Закони функціонування та розвитку організації.

Стосовно до організації закон - це «необхідний, істотний і стійкий зв'язок між елементами внутрішнього і зовнішнього середовища, що обумовлює їх впорядковану зміну».

Закони організації складаються із загального та особливого. Загальна частина має механізм дії незалежно від географічного положення, сфери діяльності організації.

Особливе - це частина закону, яка не змінює його суті і відбиває особливості організацій як соціальної системи.

Закони організації дозволяють адекватно оцінювати події, що відбуваються і аналізувати досвід.

Стислий зміст основних законів організації представлено в таблиці 1.

Таблиця 1. Перелік і короткий зміст законів організації

Закон синергії означає, що для будь-якої організації існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або істотно більше простої суми потенціалів вхідних елементів, або істотно менше.

Прояв результатів з'єднання потенціалів елементів системи знаходиться у відповідності з законом синергії, який складається з двох частин:
1) ефект, отриманий в результаті з'єднання двох і більше систем, більше або менше простого складання;

2) існує такий набір елементів, при якому потенціал системи буде або істотно більше простої суми потенціалів вхідних елементів, або істотно менше.

Стосовно організації синергія - це «таке збільшення ресурсного потенціалу організації в процесі спільної діяльності її членів для досягнення поставленої мети, при якому отриманий результат більше-менше, ніж просте додавання ресурсів, які використовуються».

Закон самозбереження означає, що кожна матеріальна система свідомо чи стихійно прагне до збереження своєї якісної визначеності і використовує для досягнення цього весь свій потенціал.

Як механізм реалізації закону самозбереження виступає здатність системи до сталого функціонування в умовах мінливого зовнішнього й внутрішнього середовища та збереження своїх властивостей, характерних для системи.

Розрізняють кількісну та структурну стійкість системи. Перша - характеризується кількістю і різноманітністю компонентів, що входять у систему, тобто чим більше компонентів входить в систему, тим вона стійкіше по відношенню до зовнішніх і внутрішніх змін. А друга - характером і силою зв'язків в системі.

Великі системи стійкіше малих, однак схильність до зростання великих систем, що не супроводжується розвитком (тобто створенням відповідних зв'язків), веде до втрати стійкості і руйнування системи.

Структурну стійкість характеризують два типи: статична і динамічна стійкість. Статична - відноситься до систем статичної рівноваги: природні об'єкти, будинки і споруди, механічні конструкції, створені людиною, і закриті (замкнуті) соціальні системи. Стійкість таких систем знижується повільно і визначається міцністю зв'язків. Динамічна стабільність досягається шляхом врівноваження кожної виникаючої зміни іншою, їй протилежною, тобто процеси руйнування і створення врівноважують один одного. Динамічний баланс ніколи не може бути повним.

Закон розвитку означає, що кожна матеріальна система прагне досягти найбільшого сумарного потенціалу при проходженні всіх етапів життєвого циклу.

Закон розвитку спирається на принципи інерції, еластичності, безперервності і стабілізації.

Принцип інерції полягає в тому, що зміна потенціалу системи починається через деякий час після початку впливу змін у зовнішньому або внутрішньому середовищі й триває якийсь час після їхнього закінчення.

Принцип еластичності полягає в тому, що швидкість зміни потенціалу системи залежить від самого потенціалу. Різні організації по-різному реагують на ті самі події залежно від професіоналізму персоналу, технічного й організаційного рівня самої організації.

Принцип безперервності – процес зміни потенціалу йде безупинно, міняється лише швидкість і знак зміни.

Принцип стабілізації – система прагне до стабілізації діапазону зміни потенціалу системи.

Закон інформованості-впорядкованості. Комунікації в організації засновані на отриманні, обробці, передачі та зберіганні управлінської інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.

Закон інформованості-впорядкованості виходить з відомого співвідношення невизначеності інформації, що забезпечує якість розробки рішення. Згідно із законом, чим більше інформації про зовнішнє і внутрішнє середовище має організація, тим більшу ймовірність сталого функціонування вона має.

Закон єдності аналізу і синтезу. Аналіз і синтез не можуть існувати один без одного, тому, говорячи про єдність аналізу і синтезу, передбачають їх нерозривність і взаємодію в процесі будь-якої розумової діяльності.

Аналіз і синтез є основними методами пізнання. Аналіз - дослідницький метод, який полягає в тому, що об'єкт дослідження, розглянутий як система, подумки або практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості, відносини і т. п.) для вивчення кожного з них окремо і виявлення їх ролі та місця в системі.

Синтез - дослідницький метод, який має на меті об ’ єднати окремі частини досліджуваної системи, її елементи в єдину систему. Закон звучить наступним чином: кожна матеріальна система, живий організм, соціальна організація прагне налаштуватися на найбільш економічний режим функціонування за рахунок постійної зміни своєї структури або функцій. Ці зміни йдуть у наступному порядку: поділ - перетворення - об'єднання - перетворення.

За допомогою нескінченного циклічного процесу аналізу і синтезу відбувається структурна оптимізація системи; система позбавляється від неефективних елементів, замінюючи їх більш прогресивними. Таким чином, поєднання аналізу і синтезу забезпечують прагнення системи до оптимальної самореалізації.

Закон композиції і пропорційності. Гармонія в організації передбачає наявність сукупності елементів, процесів та їх пропорційності. Закон говорить: кожна матеріальна система прагне зберегти у своїй структурі всі необхідні елементи (композицію), що знаходяться в заданій пропорційності або в заданому підпорядкуванні (пропорції).

Проявом збереження пропорційності і композиції є прагнення до оптимального поєднання в організаціях загальних, приватних і індивідуальних цілей.

Закон композиції і пропорційності розглядається на рівні зовнішнього середовища, у якому організація є одним з елементів. Цей закон відноситься до об'єктивних законів організації.

Об'єктивне прагнення до самозбереження, характерне для кожної організації і що проявляється в найрізноманітніших формах, виступає законом самозбереження.

Ця істотна характеристика, виділяє, розкриває і визначає об'єктивну і стійку орієнтацію будь-якої організації на самозбереження, розглядається як об'єктивна умова всіх планованих і складних організаційних змін.
Дію закону самозбереження необхідно враховувати диференційовано, оскільки цей ефект, розглянутий у приватному випадку як пріоритет, інстинкт, цілі, основні умови розвитку або його випадкової зміни, в тому або іншому прояві стає вирішальним чинником здійснюваних перетворень, але найяскравіше виділяється і реалізується в соціальних організаціях.