Проблеми та перспективи розвитку зовнішньо­економічних зв'язків України.

1. Сутність і значення міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків

Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується по­силенням економічних зв'язків і взаємодії між країнами, що зумовлено необхідністю вирішення глобальних проблем. Жодна країна світу в су­часних умовах не може повноцінно розвиватися, якщо вона не втягнута в систему світових міжгосподарських зв'язків.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більші­стю країн світу прискорює і розширює розвиток її зовнішньоеко­номічних відносин. Світові економічні зв'язки необхідні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і зростання на цій основі життєвого рівня населення.

Нині Україна здійснює зовнішні економічні зв'язки майже з 190 країнами світу. Україна робить перші кроки на шляху вхо­дження її як рівноправного партнера у світове господарство. Ос­новні причини, що перешкоджають входженню її як рівноправ­ного партнера у світове господарство обумовлені:

по-перше, низькою конкурентоспроможністю її продукції на світових ринках. Більшість товарів, на які є попит на зов­нішніх ринках, дуже часто не відповідають міжнародним станда­ртам;

по-друге, переважанням в експорті України паливно-сировинних ресурсів (більше 70 %);

по-третє, низькою часткою машин, обладнання, об'єктів інтелек­туальної власності (патентів, ліцензій, ноу-хау) в експорті (до 10 %);

по-четверте, незначною часткою в експорті товарів, які виро­бляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

по-п'яте, високою часткою бартерних операцій у зовнішньоеко­номічній діяльності та господарській діяльності всередині країни;

по-шосте, відсутністю стабільного законодавства, науково об­ґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове госпо­дарство безпосередньо випливає із потреб використання в еконо­мічному розвитку міжнародного поділу праці для прискореного переходу до ринкової економіки. Така необхідність сприяє фор­муванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоеко­номічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарст­_во охоплюють також комплекс екологічних проблем, що вирішу­ються спільними зусиллями.

В Україні існують і об'єктивні можливості для таких процесів: економічний, трудовий і природно-ресурсний потенціал нашої країни, що дає підстави для належної участі у міжнародному поділі праці. Україна має природні, історичні, техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в міжнародному поділі праці. Крім цього, Украї­на має дуже вигідне економіко-географічне і стратегічне поло­ження, знаходячись в центрі Європи, на перетині залізничних і автомобільних шляхів і маючи вихід до морів.

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі Украї­ни, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням міжнародних економічних зв'язків. Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі. Кож­на країна світу концентрує на своїй території виробництво пев­них видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі соціально-економічні і природні передумови. У вироб­ництві продукції галузей спеціалізації країна повинна мати певні переваги перед іншими країнами світу. Для цього вона повинна мати: кваліфіковані кадри; розвинуту науково-дослідну базу; до­статній природно-ресурсний потенціал; вигідне економіко-геог­рафічне положення; специфічні агрокліматичні умови; значний попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її конкурентоспроможності.

Територіальний поділ праці, у тому числі і міжнародний поділ праці, є проявом суспільного поділу праці і має історичний харак­тер. У первісному суспільстві поділ праці існував між чоловічою і жіночою працею, між працею дорослих і дітей. Перший суспі­льний поділ праці пов'язаний з поділом племен, що займалися тваринництвом і рослинництвом, другий — у зв'язку з відокрем­ленням ремесла від землеробства і тваринництва. Третій суспільний поділ праці пов'язаний з появою нового суспільного прошарку населення — купців, що виконували функ­ції посередників між регіонами виробництва і регіонами спожи­вання продукції. Завдяки цьому суспільний поділ праці набув ознак територіального.

Поява машин привела до підвищення продуктивності праці, до збільшення концентрації виробництва промислової продук­ції в окремих країнах. Поява і подальший розвиток сучасних видів транспорту, особливо залізничного, морського, повітря­ного, трубопровідного, зумовили поглиблення міжнародного територіального поділу праці. В інтеграційні, або обмінні, про­цеси втягується все більша кількість країн, віддалених терито­рій і материків.

На індустріальній стадії виробництва поглиблюється спеціалі­зація окремих країн, розширюється кількість галузей міжнарод­ної спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які ма­ють свою конкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК — основні постачальники нафти на світовий ринок (понад 60 % світових поставок).

В умовах науково-технічного прогресу міжнародний поділ праці як найвища форма суспільного територіального поділу праці має якісно нові риси. Сучасні продуктивні сили потребу­ють такого поділу праці, який робить економічно неефективним або просто неможливим забезпечення всіх потреб, у тому числі і виробничих потреб окремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає необхідною пере­думовою нормального соціально-економічного розвитку країни. Саме тому в сучасних умовах зовнішні економічні зв'язки — одна з найважливіших сфер діяльності держави.

Сьогодні ні структура, ні обсяги експорту не від­повідають стану України у світогосподарських зв'язках. Украї­на, населення якої становить близько 1% населення світу, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частину у світовому експорті — близько 0,2%. Якщо в Канаді на душу населення експортується продук­ції на суму майже 6 тис. дол., Німеччині — більше 5, Франції — більше 4, Італії, Японії і Великобританії — більше З, США — більше 2, то в Україні — менше 0,3 тис. дол. США.

Міжнародні економічні зв'язки — це сис­тема господарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її еко­номіки особливо важливим є повне і ефективне використання зов­нішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня її населення. Україна як молода суверенна держава робить пер­ші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: «Про зовнішньоекономічну діяльність України», «Про створення експортно-імпортного банку», «Про іноземні інвестиції», а також декретів Кабінету Міністрів України.

Повільне входження України як повноправного партнера у світове господарство зумовлене об'єктивними причинами. Основ­ною перешкодою цього є низька конкурентоспроможність її про­дукції на світових ринках. Так, з вітчизняних промислових то­варів на ринках далекого зарубіжжя можуть конкурувати 1%. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках не відповідають міжнародним стандартам. Як приклад, весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг но­менклатури відливок, що зумовлює велику металомісткість про­дукції, а відходи металу становлять майже 25 %.

Недосконалою є в Україні і система управління зовнішньо­економічною діяльністю.

Сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України зумовлений такими основними причинами.

По-перше, після розпаду колишнього Радянського Сою­зу і розриву господарських зв'язків України з країнами СНД Україна втратила ча­стину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало під­приємств через відсутність комплектувальних виробів тощо. Росія значною мірою втратила інтерес до виготов­лених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також випла­вленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не мо­жуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за за­рубіжні аналоги на 30—50 %.

По-друге, зберігається недосконала структура експорту Украї­ни, в який паливно-сировинна група товарів і товари народного споживання становлять понад 90 %.

По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, об­ладнання, об'єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України, тільки 0,5 % від загальної кількості ви­роблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.

Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спе­ціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої про­дукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудуван­ня, літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів. В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормо- та картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, авто­мобілі та ін.

По-четверте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найва­жливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна згідно з оцінкою міжнародних експертів за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце у світі.

По-п’яте, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і все­бічний контроль за експортом та імпортом товарів.

2. Основні форми економічного співробітництва країн світу

У сучасних умовах міжнародне співробітництво України від­бувається в таких основних формах:

• міжнародна торгівля товарами та послугами;

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля товарами (зовнішня тор­гівля);

• надання кредитів і позик, у тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• обмін робочою силою;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комп­лектувального обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ре­сурсів;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

• бартерний обмін товарами;

• міжнародний туризм;

• культурні зв'язки між країнами світу.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне місце в системі міжна­родних економічних зв'язках, оскільки вона, по суті, відтворює всі види міжнародного поділу праці і об'єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві дві найхарактерніші риси: перевага пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свід­чить про те, що економічні зв'язки в цій сфері є нераціональни­ми, характеризуються вузькою географією, її структура і ефектив­ність не відповідають потребам формування національної рин­кової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в націо­нальному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумов­люється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умо­ви формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систе­му міжнародного поділу праці.

Процес лібералізації у світовій торгівлі в післявоєнний час привів до різкого збільшення її обсягів. За період з 1950 р. об­сяг світового експорту (в основному зовнішньої торгівлі), за даними СОТ, зріс у 18 разів, у той час як виробництво збіль­шилося лише в 6,5 рази. При цьому світовий експорт промис­лових товарів підвищився в 34 рази, а промислове виробницт­во зросло лише в 9 разів.

Лібералізація зовнішньої торгівлі в Україні створила перед­умови для нарощування експорту вітчизняних товарів та по­слуг. Але структурні диспропорції економіки України сформо­ваної в рамках колишнього СРСР, впливають на товарну структуру експорту країни. Нині домінуючими експортними позиціями є:

- металопродукція (44,4 % загального експорту);

- мінеральні продукти ( 9,6%) та продукція хімічної промисловості (10,6);

- продукція машинобудуван­ня - 9,3 %.

Структу­ра експорту товарів помітно погіршилася: частка металопродукції зросла на 8 %, а частка продукції машинобудування змен­шилася на 2,5 %.

Погіршення структури зовнішньої торгівлі України зумовлене повільним проведенням ринкових перетворень і надто повільною реструктуризацією промисловості. На відміну від переважної біль­шості країн Центральної та Східної Європи Україна так і зали­шилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частину товарів з високою додатковою вартістю в загальній структурі експорту.

Потенціал екстенсивного нарощування експорту майже вичер­пано. Необхідні якісні зміни, і насамперед:

- зміна структури екс­порту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загаль­ному обсязі експорту;

- підвищення ефективності експортних опе­рацій;

- відновлення присутності на традиційних ринках і зміцнен­ня позицій на нових перспективних ринках;

- удосконалення дер­жавного регулювання зовнішньої економічної діяльності.

Україна традиційно протягом багатьох років посідала провідне місце у складі СРСР у розвитку експортного виробництва серед ін­ших республік. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загально­союзних експортних поставок. За окремими видами експортних по­ставок питома вага України становила: по залізній руді — 98 %, мар­ганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екс­каваторах і сортового прокату — більше ніж 60 % і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою зале­жать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами показує, що баланс зовнішньої торгівлі в Україні з країнами світу змінився з негативного на позитивне значення. Лише з краї­нами колишнього Радянського Союзу сальдо зовнішньої торгівлі залишається від'ємним. Ця різниця між екс­портом та імпортом товарів в Україні зумовлена передусім від'єм­ним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного паль­ного, вугілля, тобто в основному за рахунок енергоносіїв.

У структурі зовнішньої торгівлі велике значення має експорт по­слуг. Нині він став одним з найважливіших чинників динамічного розвитку зовнішньої торгівлі України та інших країн світу. За дани­ми платіжного балансу в структурі валютних надходжень України на експорт послуг припадає більше 20 %, торговельні операції послугами проводилися більше ніж з 150 краї­нами світу. Найбільша частина в загальному експорті послуг припадає на транспортні послуги (майже 84 %). В експорті транспорт­них послуг більше половини займає транзит російських енерго­носіїв (нафти, нафтопродуктів та природного газу). Однак у пе­рспективі їх транзит, буде, очевидно, скорочуватися у зв'язку з реалізацією Росією проектів альтернативних маршрутів транспо­ртування нафти і природного газу поза межами України. Тому збереження та розвиток транзитних можливостей залежатимуть від виваженої тарифної політики України, а також успіху в реалі­зації проекту транзиту Каспійської та Близькосхідної нафти.

Слабо представлена Україна на ринку будівельних послуг. Експорт пос­луг з ремонту нині становить лише 3,9 % загального експорту послуг. Міжнародний туризм, як важлива форма міжнародних економіч­них зв'язків, сприяє розвитку індустрії туризму України. Економіка країни виграє від міжнародного туризму, оскільки прискореними темпами розвивається готельний комплекс, розширюється мережа комплексів, ресторанів, кафе та інших соціальних об'єктів.

Але незначними є обсяги експорту комп'ютерних, туристичних, фі­нансових, страхових та інших послуг України.

Науково-технічне співробітництво передбачає взаємообмін науково-технічною ін­формацією, патентами, ліцензіями, а також спільні розробки гло­бальних і регіональних наукових програм і проектів (освоєння космічного простору, ресурсів Світового океану, розвиток ядер­ної енергетики та ін.).

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України відбувається у таких формах:

• запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

• взаємодія створення, розширення та забезпечення нормаль­ної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консуль­тативних центрів, у тому числі і спільних;

• співробітництво в галузі науки і техніки, будівництві, модер­нізації та експлуатації підприємств, інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

• обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проек­тивними матеріалами, сприяння їх використанню;

• співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

Найтісніші зв'язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Слід підкреслити, що у результаті розриву раніше існуючих державних, політичних та господарсь­ких зв'язків між колишніми республіками СРСР помітно ослабло співробітництво українських вищих навчальних закладів і науко­вих закладів з відповідними науковими центрами цих країн.

В умовах економічної кризи і дефіциту грошової маси велике значення Україна надає бартерному обміну товарами. У першу чергу ця форма економічних зв'язків широко використовується Україною в розрахунках за енергоносії з Російською Федерацією, Казахстаном та Туркменістаном, за поставки бавовни з Узбекис­тану та інших країн Центральної Азії, за продукцію машинобуду­вання та хімічної промисловості, руд кольорових металів, лісома­теріалів та хімічної речовини з Росією, Білоруссю, Казахстаном та іншими країнами СНД.

Особлива увага приділяється Україною створенню спільних підприємств, особливо з високорозвинутими країнами світу. Ця форма економічних зв'язків дає змогу Україні одержувати нові високі технології, підвищувати технічний рівень виробництва, широко впроваджувати наукомісткі технології та ін. Все це спри­яє підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, роз­ширенню ринків збуту та надходженню валюти.

з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції створюються зони спільного підприємництва. Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонують за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти.

Всього у світі є 23 вида ЗСП, основними з яких є:

· безмитні багато профільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;

· експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;

· зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто “технополіси”;

· зони страхових та банківських послуг, які характерні для певних країн;

· імпортно-промислові зони і зони по заміщенню імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства - передовою технологією;

· складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспорті;

· зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу.

Необхідність докорінної технічної і технологічної модерніза­ції промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентосп­роможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефектив­ного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостя­ми, однак на їх сучасний стан значною мірою впливають наслід­ки соціально-економічної кризи.

Провідними формами економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя є наступні:

· взаємний обмін різними видами сировини;

· взаємоторгівля готовою продукцією та послугами;

· науково-технічне співробітництво.

Україна експортує до країн - республік колишнього Союзу наступну продукцію: кам’яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізну руду, марганцеву руду, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, вантажні та легкові автомобілі, трактори, кукурудзозбиральні комбайни, бурякозбиральні комбайни, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви та ряд інших товарів та послуг.

Коксівне вугілля і чорні метали складають найбільшу частку у експорті України. 72% даних поставок отримує Росія, зокрема Центральний район Росії. Поволжя, Північний Кавказ споживають українські залізну руду та марганцеву руду, Санкт-Петербург - чорні метали. Усі республіки колишнього Союзу, крім Молдови, імпортують цукор. Інші види продовольства в основному імпортує Росія.

70% імпорту в Україні з республік колишнього Союзу припадає на Росію: нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних та кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.

Україна імпортує з Білорусії: трактори, вантажні автомобілі, мінеральні добрива, ліс, папір.

Казахстан експортує в Україну: кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів.

Молдова поставляє в Україну: продукцію приладобудування, продукцію виноробної та консервної промисловості, килими, виноград.

Країни Середньої Азії поставляють на український ринок: газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль.

Із Закавказзя надходять: нафта, автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн.

Держави Балтії поставляють на український ринок наступні товари: електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні та галантерейні вироби й інші товари широкого вжитку.

3. Експортний потенціал Україниі його регіональні особливості

Входження господарства України в систему світових госпо­дарських відносин, його перебудова з використанням досвіду ін­ших країн щодо запровадження ринкових засад зумовлюють не­обхідність визначення і засад, на яких має розвиватися експорт­ний потенціал України.

Експортний потенціал держави визначається обсягами товарів і послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю. Провідне місце в експортному потенціалі України займає продукція чорної металургії, що зумовлює певну монокультурність, яка підви­щує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування використовується лише незначною мірою. До основних чинників, які певною мірою стри­мують розвиток українського експорту, можна зарахувати:

• негативні тенденції зростання в експорті частки сировинних товарів;

• значно ускладнений вихід на світові ринки українських під­приємств внаслідок протекціоністських заходів з боку низки країн світу щодо захисту власних ринків;

• недостатній розвиток системи сертифікації та контролю яко­сті експортної продукції в умовах зростання на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а й до спожив­чих та екологічних характеристик продукції;

• відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості вітчизняних підприємств, низький рі­вень маркетингової діяльності, нескоординованість дій;

• критично недостатнє інвестування в перспективні експортно-орієнтовані проекти за рахунок внутрішніх і зовнішніх ресурсів;

• обмежені можливості використання іноземних інвестицій та кредитів для розвитку українського експорту внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Розвиток експортного потенціалу України стримується також такими чинниками: низькою ефективністю виробництва, високою енерго- та матеріаломісткістю продукції, високим ступенем спра­цювання основних виробничих фондів, відсталістю технологічної бази більшості галузей народного господарства. Остання обста­вина не дає змоги переносити конкурентоспроможні технології військово-промислового комплексу (ВПК) у цивільні галузі. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, економічно неви­правдане ввезення значних обсягів споживчих товарів, слабкий експортний та валютний контроль.

Сучасні можливості експортного потенціалу України певною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

В Україні існує диференційований підхід до розвитку зовніш­ньоекономічних зв'язків щодо економічних районів, адміністра­тивних областей, великих міст. Західні райони України мають усі передумови, щоб стати лідерами економічної інтеграції з країна­ми Центральної і Західної Європи, східні — передусім з Російсь­кою Федерацією, південні — з країнами Причорномор'я.

На частку таких областей, як Донецька, Луганська, Дніпропе­тровська, Запорізька припадає більше половини українського експорту. Основа експорту — чорні метали, металопродукція, машини та обладнання. В останні роки внаслідок високої собівар­тості видобування значно скоротився експорт вугілля.

Західні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підпри­ємств (35 % СП країни). За умов створення сприятливих умов (у тому числі за рахунок впровадження тут вільних економічних зон, і взагалі більш широких регіональних повноважень у галузі зовнішньоекономічної діяльності і посилення державного проте­кціонізму стосовно вітчизняних експортерів-виробників) у перс­пективі слід очікувати збільшення експорту продукції з цього ре­гіону. У західних областях України поширені тенденції до подальшої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, при­скорення ринкової трансформації господарства, створення пре­ференційного режиму в прикордонних областях.

Серед південних областей України за обсягами експорту това­рів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, від­повідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор'ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ—Південь і Захід—Схід.

За обсягами зовнішньої торгівлі (у тому числі експорту) найбі­льша питома вага у зовнішньоекономічному обороті країни припа­дає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську області та Київ, які разом забезпечують понад 60 % усього експорту і заво­зять більше 50 % імпорту. Аутсайдерами у зовніш­ній торгівлі є такі області, як: Волинська, Закарпатська і Чернівець­ка, Рівненська, Тернопільська і Кіровоградська. Незважаючи на Декларований пріоритет відкритої економіки, втрачає позиції у зовнішньоекономічній сфері АР Крим. Значну активність у зовнішньо­економічній діяльності виявляють великі міста — Київ і головний порт країни — Одеса. Столиця держави стає найбільш привабливою для спільного підприємництва, іноземних інвестицій і як імпортер товарів. Тільки за останні роки кількість учасників зовнішньоеко­номічної діяльності у Києві збільшилась більш ніж у 5 разів, що значно вище, ніж у середньому по країні.

Зростанню зовнішньоторговельного обороту сприятиме роз­ширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, єврорегіонів Буг і Карпати. Подальший розвиток повинно отри­мати міжрегіональне співробітництво з регіонами головного тор­гового партнера України — Російської Федерації.

Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна політика сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку еко­номіки України, реалізації пріоритетних регіональних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку між­регіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню рі­внів соціально-економічного розвитку регіонів.

Для цього необхідно:

• прийняття Закону України про розвиток прикордонних об­ластей, де визначатимуться їх правовий статус, забезпечувати­меться гармонізація українського законодавства з міжнародним та законодавством інших країн;

• розвиток інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків, удосконалення механізмів управління економічними зонами, ре­алізації конкретних інвестиційних проектів на їх території;

• спрощення процедури прикордонного, митного, міграційно­го та інших видів контролю для громадян, які постійно прожива­ють на територіях прикордонних областей;

• розроблення системи сприяння прикордонній торгівлі та спіль­ній підприємницькій діяльності;

• запровадження спрощеного порядку митного оформлення екс­портно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей;

• укладання міждержавних угод і створення відповідних стру­ктур управління;

• активне співробітництво з питань попередження та ліквіда­ції на територіях прикордонних областей надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

• розвиток європейських транспортно-комунікаційних коридорів.

Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на сві­товій господарській арені, однак досягти цього можна лише за умови проведення обґрунтованої національної політики щодо на­рощування експорту. Ефективна участь країни в міжнародному поділі праці надалі залежатиме не тільки від природних чинників, а й від «якості» національного економічного і науково-техніч­ного потенціалу та надійних гарантованих умов співробітництва з Україною іноземних фірм і організацій.