Інституційне середовище глобальних трансформацій

Інститут держави в умовах глобалізаціїВажливим інститутом міжнародної економіки є держава. Але зараз, в умовах глобалізації, вона переживає суттєву трансформацію. Державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть володіння певною територією охорона її від зовнішньої агресії і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося поняття «державний суверенітет».

У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні.

В умовах сучасної глобалізації чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.

Глобалізація спонукає уряди ділитися з іншими інститутами (і перш за все наддержавними структурами) своїми повноваженнями, зберігаючи роль вищого правового, політичного і морального авторитета.

У другій половині XX століття виникає ієрархія держав, яка відповідає умовам глобального розвитку світу. У світі все частіше виникає таке поняття, як країна-система.

Країна-система зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі й одночасно забезпечується їх військовий захист. Найяскравішим прикладом даного феномена є Сполучені Штати Америки.

Другий вектор трансформації національної державності пов’язаний з феноменом субсидіарності, тобто добровільного чи вимушеного делегування тих чи інших державних повноважень «до низу», на локальний рівень.

У м’яких формах це виразилося у підвищенні статусу автономій: Ольстера чи Шотландії у Великобританії, країни Басків чи Каталонії в Іспанії, а також виникненні таких «регіональних держав», як Північна Італія, Силіконова долина (США).

Тут доцільно згадати аргументацію К. Омае. Він зазначав, що мобільність чотирьох «І», під якими ним розумівся кумулятивний вплив інвестиційної, інноваційної, індустріальної діяльності та індивідуальних споживачів, створює можливості для життєздатних економічних підрозділів у будь-якій країні світу залучати все, що є необхідним для їх розвитку, без сприяння і посередницької ролі держави.

Метакорпорації - характерні суб’єкти глобальної економіки.

Іншим типовим інститутом сучасної глобальної економіки є метакорпорація. Феномен утворення метакорпорацій є закономірним і, можна сказати, очікуваним результатом реалізації подібних тенденцій внаслідок переходу на глобальну стадію розвитку багатьох корпоративних структур.

Одним з найбільш повних визначень цього поняття є концепція трьох критеріїв інтегрованої корпоративної структури, що була висунута Я. Паппе, відповідно до якої метакорпорацією є об’єднання кількох економічних агентів (юридичних осіб, а також організацій, що не є юридичними особами), які задовольняють наступні вимоги:

- хоча б певна частка економічних агентів є комерційними організаціями, що оперують з метою одержання прибутку;

- між агентами існують стійкі взаємозв’язки, більш жорсткі, ніж ринкові: це означає, що в деяких істотних аспектах все об’єднання виступає як єдине ціле;

- існує стратегічний центр прийняття рішень, який може бути як юридичною особою, так і групою фізичних осіб – власників і вищих менеджерів, цей центр дістає назву центрального елемента.

На основі критеріїв Я. Паппе можна вивести економіко-правове визначення метакорпорації: ця структура є об’єднанням кількох юридичних осіб (хоча б деякі з них є комерційними організаціями), яке в більшості випадків власне статусом юридичної особи не володіє.

Можна запропонувати й інше економічне визначення метакорпорації. Відповідно до контрактної теорії фірми це є і ринок, і фірма, які є альтернативними системами трансакції. Фірма та ринок є граничними проявами у своєрідному континуумі, який містить множину проміжних форм, що узгоджують як ціновий, так і командний механізми управління. Саме ці проміжні (гібридні) форми і є метакорпораціями.

Теоретичні підходи до аналізу метакорпорації можна розділити і щодо пріоритетних об’єктів аналізу:

1. Значна кількість авторів спирається на аналіз метакорпорацій як специфічних форм злиття окремих компаній.

2. Має місце і трактування метакорпорацій як альтернативних стосовно злиття форм експансії. Найбільш повно даний підхід розглядається в моделі інтерналізації та в інституціональних теоріях.

Метакорпорації являють собою систему координації економічних агентів у процесі розподілу ресурсів.

З цієї точки зору метакорпорація, в якій завжди є присутніми «центри сили та влади» і ринок, є альтернативними способами організації і взаємодії господарських суб’єктів.

Вихідною теоретичною базою аналізу стає при цьому контрактна теорія фірми Р. Коуза і модель О. Уільямсона. Інтегрована корпоративна структура розглядається не стільки як окрема компанія, скільки як система взаємодії господарюючих суб’єктів. Подібні підходи використовувалися за умов аналізу метакорпорацій В. Мірюковим, С. Авдашевою.

3. Нарешті, новітнім підходом є теорія економічної влади, яка розробляється зарубіжними (Дж. К. Гелбрейтом, Р. Мюллером) і російськими вченими, зокрема А. Мовсесяном та іншими. Її перевагою є поєднання першого і другого поглядів щодо необхідності створення метакорпорацій.

У цілому проблема економічної влади стає однією з центральних в економічній теорії.

Метакорпорації концентрують різноманітні ресурси економічної влади, активно їх використовуючи.

При цьому в межах подібних структур відносини влади включають чотири компоненти:

1) організаційну владу менеджменту у кожній з компаній, що входять до складу метакорпорацій;

2) владу центрального елемента над іншими складовими метакорпорації;

3) владу метакорпорації на ринку;

4) владу метакорпорації в економічній та суспільній системі в цілому.

У процесі взаємодії метакорпорацій із зовнішнім середовищем останні здійснюють цілий ряд функцій:

по-перше, загальні функції з виробництва товарів і надання послуг, що виконуються компаніями у складі мета корпорації;

по-друге, специфічні функції великого бізнесу: такі як оптимального комбінування факторів виробництва;

- утворення суспільного продукту і сприяння розподілу національного доходу;

- організації;

- інноваційна;

- ефективного задоволення попиту, так і латентні функції: такі як зовнішньоекономічного представництва країни базування;

- здійснення реальної економічної влади в країні.

За своєю роллю в економіці країни метакорпорації є комплексним явищем. При цьому окремі компоненти ролі метакорпорацій реалізуються ними лише остільки, тому що до їх складу входять банки, промислові компанії та інші структури. Нарешті, деякі автори пов’язують розвиток метакорпорацій з прагненням світової економіки до підвищення рівня планомірності.

Найчастіше серед згаданих комплексних форм метакорпорацій є картелі, синдикати, трести, консорціуми, концерни, союзи, господарські асоціації, корнери, пули, франчайзинг, холдинги, віртуальні компанії, стратегічні альянси, фінансово-промислові групи (ФПГ), комплекси, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, промислові вузли, контрактні групи, компанії з дивізіональною структурою, підприємницькі мережі.

Серед принципово нових виділяють мережеві корпоративні структури. Саме системи мереж відображають зв’язки між елементами внутрішнього і зовнішнього середовища компаній, адже термін «мережа» в міжнародному менеджменті означає метод, що полягає у формуванні мережі з її вузлами і зв’язками задля досягнення цілей відповідно до потреб і очікувань партнерів і ділової кон’юнктури.

За умов створення корпорації-мережі вихідна структура розбивається для гнучкого виконання програм на більш самостійні у господарському, а іноді у правовому відношенні центри (господарські одиниці, відділення, виробничі сегменти, центри прибутку). На зміну централізації приходять структури федеративного типу.

Корпорації-мережі можуть бути представлені двома організаційними моделями:

1) мережа, що формується навколо великої компанії. У цьому разі компанія, що являє собою ядро мережі, збирає навколо себе фірми меншого розміру, доручаючи їм виконання окремих видів діяльності. Велика компанія посідає домінуючі позиції у ділових операціях, будучи головним замовником, а мережа стає ієрархічною;

2) мережа компаній, близьких за масштабами. Більшість компаній, що об’єднані у мережу, є юридично незалежними, але у господарському плані підтримують стійкість одна одної.

У сучасних умовах науково-технічного прогресу метакорпорації спрямовують свої зусилля на розробку і впровадження у виробництво інноваційних технологій. Потужна фінансова база, розгалужена по всьому світу мережа їх філій, інтернаціональні виробничі колективи, в яких задіяні найбільш талановиті та досвідчені фахівці різних галузей – усі ці фактори сприяють підвищенню конкурентоспроможності метакорпорацій, роблять їх лідерами світової економіки.

Міжнародні організації в інституційному середовищі глобальних трансформацій. В умовах формування глобальної економіки виникла необхідність у створенні інститутів її регулювання. У цій ролі виступають міжнародні економічні організації.

Сучасна структура міжнародних економічних організацій є достатньо складною і містить:

– мережу організацій і органів ООН та її спеціалізованих установ. Найвпливовіші з них: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР);

– неформальні консультаційні групи, що регулярно проводять свої зустрічі: Велика вісімка, Паризький та Лондонський клуби кредиторів, Давоський форум;

– регіональні інтеграційні угруповання та об’єднання (у Західній Європі – це ЄС, у Північній Америці – НАФТА, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні – АТЕС, у Евразійському регіоні – СНД);

– множину недержавних міжнародних організацій універсального, регіонального, галузевого чи функціонального характеру, що виконують консультативні, статистичні, дослідницькі, видавничі та інші завдання моніторингу глобального етапу розвитку економіки.

Контрольні запитання

1. Визначте відмінності між традиційним та геоекономічним підходами у дослідженні міжнародних економічних трансформацій.

2. За якими принципами здійснюється взаємодія національних економік із зовнішнім середовищем в умовах глобалізації ?

3. Якими основними рисами характеризується постіндустріальна цивілізаційна модель світового розвитку ?

4. Дайте характеристику основних складових геоекономічного атласу.

5. Найбільш відомі моделі-проекти глобального розвитку.

6. У чому полягае суть моделі «систем, що саморозвиваються» М. Голанського.

7. Дайте характеристику «тріади» нагромадження капіталу І. Валлерстайна.

8. У чому проявляються трансформації інституту держави в умовах глобалізації ?

9. Яка особливість функціонування країни-системи ?

10. Які фактори спричинили виникнення метакорпорацій ?

11. Чим пояснюється особливе місце ООН серед інших міжнародних організацій ?