Картографія світу у новітньому геоекономічному просторі

Традиційний підхід у дослідженні міжнародних економічних трансформацій передбачає використання:

а) класичних уявлень про міжнародну економіку як про механічну суму економік окремих країн;

б) систему поглядів, в основі якої знаходиться політична карта світу, котра підпорядковує економічну (господарську) карту.

Геоекономічний підхід до вивчення глобальної економіки полягає у:

а) новому уявленні глобальної економіки як єдиної економічної системи, де економіки окремих країн та їх господарчі структури тісно взаємопов’язані;

б) системі поглядів, в основі якої господарча карта світу (геоекономічний атлас) заміщує геополітичний поділ світу (політичну карту).

Становлення єдиного геоекономічного простору, в основу якого покладено організаційно-технологічне зближення національних структур, зумовлюється необхідністю забезпечення безперервності нормального функціонування в межах інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (ІВЯ).

Вони розпадаються на дві складові:

- інтернаціоналізована частка сфери виробництва;

- інтернаціоналізована частка сфери обігу (або обміну капіталів, фінансів, товарів тощо).

Ланки відтворювального процесу у глобальній системі руйнують кордони між національними економіками окремих країн. Але ці процеси охоплюють не тільки країни.

У сучасній світовій економіці створюються:

- виробничо-комерційні агломерації (ВКА) транснаціональних корпорацій (ТНК);

- транснаціональних банків (ТНБ).

Їх діяльність перетинає кордони держав і створює ареали (простори) економічної інфраструктури, які можуть поширюватися на декілька національних господарств. При цьому країни розрізняються за певною спеціалізацією: є країни або ареали країн, що експортують на світовий ринок робочу силу, або ареали країн-експортерів сировини, енергоносіїв тощо.

Взаємодія національних економік із зовнішнім середовищем у глобальних умовах здійснюється такими принципами:

1) будь-яка національна економіка є нерозривною частиною єдиного геоекономічного простору;

2) світовий відтворювальний процес внаслідок об’єктивного розподілу праці наділяє економічні структури глобальної економіки певними виробничими обов’язками;

3) у національній економіці як складовій сучасного світового господарства задіяні майже всі його атрибути, але проблема полягає в тому, що вони розвиваються поступово (новітні форми технологій, товарів, виробничої інтеграції тощо);

4) процес визрівання інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (ІВЯ) у рамках економіки окремих країн корегується геосферою – світовою валютно-фінансовою системою, ринком міжнародних кредитів, міграцією робочої сили тощо.

Основні риси постіндустріальної цивілізаційної моделі як вищої техногенної фази світового розвитку:

1) Скорочення життєвого циклу основних відтворювальних елементів. Скорочення життєвого циклу певних товарів і послуг призвело до занепаду цілих світових економічних інфраструктур. Ці інфраструктури були достатньо життєстійкими, але стали жертвами інноваційних тенденцій внаслідок бурхливого науково-технічного прогресу.

2) Початок розпаду техногенної моделі та формування нового економічного симбіозу. Системний підхід як метод широкого вивчення будь-яких процесів перетворився на метод штучного розділення на окремі блоки. В результаті у самостійні блоки виділилися економічна, екологічна, національно-етнічна, культурологічна галузі. Але й зароджується нова неоекономічна модель, що ґрунтується на зламі міждисциплінарних бар’єрів, поєднанні різних сфер у нові єдині структури. Це синтез або об’єднання в єдину систему різноманітних сфер діяльності (передусім економіки з екологічними та національно-етнічними, культурологічними та іншими системами, формування інтеграційних союзів тощо).

3) Неоекономіка знаменує наступний за постіндустріальним етап розвитку, що характеризується гармонічним симбіозом техногенних позасистемних факторів (етнонаціональних, культурологічних, морально-етичних) для відтворення не тільки товарної маси, але й якості життя.

4) Поява нових суб’єктів розвитку (ТНК, ТНБ, міжнародних організацій, регіональних угруповань та ін.) За умов створення інтернаціоналізованих відтворювальних ядер відбувається трансформація урядових і державних органів. Відтворювальні ядра, здолавши національні кордони, створюють умови для формування урядів, що функціонують на міждержавній основі, але вмежах цих ядер.

5) Європейський неоекономічний симбіоз. Відбувається нарощування Європейського інтернаціоналізованоговідтворювального ядра (ЄІЯ). Перша фаза цього процесу – це оформлення Європейського Союзу (ЄС).

За цих умов не кон’юнктура світових ринків, а стратегія у геоекономічному просторі визначає успіх і життєспроможність цілих національних анклавів. У цих умовах постає питання пошуку нових підходів та моделей для прийняття довготермінових стратегічних рішень. Вирішення цього питання знаходиться у площині виявлення та ідентифікації полів, використовуючи які, можна дослідити розвиток основних процесів і тенденцій сучасного світоустрою і прийняти стратегічні рішення. Побудова такого поля зумовлена суспільним поділом праці, формуванням нових суб’єктів глобального бізнесу тощо.

Ці принципові передумови є засадами фундаментальної бази, що визначає нанесення економічних кордонів на світову політичну карту, вони формують геоекономічний підхід до стратегічного планування на світовій арені. Адже кожна національна економіка повинна формувати власний геоекономічний ареал стратегічного оперування – національний геоекономічний атлас, віддзеркалюючи геоекономічні горизонти свого розвитку.

Геоекономічні горизонти можна визначити як національну місію країни, що проектується на геоекономічний атлас світу.

Геоекономічний атлас світу включає:

1) проекцію ареалів національних економік та ареалів транснаціональних економічних анклавів, що взаємодіють у світовому економічному просторі;

2) інтерпретацію глобального простору у формі, зручній для стратегічного оперування, прийняття стратегічних рішень;

3) розподіл глобального простору на окремі сегменти;

4) поля (простори) для отримання світового доходу.

Національний економічний атлас є вираженням геоекономічного атласу світу на локальному рівні, що формується окремою країною.

Геоекономічний атлас виступає одним із найефективніших засобів геоекономічного підходу до вивчення світового простору як багаторівневої міждержавної системи.

Діяльність у такій системі є ефективною, якщо суб’єкт глобальних відносин володіє:

1) здатністю швидко адаптуватися до її вимог і змін;

2) володіє інноваційними технологіями.

Геополітичний атлас може бути представлений переліком карт:

1) політичною картою світу, де розігруються геополітичні події;

2) організаційно-економічною картою, яка є простором для нанесення кордонів взаємодії наднаціональних структур;

3) картою видів діяльності (геоекономічний регіоналізм), яка пов’язана з подрібненням геоекономічного простору залежно від спеціалізації тих чи інших регіонів;

4) картою геокультурного простору, що демонструє, як під впливом культурних подій на карті світу сформувалися «ядрові платформи» (ідеологічні програми) цивілізацій, на кордонах яких знаходяться проміжні простори взаємодії цих просторів. Культурологічна картина світу суттєво впливає на формування геоекономічного клімату і має бути врахована у процесі прийняття стратегічних рішень;

5) геофінансовою картою, яка відображає формування особливих фінансових потоків у геоекономічному просторі, в тому числі і віртуальних. Фінансовий капітал, відірвавшись від промислового, створює основу для проведення спекулятивних операцій глобального масштабу і тим самим породжує такі локальні деформації, яких не можна позбутися традиційними засобами міжнародного регулювання. Глобальна система потребує розроблення геоекономічного інструментарію для прогнозування і регулювання фінансових потоків;

6) митною картою, що відображає систему митної діяльності у геоекономічному просторі;

7) військово-стратегічною картою, котра демонструє переміщення військових структур, баз, опорних пунктів сил швидкого реагування, військових структур з контролю за стратегічними комунікаціями, портовими спорудами, магістралями, системою газо- та нафтогонів. У своїй новій ролі військова складова виступає захисником рухомих ІВЯ. Але в той же час у геоекономічному просторі військова складова може відігравати достатньо самостійну роль, контролюючи певні ареали, куди спрямовані національні інтереси (наприклад, просування НАТО на Схід); товарно-вартісною картою, на якій світовий ринок представляється у вигляді експортно-імпортних операцій із відповідною кон’юнктурою;

8) договірною картою, яка відображає стимули та мотивації до формування наднаціональних організаційних структур, відмінних від національних і закріплених у глобальних нормативно-правових домовленостях, меморандумах.

Водночас на цій карті відображаються гострі суперечності, що виникають через колізії національних норм з міжнародними;

9) ресурсною (сировинною) картою, наяку наносять контури сировинних, енергетичних, людських ресурсів, задіяних у глобальних відтворювальних процесах;

10) екологічною картою, котра дає можливість передбачити зародження екологічних катастроф, включаючи екологічний аспект у національну стратегію розвитку;

11) етноекономічною картою, яка призначена відображати поступове формування новітніх утворень – етноекономічних систем.