Необхідність повноцінного розкриття тем вимагає від інтерв'юєра умілого застосування інструментарію, необхідного для розгортання інтерв'ю.

Розглянемо набір прийомів, що входять до складу тактики рrobling, в порядку зростання сили їх дії, від слабкіших до найбільш сильних.

1. Пауза або мовчання. Це один з найбільш ефективних прийомів підтримки спонтанності мовного потоку. Прийом полягає в тому, що, якщо респондент замовкає, інтерв'юєр не поспішає заповнити виниклу паузу яким-небудь питанням, затримуючи свою реакцію. Інтервюер має демонструвати розуміння того, що інформантові потрібен час для того, щоб дати відповідь на питання.

Дослідження показали, що використання мовчання веде до спонтанного розширення відповідей щонайменше у 25% випадків. Об'єктивні виміри, зроблені за допомогою секундоміра, показали, що у досвідчених інтерв'юєрів час паузи складає від однієї до п'яти секунд. Верхня межа тривалості мовчання складає близько десяти секунд. Наведені дані, проте, мало допомагають інтерв'юєрові на практиці, оскільки в ситуації інтерв'ю він не може дозволити собі користуватися секундоміром. У зв'язку з цим інтерв'юєр повинен покладатися на своє власне суб'єктивне сприйняття часу. Існує поріг, за межами якого мовчання перетворюється на невмілу або здивовану паузу. Занадто довгі паузи можуть сприйматися як засіб психологічного тиску на інформанта, вимога ще щось додати до вже одержаної відповіді на питання. Інтерв'юєр повинен інтуїтивно відчувати таку межу і не переступати її.

2. Підбадьорювання або номінальна підтримка. Цей прийом включає вербальні і невербальні реакції інтерв'юєра, які виражають схвалення респонденту за те, що він говорить, заохочуючи його продовжити висловлювання. Невербальний аспект підбадьорювання включає мімічні реакції, що виражають зацікавленість, кивки головою і інші жести, що виражають увагу і схвалення. Вербальний аспект включає різні схвальні вигуки типу: <так-так>, <от як!>, <продовжуйте, будь ласка!>, <дуже цікаво> і тому подібне. Інтерв'юєри іноді занадто активно використовують тактику підбадьорювання. Вони прагнуть усіма силами заповнити паузи, і тоді підтримка стає нав'язливою.

3. Віддзеркалення або <ехо-камера>. Суть цього прийому полягає в повторенні з питальною інтонацією останньої фрази респондента. Траплялося, що нам нічого було їсти по кілька днів. Інтерв'юєр: По кілька днів? Прийом <ехо-камери> не повинен застосовуватися занадто часто. Крім того, його не слід використовувати для віддзеркалення фраз, які не несуть в собі великого смислового або емоційного навантаження. <Ехо-камера> повинна відбивати ключові фрази респондента, на яких зроблений смисловий наголос. Вдало відбита <ехо-камерою> ключова фраза часто є ефективним стимулом для розширення відповіді.

4. Питання-синоніми. Інтерв'юєр може ставити одному і тому ж респонденту фактично одне і те ж питання, злегка міняючи його формулювання: В чому це виражено? Як це проявляється? Покажіть конкретно, як це представлено? і тому подібне

5. Пряме прохання розширити відповідь. Це питання типу: «Що сталося потім?», «Що Ви маєте на увазі?», «Розкажіть про це детальніше..», «Чи Не хочете Ви що-небудь додати?», «Не могли б Ви розвинути вашу думку?». Подібні питання справляють сильнішу дію на висловлювання респондента, оскільки інтерв'юєр прямо вказує, який саме аспект теми його цікавить. В той же час ці питання формулюються так, щоб вони не мали конкретного змісту, оскільки інакше вони перетворяться на навідні. Прохання розширити відповідь може бути негайним або ретроспективним. Під ретроспекцією в даному випадку розуміється повернення до теми, що раніше обговорювалася в цьому ж інтерв'ю. Ретроспективне розширююче питання виглядає приблизно так: <Ви говорили те-то. Розкажіть про це детальніше>.

Зондування, зокрема, варто застосувати коли інформант подає лише «сухі» факти і не викузує емоцій. «Я уявляю що б я відчував в такій ситуації, чи не могли б ви роповісти, що ви відчували тоді».

Разом з тим, зондування щодо емоцій нерідко може бути доволі проблематичним. Перш за все це залежить від рівня довіри, який вам вдалося встановити. На ситуацію також будуть впливати культурні особливості інформанта, його гендерні та вікові ролі. Чоловіки в нашій культурі менше заохочені до висловлення емоцій ніж жінки, приміром. Слід також памятати, що зондування є взагалі небезпечною справою, оскільки інтервюерові інколи буває важко втриматися від спокуси «вести» респондента, спрмоувати його до відоповідей, бажаних, або очікуваних респондентом.

6. Парафраза. Питання цього типу схоже на віддзеркалення (<ехо-камера>), але з тією різницею, що в нім не використовуються слова, сказані інформантом. Парафраза є спрощеним висловлюванням респондента, що переформульоване на мову інтерв'юєра. Мета парафрази полягає не в тому, щоб змусити респондента розширити відповідь, а в тому, щоб прояснити її або переконатися в правильному розумінні. Відповідь на таке питання може бути або ствердною, або негативною. У разі негативної відповіді респондента слід попросити роз'яснити, що саме було неправильно зрозуміле інтерв'юєром.

7. Підсумовуюче питання. Це ніби розширений тип парафрази. Якщо парафраза є переформулюванням окремого висловлювання, то підсумовуюче питання містить в собі на мові інтерв'юєра головну думку якої-небудь теми або сукупності висловлювань. Підсумовюче питання починається зі вступної фрази типу: <Давайте подивимося, чи правильно я Вас зрозумів>. Як і у випадку з парафразою, відповідь може бути ствердною або негативною. У останньому випадку респондента слід попросити дати роз'яснення. При ствердній відповіді у респондента варто поцікавитися: чи не хоче він що-небудь доповнити.

При використанні парафрази або підсумовуючого питання виникає небезпека, що інтерв'юєр неправильно відіб'є слова або почуття респондента. Американський дослідник С. Ричардсон в спеціальному експерименті встановив, що з 43 респондентів тільки один поправив інтерв'юєра, який навмисно неправильно резюмував їх відповіді. Щоправда, цей експеримент був занадто <жорстким> в тому сенсі, що зміст резюме різко розходився з сенсом висловлювань респондентів, що призводило до руйнування мотивації до співпраці. У реальних інтерв'ю, коли інтерв'юєр щиро намагається зрозуміти респондента, відсоток тих, що погодилися з неточним резюме буде, очевидно, значно менше. Проте при використанні питань, що підсумовують, інтерв'юєр має бути дуже уважним і уміти уловлювати в ствердній відповіді відтінок сумніву або незгоди.

8. Пряме прохання роз'яснити відповідь. Якщо у висловлюваннях респондента є неясності або протиріччя, доречно прямо попросити респондента дати роз'яснення. В цьому випадку ставлять питання: «Чи можете Ви пояснити точніше?», «Я не упевнений, що зрозумів Вас правильно ..», «Для мене не зовсім ясно..», «Ви говорили те-то і те-то. Чи немає в цьому протиріччя?» і так далі. Це було в до війни чи вже під час війни? Я трішки заплутався, поясніть будь-ласка…?»

Важливо встановити, чи одержана інформація є повідомленням з перших рук, чи інформант переказує чутки і повідомлення інших людей. «Уточніть будь-ласка, ви бачили це на власні очі?» «Як далеко ви були від того місця, де відубувася розстріл?».

Якщо інформант використовує жести для пояснення якихось речей, приміром величини спійманої риби чи говорить, що струмок, який довелося переходити був завширшки з кімнату, в якій відбувається розмова, інтервюерові слід уточнити – мені здається що ця кімната близько 4 метрів завширшки, струмок був саме такий?».

9. Конкретизуючі питання. Це, по суті, різновид роз'яснюючих питань. Вони містять в собі посилання на конкретні висловлювання респондентів, що супроводжуються проханням про їх пояснення. Прикладом конкретизуючого питання може бути прохання пояснити значення слова, коли інтервюер підозрює, що це слово має певне «субкультурне» значення для інформанта. Під час пояснення інформант може багато розповісти про свою цінності. Цікавий випадок описала Шері Томас, Коли вона опитувала жінок – дружин фермерів, вони практично ніколи не називли себе фермерами, вони зазвичай говорили – «Я допомагала на фермі». Коли Томас спробувала запитати, яким був типовий робочий день в 1926 р. зясувалося, що окрім обовязків по дому та догляду за дітьми, жінки виконували ще від третини до половини роботи в полі та по догляду за худобою. Однак, соціальні стереотипи відмовляли їм в праві називатися фермерами.

До цього переліку також можна додати:

Зясування мотивів

Гіпотетичні питання

Якби люди відмовилися виконувати розпорядження поліції, щоб з ними було? тощо.

Порівння. ("Чим Ваше дитинство відрізнялося від дитинства Ваших батьків"?) можуть сприяти глибшому вивченню якогось питання. Слід, проте, мати на увазі, що респондента, по своєму характеру не схильного до рефлексії і аналізу, такі питання іноді ставлять в безвихідь.

Якщо дослідник має в розпорядженні достатню інформацію по темі, він може поставити контрольні питання, спрямовані на те, щоб перевірити, чи дійсно респондент має ті знання, які він собі приписує.

Питання, спрямовані на пошук сенсу і розкриття внутрішнього світу респондента: "Чому так сталося"?, "Що для Вас це значило"?, "Як Ви себе при цьому почували"? і т. п., задаються, як правило, у тому випадку, якщо метою інтерв'ю є саме реконструкція суб'єктивного людського досвіду. Проте ці питання цінні ще і з іншої причини: вони показують інформантові, що дослідника цікавлять не просто якісь факти минулого, але і сама людина і її життя.

Питання, висловлені в умовному способі ("Якби Вам випало…») або в непрямій формі, зазвичай допомагають у тому випадку, якщо респондент не уміє виразити свої думки або соромиться признатися в чомусь.

Питання – виклики.

Ніколи не варто прямо виражати незгоди. Жодна суперечка в процесі інтервю не дасть позитивного результату. Разом з тим, в тому випадку, коли інтервюер впевнений, що інформант свідомо приховує інформацію або перебуває під впливом офіційної чи колективної версії описуваних подій, цілком припустимо поставити питання, в якому, краще з посиланням на анонімні джерела, або в іншій найбільш загальній формі, була б висловлена інша версія подій і прохання її прокоментувати. Можна також, у тому випадку, коли у відповідях інформанта простежується особиста зацікавленість, можа поставити кілька конкретних запитань, які б могли вказати на його особистий інтерес саме у такій версії подій.

Використовуючи будь-які прийоми зондування, в жодному разі не можна перебивати інформанта, намагатися закінчити за нього фразу.

Не слід ставити відразу декілька питань одночасно - респондент може розгубитися, втратити хід думки свого співрозмовника: як правило, у такому разі він відповідає лише на останнє питання. Виключенням з цього правила може бути лише ситуація, коли стає ясно, що ви торкнулися занадто хворобливої для респондента теми. Поставивши декілька питань підряд, дослідник тим самим дозволить йому самостійно вибрати, які сторони цієї проблеми він готовий обговорювати.

10. «Мутація» чи зміна теми. Це постановка питання, що служить введенням до нової теми, яка не є розвитком або уточненням попередніх відповідей. Використовуючи цей прийом, інтерв'юєр сам вводить нову тему, а не чекає, коли опитуваний перейде до неї за власною ініціативою. В порівнянні з усіма попередніми прийомами, «мутація» є найбільш сильне втручання в природний хід висловлювань респондента.

Якщо ви змінюєте в ході інтервю перелік тем, які ви хочете обговорити з інформантом, і якщо початковий перелік тем був відомий інформантові, поясніть, яким чином нові аспекти повязані з загальною метою проекту і як вони можуть бути вбудовані в загальний план інтервю. Інформант оцінить ваше прагнення тримати його в курсі того, що ви робите.

Переходи в темах Переходи в темах не є невід'ємним правом інтерв'юєра. Кожна тема має свою власну логіку розкриття. Якщо тема релевантна проблемі дослідження, в логіку її розвитку не слід втручатися. Важливим елементом кваліфікації інтерв'юєра є його уміння фіксувати момент завершення теми. Існує ряд ознак, що свідчать про вичерпання теми: повторення респондентом вже сказаного, втрата інтересу до бесіди, паузи і інші ознаки порушення спонтанності. Таким чином, переходити до нової теми треба після завершення попередньої, не раніше, але і не пізніше.

Перехід від теми до теми, якщо він відбувається за ініціативою інтерв'юєра, повинен передувати твердженням, що інформує респондента, що одна тема завершена і починається інша. Добре зробити деяке заключення, фінальне резюме, побудоване за типом підсумовуючого питання. Постановка такого питання інформує респондента про те, що інтерв'юєр уважно його слухав, отримав вичерпну інформацію і тепер має намір перейти до іншого питання.

Переходи в темах повинні допомагати респондентам наслідувати логіку інтерв'ю. З цієї причини перехід повинен містити в собі певну єднальну думку. Такий перехід називається м'яким або плавним. Плавні переходи запобігають перескакуванню від теми до теми, що допомагає респонденту більш послідовно викладати свої думки. Різкі переходи можуть збивати респондента з пантелику і порушувати досягнуту атмосферу співпраці. Переходи в темах і єднальні <містки> між ними слід, по можливості, планувати заздалегідь, включаючи в запитальник основні перехідні слова.

Якщо послідовність тем добре спланована і відповідає логіці респондента, то потрібно дуже мало переходів. Часті і швидкі переходи небажані, оскільки вони можуть викликати втрату інформації, ще не висловленої респондентом. Якщо тема, почата респондентом, явно нерелевантна проблемі дослідження, інтерв'юєр має право її перервати. Робити це слід тактовно і по можливості так, щоб респондент не помітив наміру обірвати тему.

Кращий спосіб обриву нерелевантної теми - це пропозиція розвинути одну з попередніх. Іншими словами, інтерв'юєр повинен висловити не відсутність інтересу до цієї теми, а підвищений інтерес до іншої, тієї яка не отримала повного розвитку. Зразкове формулювання висловлювання інтерв'юєра в цьому випадку таке: «Пробачте, перед цим Ви говорили те-то. Це дуже важливо для нас. Не могли б Ви уточнити..».

Обрив теми - це сильна дія на мовний потік респондента, і інтерв'юєр повинен ретельно зважити, чи слід на це йти. Часто буває, що тема, почата респондентом за власною ініціативою, лише на перший погляд нерелевантна, тоді як при зрілому роздумі вона виявляється здатна висвітити нові аспекти досліджуваної проблеми.

Обрив або різкий перехід до нової теми може здійснюватися за ініціативою не лише інтерв'юєра, але і респондента. Часто це буває наслідком асоціативних зв'язків, що виникають у свідомості респондента. Під дією тієї або іншої думки або асоціації респондент може непомітно для себе перескочити до нової теми, не розкривши повністю попередньою. Якщо обидві теми релевантні проблемі дослідження, перед інтерв'юєром виникає вибір: або заохотити розвиток нової теми, а потім повернутися до обговорення старої, або навпаки.

Явище спонтанного переходу до нової теми без завершення старої - досить поширена ситуація в інтерв'ю. Знаючи про це, досвідчений інтерв'юєр обов'язково повинен мати при собі блокнот і авторучку навіть в тих випадках, коли інтерв'ю повністю записується на магнітофон. Річ у тому, що процес інтерв'ю створює дуже високе навантаження на увагу інтерв'юєра. Через декілька хвилин інтерв'юєр вже не зможе згадати, яка тема залишилася незавершеною і в якому місці вона обірвалася. З цієї причини теми, що залишилися нерозвиненими внаслідок спонтанного перескоку думки респондента, мають бути відразу ж відмічені інтерв'юєром в блокноті і пізніше розвинені шляхом постановки додаткових питань.

Аналогічна проблема виникає в тих випадках, коли по ходу викладу респондент побічно порушує важливе для дослідника питання. Тут знову існує вибір: або тимчасово перервати тему, що розвивається, і попросити респондента освітити це питання, а потім повернутися до перерваної теми, або відстрочити постановку нового питання до закінчення теми або усього інтерв'ю. Обидва рішення в принципі правомочні, хоча прийнятнішим є друге. Але незалежно від того, яке з двох рішень прийме інтерв'юєр, він обов'язково повинен зробити позначку в блокноті, щоб не забути повернутися до того моменту інтерв'ю, коли виникло нове питання.

Іноді у висловлюваннях респондента виникає явище, яке можна назвати перемішуванням тем. Зазвичай воно виникає в тих випадках, коли у свідомості респондента є конкуруючі мотиви. Прикладом такого перемішування може служити інтерв'ю, узяте журналістом у одного з очевидців відомих подій в місті Новочеркаську (мається на увазі розстріл владою демонстрацій робітників в 60-х роках). Оповідач явно хотів довести до відома інтерв'юєра два повідомлення: перше - про самі події, свідком і учасником яких він був, і друге - про те, що з точки зору класиків марксизму-ленінізму стріляти в робітників не можна.

Магнітофонний запис інтерв'ю виглядав приблизно так: оповідач починав говорити про події, приміром, про виникнення стихійного мітингу робітників на заводському дворі. Потім у нього спрацьовувала асоціація, і він переходив до викладу по пам'яті цитат з Маркса, Енгельса і Леніна про те, що робітники повинні мати право збиратися на мітинги. Розвиваючи цю тему, респондент переходив до того, що робітники, знову ж таки на думку Маркса і Леніна, повинні мати право на демонстрації. Тут знову спрацьовував асоціативний зв'язок, і оповідач повертався до викладу ходу подій, але не до тієї події, на якій він сам себе обірвав (мітингу на заводському дворі), а до пізнішого, коли робітники вже йшли по вулиці, скандуючи: <Дорогу робочому класу!>. Потім слідував новий перехід до думки класиків марксизму про неприпустимість розгону робочих демонстрацій, потім думка респондента знову поверталася до якогось моменту подій і так далі. При прослуховуванні магнітофонного запису цього інтерв'ю у слухачів виникало бажання ножицями розрізати на шматки магнітну стрічку і склеїти її знову так, щоб отримати послідовний виклад подій. На жаль, повністю відновити хронологію подій у такий спосіб було б неможливо, тому що в ході викладу були великі пропуски, і послідовність багатьох подій залишалася неясною. Приміром, демонстрації робітників проходили як в перший, так і на другий день повстання, і не завжди було ясно, до якого дня відноситься той або інший епізод. Очевидно, що для запобігання перемішуванню тем інтерв'юєр повинен був запропонувати респонденту просту річ: спочатку послідовно викласти одну тему (фактичну сторону подій), а потім іншу (думка класиків марксизму про свободу робочих демонстрацій). Друга тема, можливо, була нерелевантна намірам інтерв'юєра, в цьому випадку її можна було або відхилити, або вислухати респондента з ввічливості. Якщо ця тема була релевантна, її слід було записати, але обов'язково відокремивши від першої.

Контроль над темою -це одна з центральних методичних характеристик глибокого інтерв'ю. Р. Горден визначає це поняття як міру, в якій інтерв'юєр проявляє ініціативу, направляючи хід інтерв'ю. Інакше його можна визначити як міра фокусуючої дії інтерв'юєра.

Оповідач має оцінити ваше прагнення зрозуміти його і передати значення його спогадів правильно. Дайте також інформантові зрозуміти, що він відпововідає цілком зрозуміло. Особливо важливо дати зрозуміти інформантові, що ви оцінили його намагання допомогти вам – «Я розумію, що я ставлю питання, на які нелегко відповісти, і я справді дуже ціную ваше намагання допомогти мені з цим». «Ви знаєте деталі цієї ситуації краще, ніж будь хто інший. Допоможіть мені розібратися з цим». Позитивна оцінка зусиль інформанта підсилить його мотивацію до співпраці з вами.