Початок інтервю.

Початок інтерв'ю виділяється в особливий етап у зв'язку з тим, що він виконує специфічні функції. Ці функції пов'язані не з отриманням інформації, а зі встановленням психологічного контакту з респондентом. У зарубіжних підручниках слово <контакт> часто визначається такими виразами, як <встановлення атмосфери відкритості і довіри> чи <розбивання льоду>.

Кожне перше, початкове інтервю починається з певною долею невпевненості і невизначеності. Інтервюер не знає як піде інтервю. Оповідач не знає чого від нього хочуть. Коли інтервю почнеться, обидва будуть вивчати ситуацію, це є період спостереження і дослідження сторонами один одного. Інтервюер в цей час намагється зрозуміти – Що він мені хоче розповісти, чи можна йому вірити, чи зможе він відповісти на мої питання?

Інформант же зазвичай запитує себе - що він насправді хоче від цього інтервю, чи відповідаю я на питання так як належить, чи справді він хоче знати те що я говорю? Інформант дуже скоро визначить для себе, вірити вам чи ні.

Перед початком інтервю, до того, як ви витягнене диктофон, кілька ваших фраз, що не стосуються теми інтервю, можуть послабити напруженість. Це можуть бути слова про погоду, про вид з вікна, про чудовий вигляд інформанта, про чистоту в помешканні тощо. Можна також трішки розповісти про себе, про свою участь у проекті.

Варто також ще раз пояснити мету проекту, і розповісти інформанту, як цей проект реалізується – скільки людей задіяно, скільки людей вже опитано, яким має бути результат цього проекту. Важливо також пояснити інформантові, чим його досвід є унікальним і важливим для проекту.

Відомо, що старі фотографії, газетні вирізки або інші документи, що відносяться до теми, яка вивчається, викликають спогади і допомагають почати розмову. Тому якщо дослідник має в розпорядженні відповідні матеріали, має сенс узяти їх з собою і почати інтерв'ю з їх перегляду. Це може також послужити для інформанта додатковим доказом того, що його співрозмовник дійсно зацікавлений в майбутньому інтерв'ю і відноситься до нього відповідально.

До початку запису запевніть інформанта, що він зовсім не зобовязаний відповідати на всі питання. Оскільки люди зазвичай не хочуть видаватися нечемними, поясніть інформанту, що він жодним чином вас не скривдить, якщо вирішить не відповідати на якісь питання.

Якщо інформантові не сподобається ідея використання диктофона, спробуйте пояснити, що ви не зможете запамятати всього, що він скаже і не зможете робити помітки достатньо швидко. Нагадайте також інформантові, що запис його спогадів є історичинм документом, який має бути збережений і переданий максимально точно.

Якщо дослідження вимагає збереження конфіденційності, запевніть інформанта, що ви в жодному разі не будете нікому відкривати його імені без його на те згоди. Спробуйте говорити інформантові щось на зразок того, що «Ми маємо просто не звертати уваги диктофон. Зазвичай ми відразу забуваємо про нього». Якщо існують певні побоювання відносно того, як інтервю буде звучати на плівці, після кількох сказаних фраз дайте можливість інформанту прослухати зразок запису його голосу.

Випадки відмови записуватися на диктофон, зрозуміло, бувають, але не дуже часто. Наскільки можна судити, згода дати інтерв'ю - фундаментальніше рішення, ніж рішення про дозвіл звукозапису, і якщо респондент довіряє інтерв'юєрові настільки, щоб погодитися на перше, то часто ця довіра поширюється і на друге.

Окрім підвищення вірогідності відмови від інтерв'ю використання звукозапису створює також небезпеку спотворень інформації, оскільки не виключено, що при вимкненому диктофоні респондент говоритиме відвертіше. Однак практика показує, що вплив диктофона часто буває помітно тільки в перші хвилини бесіди, коли встановлюється контакт.

У інтерв'ю із застосуванням звукозапису іноді виникають ситуації, коли респондент, в принципі не заперечуючи проти використання диктофона, просить до його включення заздалегідь <відрепетирувати> інтерв'ю. Інтерв'юєр ні в якому разі не повинен на це погоджуватися. Наступне інтерв'ю перетворюється на спектакль, та ще фальшиво зіграний. Респондент (це неодноразово перевірено практикою) не може повторно відтворити сказане ним з тією ж щирістю, захопленістю і детальністю, як під час <репетиції>.

Якщо респондент все ж наполягає на <репетиції>, можливе застосування наступної тактики: інтерв'юєр уважно слухає, запам'ятовує або записує сказане, але не проводить роботи по конкретизації тем і розкриттю їх змісту. Коли магнітофон включений, опитування будується не як повторення сказаного, а як його деталізація і уточнення. Респондент в цьому випадку не відтворює сам себе на кшталт диктофона, а думає, уточнює, переформулює.

Цей методичний прийом, на жаль, не завжди спрацьовує. Іноді під час <репетиції> респондент починає говорити так детально і детально, що, по-перше, інтерв'юєр не в змозі усе запам'ятати, а по-друге, повнота розкриття тем така, що деталізувати їх далі вже не має сенсу. У такому випадку найбільш раціональним виходом буде обірвати інтерв'ю, попросивши дозволу прийти знову приблизно через тиждень. У останньому випадку інтерв'юєр повинен чесно пояснити респонденту мотиви такого рішення. Слід сказати приблизно наступне: <Зрозумійте, ми робимо порожню роботу. Усе, що Ви говорите, для нас дуже важливо, але я не в змозі це запам'ятати>.

Коли запис почнеться, дайте інформанту можливість говорити: окрім певного вступу та постановки питань, а також відоповідей на питання інформанта, не говоріть про власне минуле чи взагалі про себе. Інакше, ви запише не стільки інформанта, скільки себе. Але, якщо інформант захоче почути вашу історію, розкажіть йому, ящо це буде розглядатися як взаємна відвертість і дозволить встановити довірливі стосунки.

Починайте запис інтервю з виголошення імені інтревюера, імені інформанта, місця та дати проведення провдення інтервю. Поясніть також дуже коротко ціль документування (інтервю виконується в рамках проекту…). Якщо ви маєте якість особливі стосунки з інформантом, повідомте про це в записі – «Інтервюер і інформант є друзями вже 20 років тощо». Потім запитайте усного дозволу інформанта робити запис інтервю цьго дня (кивка головою недостатньо). Якщо ви записуєте інтервю в рамках проекту, що вимагає конфіденційності, в ході інтервю ви не маєте використовувати справжнього імені інформанта, однак якщо ви використовуєте псевдонім, ви маєте вказати це в записі. За всіх обставин з запису має бути зрозуміло, що інформант усвідомлює, що його слова записуються.

Рекомендується починати з рутинних запитань на зразок – «Де ви народилися». Продовжіть з нескладних питань про дату народження і сім'ю. Такі спокійні питання, які не несуть в собі жодної загрози не лише дадуть потрібну інформацію, але й дозволять встановити психологічний контакт.

Основна частина інтерв'ю.

Основна частина інтерв'ю починається з того моменту, коли респондент дав свою згоду на інтерв'ю, інакше кажучи - з моменту встановлення контакту. У основній частині усі функції розмови з респондентом інтерв'юєр підпорядковує одній - інформативній.У результаті інтерв'ю він повинен отримати повну і глибоку інформацію з проблеми дослідження. Уся поведінка інтерв'юєра визначається цією метою.

Зовні процес інтерв'ювання схожий на невимушену бесіду двох людей, захоплених розмовою. Таке порівняння частково вірне, оскільки непідробний інтерес до розмови і <індукція> у респондента інтересу у відповідь - професійний обов'язок інтерв'юєра. В той же час інтерв'ю - це не просто бесіда. Принаймні для однієї із сторін - для інтерв'юєра - це виконання службового обов'язку. За зовнішньою невимушеністю дій хорошого інтерв'юєра завжди ховається сувора внутрішня дисципліна. Слова <імпровізація за правилами> відбивають, мабуть, саму суть специфіки методу глибокого інтерв'ю. Які це правила, яким має слідувати інтервюер?

Розкриття теми.Метою глибокого інтерв'ю є не отримання від респондентів простих відповідей типу «так» чи «ні», а детальне розкриття передбачених запитальником тем. Необхідність отримання від респондента розгорнутих спонтанних відповідей - один з основних методичних принципів глибокого інтерв'ю.

Це означає, що ви маєте вибудовувати інтервю не тільки, і не стільки слідуючи за запитальником, скільки йдучи за думкою інформанта. Оскільки глибоке інтервю спрямоване перш за все на пошук невідомого, несподіваної інформації, ви маєте дати інформантові можливість вільно розвивати свою думку. Інформант може запропонувати іншу лінію дослідження, увага до слів іформанта може допомогти вам ухопитися за такі несподівані повороти. Мистецтво інтерв'ю якраз і полягає в умінні виділяти перспективні сюжети, що виникають в розповіді респондента, і відгукуватися на них, ставлячи питання, що дозволяють інформантові розвинути цікаву тему, про існування якої дослідник може заздалегідь і не підозрювати.

Інтервюер запитує про батька, який був учасником ІРА.

Інформант – Моя мати була активним учасником, вона навіть одержала кілька медалей за мужність.

Інтервюер – Це дуже добре, але як щодо вашого батька?

Цей принцип не слід розуміти як невтручання інтерв'юєра в мовний потік респондента. Ви не повинні дозволяти інформантові перетоворити інтервю на обговорення сучасних проблем, що не мають жодного стосунку до теми інтервю. Якщо ви вирішите, що розоповідь інформанта цілком нерелевантна, дочекайтесь паузи і поверніть інформанта до теми інтервю.

Отже, позицією інтерв'юєра повинне стати так зване активне слухання, спрямоване на підтримку бесіди як такої і одночасно фокусування її на предметі дослідження.