Житлова забудова сельбищної зони міста

Архітектурно-планувальна організація сельбищної зони обумовлена характером її забудови. Забудова сельбищної території здійснюється переважно квартирними житловими будинками.

Характер житлової забудови перш за все визначається розмірами міста, його народногосподарським профілем і значенням, а також природними умовами і демографічною структурою його населення.

Просторове компонування житлових будинків обумовлюється вимогами санітарно-гігієнічного комфорту, функціональними задачами організації території, вимогами естетичними, протипожежними і економічними.

Комплексним показником, що характеризує інтенсивність освоєння житлової території, є

Рис.8.2. Приклад строчно-рядкової забудови

щільність населення, що виражається числом жителів на одиницю території (чол/га). У містобудівних розрахунках застосовують два види щільності - нетто і брутто. Перший показник враховує винятково житлову територію без яких-небудь ділянок обслуговуючих установ, доріг, вулиць, площ і т.п. Другий - відноситься до території всього мікрорайону або житлового району, до сельбищної зони або до цілого міста. Щільність нетто найбільш точно відбиває просторові і санитарно-гігієнічні якості житлового середовища. Загальною тенденцією в формуванні житлової забудови міст слід вважати ріст поверховості житлових будинків, який відповідно забезпечує її високу щільность. Так, у перший період масового житлового будівництва - кінець 50-х - початкок 60-х років основними в забудові міст були п'ятиповерхові будинки, як найбільш дешеві і прості в конструктивному відношенні. Вони не мали ліфтового обладнення та інших відносно складних інженерних систем, що дозволяло звести до мінімуму витрати як на будування, так і на експлуатацію будинків. Із середини 60-х років почалося масове будівництво дев'ятиповерхових будинків. У 70-ті роки починають будуватися 12…16-поверхові житлові будинки, а в наступні часи і значно вищі - до 28…30 поверхів. Будівництво будинків нижчих 9 поверхів у найкрупніших містах взагалі в ті часи вимагало особливого дозвілу. У сучасній будівельній практиці має місце більш широка диференціація житлового будівництва за поверховістю. Сьогодні в містах частіше за все використовується змішана поверховість – 4…16 поверхів. Відповідно використовуються і різні типи композиційних прийомів забудови. Периметральна забудова складається з будинків протяжних у длину: многосекційних, коридорних, галерейних або блокованих. Попередником сучасної

Рис.8.3. Приклад групової забудови

периметральної забудови виступив традиційний міський квартал, який визначав планувальну структуру усіх історично складених міст (рис.8.1).

Строчно-рядкова забудова виникла як альтернатива старим міським кварталам і довгий час вважалась символом сучасного містобудування. Початок її застосування в радянській архітектурі відносять до 20-х років. За кордоном такий тип забудови міст використовували до

70-х років, а в пострадянських країнах і значно пізніше. Строчна забудова відкрита для вітрів, що забезпечує добру аерацію прилеглих територій. Вона дозволяє широко застосовувати озеленення, але розташування житлових будинків своїми торцями до вулиць значно зменшує рівень захи - сту територій від транспортних шумів. Як показала містобудівна практика, масове використання строчної забудови має ще одну негативну рису: вона позбавила багато міст і їх житлових районів своєї індивідуальності, привела до втрати вулицями свого обличчя, до одноманіття забудови, а також до значних перевитрат територій. Сьогодні строчна забудова ущільнюється, трансформується в більш замкнуті утворення за рахунок введення в існуючу забудову будинків різних типів (рис. 8.2).

Групова забудова виникла у 70-х роки ХХ-го століття. При такому типі забудови протяжні у длину будинки складають групи із різних геометричних фігур, які утворюють двори часто ускладнених форм. При цьому в забудову активно вводять односекційні будинки збільшеної поверховості, що сприяє її ущільненню. При такому прийому забудови групи будинків утворюють більш цікаві самостійні ансамблі житлових районів міст (рис.8.3).

8.4. .Приклад “сіткової”забудови

"Сіткова" забудова компонується по геометричній сітці різних малюнків: прямокутні, трикутний або багатокутний. Для такого типу забудови використовують багатоквартирні будинки одно-чотириповерхові різних планувальних схем: секційні, блоковані, коридорні та інш. Внутрішні двори при сітковій забудові виконують роль затишних рекреаційних просторів (рис.8.4). Килимова забудова утворюється з одно-двоповерхових блок-квартир з внутрішними дворами. Коли такі будинки мають правильну геометричну форму, то забудова з них нагадує "сіткову" (рис.8.5). Для поселень сільського типу більш характерна садибна забудова, основою якої є садибний будинок – котедж (рис.8.6). В умовах архітектурно-будівельної реконструкції для заміни старих будівель використовують так звані "будинки-вставки”. Звичайно, забудова ними ведеться вибірково, що дозволяє зберегти зовнішний вигляд минулого міського середовища і його архітектурно-історичну спадщину (рис.8.7). При освоюванні ділянок в умовах складного рельєфу із значними ухилами цікавим для застосування типом забудови є такий, коли використовують особливий терасний тип будинків (рис.8.8). Застосування для житлової забудови різних композиційних прийомів дозволяє утворювати цікаві просторові композиції. Крім того, використання різних прийомів може стати відображенням творчих переваг автора, його відданості тієї чи іншої містобудівної концепції. Забудова різної поверховості має різні соціально-економічні та екологічні характеристики. Так, багато –

Рис.8.5.Приклади килимової забудови

Рис.8.6.Приклад садибної забудови	поверхова житлова забудова має переваги для утворення високої щільності. Малоповерхова - забезпечує зручний зв'язок із землею, що визначає її переважне використання в сільських поселеннях з розвитим присадибним господарством. Трьох-п'ятиповерхові житлові будинки формують житлову забудову середньої поверховості. У нашій країні такі будинки історично склали значну частину забудови сучасних середніх і великих міст. Слід відзначити, що п'ятиповерхові будинки періоду початку масової забудови з використанням великого об'єму конструкцій із збірного залізобетону сьогодні мають істотні недоліки: доля їх фізичного та морального зносу - значна, їх забудова характеризується низькою щільністю, неорга-нізованістю зовнішнього житлового середовища, естетичною неповноцінністю. Тому сьогодні стала дуже актуальною задача архітектурної реконструкції таких будівель з метою ущільнення забудови і утворення більшого різноманіття такої забудови.
Рис.8.7. Приклад введення “будинку-вставки” в існуючу забудову міської вулиці	Багатоповерхова житлова забудова переважає у формуванні житлового середовища крупних і найкрупніших міст. Її вирішальна перевага – мінімаль - ний відсоток забудованої території при максимальній щільності населення і відповідно - житлового фонду. Але у високої житлової забудови є свої недоліки: ускладнюється виконання нормативних вимог до інсоляції території при протяжній конфігурації її плану; обмежені можливості сонячної і вітрової орієнтації будинків; ускладнюєьтся забезпечення достатнього зв'язку мешканців із зовнішньою житловою зоною, мають місце труднощі у функціональній організації зовнішнього середовища. Зараз на сучасному рівні розвитку містобудування усе більш широко використовується сполучення житлової забудови різної поверховості. До переваг такої комбінованої забудови відносяться: можливість досягнення досить високої щільності населення, більшої різноманітності квартир, спрощених контактів із землею для значної частини населення. Контрасні сполучення обсягів і висот, вертикальних і горизонтальних форм, що сприяють підвищенню архітектурної виразності житлового середовища міста. Взагалі межа раціональної висоти житлового будинку визначається атмосферно-вологісними умовами, вітровим режимом, температурою і тиском

повітря. Крім того, що житло на висоті більш 100 м стає екологічно неповноцінним, воно вимагає використання складних систем кондиціонування. Надвисока забудова втрачає містобудівний зміст також через складність конструкцій і вертикальних комунікацій як транспортних- лифтових, так й інженерних. Ефект підвищення щільності населення може мати практичне значення тільки при забудові до 25…30 поверхів.

Отже, загальною тенденцією розвитку житлової забудови вважається збільшення її різноманіття відповідно до специфіки природних і містобудівних умов, що відповідає диференціації потреб населення.

Рис.8.8. Приклад забудови із терасних будинків на складному рельєфі