Схеми-прогнози і державні програми розвитку економічних районів і областей на тривалу перспективу

Особливе місце в механізмі реалізації державної регіональної політики відведено розробленню регіональних програм, які яв­ляють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів здійснення і забезпечують вирішення завдань регіонального розвитку в економічній, екологічній, соціально-культурній чи науково-технічній сферах. До основних принципів регіонального програмування належать:

- висока ціль­ова спрямованість на кінцевий результат;

- чітке визначення сис­теми пріоритетів;

- узгодженість завдань щодо раціонального ви­користання всіх видів ресурсів;

- перманентність розроблення програмних заходів;

- конкурсні умови формування програм;

- ке­рованість і контроль за розробленням і реалізацією програми.

Регіональні програми класифікують таким чином:

- за рівнем — загальнодержавного, регіонального і місцевого значення;

- за три­валістю — довгострокові, середньострокові, короткострокові;

- за змістом реалізованої проблеми — комплексні і функціональні;

- за характером програмних заходів — освоєння нових територій, по­дальший розвиток їх господарства чи реконструкція.

На статус державних можуть претендувати програми:

1. Направлені на вирішення проблем державного значення;

2. Затверджені найвищими органами державної влади;

3. Легітимізовані гарантії державної участі в їх реалізації;

Розробка регіональних програм - це цілеспрямований процес мобілізації всіх можливостей регіонів різних таксономічних рівнів. Регіональні програми є різновидом цільових комплексних програм, служать інструментом регулювання й управління регіональною стратегією економічного, соціального і науково-технічного розвитку, формою господарської діяльності, способом пріоритетної концентрації ресурсів для вирішення першочергових, невідкладних завдань.

До складу типової структури цільової програми будь-якого рівня (галузева, районна) повинно входити: обґрунтування і характеристика висунутої для розробки проблеми; цілі та завдання, система заходів, ресурсне забезпечення, розробка механізму управління і контролю за реалізацією програми, оцінка результативності та очікувана ефективність, соціально-економічні наслідки, а також напрями фінансування робіт, у тому числі й за рахунок коштів держбюджету.

Регіональні програми формуються і реалізуються на рівні областей, районів, міст і витікають з загальнодержавних і територіальних інтересів.

Регіональні програми відрізняються невеликими, порівняно з державними програмами, обсягами робіт і ресурсних затрат, мають цільову спрямованість, точну адресу, конкретне обмеження часових інтервалів і координуються з загальнодержавною концепцією регіонального розвитку і регіональної політики України.

Програми одного регіону погоджуються з системою аналогічних і зв'язаних програм суміжних територій.

Основними завданнями регіональних програм є:

- вирівнювання міжрайонних відмінностей за показниками економічного, соціального і науково-технічного розвитку;

- формування оптимальної територіальної та галузевої структури економіки;

- збалансоване (бездефіцитне) регіональне господарювання в умовах ринку;

- максимально повне й ефективне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів регіону;

- розвиток виробництв і сфер відповідно до державної селективної структурної політики;

- охорона довкілля;

- подолання наслідків стихійних лих і техногенних аварій;

- формування інфраструктури інформаційного забезпечення органів управління і господарюючих суб'єктів;

- духовне відродження регіонів, збереження їх історичної спадщини, зміцнення культурного потенціалу, стабілізація суспільно-політичного і правового стану.

Склад і структура комплексної програми соціально-економічного розвитку регіону є перелік розділів, які відображають змістовну і функціональну характеристики прийнятого до реалізації програмного проекту, зокрема:

- аналіз і оцінка соціально-економічної ситуації регіону;

- оцінка природних ресурсів і стану навколишнього середовища;

- стан демографічної ситуації та ринку праці в регіоні;

- концепція соціально-економічного розвитку регіону;

- основні цільові підпрограми, які можуть формуватися за цільовою, функціональною і проблемною ознакою.

У країнах світу накопичений значний досвід розробки різнорівневих регіональних галузевих програм. В Україні основним недоліком їх розробки є відсутність єдиної методології та методики складання, підпорядкованість інтересам господарського розвитку окремих територій, без врахування стратегічних інтересів держави у розвитку тих чи інших господарських комплексів.

Сучасний підхід характеризується подальшим розвитком науко­вих досліджень з проблем регіональної економіки. В цьому напрям­ку велику науково-дослідну роботу проводив інститут регіональних досліджень у м. Львові під керівництвом директора цього інституту Долішнього М., академіка НАН України, проф., доктора економіч­них наук. Інститутом розроблено значну кількість програм з комп­лексного розвитку економічних районів (Карпати, Поділля, Донбас, Крим тощо). Інститутом видається журнал «Регіональна економіка», побачила світ низка цікавих видань, в тому числі: «Розміщення про­дуктивних сил і регіональна економіка» - автори Долішній М., Стадницький Ю., Загородній А., Товкан О.; «Регіональна політика на ру­бежі ХХ-ХХІ століть» - автор Долішній М.

Важливою складовою механізму державної регіональної еко­номічної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між те­оретичними розробками та господарською практикою. Прогноз - це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Він має імовірнісний характер, хоча його розробка і спирається на систе­му кількісних і якісних показників. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими оз­наками:

- за терміном — оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові;

- за функціональною ознакою — пошуко­вий, нормативний.

Регіональне прогнозування базується на таких принципах:

- системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури;

- багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, можливих шляхів досягнення перспективних цілей залежно від обра­них темпів реформування економіки регіону та параметрів соціально-економічного розвитку;

- єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передбачення можливих негативних соціальних наслідків здійснюва­них економічних перетворень, особливо у сфері зайнятості насе­лення та ринку праці;

- оптимального поєднання різних підходів і методів до розроб­лення регіональних прогнозів з метою підвищення надійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей;

- ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань на основі тісного взаємозв'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

- агрегованості основних індикаторів і показників регіональ­ного прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розроблення системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і система­тизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, що потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі. До основних проблем регіонального розвитку належать: підви­щення рівня життя населення, скорочення безробіття та забезпе­чення зайнятості населення; екологічні проблеми; зміцнення експортного потенціалу регіонів; удосконалення територіальної спеціалізації.

На другому етапі здійснюється побудова так званого «дерева цілей», яке ґрунтується на їх чіткому ранжируванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ре­сурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення частко­вих цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступе­нем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей; здійснюється «прив'язка» цілей до ресурсних можливостей території. Як правило, першочергово реалізуються цілі й проекти, які не потребують значних капітальних вкладень. На основі зіставлення цілей та ресурсних можливостей території розробляють різні, часто альтернативні варіанти соціально-еко­номічного розвитку території чи варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі сценарії розвит­ку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій являє собою загальну модель, яка описує не тільки очікувані результати тих чи інших перетво­рень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.

У практичній площині прогнозування здійснюється на основі розробки різних типів моделей. Найбільш поширеними серед них є економіко-математичні, які являють собою певні формалізо­вані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від чинника часу ці моделі поділяються на динамічні та статичні. Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, а тому широко вико­ристовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез. Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими, елементами цілісної системи, а тому мають обмежену сферу засто­сування і меншу прогностичну цінність. За формою опису причинно-наслідкових залежностей усі математичні моделі поділяються на детерміновані та стохастичні; останні у свою чергу поділяють­ся на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вхідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний, імовірнісний характер взаємозв'язків між об'єкта­ми і явищами. Важливим засобом прогнозування соціально-еко­номічних процесів є імітаційні моделі.

У багатьох випадках розроблені для конкретного регіону програми розвитку різних галузей економіки не враховують обмеженість ресурсів багатоцільового призначення (праця, енергія, вода), не узгоджені з аналогічними програмами, розробленими для інших територій. Тому при прогнозуванні регіонального розвитку галузевих комплексів варто розробити принципи єдиного методичного підходу до їх розробки. При реалізації такого підходу зростає роль держави в регулюванні регіонального розвитку галузевих комплексів.