Зберігання музейних фондів

Збереження музейних фондів — це забезпечення фізичної схоронності музейних предметів шляхом оптимально обраних режиму і системи збереження. Завдання зберігання фондів полягає у забезпеченні збереження музейних цінностей, у захисті їх від руйнування, псування та розкрадання, а також у створенні сприятливих умов для вивчення та показу колекцій. Зберігання фондів здійснюється у фондосховищі, в експозиції, під час будь-яких переміщень предмета всередині музею та за його межами. Принципові положення про організацію зберігання фондів визначаються загальнодержавними нормативними актами, дотримання яких є обов'язковим для всіх музеїв країни. Проте фонди кожного музею мають свою специфіку, що проявляється у складі та структурі фондів, у кількості предметів та ступені їх збереження, в особливостях конструкції музейних приміщень та фондосховищ. Тому додатково крім основних нормативних документів у музеях розробляються інструкції по збереженню фондів для внутрішнього користування. Усі предмети підлягають природному старінню. Проте якщо ослабити дію на них несприятливих факторів, то цей процес можна уповільнити. Саме з цією метою в музеї встановлюється певний режим зберігання.

Однією з основних причин старіння предметів є нестабільність температурно-вологісного режиму, його різкі сезонні та добові коливання. Характер і сила дії на предмет рівня температури й вологості залежить від багатьох чинників, а саме від матеріалу, з якого виготовлений предмет, від його будови, від середовища, де він перебував до надходження в музей.

Наприклад, вироби з олова при температурі нижче +13 С руйнуються так званою олов'яною чумою: предмет змінює свою структуру, на ньому з'являються спочатку сірі плями, потім порожнини, а вражені місця перетворюються на порошкоподібну масу. При температурі понад +25 С можуть загинути вироби з пластиліну та воску. Натомість вироби зі шкіри, дерева, тканин, паперу та інших органічних гігроскопічних матеріалів вельми страждають як від підвищеної, так і від зниженої вологості. При підвищеній вогкості ці матеріали легко набрякають, порушується зчеплення між волокнами і предмет деформується.

Украй шкідливі і різкі коливання вологості. Адже при кожній зміні легкореагуючі поверхневі шари матеріалу розширюються стосовно внутрішніх, менш вологих, шарів, і при частому повторенні цих коливань з'являються розриви і тріщини. Після зміни відносної вологості на 35% людське волосся набуває колишнього свого стану через 30 хвилин, газетний папір - через три години, щільний папір - через два дні, а рулон газетного паперу завтовшки 125 мм - через 6 місяців. За цей час на предметі можуть з'явитися механічні пошкодження.

Крім цього, температура й вологість справляють на предмет взаємозалежну дію. Для гігроскопічних матеріалів низька вологість особливо згубна за високої температури. Висока вологість при низькій температурі також посилює свою негативну дію. Волога, що накопичується, скажімо, у порах фаянсу або майоліки, при замерзанні може завдати виробу серйозного пошкодження. Зміна температури спричиняє і зміну вологості, тому й виникло поняття «температурно-вологісний режим».

Особливо руйнівна дія коливання температурно-вологісного режиму позначається на органічних матеріалах, а з неорганічних матеріалів насамперед руйнуються археологічні предмети. Коливання вологості викликають, наприклад, у кераміці і м'яких породах каменю, процес кристалізації й декристалізації солей, що здатний призвести до повного руйнування предметів.

Звичайно, кожна група музейних предметів потребує тільки їй притаманних умов зберігання, оптимальні температурно-вологісні параметри яких виглядають так: для металу - температура +18...20 С при відносній вологості до 50%; для скла, емалі, кераміки - відповідно +12...20 С і 55-65% ; для виробів із каміння, а також дорогоцінних і напівдорогоцінних металів +15...180 С і 50-55%; для дерева +15...18° С і 50-60%; для тканин +15...18 С і 55-65%; для шкіри, пергаменту, хутра +16...18° С і 50-60%; для кістки +14...15° С і 55-60%; для паперу +17... 19° С і 50-55% ; для живопису +12...18° С і 60-70%; для чорно-білої фотографії до +12 С і 40-50%; для кольорової фотографії до +5 Сі 40-50%.

При комплексному зберіганні різних матеріалів температура повітря в музейних приміщеннях повинна бути в межах 18±1 С, а відносна вологість -55±5%. Найнадійніший спосіб забезпечення заданого температурно-вологісного режиму - кондиціонування повітря, а в приміщеннях, воно не кондиціюється, потрібний режим установлюється і підтримується за допомогою опалювальної системи, провітрювання, зволожувачів та осушувачів.

Для реєстрації температури і вологості в кожному сховищі та експозиційному залі встановлюють спеціальні прилади: психрометри, гігрометри, термометри або самописні термографи та гігрографи. Показники температури й вологості реєструються двічі на добу, в один і той самий час у спеціальному журналі.

Для уповільнення процесу природного старіння предметів необхідно дотримуватися також світлового режиму, адже його порушення викликає фотохімічні зміни, що спричиняють руйнування структури матеріалу, втрату ним міцності тощо. Зрозуміло, що світловий режим встановлюється залежно від матеріалу, кольору та ступеня збереження предмета й може зумовлювати повну або часткову ізоляцію світлочутливих речей від постійних джерел світла, а також вимагати забезпечення для деяких груп предметів необхідної кількості світла. Скажімо, рівень освітленості у межах 50-75 люкс рекомендований для приміщень, у яких зберігаються всі види графіки, книги, рукописні матеріали, фотографії, тканини, фарбована шкіра, зразки флори та фауни. Живопис (олія й темпера), лак, дерево, незабарвлена шкіра та кістка мають середню світлостійкість, тому рекомендований рівень освітленості для них не повинен перевищувати 150 люксів. Поза тим, для забезпечення оптимального режиму зберігання музейних колекцій їм необхідний захист від забруднювачів повітря, під впливом яких відбувається процес старіння та руйнування предметів. Таку небезпеку передусім становлять сірководень, сірчастий газ, аміак, хлор, пил, сажа. Тому основними засобами захисту музейних колекцій від дії забруднювачів повітря мають бути герметизація приміщень за наявності кондиціонерів, використання фільтрувальних пристроїв та індивідуальних упаковок для предметів - чохлів, футлярів, папок. Необхідне також регулярне прибирання музейного обладнання, приміщень та прилеглої до них території.

Предмети можуть руйнувати мікроорганізми, комахи й гризуни, тому важливо ретельно дотримуватися біологічного режиму зберігання і пам'ятати, що сприятливе середовище для розвитку біологічних шкідників створюють порушення температурно-вологісного режиму, пил, продуктові склади тощо. До числа небезпечних факторів відносять також мікроорганізми, а саме бактерії та цвіль, які вражають найрізноманітніші предмети і передусім ті, що створені з органічних матеріалів — живопис, папір, тканину, кістку, дерево. Всі види цвілі залишають плями, що важко виводяться, а деякі її види руйнують волокна. Особливо інтенсивно цвіль розвивається при вологості понад 70% і температурі, що перевищує +20 С

Музейні предмети, окрім виробів із металу, скла та кераміки, часто уражають комахи, з яких найбільш поширені жуки (точильники, вусані, деревогризи, притворяшки, шкіроїди), міль, цукрові лусочки, а також кімнатні мухи. Вони проникають у музейні приміщення через вікна й двері, а також разом із предметами, що надходять до музею. Для боротьби з ними використовують рідинні інсектициди, а також проводяться газації приміщень. У кожному музеї повинен бути ізолятор для перевірки предметів на ураженість та їх дезинфекції, а при ньому - спеціальна камера для проведення дезинфекційної та протигрибкової обробки уражених предметів. До кола завдань по збереженню фондів входить і захист від механічних пошкоджень, адже чимало музейних предметів створено з матеріалів, які легко піддаються руйнуванню. Робота з ними потребує дотримання особливої обережності. Приміром, предмети на паперовій основі потрібно брати за протилежні кути для того, щоб уникнути натягнення волокон; твори станкового живопису тримають тільки за підрамник, а інші предмети - за найміцніші частини.

Одне з найважливіших завдань зберігання музейних фондів полягає в попередженні виникнення екстремальних ситуацій - пожеж, аварій електромережі, водопровідної мережі, опалювальної системи, а також розкрадань. Музейні приміщення повинні бути оснащені протипожежним інвентарем, системами автоматичного пожежогасіння, протипожежною й охоронною сигналізаціями. У музеях проводиться цілодобовий протипожежний нагляд і здійснюється охорона службовою міліцією -цивільною або комбінованою. Нормативні документи визначають правила прийому й здачі приміщень охороною музею та матеріально відповідальними хранителями, правила зберігання ключів, пломбірів та печаток.

Стихійних лих уникнути не можна, але їх наслідки можуть бути значною мірою пом'якшені за умови правильно організованих дій людей. Музейні співробітники повинні заздалегідь знати, які музейні предмети та колекції потребують першочергового рятування.

Іноді встановлювані режими зберігання - температурно-вологісний, світловий, біологічний - виявляються недостатніми для забезпечення фізичного збереження музейних предметів, і для того щоб припинити їх руйнівний процес, потрібне застосування спеціальних засобів. Збереження музейних предметів за умов, які уповільнюють процеси їх природного старіння, а також припиняють розпочате руйнування з подальшим зміцненням предметів, здійснюється у процесі консервації. її може проводити лише реставратор, тобто працівник, що має спеціальну підготовку. Він вживає заходів, що запобігають руйнуванню предмета, зміцнюють його матеріал і структуру, знімають деформуючі та шкідливі нальоти.

Предмети нерідко мають втрати, пізніші втручання, а також пошкодження, внаслідок яких вони цілком або частково втрачають свій первісний вигляд або стан. Тим самим знижується їх музейна цінність. У цих випадках здійснюється реставрація предметів, тобто усуваються спотворення, викликані природним старінням, завданими пошкодженнями або навмисними змінами.

Хранителі й реставратори постійно здійснюють контроль за станом музейних зібрань, відбираючи предмети, що потребують консервації та реставрації. Результати цього огляду заносяться у спеціальний опис, у якому, крім основних ознак предмета, фіксується й стан його збереження. Це дає змогу виявляти зміни, що відбулися з предметом протягом певного часу.

Консервація і реставрація — робота складна й надзвичайно відповідальна. Адже неправильно вибраний або недостатньо апробований метод усунення пошкоджень може призвести до знищення предмета. Тому питання про доцільність, можливості, засоби та методи консервації та реставрації вирішують спеціальні комісії або реставраційні ради. Їхній висновок фіксується в протоколі, а етапи і результати практичної роботи з предметом реставратори відображають у спеціальному документі. Ця інформація в поєднанні з іншими відомостями, що накопичуються за роки й десятиріччя реставраційних робіт, допомагає вдосконалювати їх методику.

Особлива небезпека пошкодження або викрадення предметів виникає під час їх транспортування на тимчасову виставку, реставрацію, експертизу тощо. Удари, дія світла, води або вологи, високих температур, комах або мікроорганізмів, пилу — ось далеко неповний перелік тих причин руйнування, вплив яких може відчути на собі предмет при переміщенні зі звичного середовища. Щоб запобігти цьому або мінімалізувати вплив згубних факторів, необхідно вживати цілу низку захисних заходів. Проте гарантії абсолютного успіху вони все одно не дають. Пожежа, крадіжка, втрата при перевезенні вкрай рідкісні, але можливі. Тому не рекомендується транспортувати разом усі предмети з однієї колекції.