Процесуальні теорії мотивації. Колективна та індивідуальна мотивація

У процесуальних теоріях аналізується те, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вона обирає конкретний вид поведінки. Процесуальні теорії не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка людини визначається не тільки ними. Згідно з процесуальними теоріями, поведінка людини є функцією її сприйняття та сподівання, що пов’язано з конкретною ситуацією.

Процесуальні теорії мають на меті з’ясувати, як люди мислять, щоб задовольнити свої потреби. Скажімо, дві особи прагнуть досягти успіху. Одна з них вважає, що, важко працюючи, віддаючи роботі додатковий час, вона досягне визнання за відмінну працю. Друга відчуває, що налагодження добрих взаємин з керівництвом, встановлення контактів з іншими ланками організації дасть ідентичні результати. Одна особа обрала шлях до успіху через показники діяльності, інша – через особисті зв’язки. Тобто спільна мета може передбачати кілька способів її досягнення.

Процесуальні теорії описують, як люди здійснюють вибір між альтернативами поведінки і як кожна особа визначає для себе найкращий спосіб задоволення потреби. За допомогою процесуальних теорій мотивації керівництво визначає, як необхідно впливати на поведінку людини для ретельного виконання нею службових обов’язків.

Існують три основні процесуальні теорії мотивації: теорія очікування, теорія справедливості та об’єднана модель мотивації Портера-Лоулера.

Теорія очікування (сподівання), заснована на дослідженнях Віктора Врума, стверджує, що наявність активної потреби не є єдиною необхідною умовою мотивації людини для досягнення певного результату. Людина повинна також сподіватися на те, що обраний нею тип поведінки дійсно приведе до задоволення потреби (отримання бажаного).

Очікування в даній теорії розглядається як оцінка даною особистістю ймовірності здійснення певної події. При аналізі мотивації до праці теорія очікування зосереджується на трьох взаємозалежностях: 1) витрати праці – результати; 2) результати – винагороди; 3) валентність (значимість для людини того чи іншого стимулу, результату та ступінь задоволення винагородою) [4, с. 231].

Очікування відносно “витрати праці – результати” (ВП – Р) – це співвідношення між витраченими зусиллями та отриманими результатами. Наприклад, виконавець робіт сподівається, що за вироблену продукцію високої якості з мінімальними витратами матеріалів керівництво підвищить його професійний розряд. Якщо прямої залежності між витраченими зусиллями та досягнутими результатами немає, то згідно з теорією очікування, мотивація слабшає. Відсутність взаємозв’язку в цій ланці може відбутися через неправильну самооцінку працівника, погану підготовку чи недостатні повноваження для виконання поставленого завдання.

Сподівання відносно “результати – винагороди” (Р – В) – це очікування певних винагород у відповідь на досягнутий рівень результатів. Розвиваючи наведений приклад, зазначимо, що робітник, підвищивши розряд, отримуватиме вищу заробітну плату. Аналогічно, якщо людина впевнена у тому, що досягнуті результати будуть винагороджені, але при реально допустимих витратах зусиль ці результати не будуть досягнуті, то мотивація у цьому випадку буде слабкою.

Третій чинник, що визначає мотивацію в теорії очікування, – це “валентність”, або цінність винагороди чи заохочення. Валентність – це передбачуваний ступінь відносного задоволення чи незадоволення, що виникає внаслідок отримання певної винагороди. Оскільки у різних людей потреби та бажання відносно винагород істотно відрізняються, конкретна винагорода, що пропонується у відповідь на досягнуті результати, може і не мати для них ніякої цінності. Якщо валентність низька, то цінність отриманої винагороди для виконавця не досить велика і мотивація діяльності слабка.

Якщо значення будь-якого з цих трьох критично важливих для визначення мотивації чинників буде малим, то й мотивація буде слабкою і результати праці низькими. Співвідношення цих факторів визначається такою формулою:

Мал. 5.2. Модель мотивації за Врумом [4, с. 232].

Оскільки потреби людей відрізняються, то конкретну винагороду вони оцінюють по-різному. Відповідно, керівництво організації повинно зіставити винагороду, що пропонується, з потребами співробітників та привести їх у відповідність.

Теорія справедливості пропонує інше пояснення того, як люди розподіляють та спрямовують свої зусилля для досягнення поставленої мети. Згідно з нею, люди суб’єктивно визначають відношення отриманої винагороди до витрачених зусиль і зіставляють це з винагородою інших людей, які виконували аналогічну роботу. Якщо порівняння показує несправедливість, то виникає психологічна напруга. У підсумку складається ситуація, при якій необхідно стимулювати конкретного співробітника, зняти напругу і для відновлення справедливості ліквідувати дисбаланс.

Баланс та відчуття справедливості відновлюється за рахунок зміни рівня зусиль, що витрачаються, або зміни рівня отриманої винагороди. Отже, співробітники, які вважають, що недоотримують порівняно з іншими, починають працювати менш інтенсивно або намагаються підвищити рівень винагород. Співробітники, що вважають себе більш стимульованими, ніж решта їх співробітників, намагаються підтримувати інтенсивність праці на досягнутому рівні чи навіть підвищувати його.

Основний висновок теорії полягає у тому, що люди намагатимуться зменшити інтенсивність праці, поки не отримають справедливої винагороди. Однак, необхідно пам’ятати про те, що сприйняття та оцінка справедливості носить суб’єктивний, відносний характер.

Лайман Портер і Едвард Лоулер розробили комплексну процесуальну теорію мотивації, що передбачала поєднання елементів теорій очікування та справедливості. Модель побудована на основі взаємодії п’яти змінних: витрачених зусиль, сприйняття, отриманих результатів, винагород і відносної міри задоволення.

1. Цінність винагороди			2. Оцінка ймовірності зв’язку між зусиллями та винагородами
	3. Зусилля
4. Здібності та характер			5. Оцінка ролі працівника
	6. Результат
7а. Внутрішні винагороди			7б. Зовнішні винагороди
			8. Винагороди, що сприймаються як справедливі
	9. Задоволення

Мал. 5.3. Модель Портера-Лоулера [4, с. 233].

Послідовно розглянемо принцип дії механізму мотивації (цифри подані за мал. 6.3). Згідно з моделлю Портера-Лоулера, результати, що досягнуті співробітником, залежать від витрачених зусиль (3), здібностей і характерних особливостей виконавця (4) та усвідомлення ним своєї ролі в процесі праці (5). Рівень витрачених зусиль пов’язаний із цінністю винагороди (1) і того, чи справді існує об’єктивна залежність між витратами зусиль та можливими винагородами (2). Досягнення відповідного рівня результативності (6) викличе внутрішні (7а) та зовнішні винагороди (76).

Задоволення (9) – це результат внутрішніх та зовнішніх винагород з врахуванням їх справедливості (8). Задоволення є еталоном виміру того, наскільки цінна винагорода насправді (1).

Загальний висновок теорії полягає в тому, що результативна праця приведе до задоволення потреби, а не навпаки, як вважали прихильники школи людських стосунків.