Аномалії розвитку серця 4 страница

Глибокі вени часто супроводять однойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на дистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини плеча; так само вени стінок тулуба – vv. thoracicae internae, epigastricae та ін. (крім vv. intercostales і vv. lumbales); no дві вени мають артерії язика, верхня артерія щитоподібної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі поодинокі, крім небагатьох (vv. meningeae, vv. vesicae felleae, vv. testiculares, vv. ovaricae).

Коли артерія розпадається на дві гілки, вени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з’єднуються між собою так, що артеріальний стовбур дістає також дві vv. comitantes, а не чотири. Наприклад, в ліктьовому згині одна з двох vv.brachiales утворюється внаслідок злиття двох vv. radiales, друга — з двох vv. ulnares.

Як правило, артерія та її вени-супутниці вкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна до одної, причому вени розміщуються по обидва боки артерії, багато разів з’єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто утворюється венозне сплетення (plexus venosus), куди звичайно впадають венозні vasa vasorum. Взагалі венозні сітки (retia venosa) і венозні сплетення (plexus venosi) трапляються дуже часто в глибоких ділянках тіла і під шкірою.

Особливо сильно розвинені венозні сплетення навколо деяких внутрішніх органів (навколо прямої кишки, навколо сечового міхура), потім – у ділянці хребта (ззовні хребців і всередині хребтового каналу). З’єднуються іноді й вени віддалених одна від одної ділянок. Венозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний венозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої великої вени порівняно легко. З іншого боку, співробітники Б. А. Долго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне артеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами по ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.

Як правило, вени лежать більш поверхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. Vv. thyreoideae inferiores і vv. sublinguales проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і артерія відокремлені одна від одної навіть м’язом (m. scalenus anterior). Ряд глибоких вен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками a. subclavia, впадає не у v. subclavia, а безпосередньо у v. brachiocephalica.

Характерною особливістю вен є клапани (valvulae venosae) – пристосування, які перешкоджають зворотній течії крові (до капілярів). В артеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.

Клапани вен становлять тонкі, ніжні складки (дуплікатури) внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок аорти і легеневого стовбура: це маленькі півмісяці, опуклий край яких прикріплений до стінки судини, вігнутий – вільний; виходить щось подібне до кишеньки (sinus valvulae), яка оточена стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до серця. Як правило, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при нормальній (доцентровій) течії крові притискаються до стінки вени, так що синуси сходять нанівець.

При зворотному русі кров заходить у щілину між клапаном і стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів зближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, кров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен у ділянці синусів тонші, ніж в інших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні (відповідно до синусів) на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – вена стає "вузлуватою". Крім парних клапанів є і поодинокі; вони трішки іншої форми: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля гирла венозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі клапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які досягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.

Губчаста речовина кісток містить величезне венозне депо, тісно зв’язане з венами компактної речовини, окістя, суглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.

У практичній медицині шляхом уколу в губчасту речовину кісток (наприклад, в груднину, виростки стегна та ін.) вводять в організм з великим успіхом лікарські, знеболюючі речовини, кров.

У дрібних венах (діаметром менше 2 мм) клапанів узагалі немає. Найбільше клапани поширені у венах середнього калібру; у великих венозних стовбурах вони бувають рідше. Особливо розвинутий клапанний апарат у венах кінцівок, насамперед – нижньої, до того ж – головним чином у м’язових венах, меншою мірою – у шкірних; це має велике функціональне значення, тому що у венах кінцівок течія крові повинна подолати ще і силу ваги; завдяки наявності клапанів сила м’язового скорочення сприяє просуванню венозної крові в напрямі до серця. В ділянці голови і тулуба клапани розвинуті не скрізь. Їх немає в більшості вен голови; у венах шиї клапани є тільки упродовж v. jugularis externa; в інших венах шиї клапани мають лише гирла вен (vv. vertebralis, jugularis interna, transversa colli та ін.). Немає клапанів або вони є в дуже невеликій кількості у vv. azygos, hemiazygos, intercostales. Їх немає зовсім у v. umbilicalis, у венах кісток, у легеневих венах, у системі ворітної вени, у венах хребтового каналу, у vv. ovaricae, у венах печінки, нирок, матки, у стовбурах верхньої і нижньої порожнистих вен, у венах мозку.

Кров з капілярів іде у венозну систему під незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які сприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присмоктувальні апарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями (fascia propria) і з рухомими органами (м’язи та їх сухожилки, кістки). Тому при скороченні певних груп м’язів зв’язані з ними вени поперемінно то розширюються, то звужуються. При розширенні вени кров у неї присмоктується з периферійних розгалужень, при спадінні – гониться до серця; зворотна течія неможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного відрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присмоктувального насоса.

Подібні відношення представляють: 1) v. subclavia між m. subclavius і І ребром; 2) v. femoralis під паховою зв’язкою; 3) v. popliteae в підколінній ямці; 4) vv. perforantes, які проходять через пучки сухожилка m. adductor magnus біля його прикріплення; 5) v. jugularis externa, яка проходить крізь fascia colli; 6) plexus pterygoideus між м’язами жувальної групи.

Далі, на наповнення вен кров’ю впливає те або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові у венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується (тулуб розгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені назад). Нарешті, не можна забувати про присмоктувальну дію на головні вени з боку грудної клітки при акті вдихання.

У фізіології вен велике значення має тонус їх стінки. Тонус є динамічним поняттям, яке визначає пружну властивість тканини. Тонус судин (за Вальдманом) включає в себе поняття активності, функції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне наповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і може настати венозний застій.

Варіанти в ділянці венозної системи бувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою кількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними шляхами. Залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша форма вен у даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі великі, що навіть лівий і правий боки тіла в одного і того самого суб’єкта завжди неоднакові (наприклад, поверхневі, вени шиї).

СИСТЕМА ВЕРХНЬОЇ ПОРОЖНИСТОЇ ВЕНИ

Верхня порожниста вена

(vena cava superior)

Вона утворюється внаслідок злиттяправої плечо-головної вени(v. brachiocephalica dextra) та лівої плечоголовної вени (v. brachiocephalica sinistra) позаду з’єднання ребрового хряща першого правого ребра (cartilago costalis costae dextrae primae) з грудниною (sternum).

Верхня порожниста вена (vena cava superior) на рівні третього правого ребрового хряща (cartilago costalis tertia) впадає у праве передсердя (atrium dextrum).

У верхню порожнисту вену (vena cava superior) з правого боку впадає непарна вена (v. azygos).

Плечоголовні вени

(venae brachiocephalicae)

Вони є права і ліва (значно довша) і формуються при злитті:

- підключичної вени (v. subclavia);

- внутрішньої яремної вени (v. jugularis interna);

- інколи зовнішньої яремної вени (v. jugularis externa).

Місце злиття цих вен називається венозним кутом (angulus venosus). Відповідно є правий венозний кут і лівий венозний кут, куди впадають:

- зліва – грудна лімфатична протока (ductus thoracicus);

- справа – права лімфатична протока (ductus lymphaticus dexter).

У плечоголовні вени (venae brachiocephalicae) впадають:

- нижні щитоподібні вени (vv. thyroideae inferiores) від непарного щитоподібного сплетення (plexus thyroideus impar);

- нижня гортанна вена (v. laryngea inferior) від гортані (larynx);

- вени загруднинної залози (vv. thymicae) від загруднинної залози (thymus);

- осердні вени (vv. pericardiacae) від осердя (pericardium);

- середостінні вени (vv. mediastinales) від органів середостіння (mediastinum);

- бронхові вени (vv. bronchiales) від бронхів (bronchi);

- трахейні вени (vv. tracheales) від трахеї (trachea);

- стравохідні вени (vv. oesophageales) від стравоходу (oesophagus).

Внутрішня яремна вена

(vena jugularis interna)

Внутрішня яремна вена є найбільшою венозною судиною, яка збирає кров від ділянок голови та шиї (caput et cervix).

Внутрішня яремна вена (v. jugularis interna) є продовженнямсигмоподібної пазухи черепної твердої оболонки (sinus sigmoidei durae matris cranialis), де на рівні яремного отвору (foramen jugulare) вона починається верхньою цибулиною яремної вени (bulbus superior venae jugularis) і лягає спочатку позаду внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna), а потім позаду загальної сонної артерії (a. carotis communis) та блукаючого нерва (n. vagus).

Перед злиттям з підключичною веною (v. subclavia) утворюється нижня цибулина яремної вени (bulbus inferior venae jugularis).

Внутрішня яремна вена (v.jugularis interna) має такі позачерепні притоки:

- глоткові вени (vv. pharyngeae);

- язикову вену (v. lingualis);

Крилоподібне сплетення (plexus pterygoideus) розміщене у підскроневій ямці, вкрите жировою клітковиною, оточує бічний і присередній крилоподібні м’язи (mm. pterigoidei lateralis et medialis) і приймає такі вени:

- середні оболонкові вени (vv. meningeae mediae) та глибокі скроневі вени (vv. temporales profundae);

- вени крилоподібного каналу (v. canalis pterigoidei) – проходить в однойменному каналі;

- шило-соскоподібну вену (v. stylomastoidea) – йде із барабанної порожнини (cavitas tympani) і виходить з черепа (cranium) через однойменний отвір;

- привушні вени (vv. parotideae) – від привушної залози (glandula parotidea);

- передні вушні вени (vv. auriculares anteriores) – від передньої частини вушної раковини і зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus);

- суглобові вени (vv. auriculares) скронево-нижньощелепного суглоба(art. temporomandibularis), – в які впадають вени зовнішнього слухового ходe (vv. meatus acusticus externus), барабанної перетинки (membrana tympanica) та барабанні вени (nn. tympanicae) від стінок барабанної порожнини (paries cavitas tympani).

Венозні сплетення в черепі є такі:

- венозне сплетення овального отвору (plexus venosus foraminis ovalis), яке розміщене в овальному отворі (foramen ovale) та з’єднує печеристу пазуху (sinus cavernosus) з крилоподібним венозним сплетенням (plexus venosus pterygoidei);

- венозне сплетення сонного каналу (plexus venosus canalis carotici) оточує внутрішню сонну артерію (a. carotis interna) в однойменному каналі черепа, збирає кров від слизової оболонки барабанної порожнини (cavitas tympani) і встановлює зв’язок між печеристою пазухою (sinus cavernosus) та крилоподібним сплетенням (plexus pterygoideus);

- венозне сплетення під’язикового каналу (plexus venosus canalis hypoglossi) з’єднує потиличну пазуху (sinus occipitalis) із нижньою кам’янистою пазухою (sinus petrosus inferior) і внутрішнім хребтовим сплетенням (plexus vertebralis).

Зовнішня яремна вена

(vena jugularis externa)

Зовнішня яремна вена утворюється при злиттіпотиличної вени (v. occipitalis) тазадньої вушної вени (v. auricularis рosterior), які супроводжують однойменні артерії.

У зовнішню яремну вену (vena jugularis externa) впадаютьпередні яремні вени (vv. jugulares anteriores), які збирають кров від передньої шийної ділянки (regio cervicalis anterior) і, анастомозуючи між собою, утворюють яремну венозну дугу (arcus venosus jugularis).

Підключична вена

(vena subclavia)

Підключична вена розміщена на шиї (cervix) у переддрабинчастому просторі (spatium antescalenum), підключичні вени, зливаючись із внутрішньою яремною веною (v. jugularis interna), формують плечоголовну вену (v. brachiocephalica).

Підключична вена (vena subclavia) є продовженням пахвової вени (vena axillaris), лежить в однойменній борозні на верхній поверхні першого ребра (sulcus venae subclaviae costae primae) попереду переднього драбинчастого м’яза (m. scalenus anterior) і збирає кров від:

- грудних вен (vv. pectorales);

- тильної лопаткової вени (v. scapularis dorsalis).

Передня яремна вена

(v. jugularis anterior)

Передня яремна вена (v. jugularis anterior) формується із підшкірних вен підборідного трикутника (trigonum submentale) та впадає у зовнішню яремну вену (vena jugularis externa).

Обидві передні яремні вени у міжапневритичному просторі (interaponeuroticum suprasternale) з’єднуються одна з одною поперечним анастомозом через яремну венозну дугу (arcus venosus jugularis), яка знаходиться над верхнім краєм груднини та ключиці.

Діаметр передньої яремної вени дуже різний: вона то ледве помітна, то досягає значної товщини. Іноді обидві передні вени зливаються в непарну судину різної довжини і товщини, утворюючи серединну вену шиї (v. mediana colli); рідко остання буває і при наявності обох передніх яремних вен.

Непарна вена (vena azygos)

Непарна вена проходить у грудній порожнині (cavitas thoracis) вздовж правої поверхні хребтового стовпа (columna vertebralis) і є продовженням правої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens dextra).

У непарну вену (v. azygos) на її шляху до верхньої порожнистої вени (vena cava superior) впадають:

- праві задні міжреброві вени (vv. intercostales posteriores);

- стравохідні вени (vv. oesophageales);

- бронхові вени (vv. bronchiales);

- осердні вени (vv. pericardiacae);

- середостінні вени (vv. mediastinales);

- напівнепарна вена (v. hemiazygos).

Напівнепарна вена (vena hemiazygos)

Напівнепарна вена є продовженнямлівої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens sinistra). У грудній порожнині вона проходить уздовж лівої поверхні хребтового стовпа до рівня VII -X грудних хребців, де повертає праворуч (позаду від аорти, стравоходу і грудної протоки) і впадає в непарну вену.

Напівнепарна вена збирає кров з:

- лівих задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores sinistrae) – від 4-5 нижніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores inferiores);

- додаткової напівнепарної вени (v. hemiazygos accessoria) – з 6-7 верхніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores superiores);

- вен стравоходу (vv. oesophageales);

- лімфатичних вузлів заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).

ВЕНИ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

Вени верхньої кінціки (vv. membri superioris) поділяються на поверхневі та глибокі. Поверхневі вени на значному протязі знаходяться у підшкірному прошарку ззовні власної фасції. Глибокі вени, як правило, подвійні та супроводжують артеріальні судини (вени-супутниці).

Поверхневі вени починаються на тилі кисті, де утворюються широкопетлиста венозна сітка (rete venosum dorsale manus), котра приймає кров із вен пальців. Із цієї сітки формуються дві поверхневі вени верхньої кінцівки: головна та основна.

Головна вена починається в ділянці великого пальця на тилі кисті. Вона прямує по променевому боці передпліччя, потім в ділянці плеча залягає в бічній борозні (sulcus bicipitalis lateralis), переходить в sulcus deltoideopectoralis, пронизує фасцію і впадає в пахвову вену.

Основна вена (v. basilica), починається на ліктьовому боці тилу кисті, потім переходить на передню поверхню передпліччя (v. basilica antebrachii), розташовуючись на його присередньому краї. Потім через ліктьову ямку вона продовжується на плече і залягає в sulcus bicipitalis medialis. Тут вена пронизує фасцію і вище середини плеча впадає в одну із плечових вен. Нерідко ця вена буває розвинена значно краще, ніж плечові, тому що вона фактично продовжується у пахвову вену.

Середня вена ліктя представляє собою короткий, але значний анастомоз між v. basilica і v. cephalica в ділянці ліктьової ямки. Вона розташована косо і з’єднується з глибокими венами ліктьової ямки. Форма анастомозу індивідуально вариює. Цю вену використовують для забору крові та для внутрішньовенних ін’єкцій.

Глибокі вени у кількості двох супроводжують відповідні артерії. Вони починаються на кисті подвійними глибокими і поверхневими дугами і на передпліччі формують дві ліктьові та дві променеві вени. По передній та задній поверхням m. interosses antebrachii розташовані відповідні вени. У верхній третині плеча дві плечові вени зливаються в одну плечову. Остання, об’єднавшись з v. basilica продовжується в одиноку пахвову вену.

Глибокі вени мають численні анастомози між собою та з поверхневими венами. Як у глибоких, так і в поверхневих венах верхньої кінцівки є клапани.

СИСТЕМА НИЖНЬОЇ ПОРОЖНИСТОЇ ВЕНИ

Нижня порожниста вена (vena cava inferior) починається на рівні IV-V поперекових хребців (vertebrae lumbales) при злитті:

- лівої спільної клубової вени (v. iliaca communis sinistra);

- правої спільної клубової вени (v. iliaca communis dextra), справа і нижче від роздвоєння аорти (bifurcatio aortae).

Вона проходить через сухожилковий центр діафрагми (centrum tendineum diaphragmatis) в заднє середостіння (mediastinum posterius) і впадаєу праве передсердя (atrium dextrum).

У нижній порожнистій вені (vena cava inferior) розрізняють:

- пристінкові притоки нижньої порожнистої вени (vv. parietales venae cavae inferioris);

- нутрощеві притоки нижньої порожнистої вени (vv. viscerales venae cavae inferioris).

Допристінкових притоків нижньої порожнистої вени (vv. parietales venae cavae inferioris) належать:

- поперекові вени (vv. lumbales) – по чотири або п’ять з кожного боку, які збирають кров від задньої стінки порожнини живота (paries posterior cavitatis abdominis), хребтового каналу (canalis vertebralis), спинного мозку та його оболонок (medulla spinalis et meninges), супроводжуючи відповідні поперекові артеріі (aa. lumbales).

Верхні чотири вени переважно впадають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior), хоч перша з них може впадати у висхідну поперекову вену (v. lumbalis ascendens).

П’ята є притокою клубово-поперекової вени (v. iliolumbalis) або спільної клубової вени (vena iliaca communis).

Усі вони анастомозують з висхідною поперековою веною (v. lumbalis ascendens).

- нижні діафрагмові вени (vv. phrenicae inferiores) – вени, які супроводжують однойменні артерії (aa. phrenicae inferiores).

Праві вени (vv. phrenicae inferiores dextrae) впадають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior), а ліві (vv. phrenicae inferiores sinistrae) – у ліву надниркову вену (v. suprarenalis sinistra), ліву ниркову (v. renalis) або нижню порожнисту вену (vena cava inferior).

До нутрощевих притоків нижньої порожнистої вени (vv. viscerales venae cavae inferioris) належать:

- права яєчкова вена (v. testicularis dextra), у жінок – права яєчникова вена (v. ovarica dextra), що починається від заднього краю яєчка (margo posterior testis) чи від воріт яєчника (hilum ovarii) численними венами, які утворюють лозоподібне сплетення (plexus pampiniformis).

Вона несе кров від правого лозоподібного сплетення (plexus pampiniformis dexter) до нижньої порожнистої вени (vena cava inferior).

У чоловіків лозоподібне сплетення (plexus pampiniformis) і яєчкова вена (v. testicularis) належать до складу сім’яного канатика (funiculus spermaticus);

- ліва яєчкова вена (v. testicularis sinistra), у жінок – ліва яєчникова вена (v. ovarica sinistra), що під прямим кутом впадає у ліву ниркову вену (v. renalis sinistra);

- ниркові вени (vv. renales) – парні, йдуть від ниркових воріт (hilum renale) і, анастомозуючи з поперековими венами (vv. lumbales), впадають у нижню порожнисту вену (v. cava inferior) між першим та другим поперековими хребцями (vertebrae lumbales);

- права надниркова вена (v. suprarenalis dextra), що виходить з воріт надниркової залози (hilum glandulae suprarenalis);

- ліва надниркова вена (v. suprarenalis sinistra), що впадає в ліву ниркову вену (v. renalis sinistra);

- печінкові вени (vv. hepaticae) – три-чотири крупні вени впадають у нижню порожнисту вену (v. cava inferior) в ділянці печінки (regio hepatis) у борозні порожнистої вени (sulcus venae cavae).

ВЕНИ ТАЗА

Спільна клубова вена (v. iliaca communis)

Спільна клубова вена утворюється на рівні крижово-клубового суглоба (art. sacroiliaca) при злитті:

- внутрішньої клубової вени (v. iliaca interna);

- зовнішньої клубової вени (v. iliaca externa).

Внутрішня клубова вена(v. iliaca interna)

Внутрішня клубова вена має:

- пристінкові притоки;

- нутрощеві притоки, відповідно до розгалуження однойменних артерій.

Пристінковими притоками внутрішньої клубової вени є такі:

- верхні сідничні вени (vv. gluteae superiores);

- нижні сідничні вени (vv. gluteae inferiores);

- затульні вени (vv. obturatoriae);

- бічні крижові вени (vv. sacrales laterales);

- клубово-поперекова вена (v. iliolumbalis), що часто впадає у спільну клубову вену (vena iliaca communis);

- середня крижова вена (v. sacralis mediana), що часто впадає у ліву спільну клубову вену (vena iliaca communis sinistra).

Нутрощеві притоки внутрішньої клубової вени формуються із таких венозних сплетень:

- крижового венозного сплетення (plexus venosus sacralis);

- передміхуровозалозового венозного сплетення (plexus venosus prostaticus), в яке входять:

- глибока спинкова вена статевого члена (v. dorsalis profunda penis);

- глибокі вени статевого члена (vv. profundae penis);

- задні калиткові вени (vv. scrotales posteriores);

- міхурового венозного сплетення (plexus venosus vesicalis), в яке входять:

- міхурові вени (vv. vesicales);

- прямокишкового венозного сплетення (plexus venosus rectalis), в яке входять:

- верхні прямокишкові вени (vv. rectales superiores), які впадають в нижню брижову вену (v. mesenterica inferior);

- середні прямокишкові вени (vv. rectales mediae), які впадають у внутрішню клубову вену (v. iliaca interna);

- нижні прямокишкові вени (vv. rectales inferiores), які впадають у внутрішню соромітну вену (v. pudenda interna);