ЛЬВІВСЬКИЙ ПОХІД І ПОЧАТОК ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ: ВІСТИ З ПОХОДУ-ГЕТЬМАН ПІД БАРОМ 15 ЛИПНЯ, ОБЛОГА ГУСЯТИНА, КОНФЛІКТ З БУТУРЛИНИМ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПІД КАМІНЦЕМ.

Тим часом козацьке військо з армією Бутурлина сунуло “на Львів”. Сунуло одначе доволі вільним кроком. На жаль, докладніших реляцій за перших півтора місяці походу не маємо. На початку липня (“в останніх днях червня” старого стилю) вислав гетьман цареві реляцію і двох бранців “Німців”-капитана Давида і якогось Матуса, захоплених козацьким під'їздом під Межибожем, як документ свого промислу. Віз їх не хто инший, як пізніший герой руїни Петро Дорошенко, але самим мізерним способом наскочив на польську вилазку з Старого Бихова, відвідуючи табор Золотаренка (мабуть мав листи від гетьмана і до сього війська), і у нього тих бранців і “вістові листи” Поляки забрали, і зміст їx для нас пропав ¹). Потім маємо-знов таки не саму реляцію, але принаймні хоч переповідженнє її в царському листі до гетьмана: з неї знаємо, що Бутурлин доносив цареві (десь мабуть при кінці серпня), що вони зійшовшися з гетьманом на ріжних місцях польських і литовських людей побивали, богато язиків забрали, і городи Бар, Зіньків і Чортків цареві добили чолом. В Чорткові Павло Потоцкий, богато шляхти, як також і міщани присягли на службу цареві, а город Гусятин взято зброєю-в нім богато Ляхів побили, і пішли на Львів ²).

С-під Бару (“в таборі під Баром”) маємо лист гетьмана до воєводи мунтянського датований 15 липня-мабуть старого стилю ³). Гетьман відповідав на листа привезеного очевидно мунтянським посольством. Висловляв свою радість з приводу того, що воєводі вдалося зліквідувати повстаннє “тих злодіїв”, про котре йому доводилось чувати. Коротко поясняв причини свого походу на Поляків, що не дав йому змоги скорше післати своїх людей до воєводи (очевидно-в відповідь на його посольство): велике розлиттє невинної християнської крови, вчинене Поляками зимою, змусило його до сього походу, щоб забезпечити свій край від нових наступів польських. Тепер зблизившися до границь молдавських він посилає свого посла полковника Матвія до воєводи молдавського і відти до воєводи мунтянського і просить йому у всім няти віру.

Реляції з Торговишт одкривають нам завдання сього посольства, що мало привести до воєнного союзу против Польщі; ми далі з ними познайомимось, а тут зазначую, що дата сього листу за браком иншого орієнтує нас до певної міри в хронольоґії походу. Операції на лінії Бар-Гусятин-Сатанів-Чортків, згадані в реляції Бутурлина, мусіли розвиватися приблизно на протязі місяця, від 20-х днів липня до 20-х днів серпня н. с. Сюди хронольоґічно належить цікавий епізод, що був два роки пізніш темою політичної дискусії між гетьманом і московським послом Ф. Бутурлиним ⁴). Козацький уряд обстоював тоді лінію непримиреної боротьби з Польщею, в союзі з Швецією і Семигородом, тимчасом як Москва замирившися з Польщею і воюючи з нею спільно против Шведів, настоювала, щоб і козаки припинили воєнні операції против Польщі. Московські посли, намовляючи до лагіднішої тактики супроти Поляків, нагадали гетьманові його становище, зайняте в справі гусятинської залоги. Епізод сей, в освітленню сеї діскусії, дає цікаву ілюстрацію відносин підчас кампанії 1655 р.:

“Окольничий і дяк говорили: Як 1655 р. післано було В. В. Бутурлина з військом щоб з тобою, гетьманом, спільно промишляти над корунними городами, і прийшли ви під перший город Гусятин, і ратні люди з боярського полку почали приступати, і вийшли на город,-ти велів тих людей від города відбивати, і відбиваючи богато людей порубано, а на тих людей, що були на город вийшли, з гармат стріляно. Боярин В. В. посилав до тебе в сій справі своїх дворян і велів тобі нагадати, що йому, бояринові, і тобі, гетьманові велено спільно промишляти над польськими городами, а тепер коли царські люди приступали під город, і на стіну вийшли, ти не тільки що не велів їм помагати, а ще казав їx від города відбивати і з гармат на них стріляти? І ти сказав тим дворянам, що ти велів царських людей відбивати від города тому, що обложені в Гусятині присилали до тебе бити чолом, аби їх прийняли під царську руку, то й не годилось робити на город приступ,-бо коли піддаються під царську руку не тільки що Поляки, але й бісурмени й Євреї, їx не треба нічим притіснять, а показувати їм ласку і увагу; мовляв і шведський король як наступав на корунні городи, теж до городів не приступав, сел не палив, людей не побивав і в полон не брав: тих що йому добровільно піддалися, нічим не обижав-тому трохи не вся Корона йому піддалася”.-Якже, мовляв, погодити з такими гуманними поглядами, що висловлювалися в 1655 р., теперішню непримиренність, коли козаки завзялися знищити Поляків, не вважаючи на те що вони піддаються цареві?

“І гетьман на се сказав: Се правда, що під Гусятином забороняли його здобувати, але се не тому що берігли Ляхів, але тому що по тих городах богато православних християн, і (крім того) думали ми про те, щоб зробити головне: побити кварцяне військо і гетьманів та йти в Польщу: добувати там корунні городи, де Ляхи живуть, та їx приводити в підданство цареві. А (люди Бутурлина) тому нашому замислові не підпорядковувалися, пішли за шарпаниною, ганялися за користю (добичею)”.

Як бачимо, в своїй офіціяльній реляції, післаній з театра війни, Бутурлин сього епізоду не спомянув, і мабуть розповів вже його при кінці року, в серії всяких розходжень, що виявилися між ним і козаками підчас сеї кампанії; Гусятинський епізод належав, очевидно, до ранніх інцидентів в сій серії, і Бутурлин ще не вважав потрібним його підчеркувати.

В другій половині серпня козацьке військо було під Камінцем, не ясно як довго. Правда, звісний уже нам кореспондент з Полісся, той що повідомив про переїзд Ф. Виговського на переговори до Київа, дає про се дуже катеґоричні відомости, але вони при провірці виявляють свою непевність. Він пише 13 серпня що чув в тих днях: Хмельницький був під Камінцем, але захопити його несподіванкою не вдалось: козаки скочили були до брами, але їх відбили ручною зброєю і з гармат, а пустивши воду наоколо міста, припинили тим приступ. Хмельницький стояв під містом три дні; чимало шляхти, заставши по домах неприготованою до нападу, він побрав у полон, декого й побито. На кілька миль наоколо він велів попалити не тільки села, але й збіже в полях; фільварки підміські теж відходячи спалено. “Плян його був іти на Волощину, зійтися там з старим господарем і осадити його на панстві, але що застав Волохів сильними і приготованими, не відважився пробувати і повернув відти під Бар. Бо Волохи, військо Ракоція, Мунтяне і 15 тис. Турків з яничарами, що прислав баша сілістрійський, чекали його під Сучавою, тай Татари прийшли до Волохів з Буджаків, з степів Тягинських. Довідавшися про се Хмельницький післав Виговгького з частиною війська на Україну, з огляду на Татар, сам став під Баром, а Богуна з 20 тис. післав під Острог-знищити Яніцкого, і благословляючи в ту дорогу наказав, аби конче постарався здобути Олику і кола на колі не лишив-“а коли будеш більш війська потрібувати, присилай до мене”. А сам мав іти на Львів чи на Дубно” ⁵).

Тут коли не все, то богато фантастичного. В початках серпня мабуть був якийсь козацький приступ під Камінець. Воєвода Стефан 23 серпня ⁶) сповіщає Ракоція, що козаки від 19-го почали енерґичніше приступити до Камінця і не знати чим се скінчиться. Коронний гетьман попробував був післати туди молдавською стороною на Сороки і Хотин 300 німецької піхоти на ратунок, але вона спізнилась і не могла вже дістатися до Камінця, бо козаки його окружили; від гетьмана приходили післанці по провіянт для війська, і Виговський про се ж переказував.

Чи був тоді під Камінцем сам Хмельницький, не знати ⁷), але при кінці серпня і в перших днях вересня був певно: тверду дату сього походу з-під Камінця, 3 н. с. вересня він дає в листі до царя, писанім два дні по відступі, в таборі під Скалою.

Гетьман відповідав цареві на повідомленнє про новий московський тріумф-погром литовської армії і підданнє Вильни цареві в останніх днях липня ст. ст. Гетьман висловлюючи свою радість з сього приводу писав про свої операції: “Ми зійшовшися з В. В. Бутурлиним і всім військом в. ц. в. прийшли аж під самій Камінець Подільський і обложивши його хотіли здобувати, але розсудивши, щоб на приступах не потратити війська, а ще більше-почувши про коронних гетьманів, що вони збирають військо під Львовом і Глинянами, ми до них як до голови рушили з-під Камінця з усім військом дня 24 августа. Просто під Львів і Глиняни, щоб там над гетьманами і військом їx промишляти”.

При тім повідомляв, що з Запоріжжя і від воєводи Стефана одержав він відомости, що хан рушився сам і всі Орди рушив: частину пустив на українські сторони і вже в Очакові і Тягині чимало їx переправилося і стало підпадати під пограничні міста, а сам хан з иншою частиною йде в поміч Ляхам. Сілістрійський баша відводив хана від того-щоб він на козаків війни не підіймав, але хан йому відказав: “Не тільки що сам піду Ляхам у поміч, але й велю иншим ордам пустошити козацькі городи”. Останні відомости говорять, що він уже наближається до Очакова, а перед собою виправив великий під'їзд, котрого треба пильно вистерігатися. Гетьман же тим не менше мав далі замір промишляти над Ляхами ⁸).