Концепція сталого розвитку продуктивних сил України.

1. Поняття про сталий розвиток продуктивних сил

Розвиток продуктивних сил визначається чотирма факторами: трудовими ресурсами, штучно створеними засобами виробницт­ва, природними ресурсами, капіталів. Економічна наука мало звертала увагу на екологічні проблеми, що й стало однією з при­чин формування техногенного типу економічного розвитку. Цей тип можна охарактеризувати як природо руйнівний, оснований на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень.

Для запобігання глобальної та локальної екологічних криз не­обхідно змінній техногенний тип розвитку на сталий Останній дає можливість задовольнити потреби сучасних поколінь, але не ставить під загрозу існування наступних. Концепція сталого роз­витку набула визнання як в економічній науці, так і в міжнарод­ній практиці.

Проблема сталого розвитку важлива як для всієї країни, так і для її регіонів. Вплив об'єктів регіональної економіки. їх терито­ріальної організації на соціально-економічний стан регіонів обу­мовлює регіональний аспект сталого розвитку продуктивних сил. З'ясуємо питання про співвідношення категорій "зростання" і "розвиток". Деякі вчені під зростанням розуміють розвиток, і навіть вживають словосполучення "сталий розвиток" і "стале зростання" як синоніми. Але це. на нашу думку, є механічним порівнянням.

За визначенням переважної більшості вчених під економічним зростанням слід розуміти, насамперед, кількісне зростання виро­бництва,яке призводить до величез­них втрат і спотворень природних середовищ тай може загрожу­вати існуванню людства. Тому викликала необхідність іншо­го способу виміру, яке враховувало б певну перешкоду, обумов­лену виснаженням ресурсів деградацією довкілля.

Невпинне зростання породжує екологічні, енергетичні і інші як глобальні, так і регіональні проблеми. Виникає так званий екологічний бар'єр (бар'єр зростання). Через це сучасні підходи до показників економічного зростання осучаснюють соціальну та екологічну складові і, таким чином, створюють основу для оцінки сталості та розвитку продуктивних сил. Підставою для такої оцінки є прагнення до динамічної рівноваги між суспільст­вом та природою, до раціональної і адекватної, стану та розвитку продуктивних сил структури.

Під сталим розвитком слід розуміти розви­ток, який забезпечує відтворення усіх факторів виробництва і економічної системи в цілому. Сталим слід вважати такий економічний розвиток, який збе­рігає стабільні відтворювальні пропорції і забезпечує динаміч­ний розвиток усієї економічної системи у заданому напрямку на певний термін часу.

Стрижнем сталого розвитку є проблема ресурсів. Ми повинні залишити, принаймні такі ж ресурси майбутнім поколінням, якими володіє наше покоління. Іншим важливим моментом ста­лого розвиту є природно-ресурсна рента. В процесі приватизації відтворюваних активів підприємств їх новим хазяям була надана можливість приватизації і рентного доходу, тобто те, що пови­нно належати усьому суспільству.

І третьою особливістю сталого розвитку є проблеми техно­генної, екологічної, національної безпеки країни.

Проблема сталого розвитку була сформульована ще в кінці 60-х років XX ст. і зараз набула загрозливого характеру і потребує рів­новаги між економічним зростанням і справедливим розвитком людства, людського потенціалу і здорових продуктивних сил.

У наш час до успіхів людства можна віднести, поки що, відносну ліквідацію злиденності, голоду, безграмотності, дискримі нації, захист деяких природних ресурсів. Якість навколишнього середовища дещо покращилася у розвинутих країнах, але погіршилася і продовжує погіршуватися у нових індустріальних краї нах. Найгірше те, що до основної проблеми виснаження невідно влюваних ресурсів, додалося і стала найголовнішою деградація відновлюваних ресурсів - ґрунтів, лісів, водних ресурсів, атмосфери. Якщо існуюча тенденція збережеться, то бажаної рівнова ги ми не дочекаємося, а сталий розвиток залишиться примарою.

Існує досить песимістичний висновок ООН про те, що сталий розвиток і досягнення бажаної рівноваги між економічним зрос танням, справедливим розвитком людського потенціалу та здоро вими продуктивними силами не здійсненні. Подальша еволюція розвитку продуктивних сил, за думкою аналітиків ООН, можлива тільки з розширенням можливостей планети, залучення до сфери життєдіяльності можливостей космоссвіту, ресурсів інших планет і астероїдів, освоєння місяця, перевод туди ресурсовидобувних галузей. Але це ще більша примара, ніж сам сталий розвиток.

Інший шлях - це впровадження методів, які дозволять реалізувати життєдіяльність суспільства шляхом упровадження його до природних біохімічних циклів, що призведе до мінімізації ви користання природних ресурсів, збереження необхідних ресурсів і умов для майбутніх поколінь.

Для створення такої економічної стратегії сталого розвитку необхідно обмежити споживання. Суспільство має обмежити своє існування необхідними корисними потребами, які забезпе чать безкризове існування. Престижні та згубні потреби мають бути ліквідовані. Критеріями сталого розвитку мають бути - мі німальна собівартість та висока якість корисної та необхідної продукції і послуг, невисока диференціація при розподілі серед членів суспільства матеріальних благ, які створюються у сфері суспільного виробництва.

Суттєві положення як найвищі орієнтири сталого розвитку припускають:

- забезпечення соціальних потреб сьогодення у межах, які б не підривали майбутніх можливостей;

- збереження стійкості природних систем як підґрунтя май­бутнього суспільного прогресу;

- збереження продуктивності регіональних систем виробниц­тва, як джерела створення багатств.

Внаслідок цього суспільний прогрес повинен припус­кати таке якісне підвищення соціального та екологічного рівнів розвитку суспільства, які досягаються при збереженні сталості біосоціальної системи, її здібності рухатися вперед без зрушень та катастроф.

Виходячи з цих положень, основними напрямками переходу України до сталого розвитку є:

- створення правових засад переходу до сталого розвитку;

- оцінка господарської місткості локальних і регіональних екосистем країни, визначення граничного антропогенного впливу в кожному регіоні;

- розробка такої господарської діяльності, за якою біосфера сприймалася б не тільки як постачальник ресурсів, а й як фундамент життя, збереження якого має бути обов'язковою умовою;

- формування організаційного забезпечення сталого розвитку країни, створення відповідної системи виховання та на­вчання.

В Україні ще у 1996 році Указом Президента була затвердже­на "Концепція переходу України до сталого розвитку", а 1997 році Уряд України затвердив "Державну стратегію сталого роз­витку України".

У цих документах говориться про поетапний перехід до ста­лого розвитку. Основними етапами мають бути:

- вирішення скла­дних соціальних і економічних проблем;

- оздоровлення навколи­шнього середовища, особливо в зонах екологічного лиха;

- розго­рнута екологізація продуктивних сил та усього процесу економічного розвитку;

- гармонізація взаємодії з природою та викорі­нення стереотипів мислення, які зневажають можливості біосфе­ри формування усвідомлення людей в тому, що просування їх до сталого розвитку то є шлях до формування передбаченої В.І.Вернадським сфери розуму (ноосфери).

2. Економічні та соціальні фактори, які забезпечу­ють сталий розвиток продуктивних сил

Визначення "сталій розвиток" для продуктивних сил постіндустріального розвитку означає економічне зростання на осно­ві нових технологій, переходу від товаровиробників до обслуго­вуючої економіки. Виробництво послуг та інформації при ста­лому розвитку відіграє провідну, домінуючу роль. Знання та ін­формація стають провідною продуктивною силою. На практиці це має вид частини суспільства - інтелектуального суспільства, яка через інформацію контролює процес матеріального вироб­ництва і створення високих технологій і, таким чином, забезпе­чує сталий розвиток.

Вихідним у термінологічному понятті "сталий розвиток" є слово розвиток. "Философский энциклопедический словарь" тлумачить це слово, як "необоротна, спрямована, якісна зміна об’єктів будь-якої природи" [М, 1983р., С. 651]. Є два різнови­ди розвитку: еволюція га революція Еволюційний метод розви­тку повільний, поступовий, а революційний — різкий злам, рап­товий перехід у нову якість. Як еволюційний, так і революцій­ний процеси мають два напрямки: прогрес та регрес. Прогрес- це рух об'єкта, що розвивається уперед , по висхідній траєкто­рії від гіршого до кращого, від нижнього до вищого, від недос­коналого до досконалого. Регрес - рух назад, по низхідній тра­єкторії від вищого до нижнього, від кращої о до гіршого. Отже розвиток може мати різі рівні за спрямованістю тенденції - прогресивну та регресивну. Проблема прогресивності або ре­гресивності в економіко-екологічному сенсі має суттєве і принципове значення. Дуже часто прогресивні зміни в науко­во-технічному процесі розвитку продуктивних сил проявляють свою регресивність у екологічному аспекті, або питаннях мо­ралі, культури, права.

У зв’язку з цим важливим є питання про перевагу тих чи ін­ших факторів розвитку. Ми звикли до того, що домінантою роз­витку мають бути фактори економічного характеру: рівень роз­витку продуктивних сил, валовий національний продукт, проду­ктивність праці, собівартість продукції, виробництво продукції на душу населення, тощо. Але ці чинники (фактори) досить часто вступають у суперечність з якістю природного середови­ща. Навіть у випадку, коли ці чинники ми приводимо у повну злагодженість з екологією, то залишається загроза культурної деградації і політичне зниження морального рівня суспільства. Не може бути сталого розвитку продуктивних сил і при наявнос­ті конфліктів між політичними силами, в умовах міжнародного тероризму. Отже, сталий розвиток не слід сприймати лише че­рез економічний чи екологічний імперативи у виробництві та споживанні. Сталий розвиток - це органічне поєднання трьох видів факторів економічних, соціальних та екологічних.

Вперше термін "сталий розвиток" було запропоновано Евою Больфур та Весом Джексоном у 1980 році. Пізніше у перекладах заявились національні варіанти цього терміну, які мали дещо інші відтінки "сталий розвиток", "устойчивое развитие". Слово "сталий" у тлумачному словнику української мови означає постійний, не­змінний. Поруч із значенням постійності та незмінності у цьому ж словнику наводяться й такі аспекти слова "сталий", як безпе­рервність і невпинність. Тобто в цілому словосполучення "ста­лий розвиток" є найбільш вдалим терміном, що поєднує в собі розвиток підтримуваний, регульований, збалансований, оптимізований. гармонізований, безперервний протягом низки людсь­ких поколінь.

Багато вчених вважають сталий розвиток ідеальною моделлю продуктивних сил, змістом якої є подолання та коригування та­ких небезпечних рис людини, як накопичення, ненаситність, надмірна жадібність до життєвих благ.

Сталий розвиток продуктивних сил регіону — це прагнення до­сягти бажаного рівня їх розбудови за рахунок мобілізації внутрі­шніх та зовнішніх можливостей регіональної економіки. Бажаного рівня можливо досягти за умови не тільки нарощування виробни­цтва матеріальних благ (матеріальний фактор залишається однією з основних умов існування людей), але й зміною ціннісних пріори­тетів людини. Якщо раніше мова йшла про соціально-економічну стабільність, то зараз йдеться про "екологію духа", про духовно-інформаційні параметри розвитку продуктивних сил.

Факторами сталості розвитку продуктивних сил регіональ­ної економіки є також низка загроз та можливостей зовнішнього та внутрішнього середовища. Важливими показниками є: полі­тичне становище, раціональне використання природно-ресурсного виробничого потенціалу регіону, результати ринко­вого реформування відносин власності, поліпшення умов та се­редовища життєдіяльності населення, збереження екологічної безпеки території регіону.

Висновок про сталість розвитку продуктивних сил не можна робити на основі аналізу лише одного з факторів. Вимогам стало­сті повинна відповідати уся система продуктивних сил регіону. Необхідно, через це, аналізувати дію усіх факторів за певними напрямками протягом декількох років. Отже перелічені вище фа­ктори сталого розвитку продуктивних сил слід вивчати у таких агрегованих напрямках:

- уречевлений, фізичний капітал (кількість і якість землі, обсяг, структура, стан і ефектив­ність основних фондів, тощо);

- людський капітал (чисельність та структура населення, структура зайнятості, культурний і профе­сійний рівень населення);

- фінансові ресурси регіону;

- доскона­лість ринкових відносин (рівень концентрації, інфраструктура ринку, рівень приватизації, рівень державного регулювання);

- не­економічні фактори (політичне, соціально-культурне середови­ще);

- глобальні умови (стан світового господарства. глобалізація економіки, зовнішні загрози, участь у транскордонному та світо­вому співробітництві, регіональних інтеграціях).

Вивчення впливу ресурсного фактору посідає особливе місце в концепції сталого розвитку. Ресурс розвитку - це будь-який чинник, що є необхідним для розвитку, робить його можливим, здатний сприяти йому. До ресурсів розвитку або засо­бів розвитку відносять матеріальні та духовні ресурси. Матеріа­льні ресурси бувають речовинні та енергетичні. Існує поділ усіх ресурсів на природні (які містяться у природі) та штучні, ство­рені або перетворені людиною.

При цьому саме людина є винятковим, основним ресурсом розвитку, здатним приводити в дію усі інші види ресурсів. Люд­ський чинник у сучасних роботах позначається як людський ка­пітал, або як інтелектуальний потенціал продуктивних сил сус­пільства, країни, регіону. Матеріальні ресурси, які завжди були мірилом розвитку суспільства, поступаються перед цінністю людського інтелекту. В умовах сталого розвитку панівною є сфера послуг, особливо: інформація, наука, освіта, культура. Розвиток цих напрямків людської діяльності означає нарощу­вання інтелектуального потенціалу суспільства, який у свою чергу, визначає сталий розвиток продуктивних сил. Власне, ос­новною метою сталого розвитку є забезпечення високої якості життя нинішнього та майбутніх поколінь.

У сталому розвитку інформація стає особливо важливим чин­ником. Інформація є в'яжучим матеріалом, як цемент у будівни­цтві, який поєднує різні форми продуктивних сил в єдине ціле на рівні країни та її регіонів. Ще на початку ідеї стабільного розви­тку було достатньо оцінено значення інтеграції різних галузей людської діяльності, в ході якої посилюється їх взаємовплив та запліднення ідеями, отриманою інформацією, засобами нагрома­дження інформаційного потенціалу, як необхідного ресурсу роз­витку продуктивних сил. Інформація впливає на сталість розвит­ку на усіх рівнях людської діяльності. Від її змісту залежить під­вищення або пониження сталості розвитку продуктивних сил.

Здатність отримувати інформацію і використовувати її стає вирішальною умовою я утримання на ринку світової конкурен­ції, збереження та зміцнення геополітичного положення країни, входження до інформаційної епохи.

Проте слід сказати, що існує загроза інформаційної небезпеки. Це можливий негативний вплив новітньої інформаційної техніки на здоров'я людини, серйозна небезпека несанкціонованого про­никнення до інформаційних систем та мереж, комп'ютерні злочи­ни, створення електронних досьє на членів суспільства, інформа­ційне шпигунство. Без належної системи захисту від негативного впливу інформаційного ресурсу сталий розвиток не мислимим.

Політичним фактором сталого розвитку є потреби людей. Сту­пінь задоволення потреб залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Поняття потреба означає внутрішню вимогу чогось з боку ор­ганізму, особи, соціальної групи або суспільства як цілісності: це відсутність або нестача чогось необхідного для життєдіяльності та розвитку. Існує поділ потреб на біологічні та соціальні, матеріальні, економічні та духовні, споживання і виробництва. Найважливіша особливість потреб - динамізм та мінливість. Одні потреби зміню­ють інші, вони зростають і розширяються. Це зростання має як кі­лькісний, так і якісний характер. Потреба людини давно вийшли за межі життєво необхідних і стають дедалі некерованими, що загро­жує розбалансуванню системи виробництва і споживання.

Потреби є показником рівня якості життя населення, а також процесу сталого розвитку продуктивних сил. Потреби зростають і це підштовхує до інтенсифікації виробництва, вона, у свою чергу, неминуче породжує нові потреби, що знову спонукає нарощуван­ня виробництва. Саме такий процес нарощу­вання виробництва і споживання потреб значною мірою породили ідею сталого розвитку. Це означає, що людські потреби є голо­вним фактором сталого розвитку продуктивних сил.

З точки зору сталого розвитку невпинне зростання і некерова­ність потреб можна оптимізувати лише завдяки переходу до фор­мування та задоволення оптимальних або розумних потреб. Але оптимальні або розумні межі потреб майже неможливо визначити, а тим більше дотримуватись їх. До зразкових з точки зору обме­ження потреб не можна віднести жодну з країн світу. Якщо нашу та подібну їй країни можна звинуватити у марнотратстві природ­них та інших матеріальних ресурсів (висока матеріаломісткість ба­гатьох виробництв), то розвинуті країни марно витрачають вели­чезні кошти та ресурси на дорогу рекламу, не говорячи вже про військові витрати, бюрократичний апарат. Якщо людина не зведе свої потреби до рівня розумності, то наступні покоління залишать­ся без ресурсів.

Важливе значення для сталого економічного розвитку і про­гресивних структурних перетворень набувають вимоги закону міжрегіональної економічної інтеграції та укріплення економічних підвалин державності. Тенденціями інтеграції є процеси розвитку виробничої і науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торговельних, фінансових і інших зв'язків.

Міжрегіональна економічна інтеграція - закономірне явище сучасності. Інтеграційні процеси розвиваються паралельно з прагненням регіонів до суверенізації (федералізації) і тому важ­ливого значення набуває вивчення регіональної економіки та по­літики не тільки України а й країн СНД. Економічні переваги ін­теграції визначаються насамперед тим, що вона є важелем подо­лання автаркічних та сепаратиських відцентрових тенденцій окремих територій, засобом укріплення економічних і політич­них основ державності і є гарантією територіальної цілісності України, її економічної і національної безпеки.

В цілому всі обмеження сталого розвитку продуктивних сил країни та її регіонів складаються з трьох груп. До першої групи слід віднести усі чинники економічного та науково-технічного потенціалу. Будь-які суб'єкти економіки, наприклад регіону, не вирішать екологічну проблему, або проблему вдосконалення на­уково-технічного процесу без значних фінансових ресурсів. То­му цей чинник може надовго загальмувати процес сталого роз­витку продуктивних сил у цьому регіоні.

Другою групою стримуючих чинників сталого розвитку є де­фіцит або низька якість вітчизняного екологічного устаткування.

Третьою групою - є недосконала методологія та методи визна­чення економічної шкоди та збитків, зумовлених забрудненням та деградацією навколишнього середовища. Нейтралізувати цю гру­пу чинників стримування сталого розвитку продуктивних сил ре­гіону можливо лише шляхом застосування принципово нового економічного механізму природокористування.

3. Концепція сталого розвитку продуктивних сил України

Оптимізація розвитку продуктивних сил є проблемою світо­вого масштабу. Але не існує єдиної моделі сталого розвитку для усіх країн. Через це кожна країна визначає як підійти до підготовки та реалізації власної національної концепції сталого розвитку продуктивних сил і створення власної стратегі­чної моделі.

Концепція виходить зі стратегічних інтересів сталого розвитку України, які полягають у забезпеченні стабільного соціально-економічного зростання. Стратегія сталого розвитку продуктивних сил - це спочатку розробка відповідної національної концепції.

В Україні державна концепція сталого розвитку у першій редакції розроблена ще в 1998 році, а проект концепції (друга редакція) - у 2000 році. Передумовами появи концепції сталого розвитку України були відповідні рішення міжнародної конфе­ренції у Ріо-де-Жанейро (1992 рік), а також глибокі системні кризові явища у нашому українському суспільстві, принаймні протягом 90-х років.

Вихідне положення "сталий розвиток" формується у другій концепції як "процес розбудови держави на основі узгодження та гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних та майбутніх поколінь". У першій редакції сталий розвиток - це "процес гармонізації про­дуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного від­творення цілісності природного середовища, створення можли­востей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь". Така редакція більше відповідає світовим підхо­дам до сталого розвитку продуктивних сил.

Концепція сталого розвитку продуктивних сил України має за мету зорієнтувати суспільство на соціально-гуманітарні аспекти сталого розвитку. В документі вказується на те, що "сталий роз­виток узагальнює в собі процес виживання і відтворення гено­фонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспіль­стві, забезпечення її прав та свобод, збереження навколишнього середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропоген­ного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі".

Головною метою переходу України до сталого розвитку є за­безпечення високої якості життя нинішнього та майбутнього по­колінь українського народу на основі економічного зростання, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, забез­печення можливостей, мотивів та гарантій праці громадян, раці­онального споживання матеріальних ресурсів. До цієї мети слід віднести також охорону навколишнього середовища, добробут, справедливість, ефективне використання природних ресурсів, стабілізація чисельності населення, освіта, збереження інтелек­туального потенціалу країни, міжнародне співробітництво.

Головними принципами сталого розвитку України, відповідно до Концепції є гармонізація співіснування людини та природи, реалізація права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей сучасних і майбутніх поколінь, відповідальність держави за погіршення стану довкілля, зменшення різниці у життєвих рівнях, різних верств населення та подолання бідності, залучення всіх верств населення країни до досягнення мети ста­лого розвитку продуктивних сил.

Національні пріоритети сталого розвитку реалізуються че­рез:

- підготовку та реалізацію сукупності стратегій (економічної, екологічної та соціальної) у їх взаємозв'язку й взаємоузгодженості;

- формування механізму інтеграції екологічних компонентів у стратегію соціально-економічних реформ;

- створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, здатного за­безпечити належне регулювання використання природних ресур­сів і розвитку продуктивних сил країни;

- врахування передумов та можливостей сталого розвитку різних регіонів, різних верств на­селення, національних меншин і етнічних груп; введення у прак­тику системи інтегральних індикаторів сталого розвитку.

Інтегровані індикатори сталого розвитку поділяються на три види: екологічні, соціальні та економічні.

Для адаптації Концепції сталого розвитку продуктивних сил до конкретних умов Україні необхідно пройти три стани.

1) подолання еколого-економічної кризи, забезпечення макроекономічної стабілізації і створення умов для відновлення економічного зростання, перехід до світових стандартів екологі­чної безпеки;

2) завершення структурної перебудови економіки, всебічне забезпечення високої якості життя населення та рівноправного партнерства України у світовому співтоваристві;

3) створення нових секторів та галузей економіки, екологіч­но чистих виробництв, участь у глобальній системі екологічної безпеки.

Сталий розвиток продуктивних сил України тісно пов'язаний зі:

- створенням сучасних технологій і технічних засобів, спрямо­ваних на розв'язання проблем екологічної та техногенної безпе­ки;

- технологічним оновленням виробничого потенціалу і випус­ком екологічно безпечної продукції максимальним залученням науково-технічного потенціалу країни до розв'язання всього ци­клу проблем ресурсозбереження;

- зниженням природо- та матері­аломісткості (продукції; підвищенням її надійності, довговічнос­ті та конкурентоспроможності.

Важливе місце у концепції сталого розвитку продуктивних сил України займає освіта, підготовка кадрів, як складові со­ціального капіталу суспільства, під яком розуміють "сукуп­ність ресурсів, які використовуються людиною для досягнен­ня мети". Окрім освіти, соціальний капітал поєднує в собі такі показники, як рівень розвитку громадського суспі­льства, менталітет нації, розвиток інформаційних каналів, со­ціальна злагода, духовність суспільства. Саме завдяки соціа­льному капіталу, який вважається найприбутковішим у світі, успішно розвивається багато країн світ: США. Японія, Шве­ція, Південна Корея тощо. І саме дефіцит соціального капіталу є стримуючим чинником розвитку пострадянських країн, у тому числі й України.

В Україні губиться таке позитивне завоювання радянського суспільства, як всезагальна середня освіта: багато дітей в Україні в наш час з різних причин не в змозі її отрима­ти. І це в той час, коли, наприклад. Японія. США, Швеція. Пів­денна Корея прагніть до введення обов'язкової вищої освіти і коли у всьому розвинутому світі панує доктрина навчання про­тягом усього життя. Цей процес в розвинутих країнах підтри­мується постійно зростаючими інвестиціями, там вважається, що таким чином збагачується соціальний капітал, значить забезпечується ефективність суспільства, полегшується координованість дій. стимулюючий розвиток продуктивних сил. Соці­альний капітал, за думкою багатьох вчених не просто полегшує виробничу діяльність, а він стає визначальним фактором, та найголовніше, володіє значно бі­льшим потенціалом, порівняно з природно-ресурсним або фі­нансовим потенціалом.

Сталий розвиток продуктивних сил дійсно пов'язаний зі сферою національних інтересів. Україна як і будь-яка країна світу має свої національні інтереси і вони повністю співпада­ють з основними напрямками Концепції сталого розвитку. До національних інтересів України належать: територіальна цілі­сність, свобода, політична та економічна незалежність; оптимізація структури продуктивних сил; забезпечення якості жит­тя населення; ліквідація економічних полюсів - надбагатіїв та ледарів; доброзичливість у взаємовідносинах всіх соціальних верств населення; забезпечення прав та свобод громадян; впровадження принципів та механізмів справжньої демократії та соціальної справедливості; запобігання конфліктів на наці­ональному, релігійному, соціальному, ідеологічному або будь-якому іншому грунті; розбудова громадянського відкритого суспільства; оптимізація демографічної ситуації в Україні; піклування про здоров'я всіх верств населення; забезпечення дружніх стосунків з усіма країнами світу, особливо з найбли­жчими сусідами; належний рівень обороноздатності та надійне забезпечення державної безпеки; мінімізація злочинності та корупції; збереження та відновлення довкілля; розвиток куль­тури; оптимізація інформаційного простору; накопичення со­ціального капітал}.

В цілому все, що охоплює Концепція сталого розвитку проду­ктивних сил України, відповідає її національним інтересам, а, з іншого боку, самі національні інтереси можуть бути досягнуті лише на шляху до сталого розвитку.

Ставлення до розробки і впровадження стратегії сталого розвитку залишається формальним, створення і зміц­нення міжсекторальних зв'язків ускладнюється політичною інерцією та бідністю наявної методологічної бази. Сприйняття ж екологічної політики як такої не піднімається до її усвідом­лення як визначально важливого, центрального компоненту стратегії сталого розвитку. Натомість, екологічна політика для широкого загалу і більшості урядовців досі залишається осіб­ним комплексом певних принципів і заходів, що спрямовані не на забезпечення життєво важливих об'єктивних глобальних потреб, а на обслуговування певної сфери діяльності, здійсню­ються поза соціально-економічним контекстом, обтяжує суспі­льство додатковими обмеженнями і зобов’язаннями. реалізу­ється вимушено, а забезпечується залишково. Відповідно й профільне міністерство сприймається, фактично як галузеве, хоча його сфера відповідальності не є відокремленою і аж ніяк не може вважатися «галуззю».

Природа такого ставлення до природоохорони пояснюється, насамперед, інерцією екстенсивного підходу до господарювання, властивого тоталітарному соціалістичному устроєві, проте успа­дкованого сучасною вітчизняною системою ринкових відносин із псевдопрозорими демократичними механізмами.

Характер, наповнення і спрямованість національної екологіч­ної політики визначають способи й механізми державного управління охороною довкілля, а основним критерієм оцінки йо­го ефективності є відповідність практикованих підходів принципам сталого розвитку.

Участь України в міжнародних договорах про сталий розви­ток має позитивний вплив на визначення пріоритетів формуван­ня національної соціально-економічної й екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України у світове і європейське співтовариство, оцінку і зрос­тання її ролі й авторитету, сприяє рішенню у тому числі за фі­нансової підтримки міжнародних організацій і розвитих країн, конкретних проблем збереження довкілля в регіонах, подальшо­му розвитку науково-технологічного й інтелектуального потен­ціалу України, розширенню можливостей використання в украї­нській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію договорів, використанню поте­нціалу наявних національних установ і експертів для наукового і технологічного міжнародного співробітництва.

Поруч з загальнодержавною Концепцією сталого розвитку продуктивних сил повинна формуватися стратегія сталого роз­витку продуктивних сил для територіально - адміністративних одиниць, галузей, окремих підприємств і фірм. При цьому слід дотримуватися наступних принципів:

1.Розвиток економіки регіону та суб'єктів регіональної еко­номіки підпорядкований задоволенню основних життєвих по­треб як нинішнього, так і майбутніх поколінь при збережені на­вколишнього природного середовища.

2.Підпорядкування регіональних і локальних задач глобаль­ним і національним завданням сталого розвитку.

3.Пріоритет цілей сталого розвитку продуктивних сил по відношенню до їх економічного зростання і економічної вигоди (принцип екологічного імперативу).

4.Гармонічне поєднання виробничої діяльності і природних циклів. Відповідність розміщення та розвитку матеріального ви­робництва асимілюючому потенціалу (відтворювальній здатнос­ті) природного середовища (принцип еколого-економічної зба­лансованості).

5.Збільшення обсягів виробництва чистої продукції, перехід до маловідходних, наукомістких, еколого безпечних виробництв і технологій (принцип екологізації виробництва).

6.Створення ефективного економічного механізму природо­користування (принцип економізації взаємодії природи та суспі­льства).

7.Прогнозування екологічних ризиків, запобігання і операти­вна ліквідація надзвичайних ситуацій, мінімізація збитку (прин­цип упередження).

8.Формування оптимальної організаційної структури еколо­гізації економіки регіону.

9. Розмежування прав та обов'язків по управлінню природ­ними ресурсами і екологічним контролем та наглядом між різ­ними установами.

В умовах транзитивної економіки окремі регіони розробляють свої моделі поведінки стосовно шляхів і методів переходу до сталого розвитку. Цілям збалансованого регіонального розвитку найбільше відповідають програми регіонального соціально-економічного й екологічного розвитку, відомі як програми сталого розвитку. Такі програми розраховані на середній термін і передбачають поетапну реалізацію цілей переходу на засади сталого розвитку.