Правоздатність юридичної особи

Юридична особа є правоздатною з моменту її створення.

На відміну від загальної правоздатності фізичних осіб, право­здатність юридичних осіб вважалася спеціальною. Вона, за стат­тею 26 ЦК 1963 p., мала визначатися відповідно до мети її діяль­ності.

Мета - це той кінцевий результат, якого особа прагне досяг­ти. Однак мета діяльності юридичної особи була ототожнена в літературі з конкретними діями, які юридична особа за статутом могла вчиняти. Відповідно до цього, юридична особа не могла мати таких прав та обов'язків, які не були прямо зазначені у її статуті.

Бажання якнайшвидше вирватися із стану такої зашореності привело авторів цієї частини проекту Цивільного кодексу до іншої крайності, яка, на жаль, при підготовці проекту до третього читання не була виправлена: «Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині» (частина 1 статті 91 ЦК).

«Юридичні особи наділені загальною правоздатністю» - заряс­ніли схвальні вигуки в літературі. Однак ця ейфорійна норма не узгоджується із законодавчою реальністю. Є ціла низка заборон та обмежень, у тому числі у самому Цивільному кодексі, які не дають все ж підстав для загального висновку, наче немає тепер юридич­них осіб із спеціальною правоздатністю.

Так, страховій організації заборонено займатися виробничою, торговельно-посередницькою і банківською діяльністю. Інші організації не можуть займатися додатково страховою діяльніс­тю. Позичати юридичним особам грошові кошти, тобто уклада-

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

ти кредитні договори, може лише банк або інша фінансова уста­нова.

Підрядником щодо виготовлення проектно-кошторисної доку­ментації у всіх випадках є проектна організація, яка має відповідну ліцензію.

Отже, для беззастережного висновку про загальну правоздат­ність юридичної особи немає підстави.

Цивільна правоздатність юридичних осіб значно розширилася. Проте це не означає, що кожна юридична особа здатна мати усі можливі цивільні права та обов'язки, бути учасником усіх договір­них зобов'язань. І це - правильно.

§ 8. Дієздатність юридичної особи

Юридична особа створюється для певної діяльності. Здатність діяти, набувати для себе цивільні права та обов'язки виникає у юридичної особи з моменту її створення. Буквально після одер­жання Свідоцтва про державну реєстрацію новостворена юридич­на особа може укласти договір на виготовлення печатки, штам­пу, договір на відкриття рахунку та банківське обслуговування її діяльності. За цими договорами, які забезпечують початок її дія­льності, вона неодмінно укладатиме інші договори, вчиняти дії задля їх виконання, позивати до суду своїх контрагентів у разі невиконання ними договірних обов'язків. Як самостійний суб'єкт цивільної відповідальності юридична особа може бути відповіда­чем у суді.

§ 9. Органи юридичної особи

Юридична особа прямо чи опосередковано створюється людь­ми і діє завдяки волі та зусиллю людей.

Токар біля верстата, конструктор за кульманом виконують дії, які забезпечують виконання юридичною особою своїх договірних зобов'язань. Проте органами юридичної особи вони не є, бо діють від свого імені.

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи. Тобто, мова йде про такі структурні підрозділи юридичної особи, які мають право діяти від імені юри­дичної особи. Дії органу юридичної особи створюють права та обов 'язки для юридичної особи.

Українське цивільне право_____________________

За статтею 1172 ЦК, юридична особа відшкодовує шкоду, за­вдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (служ­бових) обов'язків.

При проведенні медичної маніпуляції в тілі дитини був залишений 28-сантиметровий катетер. У цьому випадку обов'язок для юридичної особи був створений її праців­никами.

Працівник, протиправною поведінкою якого заподіяна шкода, не є, звичайно, органом юридичної особи. Обов'язок, що виник у юридичної особи перед потерпілим, вважається таким, що виник з її вини, оскільки вина юридичної особи проявляється не лише у вині її органів, а й у вині встановлених поіменно і невстановлених її працівників.

Органи юридичної особи визначаються у її статуті. Норми статуту, у яких визначаються органи юридичної особи, мають дуже важливе значення, тому повинні бути ретельно проду­маними.

Відповідно до статуту, юридична особа може мати один, два чи навіть кілька органів, кожен з яких має свою компетенцію.

Види органів Органи юридичної особи можуть бути

юридичних осіб кількох видів:

1) одноособові та колегіальні; 2) ті, що обираються, і ті, що призначаються;

3) із загальною чи спеціальною компетенцією;

4) ті, що формують волю юридичної особи;

5) ті, що виражають волю юридичної особи у відносинах з ін
шими особами.

В окремих випадках органи юридичної особи можуть бути од ночасно наділені правом формувати волю юридичної особи і ви ражати її.

Закон України «Про господарські товариства» у статті 4 дозво ляє зазначати у статуті акціонерного товариства максимальну сум} договору, до якої він може бути укладений правлінням.

Договір на вищу суму має бути «затверджений» зaгaльним зборами або Радою товариства. Така норма закону, можливість відповідного застереження у статутах юридичних осіб спонукає їхніх потенційних контрагентів до детального ознайомлення зі. змістом статуту. Добре це чи погано? Відповідає воно нинішнім] умовам чи ні?

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

Філія Ощадного банку уклала з С. установчий договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю. С. вніс 15 відсотків статутного фонду, а філія банку - 85. Головою правління було обрано С.

Невдовзі С. уклав кредитний договір з комерційним банком, одержавши велику грошову суму під заставу майна товарист­ва. Відразу більша частина грошей була ним перерахована на рахунок приватного підприємства, яке незабаром припинило свою діяльність.

Укладаючи кредитний договір, банк не ознайомився із статутом товариства, а в ньому було зазначено, що застава майна товариства може відбутися лише за рішенням його правління.

У даному випадку договір застави було укладено органом юри­дичної особи, але за межами його компетенції. Швидше, це була наперед спільно продумана акція, спрямована на незаконне заво-лодіння коштами банку.

У сучасних умовах, коли порядність підприємців лише форму­ється, коли своєрідного «кодексу честі» підприємців немає, наяв­ність у статутах юридичних осіб норм, які розмежовують ограни юридичної особи на тих, які формують волю, і на тих, які її реалі­зують у сфері зовнішніх відносин з іншими суб'єктами, є виправ­даним. Це посилює роль юридичної служби підприємства, госпо­дарського товариства, яка має ретельно з'ясувати особу контр­агента, зміст його установчих документів.

За допомогою такого правила захищаються у кінцевому підсум­ку інтереси і окремих фізичних осіб, які є акціонерами і засновни­ками юридичної особи. Таке застереження не сковує цивільного обороту, а навпаки, сприяє введенню його у законне, цивілізоване русло, є бар'єром протиправних посягань на майно юридичної особи з боку її керівників.

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу України окре­мими членами Робочої групи відстоювалася інша точка зору, суть якої зводилася до того, що особа, яка укладає договір, не зо­бов'язана знайомитися з установчими документами свого контр­агента. Вона і була закріплена у частині 3 статті 92 ЦК: «У відно­синах з третіми особами обмеження повноважень щодо представ­ництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма об­ставинами не могла не знати про такі обмеження». Довести це майже неможливо. Отже, членам, наприклад товариства з обмеже­ною відповідальністю, буде важко відстояти свої інтереси, якщо,

Українське цивільне право

Розділ IV, Учасники цивільних правовідносин

наприклад, директор знехтує обмеженнями його компетенції встановленими у статуті.

Але на допомогу прийшла Інструкція Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. «Про порядок вчинення нотаріаль­них дій», яка зобов'язує нотаріуса, що вчиняє нотаріальну дію за участю юридичної особи, ознайомитися з її статутом, і якою фак­тично заблокована чинність цієї норми Цивільного кодексу. Якщо ж договір не підлягає нотаріальному посвідченню, вимога частини 3 статті 92 ЦК буде реально чинною.