Примітки. 1) Копія Тайнера: людей цивільних, що пильнують господарства, копія Поклонського: міщан і людей сільських.

¹) Копія Тайнера: людей цивільних, що пильнують господарства, копія Поклонського: міщан і людей сільських.

²) Друкований в польськім ориґіналі в збірці Міхаловского ч. 326, в латинськім перекладі в збірці Тайнера Monumenta Poloniae III ч. 489, в московськім перекладі, з копії пересланої Поклонським і з його ж очевидно коментарем-в Актах Ю.З.Р. XIV с. 624. Крім того відомо кілька невиданих копій по ріжних збірниках-у Ґоліньского с. 749, ркп. Оссолін. 1453 с. с. 398,-тут він датований як і у Міхаловского 4 травня, в копії Поклонського 7 травня, в копії Тайнера 26 квітня. Слів про публікованнє по церквах, що читаються в копії Михаловского, нема в инших копіях.

³) При сій нагоді він пускається в підсумки козацького повстання, небезінтересні як відгомін того що балакалося під сю пору: “Козаки Запорозькі з холопством спустошили костелів і кляшторів з ораторіями на всій Руси і Україні, як рахують-на 30 тисяч. Тіла померших з гробів добували і свиням та псам на жир кидали, як світських так і духовних людей розкидали, инших до Турок і Татар в неволю запродали: запрудили ними землі Турецькі, а ніхто не ратував вітчини грошима й людьми-воліли гинути.

“Міста і Русь підчас зимової війни просили милосердя у пп. гетьманів коронних, піддавались і присягу складали на вірне підданство королеві і Річипосполитій. Кількадесять міст було таких що їм показано ласку-прийнято від них присягу. Але .вони знову зрадили, збунтувались і обіцяли козакам, що при них будуть стояти-їм піддалися, а наших Поляків (козаки) де могли дістати побивали, на містечка наїздили і грабували-с. 750.

⁴) Підписа Бєньовского на ориґіналі інструкції нема, так що не знати, чи фактично він брав участь в її складанню.

⁵) Volumina legum IV с. 230-l.

⁶) Слово се написано не ясно-odrez, чи щось инше, але ясно про що йде мова: щоб гетьман не претендував на якусь територію “як на відрізане удільне панство” своє, як висловлювалися в 1648-9 рр.

⁷) У Кубалі III с. 296 800 тис.-очевидно похибка друкарська, бо в ориґіналі словами-trzy kroć sto tysiecy.

⁸) Теки Нарушевича 148 ст. 483, лист якогось Тарновского невідомо до кого з 13 серпня.

⁹) Акты Ю.З.Р. XIV с. 883.

МІЗЕРНИЙ СТАН ПОЛЬСЬКОЇ АРМІЇ, ЗАХОДИ КОЛО ПОЗИСКАННЯ ПОМОЧИ ПОРТИ І ОРДИ. КОЗАЦЬКИЙ УРЯД ПЕРЕБИВАЄ СІ ЗАХОДИ ДИПЛЬОМАТИЧНИМИ І ВОЄННИМИ ЗАСОБАМИ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО В ЦАРГОРОДІ, ПОРТА ЗАБОРОНЯЄ ХАНОВІ ВОЮВАТИ КОЗАКІВ, ХАН НАСТОЮЄ НА ПОХОДІ, ОРДА РУШАЄ НА КОЗАКІВ, СЕРПЕНЬ 1655.

Одночасно з сими плянами “уняття” Хмельницького і козаків що займали польських політиків в травні-червні, робилися своєю дорогою заходи коло мобілізації против них Орди, що лишилася властиво одиноким засобом боротьби з Козаччиною. Травневий сойм (від 19 травня до 19 червня) в орґанізації оборони лишився майже безрезультатним і для скріплення польського фронту на Україні не дав нічого. Польська армія була в цілком мізернім стані, і вся надія була на Татар. Весною виправлено до Царгорода Войцеха Бєчиньского-забезпечити собі прихильність Порти і впливи на хана в напрямі підтримки Польщі против козаків і Москви ¹). За ним поїхав до Криму Яскульский-підіймати Татар, що обловившися ясиром вилежувалися дома і не памятали своєї обіцянки-з травою ставитися знову на Україні, помагати Полякам кінчати козаків ²).

Але козацький уряд не без успіху перебивав сі заходи, з одного боку страшачи Крим і Порту московськими експедиціями і перспективою сухопутного наступу, з другої сторони манячи Порту обіцянками підданства, військової помочи і т. д., і підкріпляючи сі заяви відповідними дзвінкими арґументами. Козацьке посольство, що пішло до Царгороду в травні з Шагін-аґою ³) і проробляло там свої дипльоматичні операції одночасно з Бєчиньским, мало далеко більше успіху ніж він (тим більше що король виправив свого посла на сухо, без грошей, з огляду на свій порожній скарб). Порта незадоволена з того, що Татари підтримуючи Поляків, накликають тим козацькі походи на море, вона конче хоче помирити Татар з козаками,-писав цісарський аґент з Царгорода в 20-х числах квітня. А місяць пізніше висловляв гадку, що Туркам удасться справді перевести се замиреннє; козацьке посольство прийнято краще ніж польське, і козацькі посли користуються з сього доброго настрою, щоб поправити долю Лупула: їм дано побаченнє з ним, і вони стараються вернути йому коли не господарство, то хоч свободу ⁴). Післанець єрусалимського патріярха Грек Федор, що їхав разом з послами Хмельницького-Романом і Якубом і з тим самим Бєчиньским, росповідав потім в Москві, що козацьким послам були від султана дарунки і корми великі, а польського посла відправлено з нічим: султан зажадав від короля наперед харачу, і в такім разі обіцяв йому поміч своїх васалів. А до гетьмана, відправляючи його послів, знову післано того ж Шагін-аґу з великим супроводом, щоб відводити козаків від Москви. Вони виїхали з Царгороду 20 н. с. липня і 4 вересня приїхали до Умани-там лишився Роман з Шагін-аґою, а до гетьмана післали до Галичини Якуба з двома Турками з Шагінового товариства,-взяти інструкції що до з'їзду і переговорів. Турецькі пропозиції сей Федір представляє так, що султан пропонував гетьманові відставши від Москви, бути васалєм Порти так як воєводи молдавський і мунтянський ⁵).

Аґенти Ракоція доносили свому панові на початку червня з Царгороду, зі слів свого турецького конфідента, що козацьке посольство поставило султанові такі “безстидні” умови: Порта має віддати гетьманові Камінецький санджак, а Львів-иньшому достойному чоловікові (чи не Радзєйовскому часом?), за те гетьман буде платити султанові 30 тисяч талярів щороку і приведе в підданство також Польщу. Посли говорили, що здобудуть Камінець самі (не потрібуючи турецької сили), бажають тільки бути під турецьким протекторатом ⁶).

22 липня вони пишуть: Козацькі посли виїхали минулого понеділка ⁷), зовсім не з такими відповідями, яких вони собі бажали. Робили заходи коло звільнення на свободу Лупула, але не добились нічого. Польський посол виїхав вчора, каже що у всіх справах дістав повне задоволеннє ⁸).

Сим разом можемо в деякій мірі провірити сі оповідання й документально, бо заховалися листи султана і “яничарського баші” післані гетьманові з його послами.

Се та досить голосна в історичній літературі грамота султана, що попалася Костомарову в 1878 р. в актах московського архиву загран. справ і зробила на нього таке сильне вражіннє, що він з чисто московського становища осудив славного гетьмана як зрадника ⁹)-тим часом як його антаґоніст Карпов ¹⁰) доводив, що Хмельницький не робив ніякого секрету перед московським урядом з своїх зносин з султаном, тому нельояльности йому з сього привода закинути ніяк не можна (вище я згадував уже, що з сього обвинувачення Хмельницького в зраді Карпов зробив потім обвинуваченнє против самого Костомарова).

Султан повідомляв гетьмана, що посли його Роман і Яків принесли від нього поклін і віддали грамоту, де гетьман скаржився султанові на хана за те що він злигався з Ляхами, Уграми й ріжними народами наоколо Козацької землі і воював її, переступивши свою присягу. Через те, бачучи наоколо себе стільки ворогів гетьман мусів покликати до помочи Москву. Тим не менше, згідно з давнішими своїми листами він прибігає під опіку султана і просить оборони, згідно з давнішими обіцянками його. На се султан висловляє готовість дальше тримати козаків в своїй опіці як вірних і жичливих слуг. Попередній візир ставився до них неприхильно, “не відчиняв дверей їх послам”, але тепер, вирозумівши з грамоти гетьмана всі обставини, султан бере козаків в оборону і оповіщає про се всіх своїх підданців, щоб вони се знали і не підносили на них своїх рук, як вірних і жичливих, більше ніж які инші, султанових служебників. Від гетьмана султан жадає, щоб він не пускав своїх козаків на турецькі землі і стримував від морських походів козаків московських. За се султан боронитиме його від усіх неприятелів, стадає йому на те присягу і від Хмельницького жадає, щоб він з усім військом Запорозьким також присяг йому на вірність. Наказує йому жити в згоді з усіми васалями Порти: з Кримом, Молдавою, Мунтенією й Угорщиною. На знак своєї ласки посилає з Шагін-аґою, що їде з козацькими послами, шість кафтанів для гетьмана, аби їх щасливо носив і султана памятав.

Костомаров каже, що ся грамота була післана в місяці вересні; не можучи провірити сього його свідчення, констатуємо що приблизно так воно в кожнім разі мусіло бути.

В Криму, як ми бачили вище, настрій був дуже не воєнний. Коли приїхав Яскульский з грошима для всеї кримської верхівки, се значно поправило її настрій на користь Польщі: він мав дорученнє виплатити калзі-султанові 3 тис. талярів, нуреддінові 2 тис., Сефер-казі 1500, скарбникові 300, і т. д. ¹¹). Але опозиція таки не вгавала, і казали, що сам калґа, по досвідах останньої кампанії відмовляється іти знову. Товмачі московських послів “чули в Бахчи-сараю від Татар і Євреїв, що прийшло до Криму від польського короля сім чоловіка шляхти-були у хана на посольстві-просить король війська против Запорізьких Черкасів. і цар посилає калґу, а калґа відмовляється, йти з Поляками на Черкасів не хоче: боїться, що Поляки не матимуть сили, а цареві каже, ніби то тому не хоче йти, що в степах скрізь заступили дорогу Черкаси, і пройти не можна. Про се тепер у царя рада з мурзами й аґами, сам хан задумує йти, але скоро тому походові не бути-хіба іще як розвідає, що буде у Черкасів з Поляками, а польські гінці не відправлені, і про відпуск їх ще не чути” ¹²).

В липні прийшов уже звісний нам посол від султана з наказом-не воюватися з козаками, щоб не накликати їх походів на турецькі землі. 7 серпня н. с. оповідав московським послам в Криму Маметша Сулешов: Приїздив з Царгороду від султана чауш з грамотою до Мегмет-ґерая, щоб він на Запорізьких козаків війною не ходив, тому що Б. Xм. і все Запорізьке військо присилали до султана послів, щоб він їx прийняв у підданство і мав їх у своїй опіці так як Волоську державу- боронив від Кримців і Поляків, і султан їх в підданство прийняв, післав гетьманові і всьому Запорізькому війську корогву і булаву, а ханові і польському королеві написав-щоб козаків не воювали. “Одначе Магмет-ґерай таки піде з польским королем на козаків війною, тому що козаки люди зрадливі, польському королеві і Кримові зрадили і тепер козакам після такої їх зради ні в одній державі не вірять” ¹³). З другого боку їм ставили на рахунок напади на Крим, що велися нібито під фірмою Донських козаків, але, як підозрівали в Криму-з намови і з участю Запорізького війська. Сулешов і приходив з ним, щоб звернути увагу московського уряду, в особі його послів на останні відомості про сі напади: “З'явилися на морі Донські козаки, взяли турецьке місто Тамань, зруйнували місто, людей побили і в полон богато забрали. А потім тіж Донські козаки приходили на Керч, приступали під місто і наробили богато шкоди”. Ханські люди ходили боронити Керчи і взяли у козаків язиків, язики сі на допиті кажуть, що ходили вони на море з царського наказу-“и то от ц. вел-ва к Магмет-гирЂю царю какая правда, что таких воров на Крымское государство войною посилаеть?” Посли рішучо заперечили і заявили, що московський уряд в попередніх переговорах зняв з себе всяку відвічальність за своєвільні напади Донців-“нехай з ними хан сам управляється”. В відповідь на таку кислу відповідь Маметша і розповів послам, що хан не вважаючи на заборону дивану- і московські клопотання за козаків, таки буде воювати їх разом з Поляками.

Татарські маси несприятливо оцінювали сю ханську войовничість; вони схилялись до того, що правда була по стороні козаків, і хан скривдив їх, розірвавши стару приязнь і ставши помічником Поляків. Товмач московських послів, побувавши в Бахчисараю на торгу так переказував людські балачки з приводу султанського посольства: “Посилав Б. Хмельницький до Царгороду скаржитися турецькому султанові на Кримських і Ногайських Татар, що вони забули їх приязнь і все добро і зложилися з Поляками, палять їх міста, пустошать і руйнують, люд й побивають, -нехай їx султан велить стримати, инакше вони самі будуть своїх кривд доходити на Криму і на Ногаю. Султан обдарував послів Хмельницького великими дарунками і відправив на Запоріжжє, а до Крима прислав чауша, щоб не ходили війною на козаків. Але хан в тім чаушеві відмовив і таки хоче з Поляками спільно йти війною на козаків, тому що від козаків діються великі шкоди і зачіпки всьому Кримові і Ногаєві. Післав умисного гінця, капичея Дилера до султана, щоб дозволив йому йти війною на козаків ¹⁴).

В тих днях приїхав з Варшави ханський посол Дедеш-аґа з пригадкою від короля, щоб Орда йшла як скорше, бо польське військо вже давно готове до походу на козаків, і король чекає тільки вісті про вихід хана з Криму, щоб рушити й собі в похід ¹⁵). Ся відомість пришпорила хана і всю партію війни, і не вважаючи на катеґоричну заборону дивана хан наказав Орді готуватись до походу і вислав Дедеш-агу назад до короля з повідомленнєм, що Орда цілком готова і зараз рушає в похід ¹⁶). Про се московські посли довідалися від свого товмача 9 н. с. серпня, потім 13 серпня повідомив їx про се пів-офіціяльно Маметша-Сулешов: хан і нуреддін ідуть разом з Поляками на козаків, на всю осінь (“до зими”), а в Криму лишається калґа з частиною Орди. Посли попробували ще раз вплинути на ханський диван, щоб відвести Орду від такого нельояльного супроти царя кроку. Коли Маметша приїхав до них “на стан” 15 серпня, вони знову завели розмову, що після того як гетьман Б. Хм. і військо Запорізьке стали царськими підданними, хан як царський союзник не повинен на них воювати. Але Маметша відповів, що хан своєї присяги цареві дотримає, московських городів воювати не буде. “А про Запорізьких козаків я говорити не смію, тому що козаки зрадники (“воры”), і від них діються великі зачіпки (“задор”) людям Кримським і Ногайським, і від них же багато людей пішло на Дін і вони ворують спільно з Донськими козаками, грабують і розбивають на морі купецькі кораблі, взяли турецьке місто Тамань. Тому говорити Магмет-ґараєві, щоб він їх не воював-не можу” ¹⁷). Так само безрезультатною лишилася проба послів вплинути в сім напрямі на Сефер-казі: той відповів, що се справа рішена, і він відмовляти хана від походу не може, бо від козаків діються великі шкоди “в Криму і в Ногаях” ¹⁸).

Посли попробували порушити сю справу-з нарушеннєм всякого дипльоматичного етикету, на прощальній авдієнції, даній їм перед виходом хана в похід 6 н. с. вересня. Хоча хан в промові своїй тільки “глухо” сказав, що йде походом на неприятеля, “а на кого саме, того не сказав”, тільки в повістці на авдієнцію було їм сказано, що похід підіймається на Запорізьких козаків,-посли скористали з того, що хан доручив їм переказати цареві, аби він своїх підданих, Донських козаків стримував аби не нападали на кримських улусних людей. Заявивши, що донські напади діються своєвільно і цар за них не відповідає, вони повторили свої доводи, що хан не повинен воювати Запорізьких козаків, як підданих царських, ні тепер ні потім, і се мусить бути написано в шертній грамоті. Тоді візир Сефер-казі відповів, що про се вже богато говорилось, хан дав свою відмову і підіймати сього питання знову нема причини; “а Донських козаків цар коли й не стримає, вони однако нічого в Криму не докажуть і в Криму їx ніхто не боїться; приходили вони сього літа до Криму, та взяли тільки три корови, а далі буде що бог дасть” ¹⁹). Инакше сказавши-коли цар не хоче Донців стримувати і полишає з ними “управляться” самому ханові, то хан буде управлятись не тільки з Донцями, але і з Запорізцями.

Орда вже рушила: передовий полк з нуреддіном пішов 26 н. с. серпня, на 9 вересня визначив свій вихід сам хан, але вирушив 12-го. 17 вересня був на Перекопі; всього війська з ханом рахували більше 100 тисяч ²⁰).

Але Маметша Сулешов, котрого розпитували московські посли, потішав їх оптимістичними гадками, що до війни у Татар з козаками все таки не прийде, бо скоро після виходу хана прибули до Перекопу козацькі посли: якийсь полковник, і з ним звичайних козаків чоловіка з 50. Вони приїхали від усього війська з проханнєм, щоб хан їх не воював і королеві на них не помагав, а прийняв назад до себе “в підданство”: вони, козаки, хочуть як давніш бути в приязни з Кримцями та Ногайцями, бо вірніших приятелів не мають. Се посольство не застало хана в Перекопі, розминувшися з ним у степу, бо він пішов горі Дніпром, а посли їхали на Очаків. Калґа-султан прийняв їх до себе, обдарував кафтанами і післав до хана ²¹).