Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

У другій половині XX ст. у міжнародній торгівлі відбувають­ся вагомі структурні зрушення, які, як виявилося, не можуть бути цілком пояснені на основі класичної теорії порівняльних переваг. З’являються численні альтернативні теорії міжнародного обміну. Ці теорії в першу чергу зосе­реджують увагу на чинниках попиту, науково-технічного прогресу, характеристиках національних ринків.

Відповідно до критерію використання класичних підходів аналізу міжнародної торговельної діяльності, їх класифікують за трьома групами:

▪ до першої відносять теорії, що розвивають принципи класичних теорій. Новизна їх методологічних підходів до дослідження полягає в тому, що об'єктом аналізу стають більша кількість товарів, країн і факторів виробництва. Проте, незважаючи на введення більшого числа змінних, основні положення класичних теорій не спростовуються. В найбільш завершеному вигляді ці підходи знайшли своє втілення в теорії специфічних факторів виробництва;

▪ друга група альтернативних теорій, не піддаючи сумніву принципи класичних теорій у цілому, розширила предмет дослідження і ввела до аналізу ті сторони міжнародної торгівлі, які раніше ігнорувалися. До таких теорій належать теорія розподілу прибутків від міжнародної торгівлі, теорія пересічного попиту;

▪ третя група теорій – теорії ефекту масштабу, технологічного зростання і циклу життя товару в міжнародній торгівлі, внутрігалузевої торгівлі, недосконалої конкуренції – будуються на принципово відмінних методологічних засадах, їх автори заперечують класичні моделі, стверджуючи історично минущий характер цих моделей і акцентуючи на необхідності конструювання нових моделей, що можуть відтворити складну структуру сучасної міжнародної торгівлі.

На початку 1960-х рр. Ш.Б. Ліндер поглиблює теорію розміщення факторів виробництва з врахуванням характеристик різних національних ринків. Він стверджує, що підприємці виробляють товари, тільки орієнтуючись на потреби споживачів, при цьому вони спочатку виробляють їх для внутрішнього ринку, а решта продається за кордон. Тому характеристики внутрішнього ринку, особливо його розмір, утворюють важливу порівняльну перевагу. Місткий національний ринок спонукає до інновацій, дозволяє здійснювати масштабну економію, знизити інформаційні витрати. Він дозволяє виробляти в національному масштабі різноманітні товари і в подальшому продавати їх спожива­чам на менших ринках.

У середині 1960-х рр. американський економіст Р. Вернон запропонував теорію життєвого циклу продукту, якою зробив спробу пояснити розвиток світової торгівлі кінцевою продукцією на основі етапів життєдіяльності продукту на ринку (впровадження, зростання, зрілість, занепад). На другій стадії, коли попит на продукцію зростає, виробництво розширюється, продукт стандартизується і поступово розширюється його експорт в інші країни. На стадії зрілості виробництво стає великосерійним, у конкурентній боротьбі переважає ціновий фактор, в міру розширення ринків та поширення технології країна, в якій з’явився новий продукт, вже не має конкурентних переваг. Виробництво переміщується в країни, що розвиваються, де дешевша робоча сила. Входження у стадію занепаду супроводжується падінням попиту на цей продукт у розвинених країнах, виробництво та ринки збуту зосереджуються в країнах, що розвиваються, країна інновації стає чистим імпортером. Хоча ця теорія відображає дійсну еволюцію багатьох галузей, вона не дає універсального пояснення тенденцій розвитку міжнародної тор­гівлі.

У 1980-х роках американськими економістами П. Кругманом, К. Ланкастером та ін. була запропонована теорія ефекту масштабу, згідно з якою країнам вигідно торгувати, якщо вони спеціалізуються у тих галузях, які мають економію на масштабі. Спеціалізація дозволяє ще в більшій мірі нарощувати обсяги виробництва, виробляти продукцію з меншими витратами і продавати за низькими цінами. Але для реалізації ефекту масштабу потрібен місткий національний ринок. У даному випадку міжнародна торгівля сприяє формуванню ринку збуту, який за розмірами значно перевищує будь-який національний ринок. Міжнародна торгівля зосереджу­ється в руках транснаціональних корпорацій, що неминуче призводить до зростання торгівлі всередині самої корпорації, напрямки якої можуть визначатися не порівняльною перевагою або відмінностями у забезпеченні факторами виробництва, а стратегічними цілями самої фірми.

Врахування чинника попиту в сучасних концепціях міжнародної тор­гівлі дозволило пояснити торговельні потоки, які не можуть бути поясне­ні на основі рікардіанської моделі, сконцентрованій на пропонуванні. Рікардіанська модель порівняльних переваг припускає, що найбільш вигід­ною буде торгівля між країнами, котрі мають максимальні відмінності економічного розвитку, отже, найбільш інтенсивні торгівельні стосунки США повинні були б мати, наприклад, з Мексикою. Практично ж най­активнішим торговим партнером США є Канада, яка за рівнем економічного розвитку більш близька до США, ніж Мексика.

Справа у тому, що виробники, в тому числі, й іноземні, продають свої товари там, де найбільший попит на них, а попит, звичайно, більший в економічно розвинених країнах. Крім того, споживачі завжди віддають перевагу різноманіттю товарів, тому країни можуть виробля­ти і експортувати ту ж саму продукцію, яку одночасно імпортують. Але при цьому неможливо констатувати, що США мають порівняльну перевагу у виробництві “Форда”, а Німеччина вироб­ництві “BMW”. Зустрічні потоки однорідних товарів можуть бути пояс­нені впливом на міжнародну торгівлю уподобань та смаків споживачів.

Французьким економістом Ф. Перру була запропонована ще одна альтернативна теорія міжнародної торгівлі – теорія міжнародних асиметрій:висновки рікардіанської моделі в сучасних умовах не справджуються, оскільки в міжнародному обміні країни знаходяться у нерівному становищі. Відмінності у впливі на міжнародний обмін супроводжуються явищем „структурної переваги“, коли певні країни чинять вплив на ціни світового ринку. Світова ціна відтак є не результатом рівноваги світового попиту і пропонування, а наслідком взаємодії сил та інтересів, які мають віддалене відношення до ринкового механізму, отже, і до спеціалізації країн на основі порівняльних переваг.

Дійсно, міжнародна спеціалізація в сучасних умовах є функцією порівняльної ефективності у значно складнішому просторі, ніж це окреслено теорією Д.Рікардо. Це простір, де головним фактором є технічний прогрес, де якісні зміни відіграють провідну роль, де фактори виробництва мобіль­ні, а ефект масштабу виявляється як на рівні виробничих одиниць, так і на рівні товарних ринків, де, нарешті, державна політика чинить значний вплив на роль та місце країни в міжнародному обміні. Водночас сучасні теорії міжнародної торгівлі є доповненням і уточненням, але в жодному разі не запереченням рікардіанської теорії.