Антиаритмічні препарати

Доантиаритмічних відносять групу лікарських засобів, які застосовують при різноманітних порушеннях серцевого ритму. За сучасною класифікацією їх поділяють за локалізацією дії:

1) засоби, що діють безпосередньо на міокард;

2) засоби, що впливають на іннервацію серця;

3) засоби, що діють як на міокард, так і на іннервацію серця.

За принципом застосування у клінічній практиці антиаритмічні засоби поділяють на 4 класи:

І клас – мембраностабілізуючі препарати (хінідіноподібні).

ІІ клас – β-адреноблокатори.

ІІІ клас – засоби, що збільшують тривалість потенціалу.

ІV клас – антагоністи іонів кальцію (блокатори кальцієвих каналів).

Препарати І класу, крім того, ще поділяють на підгрупи: активатори натрієвих каналів (Іа), активатори калієвих каналів (Ів) та блокатори натрієвих каналів (Іс). У механізмі дії всіх антиаритмічних препаратів провідну роль відіграє їх дія на клітинні мембрани, транспортування іонів (натрію, калію, кальцію) та взаємопов'язані з цим зміни деполяризації мембранного потенціалу кардіоміоцитів та інших електрофізіологічних процесів в міокарді. Різні групи антиаритмічних засобів і окремі препарати розрізняють саме за впливом на ці процеси.

До підгрупи Іа належать хінідин, новокаїнамід, етмозин, дізопірамід.

Хінідин (+)форма – це алкалоїд, що міститься в корі хінного дерева і є діастереоізомером хініну (-)форма.

(+)форма Хінідин, (-)форма Хінін

Хінідин – перший антиаритмічний препарат І класу. Інші препарати цього класу (та підгрупи Іа) подібні до нього за дією. Хінідин знижує швидкість проходження іонів натрію і кальцію крізь клітинну мембрану, знижує збудженість міокарду та сповільнює провідність по передсерцево-шлунковому пучку. Препарат блокує передачу збудження до закінчень волокон блукаючого нерву в серці. Хінідин має сильну антиаритмічну активність й застосовується для купірування нападів та профілактики мерехтливої аритмії. Проте, зважаючи на високу токсичність, з 2012 року хінідин в ряді країн виключено з переліку життєво необхідних та найважливіших лікарських препаратів.

Підгрупа Іб – це місцеві анестетики (лідокаїн, тримекаїн, піромекаїн, а також дифенін і мексилетин).

Препарати цієї групи (лідокаїн та деякі інші анестетики місцевої дії) викликають антиаритмічний ефект. Також вони пригнічують швидкий трансмембранний прохід калієвих іонів (на відміну від процесу передачі іонів Na+ і K+ препаратами групи хінадину), викликають сильну мембраностабілізуючу дію.

Мексилетин за структурою та фармакологічними властивостями подібний до лідокаїну, проте є більш стійкою сполукою. На відміну від лідокаїну, він швидко й повністю всмоктується при пероральному введенні. Мексилетин застосовують при різних видах аритмії, зокрема, шлуночкових аритміях після інфаркту міокарду, для профілактики фібриляції шлуночків при гострому інфаркті міокарду, при аритміях через передозування серцевих глікозидів.

Мексилетин

До підгрупи Ів входять такі препарати як аймалін та етацизин.

Аймалін Етацизин

Аймалін – алкалоїд, який міститься в деяких видах раувольфії (Rauwolfia serpentinа Веnth.). За хімічною будовою він відноситься до групи похідних індолу. Аймалін, як і інші препарати цієї підгрупи, пригнічує прохід іонів натрію через «швидкі» натрієві канали клітинних мембран. Застосовується для купірування гострих нападів миготливої аритмії та пароксизмальної тахікардії.

Сучасну кардіологію неможливо уявити без препаратів групи
β-адреноблокаторів, яких в наш час відомо більше 30 найменувань. У розділі, присвяченому вегетативній нервовій системі (розділ 6), ми вже відзначали, що є два види рецепторів, за допомогою яких реалізує свої ефекти норадреналін – основний медіатор симпатичного відділу цієї системи. Це α- і
β-адренорецептори. Вони містяться в багатьох органах і тканинах. Проте,
β-адренорецептори зустрічаються переважно в серці та бронхах,
α-адренорецептори – в судинах. Засоби, що зв'язують ці рецептори, таким чином перешкоджають дії норадреналіну, їх називають адреноблокаторами. Найбільше застосування в медицині знайшли ліки, що блокують
β-адренорецептори. Вони відомі також як β-адреноблокатори. Препарати цього класу застосовують для профілактики ускладнень та в фармакотерапії артеріальної гіпертонії, ішемічної хвороби серця, хронічної серцевої недостатності, при метаболічному синдромі, а також при деяких формах тахіаритмій. Медикаментозне лікування у випадках неускладненої артеріальної гіпертензії починають з β-адреноблокаторів і діуретиків, які зменшують ризик розвитку інфаркту міокарда та порушення мозкового кровообігу. Препарати ІІ класу (β-адреноблокатори) зменшують вплив на серце адренергічних імпульсів, мають певну антиаритмічну дію, зокрема, за рахунок зменшення швидкості проведення збудження (що пов'язано зі зменшенням швидкості транспортування Na+-іонів та зростанням швидкості переносу K+-іонів). Препарати групи β-адреноблокаторів різняться за наявністю або відсутністю кардіоселективності, внутрішньої симпатичної активності, за мембраностабілізуючою властивістю, розчинністю в ліпідах і воді, впливом на агрегацію тромбоцитів, а також за тривалістю дії. До лікарських препаратів цієї групи відносять: анаприлін (пропанолол), надолол, соталол, тимолом, також сучасний препарат комбінованої дії корведілол та інші.

Корведілол

Особливим механізмом дії відрізняється основний представник препаратів III класу – аміодарон. За рахунок блокування калієвих каналів мембран кардіоміоцитів, він збільшує тривалість потенціалу дії, пролонгує проведення імпульсу по всіх ділянках провідної системи серця, уповільнює синусовий ритм, викликає подовження інтервалу QТ і при цьому істотно не впливає на здатність міокарду скорочуватись, гальмує проходження імпульсу по всім ділянкам системи проведення до серця.

Аміодарон

Препарати ІV класу – антагоністи іонів кальцію. Препарати цієї групи мають антиадренергічні властивостї і не впливають на мембрани. До них належать такі препарати як верапаміл, дилтіазем.Верапаміл, як і інші препарати ІV класу, викликає розширення коронарних судин серця та збільшує коронарний кровообіг; знижує потребу серця в кисні, уповільнює транспортування іонів Са2+ через мембрани міокарду.

Як бачимо, в механізмі дії всіх антиаритміків провідна роль належить їх впливу на потенціали клітинних мембран, транспортування через них катіонів натрію, калію, кальцію та електрофізіологічні процеси в міокарді, які від них залежать.








Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 1880; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2022 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.