Драми та драматичні поеми Лесі Українки 5 страница

На нашу думку, у “Лісовій пісні” на міфологічному тлі наявна інтенція, відмінна від змісту “Потопленого дзвону”. Авторка стверджує, що в кожній людині, яку ще не зробили людські будні і турботи своїм рабом, є нахил до краси, є туга за ідеалом, є те, що Мавка називає “цвітом душі”, котрий “скарби творить, а не відкриває”, хоча часто людина сама в собі того не бачить:

…ти сам в собі не розумієш,

хоча душа твоя про те співає,

виразно-щиро голосом сопілки… [61, с. 250].

Такий “цвіт душі” дає душу природі, як дав Мавці, а людині може дати справжнє щастя й єднання з природою. Однак життєві будні, матеріалізм, як антитеза ідеалові, нищать той “цвіт душі”, вбивають щастя, відривають від прекрасної і чистої природи і руйнують взаємини, зводячи їх часто до утилітаризму.

Звичайно, людина має незалежну волю, але вона найчастіше погано нею користується, і, тільки втративши все, очистившись в огні страждань, може зрозуміти свою втрату і, зрозумівши, хоч трішки піднятися до Мавки, яка вміла покохати невловиме в Лукашеві. А визволившись з-під влади життєвих буднів, “прози життя”, Лукаш починає бачити те, чого не бачив раніше, але повернути втрачене вже неможливо. Він не зрозумів своєї власної духовної екзистенції, відмовився від того, що складає саму сутність буття особистості, у результаті чого загинув спочатку духовно, а згодом фізично. Російський філософ В.Соловйов, аналізуючи художній твір, вказував на “зображення якого б то не було предмета і явища з погляду його кінцевого стану, або в світлі майбутнього світу” [54, с. 83].

Леся Українка у “Лісовій пісні” інтерпретує ще один класичний мотив – порівнюючи Лукаша і Мавку з Орфеєм і Евридикою. Коли, переживши зраду, Мавка потрапляє в царство Марища (Того, що в скалі сидить), Лукаш нічого не робить, щоб врятувати дівчину. Мотив зради поетка розробляла ще в ранній ліриці, наприклад, у поезії “Сапфо” (1884). Леся Українка звертається до міфологічної постаті Сапфо, дівчини-митця, яка не винісши розлучення з коханим, кинулася в море, таким чином знайшовши кінець для своєї пісні. Тобто, у Лесі Українки прочитується інверсія традиційних ролей, поряд з утвердженням багатьох принципів романтичної віри. Можна побачити у творі й певну пародію на романтизм. “Згадана інверсія ролей важлива насамперед у ґендерному аспекті. “Потоплений дзвін” – це трагедія Генріха, який поривається до недосяжного, “Лісова пісня” ж трагедія Мавки (яку пам’ятаємо, “може тільки жінка написати”)” [1, с. 203]. Мавка сама визволяється із царства Аїда, щоб врятувати Лукаша, який був покараний за зраду, і обернути його в людину. Хоча за народними повір’ями Мавка повинна була помститися, але вона навпаки звертається до Лукаша зі словами вдячності. Знову йдеться про інверсію фольклорного мотиву про упирів. Лукаш чекає, що Мавка помститься, випивши його кров:

Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

(Розкриває груди)

Живи моєю кров’ю! Так і треба,

бо я тебе занапастив... [61, с. 292]

Однак Мавка сама стає жертвою упирів, злиднів, які хочуть забрати у неї “калину, оту, що носиш коло серця”, бо це її кров. Мавка не знає, що таке ненависть, ворожість, бо живе в гармонії з собою і намагається жити так з усім навколишнім світом. Вона не пускає злиднів до Лукашевої, але тепер чужої, Килининої хати. Мавчине кохання нікого не затягає й не топить, воно облагороджує. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власної гідності, тому й не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним. Мавка не зрадила себе ані на мить, бо не зрадила свого кохання, хоча заблукала серед буденного життя. Дівчина заради свого кохання йде геть з лісу. Через своє кохання вона стає наймичкою в хаті Лукаша, щоб “працею гіркою окрайчик щастя” заробити. Заради кохання вона скинула з себе святкове вбрання лісової царівни і вдяглася жебрачкою. Усю себе було віддано коханню, все принесено в офіру. Мавка каже про себе: “Я в серці маю те, що не вмирає”, “муку свою люблю і їй даю життя”. У фольклорі завжди людей застерігали від стосунків з демонічними силами, а в Лесі Українки, навпаки, все зображено з лісової точки зору. Так, Лісовик застерігає Мавку: “Не задивляйся ти на хлопців людських, се лісовим дівчатам небезпечно” [61, с. 214]. Але в цьому застереженні звучить іронічний підтекст щодо фольклору, бо саме лісовий дух в образі жінки був звабницею, спокусницею-погубителькою, а не рятівницею.

Лісова дівчина також не розуміє стосунків між людьми, не може збагнути, чому першим про кохання повинен говорити чоловік, а жінка при цьому зобов’язана мовчати. Тому Мавка перша говорить про своє почуття, не соромлячись голосу свого серця, незважаючи на умовності:

Чи ж то ганьба,

що маю серце не скупе, що скарбів

воно своїх не криє, тільки гойно

коханого обдарувало ними,

не дожидаючи вперед застави? [61, с. 251]

За це їй постійно дорікає матір Лукаша:

Чого ти все за ним? Не випадає

за парубком так дівці уганяти [61, с. 245].

Для жінки “пристойне те, що не помітне: займати якнайменше місця, не надто виблискувати, бути маломовною, не заперечувати...” [10, с. 31]. В.Вулф у “Власному просторі” стосовно місця призначення жінки писала: “Існування жінки, виявляється, дуже дивне й незрозуміле. Уявно вона важлива особа, на практиці ж зовсім малопомітна; вона наповнює поетичні твори від дошки до дошки, вона – це все, але їй бракує місця в історії” [14, с. 42]. У Лесі Українки Мавка – дитя природи, а також і вона не розуміє таких розподілів ролей на чоловічі й жіночі. І все рівно заради Лукаша вона згодна навчитися всього. “Таке кохання: мука, покора, терпіння, біль! Кожну крихту радості куплено ціною великих страждань; за кожну найменшу краплину щастя заплачено ціною нестерпного болю. Іноді біль цей стає таким гірким, таким важким і гострим, що починаєш прагнути забуття. Забути, спочити, заснути, зректися” [45, с. 163 – 164]. Мавка намагається відмовитися від свого кохання. Вона сподівається знайти забуття в невідомому краї, “де тихі темні води сплять, як мертві тьмяні очі”, куди не заносить “вітер жодних співів про недосяжну волю”. Лісова красуня йде за Марищем, щоб віддатися йому, замкнутись в мовчазній німоті спокою, навіки заснути камінним сном. Але вона не впала в забуття, бо не позбавилася людського почуття – кохання. Таке забуття є станом впадання в зимовий сон, для Мавки – це повернення у материнське лоно, бо для лісовички не існує смерті. Смерть для міфологічних постатей є впадання в забуття, або сон, що веде до первинності буття. Про це пише Т.Гундорова: “Зокрема, таке важливе для авторського мітологізму поняття “ins Blau”, суголосне з платонівською “хорою”, має суттєвий жіночий підтекст. З погляду семіотичного “хора” асоціюється з такою просторовістю, тим місцем, де народжується можливість артикуляції думки і слова. Таке символічне місце особливо виразно асоціюється зі станом сну, завмиранням, зануренням у воду, розпливанням у блакиті. Окрім того, воно характеристичне як знак материнства, як внутрішній простір, як материнське лоно. Така психоаналітична символіка досить поширена у Лесі Українки. Пригадаймо сон Мавки всередині старої вербиченьки і ту ажурну, дотиково-чуттєву, тактильну образність, яка плететься у відчуттях Мавки: “на сріблі сяли ясні самоцвіти,/ стелилися незнані трави, квіти,/ блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі/ спадали з неба – білі, непрозорі – / і клалися в намети... Біло, чисто/ попід наметами”. Так накреслюється первинна, ідеально-духовна основа психосоматичних відчуттів, так виявляється ритміко-інтонаційна, ейдетична природа образотворення” [19, с. 271]. Тут вбачається візія Лесі Українки, візія переходу, перетворення. Людське тимчасове життя на землі протиставляється вічній красі природи. Людське ніби розчиняється в природному, натурному, що дає можливість переходу у тінь, у візію, у відгук. Все це говорить про своєрідне індивідуалістичне розкриття міфології письменницею. Д.Донцов відзначив геніальний дар Лесі Українки – дар “візіонерки” [21, с. 8]. Така пластична “візіонерська уява”, що фіксується так званою реальністю слова, яка “постає крізь серпанок її поетичної візії, тому воно ніби подвоєне, чи, навіть, помножене вглиб, як у дзеркальних відображеннях, і , водночас, таке, яке звучить, подібно стихаючому дзвону” [44, с. 13]. Слово при цьому не втрачає своєї значимості, а, навпаки, стає об’ємним, просторовим, слово стає поетичним всесвітом поетеси, воно як породжує, так і стирає образи, воно – ідея, і одночасно, метафора ідеї – це реалія або вчинок, факт або подія, тобто слово є міфом. Слово рухається, перетворюється з ідеї в реалію, і, навпаки, реалія розчиняється в ідею, смисл. Таке життя слова спровоковане могутньою візією, мрією письменниці. Йдеться про “близькість екстатичного ілюзіонізму платонівського “пригадування”, коли словесна творчість стає неусвідомленим “пригадуванням”, відтворенням досвіду, пережитого у сні” [1, с. 213]. Мавка перебуває в такому стані в останніх епізодах, коли повинна за необхідністю відійти до зимового сну, але на мить ще повертається в реальність. На запитання Килини: “До кого ти прийшла?”, “Він твій коханок?” – Мавка відповідає напівпритомно, “мов борячись з тяжкою знемогою”, тобто у неї переплуталась реальна дійсність і побачена. “Безвладність”, непідконтрольність свідомості, підпаданя не власній, а вищій, Божій волі у досвіді БОЖЕ-вілля, нерозуму, несвідомого, досвіді Офелії – ця якраз (як, скажімо, і в “Кассандрі”) одна з можливостей визволення творчих первнів, осягнення мистецьких вартостей” [1, с. 214].

Ліс – своєрідний цілісний космос, єдиний організм, де всі частини пов’язані між собою, обов’язкові й не можуть бути довільно виключені, не зашкодивши функціонуванню всього організму. Такий космос є ланцюгом, у якому все взаємопов’язано, де співіснують дядько Лев і ліс, які будують свої взаємини на вічності буття, на міфосвідомості дядька. Гине дуб, помирає дядько Лев, і тому порушується вся світобудова, лісові доводиться захищатися. У вогні пожежі горить не лише людська господа, а й лихо, що її охопило, таким чином ліс захищається, але робить це не агресивно, а з благими намірами. Тільки смерть дядька, закляття відкривають дорогу нечисті до хати Лукаша. Дядько Лев визнавав ліс як живу істоту, а мати Лукаша й Килина ставляться до нього як нечистої сили, за що отримують помсту. Вони без пошани втручаються в лісовий світ, дивлячись як на сферу “фамільярного освоєння” (М.Бахтін). Зруйновані стосунки між лісом і людьми перетворюються у своєрідну битву. Лісові істоти починають усвідомлювати поняття – добро і зло, тому на добро відповідають добром, а на зло – злом. У драмі-феєрії розкривається амбівалентність космогонічного міфу і його основних міфологем.

Лукаш з юнацькою завзятістю прийшов до лісу, щоб знайти в ньому дім, кохання, самого себе, але, як невдячний син, зневажає лісові закони. І тому Лісовик вдягає його у вовчу шкіру, щоб через кару пізнав власне людське і після блукань повернувся до лісу, до Мавки. У поверненні Лукаша до лісу, щоб стати там “своїм”, виявляється катарсис, “як утвердження перемоги життя над смертю, світу гармонії над дисгармонією, духовного над тілесним. Це також болісне, але послідовне подолання себе. Таке “заперечення” свого попереднього “я” вимагає рішучості й подвигу” [67, с. 569]. Тому з останньою грою Лукаша на сопілці пов’язаний колообіг природи, всі ті події, що пережиті ним і Мавкою, буквально за декілька годин, хвилин повторюються, і переосмислюється все попереднє життя. Колообіг, вічне повернення, характерні для поетики міфу, – одна з особливих рис художньої системи письменниці.

У своїй драматургії Леся Українка своєрідно поєднує фольклорно-міфологічні традиції з сучасністю, що давало можливість перше динамізувати, засвоївши його як своє власне. Письменниця бачила в міфології якусь вічну парадигму, але відтворювала це через особистісне сприйняття. Модернізм перетрактовує традиційні архетипні пласти (біблійну, античну, середньовічну міфологію), переосмислює культурну спадщину, яка накопичувалася в мистецтві різними епохами. Новий художній напрям спирався на спадщину романтиків, їх інтерпретацію усної народної творчості. Звернення модернізму до міфології давало можливість на вільний розвиток авторських візій. Так, застосування Лесею Українкою фактури міфу в драмі-феєрії “Лісова пісня” створило модель ідеального світу язичества, що реалізувалося в своєрідний культ модерну, коли новітні теорії були утопічними та не могли реалізуватися в дійсності. Саме інтелектуалізм художнього мислення, про що свідчили дослідники творчості Лесі Українки, допомагає “сконструювати” власний міф, що здійснюється за своєрідними міфологічними значеннями і цінностями і приводить до створення міфу як конструкції відповідних значень.

Питання для повторення

1. Розкрийте специфіку неоромантичної символіки творів Лесі Українки.

2. Схарактеризуйте неоромантичну концепцію слова Лесі Українки.

3. Прокоментуйте вислів: “Модерністський дискурс і екзистенційні мотиви творчості Лесі Українки”.

4. Спробуйте розкрити внутрішній портрет Лесі Українки.

5. Яку роль відіграє казка і міф у драмі Лесі Українки “Лісова пісня”?

6. Висвітліть мистецьку концепцію Лесі Українки у контексті європейського модернізму.

7. Простежте творчу еволюцію письменниці від концепції “слова-зброї”, слова-діла до концепції слова втіленого і самодостатнього.

8. Які характерні ознаки мистецької концепції Лесі Українки, відображеної в її творах.

9. Обґрунтуйте мистецьку концепцію Лесі Українки у контексті європейської естетичної думки кінця ХІХ – початку ХХ століття.

10. На яких філософських засадах нової доби формувалося творче кредо Лесі Українки?

11. Поясніть, чому Леся Українка чи не найбільше з-поміж її сучасників зосередила увагу на проблемах сутності мистецтва.

12. Розкрийте інтертекстуальні образи, мотиви у творчості Лесі Українки.

13. Висвітліть міфологічні образи драми-феєрії “Лісова пісня”, особливості мистецької інтерпретації.

14. Проілюструйте на прикладах і обґрунтуйте думку про те, що основною міфологемою у доробку письменниці є міфологема полону.

15. З’ясуйте роздуми Лесі Українки про християнство і мистецтво.

16. Прокоментуйте думку літературознавця Т.Гундорової, що у драмі “Блакитна троянда” відбулося “переключення реалістично-побутового дискурсивного мислення в площину символіки й містично-духовної ірреальности “блакитної троянди”.

17. Розкрийте емоційно-чуттєвий обрій модерністської епохи в драматичній поемі Лесі Українки “Кассандра”, трагізм світобачення, хаос, невпорядкованість буття.

18. Висвітліть образ митця в українському модернізмі (на прикладі творчості Лесі Українки).

19. Прокоментуйте художню модель світу в драмах Лесі Українки.

20. З’ясуйте роль і місце творчої діяльності Лесі Українки в тогочасній літературній ситуації.

Література

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 264 с.

2. Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза. – К., 1994. – 160 с.

3. Агеєва В. Філософія жіночого існування // Бовуар де С. Друга стать: У 2 т./ Пер. з фр. Н. Воробйова, П. Воробйова, Я. Сабко. – К.: Основи, 1994. – С. 5 – 21.

4. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества.– М.: Искусство, 1979. – 423 с.

5. Башляр Г. Психоанализ огня.– М.: Прогресс, 1993. – 344 с.

6. Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – 186 с.

7. Білецький О.І. Антична драма Лесі Українки (“Кассандра”) // Зібрання праць: У 5 т. – К.: Наук. думка, 1965. – Т. 2. – С. 143 – 168.

8. Білецький О. Літературні течії в Європі в першій чверті ХХ віку // Червоний шлях. – 1925. – №.11 – 12. – С. 260 – 300.

9. Бойко Ю. Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання // Бойко Ю. Вибрані праці. – К., 1992. – 312 с.

10. Вальчевська С. Особиста свобода. Домашній матріархат // Ї. Незалежний культурологічний часопис. – 2000. – №17. – С. 28 – 42.

11. Вороний М. До статті Олекс. Ів. Білецького про мене // Слово і час. – 1994. – № 7.– С. 38 – 43.

12. Вороний М.К. Театр і драма: Збірник статей. – К.: Мистецтво, 1989. – 408 с.

13. Вулф В. Власний простір. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. – 112 с.

14. Вулф В. Жінки та розповідна література // Ї. Незалежний культурологічний часопис. –2000. – № 1. – С. 78 – 86.

15. Гайдеґґер М. Блукання західної культури далека від буття // Ж.Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В.Шовкун. – К.: Основи, 1998. – С. 64 – 71.

16. Гамбарашвілі Н. Мої спогади про Лесю Українку // Спогади про Лесю Українку. – К.: Рад. письменник , 1963. – 519 с.

17. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика: В 4 т. / Под ред с предисл. М.Лифшица. – М.: Искусство, 1971. – Т.3. – 621 с.

18. Грабович Г. Українсько-російські літературні взаємини в ХІХ столітті: постановка проблеми // Грабович Г. До історії української літератури. – К., 1997. – С. 196 – 237.

19. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів: Літопис, 1997. – 297 с.

20. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ – початку ХХ століття – К.: Вища школа, 1981. – 213 с.

21. Донцов Д. Поетка пророчиця // Д.Донців. Туга за героїчним: Ідеї і постаті літературної України. – Лондон: Видання СУМ, 1953. – 158 с.

22. Драй-Хмара М. Леся Українка. – Х.: ДВУ, 1927. – 102 с.

23. Ефремов С. В поисках новой красоты // Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1993. – С. 50 – 53.

24. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упор. Н.Шумило. – К.: Основи, 1998. – 658 с.

25. Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія / Упоряд., вступ стаття і примітки Л.Т.Масенко. – К.: Наукова думка, 1987. – 327 с.

26. Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української ґендерної міфології // Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. – К.: Факт, 2001. – С. 152 – 193.

27. Зеров М. Леся Українка // Зеров М. Твори: У 2 т. / Упор. Г.П. Кочур,Д.В. Павличко. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. – С. 240 – 370.

28. Ильин И. Без любви // Русский Эрос или Философия любви в России / Сост. В.П.Шестаков. – М.: Прогресс, 1991. – 448 с.

29. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. // За ред. Дончика В.Г. – К., 1998. – Кн. 1. – 464 с.

30. Кассирер Э. Сила метафоры // Теория метафоры. – М., 1990. – 512 с.

31. Квітка К. На роковини смерті Лесі Українки // Спогади про Лесю Українку. – К., 1963. – 483 с.

32. Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. – Нью-Йорк, 1970. – 483 с.

33. Куліш П. Характер и задача украинской критики // Твори: У 2 т. – К., 1989. – Т. 2. – С. 515 – 521.

34. Ласло-Куцюк М. Леся Укранка і Гергард Гауптман // Ласло-Куцюк М. Велика традиція: Українська класична література в порівняльному висловленні. – Бухарест: Критеріон, 1979. – С. 236 – 258.

35. Леві-Строс К. Структурна антропологія / Пер. з фр. З.Борисюк. – К.: Основи, 1997. – 387 с.

36. Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство. – СПб, 1895. – 203 с.

37. Маланюк Є. Гоголь – Ґоґоль // Слово і час. – 1996. – № 8. – С. 10 – 15.

38. Нестерак О.В. Принцип контекстуальності в методології сучасного літературознавства (“Тіні забутих предків”): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.01.06. – К., 1997. – 23 с.

39. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. – К.: АТ “Обереги”, 1993. – 88 с.

40. Ницше Ф. Сочинения: В 2 кн. / Пер. с нем., сост., вступ. статьи и примеч. К.А. Свасьяна. – М.: Мысль, 1990. – Кн. 2. – 840 с.

41. Ніковський А. Екзотичність сюжету і драматизм у творах Лесі Українки // Літературно-науковий Вісник. – 1913. – Т. 64. – Кн. 10. – С. 57 – 70.

42. Ніцше Ф. Так казав Заратустра // Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. – К.: Основи, Дніпро, 1993. – С. 7 – 323.

43. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1997. – 360 с.

44. Паньков А.І., Мейзерська Т.С. Поетичні візії Лесі Українки: онтологія змісту і форми. Монографія. – Одеса, 1996. – 76 с.

45. Петров В. Лісова пісня // Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. – Нью-Йорк: Тіщенко і Білоус видавнича спілка, 1954.– Т.8. – С. 151 – 176.

46. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Монографія. Видання друге, доповнене і перероблене. – Івано-Франківськ: Лілея, 2002. – 392 с.

47. Поліщук Я. Поліфункціональність міфу в поетиці модернізму // Слово і час. – 2001.– №2. – С. 35 – 45.

48. Пономарьов П.П. Фольклорні джерела “Лісової пісні” Лесі Українки // Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5 т. – К.: Рад. школа, 1961. – Т.ІУ. – С. 201 – 218.

49. Рулін П. Перша драма Лесі Українки // Українка Леся. Твори: В 12 т. – Нью-Йорк: Тіщенко і Білоус видавнича спілка, 1954. – Т. 5. – С. 7 – 28.

50. Скупейко Л. “Боюся… Переміни мрії в бутафорію” (до методології вивчення драми Лесі Українки “Лісова пісня” ) // Літературознавство (ІУ Міжнародний конгрес україністів, Одеса, 26-29 серпня 1999). – К.: Обереги, 2000. – С. 555 – 561.

51. Скупейко Л. Казка і міф у драмі Лесі українки “Лісова пісня” // Слово і час. – 2000. – №8. – С. 55 – 65.

52. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Л.: Літопис, 1996. – 633 с.

53. Соловей Е. Українська філософська лірика: Навч. посібник із спецкурсу. – К.: Юніверс, 1998. – 368 с.

54. Соловьев В.С. Общий смысл искусства // Философия искусства и литературная критика. – М., 1991. – С. 32 – 90.

55. Спогади про Лесю Українку. 2-е вид., доп. – К.: Дніпро, 1971. – 483 с.

56. Стешенко І. Поетична творчість Лесі Українки // Літературно-науковий Вісник.– 1913. – С. 32 – 40.

57. Сумерки богов: Ф.Ницше, З.Фрейд, Э.Фромм, А.Камю, Ж.П.Сартр / Сост. и общ. ред. А.А. Яковлева. – М.: Политиздат, 1989. – 398 с.

58. Тудор С. Визволення слова // Тудор С. Вибрані твори: У 2 т. – Б.м., б.р. – Т. 2. – 543 с.

59. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 1. – 447 с.

60. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1976. – Т. 4. – 348 с.

61. Українка Леся . Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1976. – Т.5. – 332 с.

62. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – Т. 6. – 415 с.

63. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – Т. 8. – 317 с.

64. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1979. – Т.12. – 696 с.

65. Українка Леся. Публікації, статті, дослідження. – К.: Вид-во АН УРСР, 1954. – 388 с.

66. Филипович П. Генеза драматичної поеми Лесі Українки “У пущі” // Українка Леся. Зібрання творів : У 12 т. – Нью-Йорк: Тіщенко і Білоус видавнича спілка, 1954. – Т. 9. – С. 7 – 27.

67. Флоренская Т.А. Катарсис как осознание// Бессознательное: природа,функции, методы, исследования: В 4-х т. – Тбилиси: Мецниереба, 1978. – Т.2. – 686 с.

68. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. / Упор. та комент. Н.О.Вишневської, М.С.Грицюти. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 35. – 511 с.

69. Фуко М. История безумия в классическую эпоху. – СПб, 1997. – 370 с.

70. Хоткевич Г. Літературні вражіння // Літературно-Науковий Вісник. – 1909. – Кн.2. – С. 60 – 69.

71. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки мировой истории / Пер. с нем. К.А.Свасьян. – М.: Мысль, 1993. – Кн. 1. – 663 с.

72. Шухевич В. Гуцульщина. – Л., 1908. – Ч. V. – 230 с.

73. Юнг К.Г. Аналитическая психология: Прошлое и настоящее.– М.: Мартик, 1995. – 309 с.

74. Юнг К.Г. Психологические аспекты архетипа матери // Бог и бессознательное – М.: Олимп, 1998. – 720 с.

75. Якубський Б. Поема надмірного індивідуалізму // Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. – Нью-Йорк: Тіщенко і Білоус видавнича спілка, 1954. – Т. 1. – С. 107 – 116.

76. Weretelnyk R. A Feminist Reading of Lesia Ukrainka’s Dramas: PH.D. Thesis University of Ottawa, 1989. – 160 s.

77. Showalter E. The Female Malady. Women Madness and English Culture. 1830-1980. – Penguin Books, 1987.– P. 126. – 340 s.