ЛЕКЦІЯ 7

Сельбищна зона міст. Її планувальна структура.

Розміщення сельбищної зони

Планувальна структура сельбищної зони міста. Основні вимоги до неї. Об'єкти для забудови сельбищної зони та принципи їх розміщення на території зони

Архітектурно-планувальну організацію сельбищної зони - сельбищної території міста проводять у відповідності із величиною міста та особливостями його планувальної структури, ув'язуючи її з територіями іншого функціонального призначення - зонами виробничими і ландшафтно-рекреаційними.

Сельбищна зона складає одну з основних найбільш важливих частин планувальної структури міста або іншого населеного пункту і потребує для свого розміщення в межах міста чи іншого населеного пункту значних територій.

У залежності від народногосподарського профілю міста, його величини, темпів росту та інш. чинників територія сельбищної зони може складати:

60…70% від загальної площі територій у крупних і найкрупніших містах - обласних центрах України;

коло 50% у промислових містах;

80…90% у курортних містах.

Територія сельбищної зони в сільських поселеннях зазвичай складає коло 65…75%.

На сельбищній території розміщують житлову забудову з закладами, підприємствами і спорудами громадського обслуговування, громадськими центрами, зеленими насадженнями та водоймищами для загального використання, окремими нешкідливими підприємствами, санітарна характеристика яких дозволяє сусідство з житлом, а також споруди і об'єкти міської магістральної та вулично-дорожньої мереж.

Відзначені об'єкти разом з оточуючими їх територіями являють собою складові елементи структури сельбищної зони міста.

Планувальна структура сельбищної зони міста повинна задовольняти функціональним, соціальним, економічним, екологічним і естетичним вимогам, які пред'являються до містобудівного рішення цієї зони. Планувальна структура зони повинна забезпечити доцільне розміщення усіх її складових елементів відповідно до їх особливостей для створення здорового середовища для усіх видів життєдіяльності населення міста. Для отримання повноцінного містобудівного рішення, яке відповідає комплексу відзначених вимог, створення цілісності та виразності просторової композиції сельбищної зони повинні бути всебічно ураховані особливості місцевих умов: кліматичні, рельєфу поверхні, розміщення водоймищ і природного ландшафту та інш.

Забезпечення населення якісним житлом та необхідними соціально-побутовими об'єктами має вирішальне значення у вирішенні задач соціального розвитку країни.

Функціонально-територіальний ступінчатий принцип організації і розміщення об'єктів соціально-побутового призначення базується на їх поділенні за признаком повторюваності їх використання мешканцями сельбищної зони на такі групи: повсякденного, періодичного та епізодичного обслуговування.

До групи об'єктів повсякденного обслуговування відносять заклади та підприємства, які відвідуються значним контингентом населення щоденно або через день; до періодичного - ті, що відвідуються раз у тиждень або раз у десять днів; до епізодичного обслуговування - ті, що задовольняють індивідуальні потреби відвідувачів значно рідше - один - два рази на місяць.

При проектуванні планувальної| структури сельбищних зон міст виконують розробки спеціальних схем розміщення закладів і підприємств культурно-побутового обслуговування населення з нанесенням на них так званих максимально допустимих (рекомендованих) радіусів обслуговування [1].

При визначенні розмірів сельбищної території виходять із необхідності надання кожній сім'ї окремої квартири або будинку. Розрахункова житлова забезпеченність населення визначається дифенційовано для міст у цілому та їх районів на основі прогнозуємих даних про середній розмір сім'ї з урахуванням призначеної типології будинків, плануємих об'ємів житлового будівництва та інш. Для попереднього визначення потреби в сельбищній території приймають збільшені нормативні показники за табл.7.1.

Таблиця 7.1

проектних планувальних рішень при цьому необхідно здійснювати із врахуванням містобудівних та природних умов оточуючого середовища.

Для житлової забудови можливо використання різних типів будинків: багатоквартирних секційних, коридорних, галерейних і змішаного типу, багато і середньоповерхових, малоповер-хових садибних або блокованих з присадибними ділянками, будинків-пансіонатів з однокімнатними квартирами для молодих чи літніх одиночок, так званих багатофункціональних житлових будинків з поширеною кількістю приміщень нежитлового призначення, гуртожитків і таке інше.

Заклади, підприємства і споруди громадського призначення для обслуговування населення, тобто об'єкти соціальної інфраструктури, теж представлені широким діапазоном типів:

заклади народної освіти - дитячі дошкільні, загальноосвітні школи, школи-інтернати, професійно-технічні середні учбові, вищі учбові та інш.;

установи охорони здоров'я, соціального забезпечення, спортивні та фізкультурно-оздоровчі – поліклініки, амбулаторії, стаціонари різних типів, станції швидкої допомоги, аптеки, молочні .кухні, санаторії різних типів, пансіонати, бази відпочинку, туристичні бази, позашкільні табори, мотелі, кемпінги, спортивні зали, басейни, стадіони та інш.;

установи культури та мистецтва, культові споруди — клуби, кінотеатри, відеозали, театри, концертні зали, цирки, зали атракціонів та ігрових автоматів, універсальні спортивно-видовищні зали, бібліотеки, храми та інш.;

підприємства торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування - магазини продовольчих та непродовольчих товарів, риночні комплекси, кафе, їдальні, ресторани, комбінати побутового обслуговування усіх типів, перукарні, майстерні - ательє та інш.;

організації та установи правління, проектні організації, фінансові установи та підприємства зв 'язку — почтампти, телеграфні станції, міжміські та сільські телефонні станції, об'єкти радіомовлення та телебачення, відділення банків, установи адміністрації, дільниці міліції, народні суди, нотаріальні контори, проектні організації та конструкторські бюро та інш.;

установи житлово-комунального господарства — житлово-експлуатаційні організації, готелі, громадські убиральні, кладовища, крематорії та інш.

Кількість таких об'єктів, їх типологія, поверховість і розміщення в сельбищних територіях визначають за допомогою спеціальних розрахунків, в основу яких закладені нормативи забезпеченості, що відображають соціально-гарантований рівень обслуговування мешканців міст і поселень. Нормативні показники визначаються - з розрахунку на 1 тис. чол. населення, вони є усередненими по Україні. У кожному конкретному випадку показники підлягають уточненню в залежності від демографічного прогнозу, типу і розміру міста або поселення, їх місця в системі розселення, виробничого та соціально-культурного потенціалу та інш. Ці показники наведені в містобудівних нормах [1,2]. Там же надані розміри земельних ділянок та основні рекомендовані принципи розміщення окремих типів установ і підприємств обслуговування.

Будівлі, споруди та їх комплекси для житлової забудови, соціальної та транспортної інфраструктур разом із відведеними для них територіями являють собою елементи планувальної структури сельбищної зони. До таких елементів належать ще ділянки для всіх видів озеленення, водоймища, а також вулиці, площі, набережні, мости.

Загальним принципом формування сельбищної території є забезпечення максимальних зручностей населенню в реалізації його соціально-культурних і побутових потреб при раціональному використанні ресурсів і міських земель. При плануванні сельбищної зони враховуються такі основні вимоги:

забезпечення організації функціональних процесів у житловому середовищі, тобто побутових, господарських, відпочинку, обслуговування;

забезпечення зручної транспортної і пішохідної доступності до зон праці, громадських центрів, територій для відпочинку, зупиночних пунктів громадського міського транспорту;

створення здорового середовища, сприятливого за санітарно-гігієнічними показниками;

створення естетично виразного середовища.