Специфіка ліричного світу Олександра Олеся

О, правда! Мій народ смішний безкрає…

Сліпий, горбатий і чудний,

Він старцем з лірою блукає,

І навіть – хто він, – він не знає, –

Такий… безпам’ятний такий!..

Олександр Олесь

Біографічні відомості. Неоромантичні мотиви конфлікту між духовним і буденним. Проблема літературно-критичної рецепції творчості О.Олеся.

ПоезіяОлександра Олеся (Олександра Івановича Кандиби)(1878 – 1944)репрезентує окреслені критиком “Української хати” А.Товкачевським спроби створити гармонію думок і форми з невловимими переходами від однієї форми до іншої. Поетичний світ О.Олеся насичений образами-топосами (весна, степ, небо, журба), автор не уникає мовних штампів, уводить у текст стандартизовані декорації. Проте йдеться не про мистецьку інертність чи небажання оновлювати власний поетичний словник, а про піднесення рідного слова в якості поетичного образу. Перша збірка “З журбою радість обнялась” (1907) насичена варіаціями кількох нечисленних образів: художню стилізацію віршів О.Олесь доводить до меж умовності.

Творчість еміграційного періоду набуває нових ознак. Просторова організація художнього світу підпорядкована художньому осмисленню трагедії людини на чужині. У поезіях домінують символічні образи темних кімнат, глухих кутків, прикмет урбаністичної культури (вулиці, кав’ярні). У символічній формі автор відтворює настрої емігранта через образ кривавого потоку, що переслідує людину. Трагічне, навіть есхатологічне світовідчуття людини на межі століть увиразнюють мотиви біблійного апокаліпсису, поширені в поетиці символізму. Загалом лірика О.Олеся означила прихід в українську літературу символістських і неоромантичних тенденцій. У ній відбувся пошук спорідненості модерністичного художнього мислення та народної міфології. Розробляючи загальнолюдську, духовну проблематику, відчуваючи поезію як форму індивідуалізації внутрішнього життя, О.Олесь збагатив символічний зміст і мелодику українського вірша. Поет сприяв розвиткові вітчизняної поезії в контексті тодішніх європейських традицій.

Олександр Кандиба народився в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, упродовж 1909 – 1919 років працював у Харкові та Києві. Після першого видання в 1907р. у Петербурзі збірки “З журбою радість обнялась”, виходять друком книжки “Поезії. Книга II” (1909), “Поезії. Книга III” (1911), “Драматичні етюди. Книга IV” (1914), “Поезії. Книга V” (1917). Після подій 1917 року Олександр Олесь перебуває за кордоном (1919). За словами М.Жулинського, настрої пригніченості, нудьги та самотності наповнюють першу “закордонну” збірку віршів Олеся – “Чужиною” (Відень, 1919). “В вигнанні дні течуть, як сльози...” – такими словами розпочинається один із перших віршів книжки. У 1921році побачила світ “Перезва” – збірка сатиричних поезій, спрямована на викриття ідеалів емігрантської громади. В останні десятиріччя життя Олесь не бере участі у заходах, підготовлених колами українських емігрантів, займається переважно інсценізацією фольклорних творів, написанням лібретто для дитячих опер. Помер Олександр Олесь 1944 року у Празі.

Значну частину творчого доробку митця становлять поетичні тексти, що розширили жанрово-тематичні та настроєві обрії вітчизняної лірики.

Сприйняття поетичної творчості О.Олеся його сучасниками відзначалося амбівалентністю: від патетичного захоплення до тверджень про занепад мистецького хисту. С.Єфремов називав його сином свого часу – то великонадійного, то повного зневір’я. За словами дослідника, Олесь пережив разом із громадянством і відбив у своїй поезії “всі перипетії бурхливих років, починаючи од перших несміливих надій на сподіване визволення й кінчаючи поетичним виразом жалів за розбитими надіями, зневір’я до недавнього руху, прокльонів страшливій дійсності”. Не розходилося з цією характеристикою і спостереження М.Грушевського – автора вступної статті до видання вибраних поезій 1903 – 1923 років. Учений звертає увагу на музичність вірша, естетичне наповнення півтонів, настрої гніву та зневіри в ліриці О.Олеся. Своєрідним узагальненням рецепції творчості поета вітчизняною критикою стала розвідка М.Зерова “Поезія Олеся і спроба нового її трактування”. Літературознавець звернув увагу на статтю П.Филиповича, висновки якої не збігаються з поцінуванням творчості О.Олеся попередниками: “Автор її пробує риса за рискою, зібрати в суцільний образ те, чого лише побіжно торкалися деякі і нечисленні з критиків”. Газета “Більшовик”, дещо спрощуючи думки П.Филиповича, підхопила тезу про ідеологічну, моральну та художню смерть поета, заперечуючи шанобливе ставлення А.Ніковського до творчості О.Олеся. М.Зеров поділяє узагальнення П.Филиповича, наголошуючи, що перший український поет доби межи двох революцій “більшою частиною свого художнього набутку не переступив межі 1917 року і для нинішнього читача має інтерес здебільшого історико-літературний”. М.Зеров, шукаючи пояснення цьому факту, зупиняється на формуванні особистості поета й наголошує на несприятливих умовах літературно-громадського розвою Олександра Кандиби: “В його найближчім оточенні – нічого, що би стимулювало ранній розвиток творчості: ні людей, ні книг, – і перша школа його – “маломістечкова”, “мізерна й обридлива”. Критик відзначає порівняну обмеженість громадських вражень та мистецьких чинників формування художнього світу поета, певну відстороненість від суто українського літературного середовища. “Орли й соколи, леви й потоки, що століття зносили гніт”, а потім “розірвали кайдани” – мають численних родичів, братів і сестер, дуже подібних до них з обличчя, мало не двійників, в російській і українській поезії, – слушно зауважує М.Зеров, – ...Навіть символи Олеся нічого спільного не мають з тим обростанням предмета складним і химерним матеріалом асоціацій, що характеризує символічну поезію Малларме, Вяч. Іванова, Іннокентія Анненського, Блока і т.д.”. Проте такі суворі оцінки, об’єктивно сформульовані П.Филиповичем та М.Зеровим, не нівелюють значення творчості О.Олеся для модернізації української поезії, розширення її тематики та версифікаційних можливостей. Так, М.Зеров відзначає щирість емігрантської лірики, її чутливість до нових вражень та обставин, глибину ліричного чуття у віршах “Сміються, плачуть солов’ї”, “З серцем, повним смутку-горя”, “Кожний атом, атом серця”, “Гори дикі і суворі”, “В проваллі темнім день на дні” тощо.

Питання для повторення

1. Визначте провідні мотиви збірки “З журбою радість обнялась”.

2. Охарактеризуйте творчість О.Олеся в контексті антитези “позитивізм — модернізм”.

3. Назвіть тематичні домінанти лірики О.Олеся періоду еміграції.

4. У чому, на Вашу думку, полягає проблема літературно-критичної рецепції творчості поета?