Характеристика продуктивних сил економічних районів

Господарські комплекси економічних районів України ха­рактеризуються значними відмінностями. За потужністю вироб­ничого потенціалу вони розміщуються у такій послідовності: Донецький, Придніпровський, Північно-Східний, Центральний, Півден­ний, Подільський, Поліський і Карпатський економічні райони.

Донецький економічний район має потужну вугільно-ме­талургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом. Цьому сприяв комплекс природних та економічних передумов. У районі, який складає 8,8% території і 15,0 % населення Ук­раїни, обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 33,4% в Україні, валової продукції сільського господарства — 8,3% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 13,4% від загальноукраїнських, а обсяг створеної валової дода­ної вартості — відповідно 16,5% від загальнодержавного ви­робництва ВДВ.

Тут зосереджений значний природно-ресурсний по­тенціал — 21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сиро­винних ресурсів — 54,5%, водних — 9,1, земельних — 7,4 і рек­реаційних — 10,5% (у грошовому вимірі). Індекс інтегрально­го показника природно-ресурсного потенціалу району найви­щий в країні і становить 2,39 (в Україні — 1,00). Трудоресурсний потенціал складає 15,3, а виробничий — 16,7% у країні.

Донецький економічний район — це типовий старопромисловий район, де співвідношення промисловості й сільського господарства за випуском товарів і послуг складає 10:1. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими ко­ефіцієнтами локалізації: промисловість — 1,37, сільське госпо­дарство — 0,45, транспорт і зв'язок — 0,71. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг, який відображає глибину тери­торіальної спеціалізації економіки за основними господарсько-формуючими галузями, становив 0,47 (в Україні — 0,37).

За період 1990-2008pp. відбулись істотні зрушення в галу­зевій і територіальній структурі господарського комплексу еко­номічного району в зв'язку із структурною перебудовою еко­номіки, особливо за рахунок змін в комплексоформуючих галу­зях важкої промисловості, а також суттєві зміни в ефективності функціонування господарського комплексу в 1995-2008 pp.

У промисловості за 1990-2008pp. зросла частка видобув­них галузей і зменшилась — обробних, що свідчить про появу екстенсивного процесу. При скороченні в галузевій структурі питомої ваги паливної промисловості, хімічного комплексу, комплексу галузей машинобудування і металообробки, дере­вообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисло­вості будівельних матеріалів, а також легкої і харчової промис­ловості, зросла частка електроенергетики і металургійного комплексу. Відбулись зрушення і в територіальній структурі промислового виробництва: по виробництву продукції пере­важної більшості галузей промисловості в Україні підвищи­лась частка Донецької області і скоротилась — Луганської.

У Донецькій області сформовані крупні агломерації і про­мислові вузли, зокрема: Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський (у межах однойменних промислових районів); Торезо-Сніжнянський, Краматорсько-Костянтинівський, Селидово-Курахівський, Новотроїцько-Докучаївський. На фор­мування Донецько-Макіївської і Горлівсько-Єнакієвської аг­ломерації значний вплив має вуглевидобуток. Особливістю цих агломерацій є зосередження промисловості в центрі та не­достатній розвиток виробництва в інших осередках, перева­жання ресурсоємних та екологонебезпечних технологій.

Донецько-Макіївська агломерація у внутрішньообласному і республіканському поділі праці виділяється спеціалі­зацією на видобутку і збагаченні вугілля, виплавці металу, коксохімічному виробництві, виробництві труб, продукції хімічної промисловості та машинобудуванні.

Горлівсько-Єнакієвська агломерація характеризується ви­добутком і збагаченням вугілля, виробництвом мінеральних добрив, гірничошахтним та гірничорудним машинобудуван­ням.

Значний вплив на розвиток Торезо-Сніжнянського вузла має вуглевидобуток, також паливна промисловість.

Краматорсько-Костянтинівський промисловий вузол відрізняється багатогалузевою структурою промислового ви­робництва, де переважають металургійне і підйомно-транс­портне машинобудування, розвинуті скляна й фарфоро-фаян-сова промисловість.

У Луганській області сформовані крупні промислові вуз­ли, зокрема: Алчевсько-Стаханівський, Свердловсько-Ровенківський, Краснолуцько-Антрацитівський, які мають пере­важно паливно-енергетичну спеціалізацію із значним поши­ренням екологонебезпечних гірничо-промислових технологій на перших стадіях переробки палива. Виділяється також Лисичансько-Рубежанський промисловий вузол, який характе­ризується багатогалузевою спеціалізацією на виробництві продукції хімічного комплексу.

На території Донецької і Луганської областей сформовані такі агропромислові спеціалізовані комплекси: олійно-жиро­вий, зерно-, плодоовочево-, м'ясо-, молочно- і птахопромисловий. Навколо великих міст розвинутий приміський аграрно-промисловий комплекс.

Територіальна організація продуктивних сил Донецького економічного району зумовила формування семи спеціалізо­ваних господарських підрайонів:Донецько-Макіївського і Горлівсько-Єнакієвського промислового; Красноармійського індустріально-аграрного, який охоплює західну частину райо­ну; Північно-Донецького промислового; Приазовського про­мислово-аграрного; Південне-Східного (промислова зона Луганщини); Старобільського аграрного.

У найближчій перспективі з урахуванням комплексної оцінки та існуючих напрямів освоєння території регіонів (об­ластей) Донецького економічного району передбачається та­кий функціональний її розподіл:

У Донецькій області функціональна зона урбанізації охопить близько 95% тери­торії, у тому числі в підзоні з найбільш високим рівнем місто­будівного освоєння майже 1/3, з високим — 2/5 і середнім — 1/5 частина всієї площі; в Луганській області функціональна зона урбанізації охопить близько 3/5 території, у тому числі відповідно більше, як 1/5, 1/4 і майже 1/10 частина всієї тери­торії. У той же час, досить високу питому вагу (понад 2/5) охо­пить функціональна зона сільського господарства.

У функціональних підзонах урбанізації, особливо з найбільш високим та високим рівнем містобудівного ос­воєння, пропонується обмеження зростання міст і нового про­мислового виробництва, покращення використання науково-виробничого й містобудівного потенціалів, поглиблення приміської спеціалізації сільського господарства. У функціональній зоні сільського господарства рекомендується посилити інтенсивний розвиток сільськогосподарського ви­робництва й агропромислову інтеграцію.

Удосконалення галузевої і територіальної структури гос­подарського комплексу Донецького економічного району доцільно здійснювати в напрямі обмеження спеціалізації на екоємних підгалузях важкої промисловості, зокрема важкого машинобудування, подальшої реструктуризації і технічного переоснащення вугільної, металургійної та нафтохімічної га­лузей промисловості, зниження їх територіальної концент­рації і техногенного навантаження на територію, нарощування потужностей високотехнологічних виробництв; перепрофілювання екологічно небезпечних виробництв шляхом удоскона­лення технологій та їх оптимального поєднання; покращення територіальної структури виробництва з урахуванням вирі­шення проблем зайнятості населення і зростання ролі соціаль­ної сфери; підвищення рівня самозабезпеченості району про­дуктами харчування.

Придніпровський економічний район складається з Дніпропетровської (3461 тис. чол.) та Запорізької областей (1870 тис. чол.). Це другий район після Донецького за обсягом виробництва промислової продукції Територіальна ор­ганізація продуктивних сил Придніпров'я обумовлена ком­плексом сприятливих природно-економічних передумов.

Тут зосереджено 13,9% те­риторії і населення держави, 17,9% природно-ресурсного по­тенціалу країни (в грошовому еквіваленті), в тому числі: міне­рально-сировинних ресурсів — 30,6%, водних — 12,7, земель­них — 14,4 і рекреаційних — 9,8%. Структура ресурсів характе­ризується значною перевагою мінерально-сировинних і зе­мельних ресурсів. Індекс загального природно-ресурсного по­тенціалу становить 1,29 (в Україні — 1,00).

Клімат - помірно - континентальний. Залізні руди Криворізького басейну представлені 12 млрд. т. Залізна руда є в Оріхові, Павлограді, Чортоницьку, Жовтих водах. Є родовища титану, рутило - ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. У Західному Донбасі залягає 8,6 млрд. т кам’яного вугілля. Придніпровський район має запаси бурого вугілля, нафти, природного газу, бокситів.

Агрокліматичні чинники сприяли розвитку багатога­лузевого сільського господарства, а родовища корисних копалин - розвитку промисловості. У Придніпров’ї поєднується розвиток важкої індустрії та харчової промисловості.

Виробничий по­тенціал району складає 17,9, трудові ресурси — 13,9% загаль­нодержавного рівня. Обсяг реалізованої продукції промисло­вості сягає 25,6% в Україні, валової продукції сільського гос­подарства — 13,8% від виробленої в Україні, інвестицій в ос­новний капітал — 13,2% від загальноукраїнських, а обсяг ство­реної валової доданої вартості — відповідно 14,5% від загаль­нодержавного виробництва ВДВ. Придніпровський економічний район — це промислово-аграрний район, де промисловість значно переважає над сільським господарством (6:1). У за­гальнодержавному поділі праці основні галузі економіки рай­ону характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 1,29, сільське господарство — 0,70, транспорт і зв'язок — 0,70. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки району складав 0,445.

За 1990-2008 pp. при збільшенні частки галузей електроенергетики, палив­ної промисловості і металургії в галузевій структурі промис­лового комплексу скоротилась питома вага хімічної та наф­тохімічної промисловості, машинобудування й металооброб­ки, деревообробної і целюлозно-паперової, промисловості будівельних матеріалів, харчової і легкої промисловості. Істот­них змін зазнала територіально-галузева структура сільського господарства: зменшилась питома вага традиційних галузей при значному абсолютному скороченні обсягів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції.

Провідними галузями є наступні:

· залізорудна;

· марганцеворудна;

· чорна металургія;

· машинобудівна;

· хімічна.

Важливе значення має харчова, легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.

Сільське господарство Придніпров'я виробляє 20% виробництва пшениці, 25% - кукурудзи, 35% - соняшнику, 14% - овочів, 14% - м'яса, 15% - молока, 20% - вовни від загальнодержавного.

У Придніпров'ї розвинені всі види транспорту. Через регіон з’єднується Криворізький басейн з Донбасом, портами Чорного та Азовського морів.

Експортується продукція гірничорудної, металургійної промисловості, машинобудування, будівельних матеріалів, сільськогосподарська продукція, вугілля, нафтопродукти, боксити, ліс, текстиль у інші регіони, країни Європи, Азії, Африки.

Сформовані наступні промислові вузли:

· Криворізький (залізорудна промисловість, гірничорудне машинобудування, легка і харчова промисловість);

· Дніпродзержинський (металургія, хімічна, машинобудівна, харчова, легка промисловість);

· Дніпропетровський (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість, легка, меблева та будівельних матеріалів).

Іде процес формування ряду інших промислових вузлів. Екологічна ситуація у регіоні є однією з найгостріших у світовому порівнянні.

У всіх функціональних підзонах урбанізації, особливо з найбільш високим і високим рівнем містобудівного освоєння, пропонується обмеження містобудівного розвитку, зменшен­ня антропогенного навантаження на територію; в зоні сільського господарства — інтенсифікація сільськогосподарсь­кого виробництва і підвищення рівня агропромислової інтег­рації; в зоні природно-рекреаційних ландшафтів, що охороня­ються, — введення законодавчо обумовленого жорсткого ре­жиму охорони території.

Основні проблеми щодо територіальної організації про­дуктивних сил у Придніпровському економічному районі пов'язані з удосконаленням галузевої і територіальної струк­тури виробництва. Необхідно здійснити науково обґрунтоване обмеження спеціалізації на ресурсоємних галузях чорної мета­лургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Повинні роз­виватися наукоємні галузі машинобудування, легка і харчова промисловість. Назріла необхідність прискорити комплекс­ний розвиток малих і середніх міст; використання сприятли­вих природних особливостей регіону в напрямі розвитку рек­реаційного комплексу не лише для власних потреб, а й інших регіонів України.

Північно-Східний економічний район включає Полтавську (1546 тис. чол.), Сумську (1236 тис. чол.) та Харківську (2836 тис. чол.) області з площею 83,9 тис. км². Північно-Східний район займає 13,9% території України, тут зосе­реджено 10,5% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті) країни, в тому числі: на мінеральні ресурси при­падає 3,9%, водні — 10,0, земельні — 14,6, лісові — 11,3 і рекре­аційні — 10,7%. Наявність земельних ресурсів обумовлює спеціалізацію області на сільськогосподарському виробництві (1,09 при 1,00 в Україні).

Виробничий потенціал території за повною вартістю основних фондів становить 12,0% загального обсягу України, а трудоресурсний потенціал — 12,3%. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 12,2% в Україні, валової продукції сільського господарства — 14,0% від вироб­леної в Україні, інвестицій в основний капітал — 11,9% від за­гальноукраїнських, а обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 11,5% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

Це індустріально розвинений район з вигідним економіко - географічним положенням. На промисловість припадає 75% валового продукту регіону. Він займає третє місце за розвитком промисловості та вартістю основних виробничих фондів, де зосереджено 20% машинобудування України. В загально­державному поділі праці основні галузі економіки району ха­рактеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промис­ловість — 1,64, сільське господарство — 1,03, транспорт і зв'язок — 0,85. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і по­слуг основних господарськоформуючих галузей економіки району склав 0,395.

Даний район характеризується сприятливими природно-кліматичними умовами, значними запасами корисних копалин. 65,9% населення проживає в містах, що пояснюється наявністю інтенсивного сільськогосподарського виробництва.

У 1990-2008pp. спостерігалися тенденції зміни співвідношення видобувних і обробних галузей в напрямі значного підвищення частки видобувних. При збільшенні частки електроенергетики, паливної промисло­вості, металургії і харчової промисловості в галузевій струк­турі промисловості, скоротилась питома вага хімічної та наф­тохімічної промисловості, машинобудування й металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів і легкої промисловості.

Основними галузями є машинобудування, металообробна, харчова, хімічна, легка промисловість. Машинобудування виробляє 35% валової продукції регіону. Зосереджено машинобудування у Харкові (енергетичне і електротехнічне), Полтаві (завод електротехнічних виробів, газорозрядних ламп), Глухові (електронні та агрегатні вузли), Кременчуці (транспортне машинобудування) та інших. Після машинобудування за ступенем важливості ідуть харчова і легка промисловість. Розвинені будівництво, газова, деревообробна, меблева промисловості. Ведеться інтенсивне сільськогосподарське виробництво на 5959,9 тис. га земель. Довжина залізниць - 3198км., автомобільних доріг (з твердим покриттям) - 7,0 тис. км. У районі розвинута невиробнича сфера та рекреаційний комплекс.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території регіонів (областей) Північно - Східного економічного району: в Полтавській області понад 4/5 території охопить функціональна зона сільського госпо­дарства, функціональна зона урбанізації — 14% всієї площі (у тому числі з середнім рівнем містобудівного освоєння — 9, з високим — 5% площі області), 2% території складатиме зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються; в Сумській області — відповідно 3/5, 29% території (21 і 8%) та 8% території; у Харківській області — близько 1/3, майже 2/3 (56 і 7%) та 5% всієї території.

У перспективі територіальну організацію продуктивних сил району необхідно спрямувати на: покращення тери­торіально-галузевої структури виробництва в напрямі вдоско­налення спеціалізації на основних експортоорієнтованих галу­зях машинобудування, а також харчової і легкої промисло­вості у великих містах. Розвиватимуться міжгалузеві зв'язки машинобудування, створюватимуться технопарки на базі на­уково-технічного потенціалу міст Харкова, Полтави і Сум; раціоналізацію розміщення виробництв з метою оптимально­го використання природних, матеріальних і трудових ре­сурсів, удосконалення внутрірайонних територіальних про­порцій шляхом активізації економічної діяльності в середніх і малих містах; підвищення комплексності використання при­родних ресурсів, забезпечення екобезпечного функціонування виробництва, покращення рівня використання рекреаційних територій, вирішення проблем розселення.

Столичний район.До складу Столичного економічного району входять Жито­мирська, Київська, Чернігівська області та місто Київ. Останнє є ядром економічного зростання району, яке з-поміж інших в Ук­раїні виділяють столичні, загальнонаціональні функції. В мину­лому і сьогодні Київ визначає рівень та особливості господарсько­го розвитку району. Площа району складає 90,9 тис. км² (близько 15% території України). За цим показником район поступається лише Причорноморському. До Столичного району входять 69 адміністративних районів, 107 смт та 4376 сіл. Населення району на 01.01.2004 складає 6,9 млн. осіб, або 14,4% населення України.

Район розташований у зоні Полісся і Лісостепу. Враховуючи невеликі запаси паливної сировини (буре вугілля та торф), у регіон ввозяться газ, нафтопродукти та кам'яне вугілля. Разом з тим на внутрішній та зовнішній ринок надходять машини, техно­логічне обладнання, продукція приладобудування, легкої та хар­чової промисловості, будівельні матеріали та ін.

Вигідне економіко-географічне положення району визна­чається тим, що він знаходиться на перехресті важливих залізничних та автомобільних магістралей: до Західної й Цент­ральної Європи, Росії та Чорноморських портів. Значними транс­портними коридорами є залізничні магістралі Київ — Чоп; Хутір Михайлівський — Київ — Одеса та ін., автомобільні траси загальноєвропейського значення Е-93 (Санкт-Петербург — Оде­са), Е-40 (Харків — Західний кордон України). Через територію району пролягають газопроводи Уренгой — Помари — Ужгород, Дашава — Київ — Брянськ — Москва, нафтопровід «Дружба» та інші загальноєвропейського значення. В межах району прохо­дять потужні лінії електропередач. Завдяки транспортним магістралям здійснюється зв'язок району з іншими регіонами країни та сусідніми державами.

Район належить до таких, що є добре забезпеченим земельни­ми ресурсами із значними запасами лісових і водних та незнач­ною питомою вагою мінерально-сировинних та рекреаційних ре­сурсів. Краще за інші області забезпечена мінерально-сировинни­ми ресурсами Чернігівська область. У компонентній структурі ПРП переважають земельні ресурси. Забезпеченість на душу на­селення сумарним ПРП у Столичному районі є нижчою за се­редній показник в Україні.

У Поліській частині району сформувались дерново-підзолисті, дернові, лучні і торф'яно-болотні ґрунти. У Лісостеповій — сірі лісові, опідзолені чорноземи та чорноземи типові. Клімат тери­торії є помірно-континентальним з м'якою зимою, теплим літом, достатньою кількістю опадів.

Район є добре забезпеченим водними ресурсами. Річкова мере­жа представлена Дніпром з його притоками: Десною, Прип'ят­тю, Тетеревом., Россю та ін.). На Дніпрі в межах району утворено Київське та Канівське водосховища.

Район багатий на лісові ресурси, ефективне використання їх людиною обмежене через забруднення їх значних масивів унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Площа лісів у районі становить 2259,5 тис. га, або 25% від загальної площі лісів Ук­раїни. Поряд з водоохоронною, ґрунтозахисною і екологічною функціями ліси забезпечують лісоматеріалами промисловість, будівництво, сільське господарство та транспорт.

Загалом Столичний район недостатньо забезпечений міне­рально-сировинними ресурсами. З-поміж паливних мінеральних ресурсів важливе значення мають запаси нафти та природного газу в Чернігівській області. Значними їх родовищами є Гнідинцівське, Леляківське, Прилуцьке, Богданівське та інші в межах Дніпрово-До­нецької нафтогазоносної області. Місцеве значення мають запаси бурого вугілля у Житомирській області та торфу в поліській час­тині району.

Район бідний на рудні мінеральні ресурси. Важливе значення мають ільменіти у басейні р. Ірша на Житомирщині.

Широке застосування знайшли нерудні мінеральні багатства Столичного району. Загальнодержавне значення мають запаси гранітів (червоні, рожеві та сірі) Житомирської області. Важли­вою сировиною також є фосфорити Чернігівської області; граніти та гнейси у басейнах річок Рось, Тетерів, Ірпінь, лабрадорити і мармур у Житомирській області; суглинки, глини, кварцові піски, крейда, мергелі, каолін у Житомирській і Київській облас­тях; самоцвіти (берил, топаз) у Житомирській області, пісковики у Чернігівській.

За період з 1990 р. у районі, як і країні в цілому, скорочувалась кількість населення. Темпи природного вимиран­ня населення є загрозливими, а демографічна ситуація кризо­вою. Район характеризує складна демографічна ситуація. Для усіх адміністративно-територіальних одиниць, які його склада­ють, крім столиці, одним з найважливіших завдань досягнення сталого економічного зростання є мінімізація природного вими­рання населення. Значний відтік населення з Житомирської області був пов'язаний із вимушеним відселенням мешканців території, яка зазнала найбільшого заб­руднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У статевій структурі населення переважають жінки. Вікова структура є несприятливою для відтворення населення району. Діти і підлітки становлять 21%, працездатне населення — 53% , пенсіонери — 26% . Набагато гіршою є вікова структура населен­ня сільської місцевості Столичний район має максимальну в Україні частку пенсіонерів у віковій структурі сільського населення, а отже, його відтворювальна ба­за абсолютно звузилась. Найбільш несприятливою для нарощу­вання економічного розвитку статево-вікова структура склалась у Чернігівській області.

Середня густота населення в районі становить близько 80 осіб на 1 км³ і близька до середньої в країні. Найгустіше заселена Київська область, найменше — Чернігівська. У Столичному СГР розташовано 50 міст, у тому числі Київ — місто мільйонер(2620 тис), Чернігів (310 тис), Жи­томир (298 тис), Біла Церква (215 тис), Бердичів (90 тис). У цілому кількість міських жителів становить 72% . У межах райо­ну сформувалась Київська регіональна система міського розселен­ня, її ядро — найбільша в Україні Київська міська агломерація.

Трудові ресурси Столичного району характеризується висо­ким рівнем освіченості та кваліфікації. Економічно активне насе­лення регіону становить близько 3962 тис. чоловік. При цьому майже 65% його зосереджено у Києві та Київській області.

Частка економічно активного населення, що має повну вищу освіту, складає 18% (середній показник в Україні — 15%). Базову вищу освіту мають 17% економічно активного населення (середній показник у країні — 15%).

Рівень зайнятості в Столичному економічному районі переви­щує середній показник по Україні, а у Києві він є найвищим (по­над 80%). У районі найвища частка зайнятих у невиробничій сфері, насамперед за рахунок Києва. У галузевій струк­турі зайнятості виділяється Київська область з часткою зайнятих у промисловості — 30%, сільському господарстві — 10% та індустріально-аграрній Житомирська і Чернігівська область з майже однаковими частками зайнятих у промисловості і сільсь­кому господарстві (по 25-27%). Найвищий рівень зайнятості на­селення припадає на столицю.

За особливостями розвитку виробничої сфери Столичний район належить до індустріально-аграрних. У 2008 році на нього припадало 24,9% валової доданої вартості, валова додана вартість у розрахунку на одну особу в районі перевищувала се­редній показник по країні в 1,4 разу. За багатьма показниками район має значне випередження у розвитку за рахунок переваги столиці у промисловому зростанні, ко­мерційній діяльності, залученні іноземних інвестицій на рівні країни загалом.

Зміни галузевої структури промисловості району характеризу­ють збіднення структури виробництва, що пов'язано зі стрімким падінням обсягів продукції машинобу­дування, головним чином, високотехнологічних галузей точного машинобудування, на яких свого часу спеціалізувався район і во­ни були зорієнтовані на військові потреби. Різко впали обсяги ви­робництва у легкій промисловості, продукція якої виявилась не­конкурентоспроможною в умовах лібералізації зовнішньої торгівлі. Разом з тим помітно зросла частка експортоорієнтованої електроенергетики, кольорової металургії (видобуток та збага­чення титанової руди), частково хімічної промисловості.

Високими темпами зростає частка галузей, що характеризу­ються швидким оборотом капіталу — харчової та борошномель­но-круп'яної, порцеляно-фаянсової (Житомирська область), ме­дичної (м. Київ), лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (Чернігівська область).

Загалом помітна тенденція нарощування промислового вироб­ництва в районі. Так, до 2005 р. практично вдалося досягнути рівня промисло­вого виробництва району в 1990 році.

Столичний район має складну функціонально-галузеву структуру господарства. До його складу входить декілька взаємо­пов'язаних міжгалузевих виробничих комплексів.

Район є одним із значних споживачів електроенергії в Ук­раїні, концентрує сьому частину підприємств електроенергетикиУкраїни. Виробництво електроенергії в межах столичного регіону здійснюють потужні теплові та гідравлічні електрос­танції: Трипільська ТЕС, Київські ГЕС, ГЛЕС, ГЕЦ-5 та ін. Па­ливна промисловість представлена видобутком бурого вугілля (Житомирська область), нафти, природного газу (Чернігівська область) та торфу (північна частина району).

Продукція машинобудівного комплексу має національне та міжнародне значення. Основну роль відіграють підприємства точного та енергетичного машинобудування, виробництво медич­ної апаратури. Наявність споживача, кваліфікованих трудових ресурсів, науково-технічної бази обумовили розвиток приладо- і верстатобудування, електротехнічного, електронного, сільсько­господарського машинобудування, транспортного машинобуду­вання, виробництво обладнання для легкої, харчової і хімічної промисловості. Підприємства комплексу здебільшого розміщені у великих та середніх містах району.

Майже 20% підприємств хімічного комплексу України знахо­диться у Столичному районі. В його межах хімічний комплекс представлений нафтохімією, виробництвом хімічних волокон, гумо-технічних, хіміко-фармацевтичних виробів, предметів по­бутової хімії. Основними центрами комплексу в районі є обласні центри та м. Біла Церква.

Лісопромисловий комплекс складається з лісового господар­ства, лісозаготівлі, деревообробки, меблевої й лісохімічної про­мисловості. Перші дві галузі розвиваються в північній частині району. Деревообробну промисловість розміщено на території району досить рівномірно.

Повсюдно в регіоні розвиненою є харчова промисловість. Найбільш розвиненими є борошномельна, круп'яна, хлібопе­карська промисловості.

Легка промисловість району включає такі галузі, як шовкову, лляну, швейну та трикотажну, шкіряно-взуттєву промисловості.

Перспективним є нарощування обсягів обробки титанових руд на Іршанському та Овруцькому гірничо-збагачувальних комбіна­тах, які представляють комплекс кольорової металургії району.

Будівельний комплекс включає такі види виробництв: залізо­бетонних виробів, стінових матеріалів, черепиці, будівельних конструкцій, облицювальних матеріалів. Добре розвиненими є порцеляново-фаянсова та скляна промисловість.

Одним із пріоритетів господарського розвитку Столичного регіону є перетворення та нарощування потужності агропромислового комплексу. Господарства району виробляють третю частину картоплі, 18,96% молока і молокопродукції, 14% борошна, 20,7% хлібобу­лочних виробів загального їх виробництва в Україні.

На території Столичного району сформувались і розвиваються м'ясо-, молоко-, льоно, зернопромислові, картоплепродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний агроп­ромислові підкомплекси. У центральній і південній частині Жи­томирщини розвинутими є хмельощюмисловий, а у північно-східній частині Чернігівщини — коноплепромисловий підкомп­лекси.

У структурі товарної продукції сільського господарства Сто­личного району на рослинництво припадає 55%, тваринництво — 45%. У структурі посівних площ сільськогосподарських культур зернові займають 44%, технічні — 6%, овочі та картопля — 8%, кормові — 42%. У районі широкого розвитку набули такі його га­лузі, як скотарство, свинарство, птахівництво.

Економічний розвиток регіону залежить від рівня сформованості та стану транспортного комплексу. Довжина залізничних колій району становить 2,9 тис. км, гус­тота — 37 км/тис. км². Річкові шляхи пролягають по річках Дніпро, Десна, Прип'ять з портами Київ.

Столичний район має значний науково-технічний потенціал. У 2008 р. науковими розробками займались близько 55 тис. нау­ковців, 12,5 тис. з них — фахівці високої кваліфікації. Ними були здійснені науково-технічні роботи на суму в 1402,9 млн. грн. Ле­вова частка науково-технічного потенціалу припадає на м. Київ.

У Столичному районі зосереджено потужний експортний по­тенціал і велика кількість імпортоорієнтованих підприємств з виробництва товарів і послуг. їх у районі 1004 (26,9% усієї кіль­кості в країні). Вартість експорту продукції району за межі Ук­раїни становила в 2004 р. 847 млн. дол. США — 15,6% всієї вар­тості експорту України.

Вартість продукції, яка імпортується, складає 548 млн. дол. США (26,6% усієї кількості в країні).Безумовним лідером у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності є м. Київ: в його межах розміщені 82,1% імпортоорієнтованих підприємств району, вартість імпортованої про­дукції якими становить 86,8% імпорту району. Імпорт товарів і послуг міста перевищує експорт на 298,5 млн. дол. США.

Незадовільний екологічний стан у районі є основною перепо­ною на шляху його економічного розвитку. Основними забрудню­вачами довкілля району є такі галузі промисловості, як паливно-енергетична, металургійна, хімічна та нафтохімічна, медична, харчова та ін., які викидають у повітря шкідливі речовини, заб­руднюють водні джерела неочищеними та недостатньо очищеними стічними водами. Чорнобильська катастрофа призвела до різкого погіршення стану навколишнього природного середовища.

Перспективи розвитку Столичного регіону пов'язані з завер­шенням структурної перебудови господарського комплексу у напряму технологічного оновлення насамперед підприємств ма­шинобудування, у тому числі виробництво оптичних і оптико-механічних приладів, радіовимірювальних приладів, авіаційна, мікробіологічна промисловість, нарощуванням потенціалу експортноорієнтованих галузей, насамперед літакобудування, при­ладобудування, харчової промисловості, налагодженням ефек­тивного впровадження досягнень потужного науково-технічного комплексу району.

Важливим є розвиток індустрії туризму у Києві, Чернігові, Вишгороді, Овручі, Коростені та інших старовинних містах райо­ну, багатих на історичні та культурні пам'ятки.

Південний (Причорноморський) район. До складу Південного економічного району входять Миколаївська (1225 тис. чол.), Одеська (2408 тис. чол.), Херсонська (1133 тис. чол.) області та Автономна Республіка Крим (1989 тис. чол.). Площа - 113,4 тис. км². Південний економічний район займає 18,8% території, тут проживає 15,5% населення країни.

На розміщення продук­тивних сил району, їх територіальну організацію значний вплив має його вигідне географічне положення, зокрема вихід до Чорного моря, наявність комплексу корисних копалин, ро­дючих земель. У районі зосереджено 15,5% природно-ресурсного потенціалу країни (в грошовому обчис­ленні), зокрема мінерально-сировинні ресурси становлять 2,8%, водні — 22,2, земельні — 20, лісові — 4,7, фауністичні — 20,5 і природно-рекреаційні — 27,4%. У їх компонентному складі пе­реважають земельні, водні та природно-рекреаційні ресурси. Індекс інтегрального показника природно-ресурсного по­тенціалу становить відносно до України — 1,33. На Керченському півострові залягає 2,8 млрд. т (14% запасів України) залізних руд. Виявлено родовища нафти і газу на Керченському півострові, АРК, півдні Одеської області.

Виробничий потенціал території становить 10,5% від загального в України, а трудоресурсний потенціал — 15,4%. Обсяг реалізованої про­дукції промисловості сягає 6,9% в Україні, валової продукції сільського господарства — 15,9% від виробленої в Україні, інве­стицій в основний капітал — 14,7% від загальноукраїнських, об­сяг створеної валової доданої вартості — відповідно 12,7% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

На початок поточного десятиліття Південний еко­номічний район склався, як промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості й сільського господарства складало 2,1:1,0. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими ко­ефіцієнтами локалізації: промисловість — 0,75, сільське госпо­дарство — 1,22, транспорт і зв'язок — 1,60. Коефіцієнт зосере­дження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки району складає 0,340.

Аналіз динаміки територіально-галузевої структури про­мисловості за 1990-2008pp. свідчить про значні зміни її в усіх регіонах. При збільшенні в галузевій структурі частки елект­роенергетики, металургії, хімічної та нафтохімічної промисло­вості, скорочується частка паливної промисловості, машино­будування та металообробки, деревообробної і целюлозно-па­перової промисловості, промисловості будівельних ма­теріалів, легкої і харчової промисловості.

Район є традиційно аграрним з розвиненою переробною промисловістю. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв (3 заводи), Херсон (2 заводи), Керч (1 завод), Севастополь (морський завод). У Одесі функціонують завод великого кранобудування, автоскладальний завод, Херсоні - комбайновий завод, Миколаєві - завод "Дормашина", Одеса - завод тракторних плугів, верстатобудування. У районі виробляють електроенергетичне устаткування (Херсон, Первомайськ, Сімферополь, Одеса). Легка промисловість виробляє 20% тканин загальнодержавного виробництва (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле - джутова фабрика, ряд вовняних та трикотажних фабрик). Харчова промисловість забезпечується власною сировиною. Розвинута хімічна, промисловість будівельних матеріалів, целюлозно-паперова та деревообробна промисловість.

На залізничний транспорт припадає 13% колій України.

В АРК сформовано шість промислових вузлів, зокрема ба­гатогалузеві: Сімферопольський (машинобудування, харчова, легка, промисловість будівельних матеріалів), Севастопольсь­кий (судо- і приладобудування, рибообробна, виноробна, промисловість будівельних матеріалів), а також Керченський (гірничо-металургійна, рибообробна, суднобудування, про­мисловість будівельних матеріалів) і Краснопереконський (виробництва основної хімії). Крім того, утворюється Джанкойський промисловий вузол (машинобудування, харчова промисловість).

Основою агропромислового комплексу Автономної Рес­публіки Крим є сільське господарство. Рослинництво спеціалізується на виноградарстві і зерновому господарстві, тваринництво — переважно на молочно-м'ясному напрямі. В регіоні сформувалися: плодоовочепромисловий, ефіро­олійний, тютюнопромисловий, зернопромисловий, м'ясо-, мо­локо- і птахопромисловий спеціалізовані агропромислові ком­плекси.

У межах Кримського півострова розташований Кримсь­кий рекреаційний регіон з Євпаторійським, Феодосійським і Ялтинським рекреаційними районами та курортними місце­востями і зонами короткотермінового відпочинку.

В Миколаївський області сформований Миколаївський промисловий ву­зол, який у внутріобласному поділі праці виділяється вироб­ництвом продукції машинобудування (суднобудування і підйомно-транспортне машинобудування), кольорової мета­лургії, харчової і легкої промисловості.

У Херсонській області сформувався Херсонський промис­ловий вузол (суднобудування і судноремонт, харчова й текс­тильна промисловість) та формується Каховсько-Бериславський промисловий вузол (машинобудування і металообробка, харчова промисловість та промисловість будівельних ма­теріалів).

В Одеській області виділяється Одеський промислово-транспортний вузол (Одеса, Іллічівськ, Південний), який має багатогалузеву спеціалізацію. Зокрема, тут розвинуті окремі галузі морегосподарського комплексу, а також машинобуду­вання і металообробка, харчова й легка промисловість. Функціонують також п'ять спеціалізованих господарських підрайонів: Північний, Центральний, Приміський, Південно-Західний, Придунайський.

Специфічні особливості має Причорноморський регіон Південного економічного району, зокрема: приморсько-фасад­ний тип територіальної організації продуктивних сил, а також портово-промислові комплекси, промислові вузли, курортне господарство, які складають основу його економічних центрів. У регіоні виділяються такі функціональні комплекси: морегосподарський, рекреаційний, інноваційний, машинобудівний, агропромисловий, виробництво товарів народного споживан­ня, будівельно-інвестиційний, оборонний, комплекс галузей соціально-культурної сфери.

У найближчій перспективі в регіонах Південного еко­номічного району передбачається такий функціональний роз­поділ території: в Автономній Республіці Крим функціональ­на зона урбанізації охопить майже одну третю частину тери­торії, з якої до 70% займуть території з середнім рівнем місто­будівного освоєння і лише 1/3 — з найбільш високим; функціональна зона сільського господарства займе майже 1/3 території, більше як 1/5 охопить функціональна зона природ­но-рекреаційних ландшафтів, що охороняються. У Мико­лаївській області функціональна зона урбанізації охопить більше 1/3 території, де будуть переважати масиви з середнім рівнем містобудівного освоєння, незначну питому вагу займа­ють території з найбільш високим рівнем урбанізації; близько 2/3 території становитиме функціональна зона сільського гос­подарства, незначну — природно-рекреаційні ландшафти, що охороняються. В Одеській області функціональна зона ур­банізації займе 1/3 території, причому переважно з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння, і тільки територія м. Одеси матиме найбільш високий рівень містобудівного ос­воєння; близько 2/3 території області займе функціональна

зона сільського господарства і лише 2% — зона природно-рек­реаційних ландшафтів регіонального значення, що охороня­ються. В Херсонській області функціональна зона урбанізації охопить 1/3 території, близько 3/5 якої становитимуть тери­торії середнього рівня містобудівного освоєння і 1/3 — найбільш високого рівня; понад 1/2 території області охопить функціональна зона сільського господарства та близько 13% — природно-рекреаційні ландшафти регіонального значення.

Основні напрями розвитку і територіальної організації гос­подарського комплексу Південного економічного району на­ступні:

- в Автономній Республіці Крим нова демографічна і трудоресурсна ситуація повинна використовуватись для поси­лення всього потенціалу сервісу і рекреаційної сфери;

- в Одеській області необхідно перепрофілювати екоємні вироб­ництва, в першу чергу хімічної і нафтохімічної промисловості, залучати до використання всі рекреаційні ресурси. Особливої уваги потребує розвиток виробничої інфраструктури Одесько­го транспортно-промислового вузла і всієї рекреаційної зони;

- в Миколаївській області доцільно обмежити нарощування по­тужностей Південноукраїнської АЕС;

- в Херсонській області необхідно удосконалити галузеву і територіальну структуру промислового виробництва за рахунок поглиблення спеціалізації області на екофільних галузях машинобудування.

Північно-Західний(Поліський) район.Північно-Західний економічний район включає Волинську та Рівненську області: Площа району складає 40,3 тис. км2 (6,7% території України). Район поступається іншим в Україні, за пло­щею, також за кількістю населення та промисловим по­тенціалом. До району входять 32 адміністративні райони, 22 міста, 38 смт та 2056 сіл. Населення району складало на 01.01.2008 2,3 млн. осіб, або 4,7% населення України.

Район розташований у зоні Полісся та Лісостепу. Потреба в завезенні значних обсягів палива обумовлена недостатніми запа­сами та низькою якістю паливних ресурсів в районі. Разом з тим на внутрішній ринок з району надходить сільськогосподарська сировина, продукти харчування, деревина та вироби з неї.

Прикордонне положення регіону є одним з визначальних факторів варіативності його економічного зростан­ня, враховуючи близькість регіону до стратегічно важливого для України європейського ринку та високий рівень сформованості транспортної мережі (насамперед залізничної та автомобільної).

Найбільш значимими в районі є земельні, водні та лісові ре­сурси. Північно-Західний район незначною мірою забезпечений сумарним природно-ресурсним потенціалом — 3,5% національ­ного природно-ресурсного потенціалу. Для району характерна помітна концентрація інтегрального природно-ресурсного по­тенціалу в південній його частині.

Рівнинний, розчле­нований ярами та балками рельєф сприятливий для господарсь­кого освоєння території Північно-Західного району.

У компонентній структурі природно-ресурсного потенціалу зе­мельні ресурси району складають 55,1%. У районі поширені дер­ново-підзолисті, сірі лісові, лучні та чорноземи опідзолені. Агрокліматичні ресурси, які сформувались у районі, є сприятливи­ми для культивування різних сільськогосподарських культур помірного поясу. Втім земельні ресурси району в цілому недос­татньою мірою залучені до сільськогосподарського освоєння. Частка сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі району становить 49,6% (менша за середній по країні показник у 1,5 разу). Питома вага ріллі серед неї — 66,2%.

Район добре забезпечений водними ресурсами за рахунок гус­тої річкової мережі, озер (найбільш відомими є Шацькі озера) та значним запасам підземних вод.

Район виключно важливий для країни як високозабезпечений лісовими ресурсами. Ліси та чагарники вкривають 35% території району і забезпечують функціонування потужного лісопереробного комплексу завершеного циклу.

Північно-Західний район недостатньою мірою забезпечений мінерально-сировинними ресурсами. Загальнонаціональне зна­чення мають запаси торфу (43,7% запасів держави), будівельної крейди (12,0%), сировини для мінеральної вати (100,0%).

Із запасів та видобутку найважливіших видів мінеральної си­ровини у районі значним є поклади цементної сировини — 6,5% запасів країни та 9,5% обсягу їх видобутку. Загалом у структурі мінерально-сировинних ресурсів Північно-Західного району виділяють поклади будівельної сировини Рівненської області: це­ментної сировини, будівельного каменю, крейди, облицювально­го каменю, будівельного піску тощо.

Добре знані Шацькі озера, лісові ландшафти краю є основною складовою рекреаційних ресурсів району.

На 01.01.2008 у Північно-Західному районі населення склада­ло 2201,7 тис. осіб. У районі склалась найсприятливіша ситуація з відтворенням населення. Природне скорочення кількості насе­лення району почалось пізніше, ніж в інших районах країни — з другої половини 90-х років минулого століття. Найбільш відчут­ним воно стало з початку XXI століття. Природний приріст населення в районі менший за середній рівень в Україні, рівень народжуваності дещо вищий, ніж в Ук­раїні, що зумовило підвищення частки населення у віці, молод­шому за працездатний.

У статевій структурі населення переважають жінки, хоча частка чоловіків у районі є високою — 905 чоловіків на 1000 жінок. Вікова структура є найбільш сприятливою для відтворен­ня населення району. Діти і підлітки становлять 20,5% , стільки ж у районі й осіб пенсійного віку.

Середня густота населення в районі становить близько 56 осіб на 1 км2 та значно нижча середньої по країні — 1,4 разу. У Цент­ральному районі розташовано 22 міста. Найбільшими містами є Рівне (244,3 тис. мешканців), Луцьк (202,6 тис), Ковель (66,5 тис), Нововолинськ (58,1 тис), Кузнецовськ (39,9 тис), Дубно (38,1 тис.) та Володимир-Волинський (61,4 тис.). У цілому кількість міських жителів становить 48,8%, що свідчить про низький рівень урбанізації району.

Економічно активне населення регіону становить близько 5% його загальної кількості в дер­жаві. В районі порівняно з іншими в Україні дещо нижчою є пи­тома вага населення у працездатному віці.

Рівень зайнятості в Центральному районі становить 87,9% працездатного населення та є вищим за середній по країні показ­ник. У районі порівняно високою є частка зайнятих у сільському господарстві.

Спостерігається повільне зростан­ня частки зайнятих видами економічної діяльності в структурі сфери обслуговування: торгівлею, громадським харчуванням, державним управлінням та зниженням частки зайнятих у сільсь­кому господарстві.

За особливостями структури зайнятості населення та розвитку виробничої сфери район є аграрно-індустріальним. На район припадає 3,1% валової доданої вартості. Валова додана вартість у розрахунку на одну особу в районі менша за середній показник по країні в 1,5 разу. Загалом Північно-Західний економічний район належить до недостатньо економічно розвинутих регіонів.

З середини 90-х років XX ст. для господарства регіону прита­манним є підвищення основних соціально-економічних показ­ників. Загалом помітною тенденцією є нарощування промислового виробництва в районі, особливо на початку першого десятиліття XXI століття.

За цей самий період обсяг виробництва сільського господар­ства суттєво знизився — 35,8%. Інвестиції в основний капітал за­лишаються в Північно-Західному районі вкрай низькими, що обумовлює низькі темпи його економічного зростання.

На невиправдано низькому рівні залишається рівень експорту продукції господарства району. В 2008 р. з Волинської області бу­ло експортовано товарів та послуг у 4,4 разу менше, ніж у се­редньому по країні, а з Рівненської — у 6 разів.

Низькі темпи економічного розвитку району пов'язані, зокре­ма, із низьким рівнем забезпечення району основними засобами виробництва. Частка району в забезпеченості основними вироб­ничими фондами країни складає 2,4% та 77% від середнього рівня по країні. У структурі господарського комплексу Північно-Західного району підвищеною часткою виробництва виділяються сільське господарство і дещо менше промисловість, транспорт, зв'язок, будівельна індустрія та ін.

З 1990 по 2008 роки відбулись суттєві зміни галузевої структу­ри промисловості району. Промисловість регіону за своєю структу­рою є багатогалузевою з переважним розвитком обробних галузей (93,8% обсягу товарної продукції регіону). Галузями спеціалізації регіону є харчова промисловість (35,1%), електроенергетика (19,7), машинобудування (11,6,%), хімічна промисловість (8,2%) та виробництво деревини та виробів з деревини. З початку XXI ст. у районі найбільше зростання було характерним для електроенер­гетики, харчової промисловості та машинобудування.

У структурі паливно-енергетичного комплексу району провідне місце посідає електроенергетика, основою якої є Рівненська АЕС. Важливе значення має також вугільна та торф'яна промис­ловість. Другим за значенням у країні є Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, в межах якого розвивається вугільна промисловість району (Волинська область). Торфобрикетні заво­ди функціонують у поліській частині району.

Виробництво сільськогосподарської техніки, автомобілів, устат­кування для хімічної, харчової промисловості та залізничного транспорту, електротехнічних виробів презентує на національному ринку машинобудівну промисловість Північно-Західного району. Для машинобудування, як і для інших видів економічної діяльності, характерним є досить широке його просторове поширення. Але насамперед боно концентрується в містах — у Рівному, Луцьку, Нововолинську, Ковелі, Дубно, Володимир-Волинському та ін.

Крім найбільших в районі міст, значними центрами харчової промисловості є Сарни, Корець, Острог, Рожище та ін. Район реп­резентують з-поміж її галузей, насамперед м'ясо-молочною, хлібопекарською, кондитерською, круп'яною, цукровою, плодоовочеконсервною.

Район є важливим постачальником деревини та виробів з неї до інших районів країни. Значна сировинна база дозволила сформу­вати завершений цикл лісопромислового виробництва. Повільно зростаюча після кризи 90-х рр. хімічна промис­ловість району виробляє мінеральні добрива, пластмаси, гумо-технічні вироби, засоби побутової хімії.

Рівнем розвитку в районі виділяється промисловість будівель­них матеріалів. Важливе значення в економіці району та країни має виробництво цементу, шиферу, м'яких покрівельних ма­теріалів, щебеню, залізобетонних виробів, облицювальних ма­теріалів, скляних та порцеляно-фаянсових виробів.

Найбільш важливим у легкій промисловості Північно-Західного району є виробництво лляних тканин на Рівненському льоно­комбінаті. В районі також випускають швейні, панчішно-шкарпеткові, шкіряні вироби та меланж.

Особливості розвитку агропромислового комплексу в районі пов'язані з розташуванням його території в межах Поліської та Лісостепової агропромислових зон. На території Північно-Західного району розви­ваються льонопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, м'ясо-, молокопродуктовий та картоплелродуктовий спеціалізовані агропромислові пІдкомплекси. Навколо Луцька і Рівного функціонують агропро­мислові територіальні комплекси приміської спеціалізації.

Помітною у загальнодержавній структурі виробництва про­дуктів харчування була частка району у виробництві цукру (13,9%). Значну частку в продукції країни має виробництво м'яса, молока та його продуктів.

Незважаючи на те, що частка сільськогосподарських угідь району є найнижчою в Україні, сільське господарство зали­шається другим за значенням видом його економічної діяльності, близьким за обсягами виробництва до промисловості.

Для Північно-Західного економічного району, розвиток якого тісно пов'язаний з високою мірою значення його транзитного по­ложення, транспортний комплекс відіграє одну з провідних ро­лей у структурі економіки. Найбільшого розвитку набули в районі залізничний та авто­мобільний транспорт, важливу господарську функцію відіграє також трубопровідний транспорт. Довжина залізничних колій Північно-Західного району стано­вить 1,2 тис. км, густота — 30 км/тис. км2. Найважливіші авто­мобільні магістралі Київ — Ковель — Брест, Київ — Львів, Львів — Мінськ, Київ — Здолбунів — Луцьк. Важливе транзитне значення відіграє також автомобільний транспорт. Довжина автомобільних шляхів становить майже 10 тис. км (270 км/1000 км2). У 2008 році автомобільним транспортом Північно-Західного району було перевезено 2,9% перевезень вантажів у країні. Вантажообіг автомобільного транспорту району склав 5,4% ван­тажообігу автомобільного транспорту України. Аеропорти розташовані в Рівному та Луцьку.

Трубопровідний транспорт району представлено ділянками нафтопроводу «Дружба», газопроводів Іванцевичі—Долина,, Кам'янка—Рівне.

Недостатньо використовується інвестиційна привабливість району як прикордонної території, орієнтованої на забезпечення транзиту значного обсягу товарів.

Експортні можливості району на сьогодні використовуються не в повній мірі, що обумовлено незавершеністю процесу подо­лання економічної кризи 90-х рр. Вартість експорту продукції району за межі України становила в 2008 р. 1,5% вартості експорту України.

Вартість продукції, яка імпортується, складає 1,7% імпорту країни. Незважаючи на те, що в районі на фоні помітно нижчого, ніж у середньому по країні, промислового розвитку екологічний стан є більш сприятливим для життєдіяльності людей, він є далеким від оптимального. Основними забруднювачами довкілля району є підприємства паливно-енергетичного комплексу, хімічної, хар­чової промисловості, металургії та ін.

Рекреаційний комплекс району потребує інтенсифікації свого розвитку. Особливо перспективним є посилення розвитку рекре­ації в районі Шацьких озер, відомих не лише в Україні, а й за її межами.

Забезпечення подальшого економічного зростання Північно-Західного району пов'язане з продовженням формування та роз­витком існуючої інфраструктури із забезпечення транзиту тери­торією району різноманітної продукції. Вирішення цієї, чи не найосновнішої проблеми району сприятиме як його розвитку, так і України загалом. Інші важливі складові економічного успіху району в майбутньому пов'язані з нарощуванням обсягів вироб­ництва цементу, електроенергії, азотних мінеральних добрив, лляних тканин, деревообробної продукції, продовольчих товарів як товарів, конкурентна перевага у продукуванні яких у регіоні є значною. Розвиток ринку землі, активізація процесу формуван­ня нових та розвитку існуючих фермерських господарств, інтенсифікації на основі цього сільськогосподарського виробництва здатні сприяти підвищенню рівня товарності сільськогосподарсь­кої продукції. Перепоною на шляху до формування економіки су­часного типу стоїть відсутність сучасної ринкової Інфраструкту­ри в регіоні.

Важливим є розвиток індустрії туризму в районі, як оздоров­чого (Шацькі озера, лісові ландшафти), так і пізнавального (древні міста Волині: Володимир-Волинський, Луцьк, Дубно, Острог, Корець та ін.).

Подільський економічний район. До Подільського економічного району належать Вінницька (1711 тис. чол.), Тернопільська (1116 тис. чол.) та Хмельницька (1381 тис. чол.) області. Подільський район займає 10,1% території України, тут зосе­реджено 8,4% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті), зокрема: мінеральні ресурси — 0,7, водні — 7,7, зе­мельні (ґрунтові) — 14,3, лісові — 7,8 і рекреаційні ресурси — 4,8% країни. Особливо виділяються за питомою вагою земельні ресурси, що обумовлює високий ступінь спеціалізації району на сільськогосподарському ви­робництві (індекс 2,06 при 1,00 в Україні). Сільськогосподарські угіддя становлять 71% земельної площі, яка становить 60,9 тис. км². Лісові ресурси становлять 11,5% (800,5 тис. га) території.

Разом з тим, розвиток промисловості, зокрема важкої, обмежений недостатньою мінерально-сировинною базою, первинною відсутністю паливної сировини. У районі залягають значні запаси природних будівельних матеріалів. У Вінницькій області відкрито родовище залізних руд (0,8 млрд. т). Запаси пеліканіту становлять 170 млн. т, це єдина у Європі сировина для виготовлення скло литого цементу, порцелянових виробів.

Виробничий по­тенціал території за вартістю основних фондів становить 5,7% загального обсягу їх в Україні, а трудоресурсний потенціал — 8,4% при такій же концентрації населення. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 3,2% в Україні, валової про­дукції сільського господарства — 12,7% від виробленої в Ук­раїні, інвестицій в основний капітал — 4,7% від загальноук­раїнських, обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 5,7% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

На початок 2000-х років Подільський економічний район мав сталу аграрно-промислову спеціалізацію. В загальнодер­жавному поділі праці основні галузі економіки району харак­теризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промис­ловість — 0,73, сільське господарство — 2,15, транспорт і зв'язок — 0,95. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і по­слуг основних господарськоформуючих галузей економіки становив 0,376.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури еко­номіки за 1990-2008 роки свідчить про значні зміни її в усіх об­ластях Подільського економічного району. Відбулося підви­щення питомої ваги обробних галузей порівняно з видобувни­ми в промисловості регіону, що свідчить про зміни її виробни­чої спеціалізації в напрямі інтенсивних виробництв. В галу­зевій структурі відбулись зміни в напрямі збільшення питомої ваги електроенергетики, металургії, харчової промисловості при зменшенні частки хімічної та нафтохімічної промисло­вості, машинобудування і металообробки, деревообробної і це­люлозно-паперової промисловості, промисловості будівель­них матеріалів і легкої промисловості.

Провідною є харчова промисловість. Машинобудування обслуговує потреби сільського господарства, харчової промисловості, включає наступні підприємства: Вінницький завод тракторних агрегатів; Калиновський завод устаткування для цукрових заводів; Тернопільський завод бурякоцукрових комбайнів; Тернопільське виробниче об’єднання "Ватра" (електроапаратура).

Розвиток електроенергетики (Хмельницька АЕС) сприяв економічному зростанню району.

Довжина залізниць - 2536 км, автодоріг - 17,4 тис. км. Проходять газопроводи "Союз", Уренгой - Помари - Ужгород. Головні залізничні вузли: Тернопіль, Жмеринка, Вінниця, Шепетівка. Головні автошляхи: Луцьк - Чернівці, Львів - Київ.

Відносно висока концентрація промислового виробництва в межах обласного центру сприяла формуванню Вінницького промислового вузла (в складі Вінниці, Гнівані, Сутисків, Ка­линівки, Турбова), який у внутріобласному і республіканському поділі праці спеціалізується на виробництві продукції ма­шинобудування, хімічної, харчової, легкої промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Невеликі промислові вузли формуються на базі Ладижинської ГРЕС і промисло­вості м. Могилів-Подільського, галузями спеціалізації яких є електроенергетика, машинобудування, промисловість будма­теріалів, харчова і мікробіологічна промисловість.

У Тернопільській області понад 2/3 промислової про­дукції виробляється у м. Тернополі, де сформувався промис­ловий вузол, переважно по виробництву продукції машинобу­дування, легкої і харчової промисловості.

В Хмельницький області сформовано два вузли: Хмельницький із спеціалізацією на машинобудуванні, легкій і харчовій промис­ловості та Кам'янець-Подільський, який спеціалізується на машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, легкій і харчовій промисловості.

В Подільському економічному районі утворився досить потужний лісостеповий аграрний територіальний комплекс, поширені агропромислові спеціалізовані комплекси: буряко-цукровий, зернопромисловий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, м'ясо- і молокопромисловий. Навколо об­ласних центрів і великих міст розвивається приміський аграр­но-промисловий комплекс.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території Подільського економічно­го району: у Вінницькій області функціональна зона сільсько­го господарства охопить понад 4/5, зона урбанізації переважно високого і середнього рівня містобудівного освоєння — 9% і природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — понад 9% території; в Тернопільській області — функціональ­на зона сільського господарства разом з лісовим — 3/4 тери­торії, урбанізована територія середнього рівня містобудівного освоєння — близько 6%, функціональна зона природно-рекре­аційних ландшафтів, що охороняються, — понад 1/5 території; в Хмельницькій — функціональна зона сільського господарст­ва — 3/4 площі, урбанізовані території з середнім рівнем місто­будівного освоєння — 15%, територія природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — займе близько 12%.

У Подільському економічному районі у функціональній підзоні сільського господарства рекомендується посилити інтенсивний розвиток галузей сільськогосподарського вироб­ництва, які визначають його спеціалізацію в республікансько­му поділі праці та агропромислову інтеграцію. В районі перед­бачається випереджуючий розвиток територій природно-рек­реаційних ландшафтів, що охороняються. В підзонах ур­банізації рекомендується обмеження зростання великих міст і нового промислового виробництва.

Територіальна організація продуктивних сил в районі у най­ближчій перспективі матиме такі пріоритети: досягнення тери­торіальної збалансованості сировинних та переробних галузей агропромислового комплексу, покращення розселення населен­ня і розвитку соціальної сфери, удосконалення природокористу­вання, нарощування виробництва екологічно чистої сільського­сподарської продукції, надання пріоритетного розвитку агро­промисловому, рекреаційному і туристичному комплексам.

Карпатський економічний район.До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська (1246 тис. чол.), Івано-Франківська (1391 тис. чол.), Львівська (2581 тис. чол.), Чернівецька (910 тис. чол.) області. Площа - 56,6 тис. км². Територія цього району включає Прикарпаття, Карпати, Закарпаття. Це пограничний район, який знаходиться на перехресті залізниць: Київ - Прага, Київ - Краків, Варшава - Бухарест, газопроводів: Уренгой - Помари - Ужгород, Оренбург - Західний кордон.

Інтегральний індекс його природно-ресурсного потенціалу (грн/га) становить 1,04 (в Україні — 1,00), особливо виділяються водні, лісові й природно-рекреаційні ресурси. Район дефіцитний за мінеральними і фауністичними ресурсами.

У Прикарпатті розташована полікомпонентна зона (нафта, природний газ, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, сірка, вапняк, фосфорити). Надзвичайно цінними є лісові та водні ресурси, зокрема мінеральні води Трускавця, Східниці, Сваляви, Кваси, Моришка та лікувальні грязі села Черче Івано-Франківської області.

На початок 2000-х років Карпатський економічний район склався, як аграрно-промисловий зі значною перевагою сільського господарства над промисловістю (їх співвідношен­ня складає 3,2: 1,0). У загальнодержавному поділі праці ос­новні галузі економіки району характеризуються такими ко­ефіцієнтами локалізації: промисловість — 0,13, сільське госпо­дарство — 1,44, транспорт і зв'язок — 1,24. Коефіцієнт зосере­дження випуску товарів і послуг, який визначає глибину тери­торіальної спеціалізації економіки за основними господарськоформуючими галузями найнижчий в Україні — 0,339.

У районі розвинуті машинобудування, харчова, лісова, деревообробна, промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетика представлена Бурштинською, Добротвірською ТЕС, рядом дрібних ГЕС і ТЕЦ. Машинобудування представлене приладобудуванням, телевізійною технікою, електролампами, металорізальними інструментами. Розвинуті хімічна індустрія, лісовий комплекс та сільське господарство.

За період 1990-2008pp. відбулись зміни у галузевій структурі в напрямі збільшення частки електроенергетики, паливної про­мисловості, металургії, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів та хар­чової промисловості при зменшенні питомої ваги хімічної і нафтохімічної промисловості, машинобудування і металооб­робки, а також легкої промисловості.

На розміщення продуктивних сил Закарпатської області впливає виняткове географічне положення, значні рекреаційні й лісові ресурси, які в комплексі сприяють розвитку багатога­лузевого господарства.

В стадії формування знаходяться такі порівняно невеликі промислові вузли, як Берегово-Хустський та Мукачівський. Розвиток сільськогосподарського виробництва і харчової промисловості в Закарпатській області сприяв формуванню агропромислових спеціалізованих комплексів рослинницько­го (плодоовоче-, виноградарсько-, зернопромислового, тютю­ново-ферментаційного) і тваринницького (м'ясо-молочного та птахопромислового) напрямів.

В області існують соціально-економічні відмінності між гірською і рівнинними частинами. На рівнинній зосереджені ос­новні продуктивні сили цього економічного району. Тут розви­нута обробна промисловість (машинобудування, меблева, хар­чова, легка) та інтенсивне сільське господарство; у гірській — д