Організаційні теорії.

Теорія організації, що забезпечує підстави для управлінських дій, заснована на загальноприйнятих принципах, припускає наявність різних теорії організації.

Виділяють наступні організаційні теорії: класична організаційна теорія; теорія організаційної поведінки; теорія інститутів і інституційних змін; популярно-екологічна (еволюційна) теорія; тектологія О. Богданова; ноосфера В.І. Вернадського.

Класична організаційна теорія. Ідеї та концепції, що утворюють класичну теорію організації, розроблялися багатьма вченими і практиками (Ф. В.Тейлор, Ф. Гілбрет, Л. Гілбрет, Р. Л. Гантт, X. Манстерберг, X. Емерсон, Г. Л. Таун, М. Л. Кук; власне теорія організації - X. Файоль, Дж. Д. Лізней, А. С. Рейлі, Л. Урвік; бюрократична теорія - М. Вебер.).

Одна з перших спроб проаналізувати організаційні аспекти управління була зроблена Ф. В. Тейлором і його послідовниками. Ідеї та методи, що випливають з досліджень Тейлора, відомі як наукове управління, в центрі якого - робота, що виконується в низовій ланці організації. Дослідження по власне теорії організації стали проводитися на систематичній основі в період 1890-1940 рр. разом з поглибленням розробок щодо наукового управління. В центрі уваги цих досліджень - вся організація, а не робота, вироблена окремими ланками або членами організації. Були сформульовані принципи організації, критерії формування організаційних структур, створення системи підрозділів, визначення керованості і делегування прав і відповідальності.

Основу класичних уявлень про організацію складає так званий механістичний підхід, який передбачає, що організація є налагодженою машиною. В його основі - класичні теорії менеджменту, розвинені в першій третині XX ст. Механістичний підхід отримав певну завершеність в принципах раціональної бюрократії М. Вебера. Організація механістичного типу являє собою надійну систему управління для забезпечення налагодженого функціонування стабільних рутинних процесів. У такому випадку організація володіє рядом притаманних їй властивостей, незалежно від характеру і статусу соціально – економічної системи, в якій вона існує. Ці властивості детально досліджені фахівцями з менеджменту. При цьому організації з механістичними властивостями прийнято називати механістичними, бюрократичними, ієрархічними, командними і т.і. Однак найчастіше вони позначаються як бюрократичні організації.

Теорія організаційної поведінки. Класична організаційна теорія дозволяла встановити техніко-економічні зв'язки та в залежності від різних факторів виробництва, що, безперечно, важливо, але при цьому не враховувалася роль і значення людського чинника - сутнісного елемента соціальної організації.

Початок розробки теорії організаційної поведінки відноситься до 1920-х рр. і пов'язаний з іменами таких вчених, як Е. Мейо, Ф. Ретлисбергер, Ч. Бернард та ін. Також ідеї наукового управління трудовими колективами розвивали А. Гастєв, О. Єрманський, Н. Вітке, П. Керженцев.
Сучасна наука і практика критично оцінюють пріоритетну орієнтацію на великі організації, завоювання позицій на ринку (головним чином, за рахунок витрат), прагнення до збереження стабільності, загальний нагляд за якістю та виконанням планових завдань. Провідна роль повинна належати індивіду.
Цим і обумовлено формування теорії організаційної поведінки, яка була побудована на визначенні організації як колективу, сформованого за принципом поділу праці колективу, для якого найважливішим чинником продуктивності праці є людина як соціальний діяч. Можна говорити про теорію людських відносин і поведінкових наук, головними складовими якої виступають: увага до працюючих, їх мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень. Інакше кажучи, теорія припускає систему підтримки людських відносин всередині організації

Таким чином, теорії організаційної поведінки є інтерпретацією теорії адміністративної поведінки, де головний акцент зроблений на пошук об'єктивних принципів взаємодії суб'єкта і об'єкта управління з урахуванням особистих інтересів кожного, а не тільки інтересів організації в цілому, як в класичній організаційній теорії.

Теорія інститутів і інституційних змін. Наприкінці 1980-х - початку 1990-х років американський учений Дуглас Норт, опублікував цілу серію робіт, що мають безпосереднє відношення до обґрунтування ролі і принципів функціонування організацій. За думки Норта, ринок - це складне і неоднозначне явище. Він являє собою структуру, що охоплює різні інститути: закони, правила гри і, що найбільш важливо, визначені кодекси поведінки, типи відносин і зв'язків. Інститути, згідно Норту, - це набір правил, процедура відповідностей, моральне й етичне поводження індивідуумів в інтересах максимізації прибутку. Інститути - це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (договори і добровільно прийняті кодекси поведінки) обмеження, а також фактори примусу, що обумовлюють їх взаємодію. Всі разом вони утворюють спонукальну структуру суспільства і економіки.

Норт показав, що організаційні фактори грають більш важливу роль, ніж технічні, оскільки ведуть до зміни інститутів, які, у свою чергу, впливають на розвиток економіки. Технічні та інші зміни вважаються важливими факторами економічного розвитку і розглядаються Нортом як недостатні: будучи складовою процесу росту, самі по собі вони не можуть його пояснити. Ключем до економічного зростання є ефективна організація економіки.
Великі інституціональні зміни відбуваються повільно, так як інститути є результатом історичних змін, які формують індивідуальну поведінку. Чим вище інституційна невпевненість, тим вище витрати по операціях.

Принципове значення і актуальність зберігають висновки з теорії нової інституційної економіки, сформульовані Нортом:

1. Якщо закони можуть бути змінені протягом короткого часу, то неформальні норми поступово змінюються.

2. Функціонування економіки в значній мірі визначається державним устроєм, що формує економічні закони, які створюють і забезпечують ефективні права власності і впливають на політику розвитку. При цьому існує об'єктивна необхідність дотримання певних умов: а) політичні інститути зберігають стабільність, якщо їх підтримують організації, зацікавлені в їх незмінності; б) для успішного здійснення реформ необхідна зміна інституційної системи; в) модифікація норм поведінки, що підтримують і легитимизують нові закони, є тривалим процесом, і при відсутності такого спонукального механізму державний устрій не може бути стабільним; г) у довгостроковій перспективі економічне зростання вимагає розробки законів і правил; д) неформальні обмеження іноді (але в короткі періоди) можуть забезпечувати економічне зростання навіть при несприятливих або нестабільних законах.

3. Ефективні політико-економічні системи формують гнучкі інституційні структури, здатні переживати зміни і виступають чинником успішного розвитку.

Таким чином, з організаційної точки зору устрій організацій розглядається не тільки як раціональний процес, але і як процес зовнішнього і внутрішнього тиску, що приводить до того, що організації однієї сфери з часом стають схожими одна на іншу. Тим самим стратегічний вибір або спроба контролю над членами організації розглядаються як обумовлені інституціональним порядком спільноти, в яку входить організація.

Популяційно-екологічна (еволюційна) теорія. Метод популяційної екології, що одержав розвиток у рамках організаційної теорії в 1970-х - початку 1980-х рр., сьогодні знову здобуває популярність. Даний напрямок пропонує перенести аналогією зі сфери біологічної еволюційної теорії в область теорії організації.

Представники популяційно-екологічної теорії стверджують, що організація підлаштовується під навколишнє середовище, в той час як остання сама вибирає, яким організаціям існувати далі.

Популяційно-екологічна теорія (її називають також теорією природного відбору) не передбачає, що зміни повинні обов'язково стосуватися складних або комплексних організацій - організації змінюються, щоб краще відповідати навколишньому середовищу.

Для еволюційної теорії характерним є принцип багатьох рівнів, згідно з яким будь-яка система (підприємство) еволюціонує одночасно на декількох зовнішніх і внутрішніх рівнях, які знаходяться в інтерактивному зв'язку. Стан на одному рівні часто позначається на активності інших рівнів. Тоді при розгляді всіх рівнів, як внутрішніх, так і зовнішніх, стає очевидним, що для успіху підприємства в процесі відбору важливі не тільки економічні, але й громадські критерії ефективності.

Принцип багатьох рівнів вказує також, що на кожному з них діють, хоча і в різній формі, два основних еволюційних правила: прагнення організації до збереження ідентичності і адаптація до зовнішнього середовища.

Тектологія А. Богданова. Витоки сучасних уявлень про теорії організації були закладені вченим А. Богдановим (справжнє його прізвище Малиновський). В той час, коли Ф. Тейлор формував свої принципи управління, А. Богданов досліджував об'єктивні закони створення і розвитку організації. Свою науку він назвав «тектологія», або «загальна організаційна наука».

Основна ідея тектології полягає в тотожності природних і суспільних явищ з організаційної точки зору. Кожен елемент природи або товариства необхідно розглядати як систему, для якої важливі як відносини між частинами, так і відносини цілого з зовнішнім середовищем.

Закони, закономірності й принципи єдині для будь-яких об'єктів, і навіть самі різнорідні явища поєднуються між собою загальними структурними зв'язками і на основі загальних правил.

Головним для тектології А. Богданов вважав встановлення об'єктивних закономірностей виникнення, функціонування і руйнування систем або організаційних комплексів. Він вважав, що від способу поєднання будь-яких елементів системи залежить позитивне або негативне їх функціонування. У разі коли ціле виявляється більше суми його складових частин, можна говорити про організованість в системі, коли менше - про дезорганізованість. Причому позитивність і негативність є в даному випадку відносними поняттями: і те інше дуже важливе для організації, оскільки дає інформацію про силу опору з'єднанню активностей, які спостерігаються в системі. Висновки тектології унікальні, перш за все тому, що допускають дезорганізованість організації, вважаючи, що це її допустимий стан на певному відрізку часу.

В основі тектології лежать поняття формування і регулювання динамічних систем. А. Богданов вводить три типи систем:

• організовані;

• дезорганізовані;

• нейтральні.

При цьому він стверджує, що така типологія залежить від контексту і спостерігача, по суті формулюючи принцип відносності в теорії організації.
Організація по А. Богданову - потік складових її незалежних процесів виробництва, пов'язаних циклами розвитку і деградації.
А. Богданов, розвиваючи поняття системності, розглядав організацію як ціле, що більше суми своїх частин (але не тому, що в ній створювалися з нічого нові активності, а тому, що її наявні активності з'єднуються успішніше, ніж чиниться опір). До того ж систему (комплекс) він розумів не просто як безліч або вектор складових з певними відносинами між ними, а як процес або потік незалежних від процесу виробництва складових, пов'язаних циклами розвитку і деградації.

А. Богданов першим представив організацію не як щось стаціонарне, застигле, а як процес постійних перетворень, пов'язаних з безперервною зміною стану рівноваги. Він підкреслював, що тільки активне використання зовнішнього середовища забезпечує збереження системи. В руслі уявлень про відкриті системи, зовнішнє середовище бачиться як одна з головних умов існування та розвитку організацій, а також як джерело невизначеності, що забезпечує необхідну різноманітність станів організації.

Організація у А. Богданова не просто взаємодіє з зовнішнім середовищем, але, будучи структурно пов'язаної з нею, адаптується до змін і еволюціонує разом із середовищем.

А. Богданов досліджував проблеми ефективного співвідношення централізації і децентралізації, випередивши більш ніж на півстоліття свій час. З його іменем пов’язана також цілеспрямована розробка організаційних структур на основі прогнозування майбутніх напрямів їх розвитку, включаючи розвиток в кризових ситуаціях. У своїх працях А. Богданов сформулював принципи автономної поведінки і близько підійшов до сучасних ідей синергетики. Він сформулював два провідних закони, що визначають функціонування і розвиток організаційних систем.

Перший: стійкість цілого залежить від найменших відносних опорів всіх його частин у будь-який момент.

Другий: системи розрізняються між собою за рахунок первинної неоднорідності, розходжень у стані середовища і під впливом вихідних змін.

З терміном “ноосфера” не все просто: немає однозначного його тлумачення. Загалом так прийнято називати частину біосфери, яка опиняється під впливом людини і перетворюється нею. З цього деякі автори роблять висновок, що перехід біосфери в ноосферу означає лише поступове освоєння людиною біосфери. Однак треба зазначити, що подібна трансформація поняття не є правомірною. Ноосфера Вернадського — це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість направити розвиток біосфери в інтересах Людини, її майбутнього.

Ноосфера (від грец. noos - розум) – це сучасна біосфера, частиною якої виступає людство.

Вернадський дав відповідь на питання місця Людини в картині загальнопланетарного розвитку. Вже в перші роки XIX ст. він почав говорити про те, що вплив Людини на навколишню природу росте так швидко, що не за горами той час, коли він перетвориться в основну геологостворюючу силу. І, як наслідок, він обов’язково повинен буде прийняти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи. Розвиток навколишнього середовища і розвиток суспільства стануть нерозривними. Біосфера перейде одного разу в сферу розуму — ноосферу. Станеться велике об’єднання, внаслідок якого розвиток планети зробиться направленим - що направляється силою розуму.

У працях Вернадського вказано ряд конкретних умов, необхідних для становлення і існування ноосфери:

1. заселення людиною всієї планети,

2. різке перетворення засобів зв'язку та обміну між різними країнами,

3. посилення зв'язків, у тому числі політичних, між усіма державами Землі,

4. переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають в біосфері,

5. розширення меж біосфери і вихід у Космос,

6. відкриття нових джерел енергії,

7. рівність людей всіх рас і релігій,

8. збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої і внутрішньої політики,

9. свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в громадському і державному устрої умов, сприятливих для вільної наукової думки,

10. піднесення добробуту трудящих, створення реальної можливості не допустити недоїдання і голоду, убогості і послабити вплив хвороб,

11. розумне перетворення первинної природи Землі з метою забезпечення її здатності задовольнити всі матеріальні, естетичні і духовні потреби чисельно зростаючого населення,

12. виключення воєн з життя суспільства.