Меморіальні музеї міста

Серед музеїв історичного, краєзнавчого, природничого, художнього профілів особливий статут займають меморіальні музеї. «Меморія» — в перекладі означає пам’ять, тобто меморіальні музеї — це музеї, присвячені памяті видатних світочів національної культури та громадсько-політичного життя, ... Як правило, вони створюються на базі пам’ятних комплексів — садиб, будинків, квартир, пов’язаних з життям і діяльністю визначних осіб. Адже будинок, особисті речі, внутрішнє оздоблення приміщень, деталі обстановки мають властивість розповідати про людей, про колорит їхнього творчого та побутового життя. Тому нащадки прагнуть зберегти незміним або максимально точно відтворити внутрішній інтер’єр помешкання видатних особистостей.

Серед численних музеїв Львова помітну групу складають саме музеї меморіального профілю. Адже на львівському грунті сформувалося і працювало чимало визначних діячів, котрі своєю багатогранною діяльністю збагатили скарбницю української культури. Серед них — поети і письменники, художники і архітектори, скульптори і музиканти, громадсько-політичні діячі та науковці... Вони відійшли у вічність, проте пам’ять про них жива. Унікальними осередками, де витає дух геніїв, є їхні меморіальні музеї, різножанровий потенціал яких сьогодні активно залучається до екскурсійних маршрутів, а на перспективу — їхні виставково-експозиційні зали мають шанс стати потужною складовою культурно-пізнавального туризму.

Меморіальні музеї Львова сьогодні презентують багатогранність української культури: мистецьке, літературне та музичне надбання, висвітлюють історію громадсько-політичного життя краю. Серед найвизначніших, слід відзначити меморіальні музеї Соломії Крушельницької, Олени Кульчицької, Теодозії Бриж, Івана Франка, Михайла Грушевського, Івана Труша, Леопольда Левицького, Станіслава Людкевича, Олекси Новаківського, Романа Шухевича. Чимало цінних музейних меморіальних комплексів можна знайти і на теренах Львівщини: меморіальний музей-садиба Євгена Коновальця, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка тощо.

Двері львівських меморіальних музеїв широко відчинені для усіх поціновувачів української культури. Екскурсія виставковими залами переносить відвідувачів в епоху життя і діяльності світочів української культури, дозволяє пройти разом з ними творичий шлях, радіючи за їх успіхи і співпереживаючи за втрати. І, врешті, спонукає осягнути неоціненний вклад української інтелігенції у розвиток національної думки.

ü Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької

Неперевершена Аїда, ідеальна Ельза, найпривабливіша Батерфляй, єдина у світі оперна Джоконда — символ досконалості й неперевершеності. Її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано — унікальне явище в оперному мистецтві кінця ХІХ — першої половини ХХ ст.

Сьогодні, дізнатися про долю цієї багатогранної та неординарної жінки можна у львівському Музично-меморіальному музеї співачки. Його зали розташовуються у колишньому будинку Соломії Крушельницької, який вона купила у 1903 р. для своєї родини і до 1939 р. залишалася його повноправною власницею.

Музично-меморіальний музей С. Крушельницької розпочав свою діяльність 1989 р. спочатку як відділ Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, а з 1995 р. став самостійною держав-ною установою. Фундатором музею була Одарка Бандрівська, племінниця С. Крушельницької, котра все своє життя присвятила збереженню пам’яті і примноженню слави своєї тітки. Її архів став основою експозиції музею і є вагомою часткою всієї фондової збірки.

В експозиційних кімнатах, кожна з яких присвячена окремому періоду життя співачки, демонструються оригінальні фотографії, афіші, програми концертів, портрети, фрагменти сценічних костюмів, нотні видання, особисті речі артистки. Загалом у фондах музею, що налічують понад 17 000 експонатів, зберігаються не лише меморіальні речі С. Крушельницькій, але й багато цікавих матеріалів, пов’язаних з іменами інших видатних діячів музичної культури, зокрема Станіслава Людкевича, Модеста Менцинського, Одарки Бандрівської, Любки Колесси та ін.

Усі меморіальні речі розташовуються у шістьох виставкових залах, кожен з яких має свою символічну назву — Біла, Артистична, Крушельницька в операх Вагнера, Від «Гальки» до «Мадам Батерфляй», У зеніті слави, Останні роки життя Соломії Крушельницької. Експозиція кожної кімнати почергово знайомить відвідувачів з дитинством, юністю, апогеєм слави співачки, розповідає про її особисте життя та творчі здобутки. Серед багатьох культурних інституцій Львова цей Музей займає особливе місце та провадить активне життя. Працівники Музею постійно проводять велику пошукову, наукову та просвітницьку роботу по вивченню творчості відомих у свій час і незаслужено забутих вже у наші дні діячів музичної культури Галичини, популяризуючи їх творчість.

ü Художньо-меморіальний музей Івана Труша

Художньо-меморіальний музей Івана Труша є філіалом Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові. Фонди музею розташовуються у вишуканій двоповерховій віллі, проект якої розробив художник для власного помешкання, а знаний архітектор Олександр Лушпинський у 1910 р. допоміг втілити цей геніальний задум у реальність. Трушівський будинок до цього часу зберігає свою неповторну творчу ауру.

Більше як півстоліття тому двері цієї ошатної вілли, в якій тоді ще мешкали дві Аріадни — дружина та донька художника, — відчинилися для прийому перших відвідувачів. Так, з 1951 р. тут було відкрито майстерню-музей Івана Труша, а згодом батьківський будинок діти подарували музею з метою створення у ньому меморіальної експозиції, що була відкрита в 1989 р., до 120-літнього ювілею художника.

Іван Труш — український художник кінця ХІХ ст. — першої половини ХХ ст., великий майстер пейзажу, портрету, побутового жанру. Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла Грушевського, Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Соломії Крушельницької, з якими його єднали дружні стосунки. Активний громадський діяч, мистецтвознавець, член НТШ, редактор кількох часописів Іван Труш віддав свій талант, творчу енергію на піднесення української культури до європейського рівня. Іван Труш був одружений з донькою Михайла Драгоманова Аріадною, (двоюрідною сестрою Лесі Українки), з якою у шлюбі виховав чотирьох дітей. У родині шанувалися і плекалися українські традиції та звичаї, які митець відображав і у своїй творчості.

Спадщина Івана Труша налічує понад 6 тисяч творів, з них у Національному музеї у Львові зберігається близько 300 картин, а решта розпорошена по музеях і приватних збірках України та світу.

Із часу відкриття меморіального музею, тут діє постійна експозиція, що репрезентує багатогранний талант Івана Труша. Добірка фотографій та епісто­лярна спадщина із архіву митця розкривають його як непересічну особистість, а низка теоретичних публікацій, роздумів на актуальні теми культурного та мистецького життя — як критика та громадського діяча. Увазі глядача пропонується творчий доробок художника, який представляє його як неперевершеного співця ліричного пейзажу, майстра психоло­гічного портрета та автора численних тематичних жанрових композицій.

Сьогодні, перший поверх будинку служить напівпідвалом, де колись розміщувалися кухня, санвузол та комірка. Саме тут під час бомбардуван­ня Львова німецькими військами були сховані картини Труша і таким чином врятовані від розкрадання і знищення.

На другому поверсі безпосередньо і проживала сім’я художника, очі якого задумливо поглядають з автопортрета, що займає найпочесніше місце в оточенні мальовничих пейзажних етюдів. Наступна кімната служить портретною галереєю, де увіковічнено у портретах митця видатних світочів української нації — Івана Франка, Лесю Українку, Павла Житецького, Івана Нечуй-Левицького, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова та відомого галицького кардинала, мецената і благодійника Сильвестра Сембратовича. І це лише мізерна частина із великого портретного багатства Труша, що становить понад 300 робіт.

Найзатишнішою сьогодні, як і колись, залишається родинна кімната, де зберігається найбільше речей із сімейного інтер’єру: овальний столик зі стільцями, де за чашкою чаю полюбляли сидіти Василь Стефаник та сам Каменяр, підвісна старовинна лампа, креденц із керамікою, самовар — придане Аріадни Драгоманової, фрагмент весільного килима, виконаний львівською художницею Оленою Кульчицькою та книжкова шафа з невеликою частиною особистої бібліотеки Трушів. З портретів на стінах колишньої вітальні дивляться на відвідувачів найближчі і найдорожчі художнику люди — дружина та четверо їхніх дітей.

Нагору, поскрипуючи, ведуть круті дерев’яні сходи. Третій поверх увесь був облаштований під майстерню, де до останніх днів трудився Іван Труш. Приміщення було розділене на дві частини. Меншу сім’я спершу здавала студентам, згодом їй відводили роль затишної відпочивальні. Більша власне і служила творчою робітнею мистця. Майстерня була доволі скромною. Художник любив простір — з меблів тут знаходились лише два мольберти, шафка для фарб, кілька стільців, канапа та крісло-гойдалка. А біля стін стояли стоси картин — великих і малих, — що були найбільшою гордістю і цінністю родини.

Саме тут можна прослідкувати еволюцію творчості художника, від­чути його дух, поринути у вир його вільної уяви. Сьогодні стіни майстерні прикрашають найкращі Трушеві пейзажі. Робітня ніби запрошує у по­дорож чарівними куточками України та екзотичними місцями світу. Перед смертю Труш заповідав залишити будинок у добрих руках. Будучи люди­ною скромною, він не міг і подумати, що цей дім стане Меморіальним музеєм його імені. І сьогодні — це одна зі святинь українського мистецтва, це данина прекрасному пейзажисту, неперевершеному майстрові портрету, Поетові сонця, авторові близько 6000 художніх робіт, який, на превеликий жаль, більше відомий за кордоном, аніж у себе на Батьківщині.

ü Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької

Її називали малярським Франком, який у домі української культури заслоняє кожну шпарину.., її позицію в українському мистецтві за масштабом творчих задумів, намаганням заповнити прогалини мистецько-історичного розвитку і «дотягнути» художній процес до загальноєвропейського виміру, порівнювали з творчими здобутками Лесі Українки в українській літературі...

Багатогранна творчість художниці здобула свого часу широке визнання і популярність не тільки на Україні, про непересічний талант української художниці свідчить той факт, що її 100-річний ювілей 1987 р., за рішенням ЮНЕСКО, відзначали на міжнародному рівні. Сьогодні, на жаль, українці ще не спромоглися належно ввести її в інтелектуальний і культурний простір.

Нагадаємо, що Олена Кульчицька народилася 15 вересня 1877 р. м. Бережани у родині судді Лева Кульчицького. Мистецьку освіту здобувала спочатку в приватних малярів у Львові, згодом у Мистецько-Промисловій Школі (1903–1908) у Відні. Після закінчення школи О. Кульчицька подорожувала, вивчала мистецтво у Західній Європі (Мюнхен, Париж, Лондон). Повернувшись у Галичину, спочатку жила в Косові на Гуцульщині, де перебували її батьки, але скоро переїхала до Львова. За життя картини Олени Кульчицької презентувалися більше як на 60-и виставках як на Батьківщині, так і за кородоном: Київ, Львів, Берлін, Брюссель, Варшава, Відень, Гельсінкі, Краків, Москва, Париж, Прага, Рим, Торонто, Чикаго.

А сьогодні з творчою спадщиною Олени Кульчицької можна ознайомитися, відвідавши її Художньо-меморіальний музей, двері якого радо відчинені для всіх, хто прагне пізнати золоті сторінки українського мистецтва. Ще за життя, 29 серпня 1957 р., Олена Львівна склала заповіт, згідно якого увесь свій мистецький доробок передала в дар українському народові в особі Національного музею. А вже кілька років по смерті, у 1971 р. у колишньому помешкані та творчій майстерні художниці було відкрито першу виставку. У чотирьох просторих кімнатах розгорнено експозицію, що розкривала найвагоміші грані глибинної різножанрової творчості художниці. В жовтні 2007 р. після тривалої десятилітньої перерви знову гостинно відчинив перед відвідувачами двері художньо-меморіальний музей мисткині.

Оновленя експозиції збіглося у часі із святкуванням 130-літтям від дня народження та 40-річчям від дня смерті художниці. Сьогодні дещо змінено концепцію представлення матеріалу. Музейні працівники зробили тільки одну кімнату меморіальною — внасну кімнату-світлицю Олени Кульчицької, яка відтворює атмосферу всього життя художниці і презентує одночасно фотокопії та портрети її рідних. А інші кімнати — максимально представляють всі творчі жанри, в яких працювала мисткиня.

Серед меморіальних речей музей демонструє багато предметів побуту, історія створення яких завжди пов’язана з творчими задумами сестер Кульчицьких. Так, у кімнаті-світлиці увагу відвідувачів привертають меблі, виконані у народно-модерному стилі у Косові за проектом Олени Кульчицької; на буфетній шафці, поміж іншого посуду, красується керамічний сервіз з елементами косівського розпису, виготовлений на львівській керамічній фабриці за проектом художниці; вікна прикрашені оригінальними гардинами, дизайн яких розробляла Олена, а втілювала в життя Ольга Кульчицька, в одному стилі виконано і настільну скатертину, яка, хоч і зазнала незначної реставрації, все ж залишилася автентичною. Стіну над ліжком прикрашає гобелен 1910-х рр. під назвою «Богородиця з ангелами» — його історія створення аналогічна — творчий плідний тандем сестер Кульчицьких. Мистецький дух кімнати доповлює, здавалося би, зовсім незначна річ — «газетниця», яка свого часу була невідє’мним атрибутом галицьких домівок, проте для Кульчицької вона служила швидше підставкою для зберігання ескізів та замальовок. Зі стін кімнати-світлиці споглядають найближчі люди художниці — батьки, дорога сестра, брат та й сама Олена Кульчицька. Практично всі портрети виконані різними техніками, якими володіла художниця. Конструктивно інтер’єр помешкання доповнюють та збагачують речі сучасної роботи — наприклад надвіконні карнизи, виконані у стилі гарнітуру косівської мебелі, віконні занавіски.

Музейні кімнати, які демонструють творчі напрацювання мисткині органічно доповнені автентичними знаряддями праці, а саме тут можна побачити ткацький верстат, верстат для друкування гравюр, гравірувальні дошки. Всі стіни заповнені багатожанровими творами Олени Львівни, розповідати про зміст та техніку виконання яких можна довго. Привернемо увагу лише до твору «Проти бурі», який мистецтвознавці одноголосно називають шедевром. Художниця зобразила одиноку постать подорожнього, що неначе тінь на тлі нічної розбурханої стихії, зігнувшись під натиском шквального вітру, який символізує невблаганну долю, вперто рухається вперед. Цей образ, що вразив своєю переконливістю сучасників і часто запозичався художниками наступних поколінь, дивує і нині закладеною потужною внутрішньою енергетикою. Властиво глибина змісту та простота розуміння характерні для усіх творів Олени Львівни.

У фондових збірках Національного музею у Львові зберігаються сотні предметів та невтілених проектів декоративно-прикладного мистецтва. Серед них — ювелірні жіночі оздоби, килими, гардини, серветки, паперові обої, вітражі, шпалери, проекти металевих решіток, фаянсового кераміч­ного посуду, настільні лампи, вази для квітів, ліхтарі, кахлі, скульптура малих форм, численні проекти тканин та обгортково-подарункових паперів, упакування для цукерок тощо. Серед експонованих предметів можна побачити декоративну жіночу торбинку, жіночий пояс, пряжки, шкатулки... Багато з цих речей виконано у техніці емалі, яку Кульчицька відродила і повернула до життя після забуття з часів Київської Русі.

Сучасна експозиція музею вдало відтворює обстановку та атмосферу, що панувала тут при житті Олени Львівни. Речі, що оточували жінку, відтворюють її вишуканий смак і високу духовну культуру.

Свого часу, відкриваючи персональну виставку Олени Кульчицької у Львові 1933 р. у залах НТШ львівський критик-мистецтвознавець Микола Голубець зазначав: «Це перша на нашому грунті жінка, яка з мілин звичаєвого дилетантизму досягла вершин справжнього мистецтва. В майбутній історії глава про роль і осяги жінки в українському мистецтві починатиметься від імені і творчості Олени Кульчицької».

ü Меморіальний музей-майстерня Теодозії Бриж

Теодозія Бриж увійшла в мистецтво як майстер широкого діапазону, але найперше вона відома як унікального таланту скульптор. Творче обличчя Теодозії Бриж визначилося відразу після закінчення нею в 1954 р. Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, а в дозріванні її професійної майстерності помітну роль відіграв видатний педагог Іван Севера.

Сьогодні в її студії проводяться екскурсії, періодично організовуються виставки, присвячені творчості Теодозії Бриж та іншим діячам мистецтва. Проте цей музей потребує особливої підтримки та промоції. Його фонди розташовані більш аніж у скромному приміщенні, а основна аудиторія його відвідувачів — це люди виключно фахового мистецького спрямування.

Фана Бриж (як називали Теодозію друзі) та її чоловік Євген Безніско, художник за покликанням, були знаковими фігурами для покоління шістдесятників. Про їхню майстерню у центрі Львова, ходили легенди. Довгий час вважалося, що хто з митців приїжджав до Львова, а в цій майстерні не був, Львова так і не бачив. Іван Драч святкував тут своє одруження, Богдан Ступка разом із друзями — 50-ліття, а ще не раз і не двічі бували тут Іван Миколайчук та Микола Бажан, Алла Горська і Дмитро Павличко, Лесь Танюк та Ліна Костенко, Роман Лубківський, та Ростислав Братунь, Ірина Вільде та Віра Вовк, Володимир Гжицький та Олесь Гончар, В'ячеслав Чорновіл та Віктор Ющенко.

Теодозію Бриж завжди притягували образи давніх героїв: ще студенткою вона обрала темою дипломної роботи зовсім не популярну в умовах тодішньої радянської кон’юнктури тему «Князь Данило Галицький». Її захоплювала героїка, манила сила духу, яку вона й намагалася закарбувати в своїх роботах — княгиня Ольга, князь Святослав, Юрій Дрогобич.

У ранніх творах Теодозія Бриж втілила незгаслі у пам’яті людей трагедії Другої Світової Війни: «Освенцім», «Херасіма», «У ненароджених стріляють». У її найкращому монументальному творі «Меморіальний памятник на честь загиблих радянських офіцерів у Володимир-Волинському», створеному спільно зі скульптором Євгеном Дзиндрою, героїка вогняних років пройнята громадським пафосом.

Людяність і задушевність звучать у кожній роботі Бриж камерного чи монументально-декоративного плану. Нині понад 20 пам’ятників її авторства стоять по всій Україні.

За стилістичний взірець Теодозія Бриж обирала собі роботи геніального українського скульптора Олександра Архипенка. Мабуть, тому її творчі пошуки не припадали до смаків офіційних спілчанських рутинерів: більшість створеного Теодозією Бриж не вийшло поза стадію гіпсових відливів. Донині чекає втілення у матеріалі фантастична серія персонажів «Лісової пісні» Лесі Українки, тісняться в майстерні портрети діячів літературно-мистецького Львова — Володимира Лучука, Романа Лубківського, Бориса Возницького, Федора Стригуна, Таї Литвиненко...

Талант Теодозії Бриж — незвичайний, наділений чистою поезією та мужньою силою. У своїй творчості вона завжди прагнула до втілення глибоких душевних поривів людини-творця.

ü Літературно-меморіальний музей Івана Франка

На мальовничій околиці Львова, біля затишного Стрийського парку стоїть будинок, до якого вже понад 60 років приходять люди, як до національної святині. Це — Літературно-меморіальний музей великого сина України — Івана Франка.

Меморіальна експозиція діє у будинку, в якому він жив, в якому написав свої найкращі твори, в якому перестало битися його серце і звідки він пішов у безсмертя.

Тут Івана Франка відвідували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Микола Вороний, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов і багато інших діячів української культури та закордонних гостей з Росії, Польщі, Німеччини, Чехії та Словаччини.

У будинку-музеї повністю відтворено робочий кабінет Івана Франка — улюблену кімнату письменника. Тут стоїть автентичний стіл вченого, за яким він написав багато творів, серед них — шедевр української поезії — поему «Мойсей».

Цінністю меморіальної експозиції є особисті речі Івана Франка, серед них — письмове приладдя, мережана сорочка, рибальська сітка, виплетена його руками, численні подарунки від друзів та колег.

Експозиційне оформлення збагачують малюнки художника Івана Труша — близького приятеля письменника.

Фонди музею нараховують понад 30 тисяч одиниць збереження. Це особисті речі Івана Франка, його рукописи, автографи та документи, оригінальні фотографії, першовидання його творів та численна франкознавча література.

Сьогодні у музеї проводяться тематичні екскурсії. Музей періодично організовує виставки, присвячені Іванові Франку, діячам літератури і культури минулого і сучасного. Також у музеї функціонує «Франкова вітальня», в якій систематично відбуваються літературно-мистецькі акції та презентації книг.

Отож... Хто такий Іван Франко? Геній слова, велетень людської думки чи вічний революціонер... Цей ряд риторичних запитань можна продовжити не одним десятком обґрунтованих епітетів, але чи знаємо ми, яким був Франко у повсякденному житті, про що думав і про що мріяв, чого хотів досягнути? Зрозуміти Франка краще, наблизитись до нього можна побувавши у його музеї, двері якого радо відчинені для усіх відвідувачів.

ü Державний меморіальний музей Михайла Грушевського

Експозиція Львівського меморіального музею першого Президента України Михайла Грушевського — це синтез наукових досліджень у галузі його діяльності та музейного напрацювання у сфері створення кращих музейних експозицій.

29 вересня 1866 р. у місті Холм народився відомий український діяч, голова Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, історик, академік, політик і просто Великий Українець.

1 травня 1998 р. музей Михайла Грушевського отримав статус самостійного державного закладу. Урочисте відкриття музею відбулося напередодні Дня Незалежності — 22 серпня 2000 р. Розташувався він у віллі, де разом із родиною впродовж 1902–1914 рр. мешкав вчений.

У вересні 1894 р. Михайло Грушевський приїхав до Львова для викладацької праці у Львівському університеті, а вже з 1898 р. обіймав посаду голови НТШ.

Про свій будинок Михайло Грушевський згадував так: «Я в 1901 році купив кусень ґрунту під містом, щоб поставити собі хату, і Франко захотів бути моїм сусідом. Я відступив йому частину ґрунту і ми разом згодили собі одного будівничого для будови обох хат і одночасно їх вибудували одним заходом».

Так, новозбудована вілла стала чудовим місцем для зустрічей, ділових переговорів та відпочинку і до сьогодні зберігає атмосферу щоденної рутинної діяльності професора.

Експозиція музею розташована у шести залах. Вони поєднують у собі історичність та меморіальність, життєпис та багатогранність особистості Михайла Грушевського. Особливий акцент зроблено на львівському періоді діяльності, коли повною мірою розкрився великий науковий талант Грушевського як вченого, науковця, історика-дослідника, літературознав­ця, професора Львівського університету, керівника українських наукових інституцій та редактора численних видань. Відновлені інтер’єри кожної з кімнат переносять відвідувачів на початок ХХ ст. Меблі, речі побуту, фотографії, документи не тільки розкривають творчість та життєвий шлях дослідника, але й демонструють епоху, в яку він жив...

Одна із зал — гуцульська. У селі Криворівня, у Карпатах, Грушевські мали невеличку садибу над річкою Бережницею. Етнографічне захоплення мальовничою гірською природою та гуцульським колоритом втілені в інтер’єрі цієї кімнати. На стелі зображені геометричні візерунки та колористика. Піч з кахлів, придбаних на фабриці відомого архітектора Ле­вицького, доповнює інтер’єр рослинним орнаментом.

Експозиція музею розкриває наукову та політичну діяльність Грушевського як творця першої науково-обґрунтованої національної історії та української державності початку ХХ ст.

Останні роки родини Грушевських висвітлюють унікальні оригінальні матеріали того часу: фотографії, періодика, поштівки. У залі є фортепіано, яке належало дружині вченого Марії Сильвестрівні Грушевській, а цікавим є те, що у радянський період в ньому переховували заборонену літературу. На стіні — копія портрету Катерини Грушевської роботи відомого художника Івана Труша, 1903 р.

Сьогодні у музеї відбуваються творчі вечори, присвячені пам’ятним подіям нашої історії та культури за участю мистецьких колективів, самодіяльних митців, студентів навчальних закладів. Коло добрих друзів, меценатів і шанувальників музею в Україні та діаспорі розширюється, отже, є надія на подальші творчі контакти музею з науково-культурними інституціями, то­вариствами і фондами в Україні та за кордоном. Експозиційні зали музею завжди відкриті для всіх, хто шанує та бажає глибше пізнати для себе невичерпну спадщину Великого Українця.

Ставши ще за життя класиком української історії, Михайло Грушевський свідомо і гордо стверджував: «Немає нікого дорожчого, як український нарід. Де б я не був, я буду духом з ним, і волю свого народу, чого б вона не вимагала від мене, сповню».