій підприємств, сільгоспугідь та лісів - різний.

Для земель єдиного державного земельного фонду встановлюєть­ся номенклатура показників грунтів згідно з ГОСТ 17.4.2.01-81. Ця но­менклатура показників повинна застосовуватися при розробці нормати­вно-технічної документації з охорони грунтів від забруднень, а також при контролі стану грунтів.

Існують нормативи (умовні дози) мінеральних добрив і пестици­дів, які вносяться в ґрунт. Підвищене навантаження останніх визнача­ється в порівнянні із усередненою дозою (1,3 кг/га — для більшості спо­лук і 0,22 кг/га — для особливо небезпечних).

У чистих грунтах організми, що характеризують санітарно-бактеріологічні показники, відсутні. Навпаки, їх присутність вказує на специфічне органічне, фекальне та інші види забруднення.

Показники санітарного стану грунтів використовуються не тільки за прямим призначенням, але й для оцінки придатності порушеного родючого шару для землювання (ГОСТ 17.4.2.02-83).