Закономірності функціонування глобальної економіки

Глобальна економіка представлена суб’єктно, функціонально та інституціонально структурованою багаторівневою системою, основним елементом якої є глобальний ринок, а основними мотиваторами її становлення – інтернаціоналізовані відтворювальні ядра, що формують якісно нові умови міжнародного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили та пропорції міжнародної спеціалізації.

До закономірностей функціонування глобальної економіки відносять:

– загальноцивілізаційний прогрес завдяки глобальній доступності ресурсів і технологічно-управлінським новаціям;

– зростання масштабів міжнародного виробництва, формування механізмів урівноваження глобального попиту та пропозиції;

– активізація інтеграції мікро- і макроструктур;

– нерівномірний розподіл витрат і доходів на глобальних ринках, що зумовлює непропорційність розвитку і поглиблює розрив у соціально-економічному, науково-технологічному розвитку між країнами і регіонами.

У сучасних дослідженнях приділяється велика увага осмисленню нової структури глобальної економіки та факторів, що впливають на її модифікації.

Сучасні тенденції свідчать про те, що глобальна економіка перебуває у постійному русі. Це зумовлює проблеми у створенні узагальнених конструкцій, схем, моделей, які б розкрили всю суперечливу проблематику розвитку глобальної економіки. Але спроби такого осмислення робляться.

Широкої популярності і практичного використання набули моделі-проекти глобального розвитку:

1) «Світ-1» та «Світ-2» Дж. Форрестера, виконані у 1970-х роках на замовлення Римського клубу;

2) «Межі зростання» («Світ-3») Д.Л. Медоуза;

3) проект «Людство перед вибором» М. Месаревича та Е. Пестеля;

4) проект «Майбутнє світової економіки» В. Леонтьєва, розроблений наприкінці 1970-х років на замовлення ООН;

5) проект «Link» Л. Клейна.

Особливої уваги заслуговують результати досліджень соціально-економічного розвитку країн світу за методами системного аналізу властивостей систем, що саморозвиваються, М. Голанського. На їх основі М. Голанський розробив модель «систем, що саморозвиваються / самовідтворюються».

За її допомогою автор створив картину сучасного світового господарства і склав довготермінові прогнози світового економічного розвитку (до 2015 – 2025 років). М. Голанський розглядає «системи, що самовідтворюються» як системи, що здатні самостійно підтримувати і розширювати життєдіяльність свого населення без зв’язків з іншими суспільними системами, знаходячись наче в умовах ізоляції.

Нині людство вступило до такої фази розвитку, коли відтворення суспільства можливе лише у глобальному масштабі. Більшість експертів вважає, що умовами для такого самовідтворення є науково-технічний прогрес, який є невичерпним джерелом розширення штучного середовища, здолання всіх перешкод і дефіцитів.

«Системи, що самовідтворюються» водночас відносяться і до класу «систем, що саморозвиваються», тобто до таких, які самостійно, незалежно від зовнішнього середовища, здатні вибирати і вибирають хоча б одну з ознак своєї цільової діяльності.

Майбутня світова модель М. Голанського ґрунтувалася на можливостях саморозвитку за рахунок використання тільки внутрішніх ресурсів світової економіки.

Економічна інтеграція кількісних показників прогнозування світового економічного розвитку дала можливість М. Голанському зробити висновки:

1) у системі світового господарства має відбутися поворот у бік економічної інтеграції, відкритої економіки;

2) зароджується тенденція до затухання економічного зростання на рубежі першого і другого десятиріч ХХІ ст.;

3) розширене відтворення у світовій системі можливе за наявності в ній країн, що розвиваються, які забезпечують світовий центр економічними ресурсами;

4) країни, що розвиваються, будуть виконувати роль споживачів, а не виробників, тобто братимуть обмежену участь у світовому виробничому процесі;

5) країни, що розвиваються, не мають можливості надолужити або зменшити відставання від країн світового центру в межах саморозвитку;

6) розвиток економіки у розвинених країнах за відкритим сценарієм призведе до згортання економічної діяльності в країнах світової периферії. Тобто між цими групами країн існує конфронтація;

7) економічні системи країн світової периферії є безнадійними, у результаті ці країни самі, без зовнішнього імпульсу, не можуть розвиватися і переходити на більш високий ступінь розвитку. Модернізація їх може відбутися лише через зовнішню допомогу ( в тому числі ТНК);

8) у країнах, що розвиваються, ще довгий час зберігатимуться відсталі економічні лади, запорукою яких є стійкість малого виробництва. Протекціоністська політика для цієї групи країн є більш доцільною.

У результаті своїх досліджень М. Голанський зробив два принципово важливих висновки:

1) тенденція до міжнародної інтеграції розвинених країн і країн, що розвиваються, означає, що вони виступають підсистемою однієї цілісності («єдиного місця» за Робертсоном). Отже, економічне зростання розвинених країн стає можливим лише у сукупності із країнами з досить слабкою економікою;

2) падіння світового виробництва у другому десятиріччі ХХІ ст. пояснюється уповільненням самовідтворення біосфери Землі. Для врятування біосфери слід зупинити демографічне та економічне зростання. У зв’язку з цим науково-технічний прогрес має своєю головною метою забезпечення ресурсозбережного виробництва.

Головним висновком досліджень М. Голанського є інтерпретація падіння світового виробництва на душу населення як втрати світовим господарством якостей «системи, що саморозвивається».

І. Валлерстайн досліджує соціально-економічну та демографічну поляризацію світу стверджує, що відносний політичний спокій і процвітання багатьох розвинених держав є прямим наслідком поляризації. Але міждержавна система не може бути світовою імперією, де влада концентрується в одній країні або регіоні.

Відносини між країнами І. Валлерстайн бачить як боротьбу між державами за своє лідерство у світі. У 1945 – 1970 роках повоєнна гегемонія США досягнула найвищого рівня, а у 1970-х роках у результаті реконструкції економіки Західної Європи і Японії виникає так звана «тріада» нагромадження капіталу, яка об’єднує ці три полюси найбільшого розвитку економіки світу.

Сьогодні результати світової конкуренції значною мірою залежать від Китаю і Росії, які представляють інтерес для капіталу переважно як великі споживчі ринки. Кожна з цих країн може розраховувати на подальший розвиток у співробітництві (Росія – із західноєвропейською зоною, Китай – із зоною США і Японії).

М. Чешков досліджує спільноту країн, що розвиваються, як особливе утворення, а також вивчає динаміку його розвитку.

М. Голанський, М. Чешков, І Валлерстайн наголошують на тому, що стан сучасної світової системи характеризується кризовими явищами. Тому період 2000 – 2050 рр. вони бачать як період «хаосу», боротьби за характер спадкоємної системи.

Вченими пропонуються моделі світоустрою та глобальної еволюції.

О. Неклесса розробив модель світоустрою, яка відображає особливості сучасних міждержавних відносин у вигляді шестиярусної схеми.

До її складу входять чотири регіони (північно-атлантичний, тихоокеанський, євразійський, південний), а також два транснаціональні простори (транснаціональний світ і глибокий Південь).

А. Батлер структурує світ, умовно поділивши держави на три групи:

1) Перший світ – це розвинені країни («золотий мільярд»), який складається з трьох зон (Північна Америка, Західна Європа та Японія).

2) Другий світ – це середньорозвинені країни СНД, Сходу Європи, Китай, Індія. Для них характерною є політика відмови від минулих моделей розвитку і переходу до реформ.

3) Третій світ об’єднує Африку, Латинську Америку, Близький та Середній Схід, Східну Азію (за виключенням Південної Кореї, Тайваню та КНР); Південну Азію (за виключенням Індії).

Особливістю цих країн є не тільки низький рівень соціально-економічного розвитку, але й їх присутність у світовій економіці в якості об’єктів, а не суб’єктів.