Оформлення і монтаж експозиції

Створення музейної експозиції — складний дослідницький, творчий і виробничо-технічний процес, який вимагає спільних зусиль наукових співробітників, художників, дизайнерів, музейних педагогів, інженерів. Він потребує попередньої системної розробки наукового змісту експозиції, її архітектурно-художнього рішень і технічного оснащення. Тому доцільно виокремити складові проектування експозиції та етапи оформлення:

Складовими частинами проектування експозиції є:

— наукове проектування, в ході якого розробляються основні ідеї експозиції та її конкретний зміст,

— художнє проектування, покликане забезпечити образне, пластичне втілення теми,

— технічне і робоче проектування, фіксуюче місце кожного експоната, тексту і технічних засобів.

Наукове проектування експозиціїпочинається з підготовчого етапу, в ході якого вивчаються необхідна наукова література по темі і архівні матеріали, паралельно вивчаються і аналізуються музейні колекції, складаються картотеки передбачуваних експонатів. Наступний етап полягає в розробці наукової концепції, яка розкриває експозиційний задум і дає перше, загальне уявлення про майбутню експозицію. У ній визначаються цілі та завдання експозиції, її основна проблематика і тематична структура, дається характеристика експозиційних матеріалів і пропонуються методи їх подачі; за участю художника визначаються загальні та специфічні вимоги до художнього проекту майбутньої експозиції. Оформляється наукова концепція у вигляді єдиного документа, до складу якого входять креслення-плани експозиційних залів із зазначенням передбачуваних місць розміщення експозиційних розділів і великогабаритних експонатів — діорам, зразків техніки, макетів і т. д. Другий етап проектування експозиції полягає в розробці розширеної тематичної структури — документа, в якому фіксується поділ майбутньої експозиції на взаємопов'язані частини — розділи, теми, експозиційні комплекси. У ній перераховуються групи передбачуваних до експонування музейних предметів та інших матеріалів, виділяються конкретні меморіальні комплекси, наукові реконструкції, визначаються технічні засоби, що сприяють посиленню впливу експозиції на музейних відвідувачів — різні аудіовізуальні пристрої, діючі моделі, макети, демонстраційні установки. У музейній практиці розширеній тематичній структурі часто відповідає тематичний план експозиції — документ, який складається одночасно з підбору експозиційних матеріалів і визначення змісту і тематичної структури проектованої експозиції.

На третьому етапі наукового проектування розробляється тематико-експозиційний план (ТЕП). Як правило, ТЕП включає: найменування розділів, тем, тематичних комплексів; провідні тексти та анотації; переліки експонатів в експозиційних комплексах; відомості про характер експозиційних матеріалів (оригінал, відтворення) і їх розміри; зазначення місць зберігання матеріалів і їх шифри. До тематико-експозиційного плану додаються етикетаж, документація для створення наукових реконструкцій, розробки науково-допоміжних матеріалів, докладно вказуються побажання щодо конкретних художніх рішеннь — виділення експонатів на перший або другий план, особливі художні прийоми, заходи щодо забезпечення збереження експонатів.

Перед остаточним оформленням тематико-експозиційного плану нерідко здійснюється так звана пробна експозиція або розкладка. Розкладки — це підсумок спільної творчої роботи наукового співробітника і художника. Їх підсумки фіксуються у картотеці відібраних матеріалів, тематико-експозиційному плані і в ескізному проекті архітектурно-художнього рішення. Сучасні комп'ютерні технології дозволяють будувати модель експозиції, в якій масив комп'ютерних зображень експонатів «розвішують» на стінах або розташовують в залах комп’ютерної моделі.

Розробка тематико-експозиційного плану в більшості випадків є завершальним етапом наукового проектування. Однак в останнє десятиліття в музейній практиці з'явився досвід супроводу тематико-експозиційного плану літературним описом майбутньої експозиції та її сприйняття глядачем. Для позначення цього документа взято термін з кінематографічної практики — сценарій. В основі сценарію лежить прагнення врахувати психологію відвідувача, спроба спрогнозувати його емоційний стан протягом всього огляду експозиції. У сценарії об'єднуються документи наукового і художнього проектування, викладені у більш доступній для сприйняття літературній формі. Особлива увага приділяється засобам посилення емоційного впливу на відвідувачів. Чи завжди потрібен сценарій? Серед фахівців немає однозначно ствердної відповіді на це питання. Більшість з них вважає сценарій можливою формою викладу або деталізації експозиційного задуму, яку доцільно застосовувати при проектуванні експозицій багатопланових, з нетрадиційною тематикою, задуманих як театралізоване дійство.

Художнє проектування експозиції. Музейна експозиція повинна максимально точно відображати процеси і явища, що протікають в природі і суспільстві, і при цьому говорити образною, захоплюючою та емоційною мовою. Успішно вирішувати це завдання надзвичайно важко, не випадково виникло таке поняття як «мистецтво експозиції», уявлення про експозицію як творчий твір особливого жанру мистецтва. На думку фахівців, мистецтво архітектурно-художніх рішень відноситься як до образотворчого, так і до виразного мистецтва. Адже в його арсенал входять не тільки різноманітні художні та технічні засоби, характерні для просторових мистецтв — живопису, графіки, скульптури, але і елементи драматургії. Органічно поєднуючи в єдине ціле різні види мистецтв і технічні засоби, художнє проектування музейних експозицій викликало до життя такі нові поняття, як експозиційний і виставковий дизайн.

Найкращою формою сучасної експозиції вважається ансамбль, всі компоненти якого — музейні предмети, науково-допоміжні матеріали, архітектурно-художні та технічні засоби — підпорядковані єдиному задуму, взаємопов'язані, узгоджені і складають предметно і образно побудовану художню структуру. Художній образ в експозиційному ансамблі багато в чому створюється творчою фантазією художника, яка, однак, базується на глибокому і всебічному знанні експонованого об'єкту. Художнє проектування широко використовує дані психології і педагогіки, враховує сукупність цілого ряду факторів, що впливають на процес художнього сприйняття і на здатність людини засвоювати певну кількість інформації. У їх числі такі важливі дані, як оптимальна висота експозиційного поясу, кут нахилу вітрин, найбільш зручний для огляду виставлених в ній експонатів, кількість матеріалів, обсяг інформації, яку здатна засвоїти людина за 1,5–2 год. перебування в експозиційних залах. Важливого значення набуває також кольорове і світлове вирішення експозиційного ансамблю. Художник повинен прагнути до того, щоб різними способами концентрувати увагу глядача і підтримувати в ньому інтерес впродовж всього огляду експозиції, вміти вчасно зняти «музейну» втому і емоційне перевантаження. У свідомості відвідувачів образ створюється не лише на основі ланцюжка глядацьких асоціацій, але й у механізмі його формування беруть участь знання і роздуми. Часом абсолютно різні за матеріалом, технікою виготовлення, розмірами та іншими характеристиками експонати повинні постати в експозиційному ансамблі як єдине ціле.

На сучасному етапі розвитку мистецтва музейної експозиції особливу увагу приділяють бутафорії, яка використовується тоді, коли виникає потреба у створенні предметно-відчутної атмосфери певного явища чи події. У музеях можна побачити фрагменти палуби корабля, вуличні ліхтарі, імітації частини вулиць з бруківки, фрагменти шахт, верстові стовпи і т. д.

У комплексі художньо-виражальних засобів, що використовуються при створенні сучасних експозицій, важливу роль відводять спеціальним пристосуванням для демонстрації експонатів, тобто експозиційного обладнання. В експозиційному ансамблі воно одночасно виконує як утилітарну, так і архітектурно-художню функції. Утилітарна функція полягає в забезпеченні збереження експонатів, захист їх від шкідливих впливів навколишнього середовища, пошкоджень і крадіжок. Архітектурно-художня функція полягає в організації об'ємно-просторового середовища експозиції та створенні оптимальних умов для найбільш раціонального розміщення предметів. Для площинного експонування використовуються вертикальні щити, або стенди. Іноді, щоб уникнути перевантаження експозиції або з метою економного використання наявних площ, частину експозиційних матеріалів навмисно не виставляється для безпосереднього огляду. Цей так званий «прихований план» поміщається в турнікети — аналоги книги з твердими перекидними аркушами, закріпленими на шарнірах. У них зазвичай розташовуються площинні матеріали — документи, плакати, фотографії. Для просторового експонування використовуються:

— вітрини різних конструкцій і форм — горизонтальні, вертикальні, настільні, пристінні, підвісні, вітрини кругового огляду;

— подіуми — піднесення для відкритого експонування об'ємних предметів;

— універсальні модульні системи — каркасні, безкаркасні, комбіновані, рамні, просторово-стрижневі.

При проектуванні обладнання враховується його пропорційність щодо експонатів та експозиційних зал, здатність органічно вписатися в інтер'єр за стилем, кольором, габаритами. Але при цьому непорушним є наступне правило: вплив обладнання на відвідувача повинен бути вторинним по відношенню до експонатів. Це не означає, що обладнання має бути абсолютно нейтральним або невидимим. Навпаки, воно повинно неодмінно включатися в образне рішення експозиції, але характер цього включення повинен бути ретельно продуманим.

Активними і специфічними компонентами архітектурно-художнього ансамблю є колір і світло. За їх допомогою можна об'єднати експозиційні комплекси в єдине гармонійне ціле, зробити акцент на найбільш важливих експонатах і композиціях, домогтися певної емоційної реакції відвідувачів. Правильний вибір освітлення сприяє точній передачі кольору експонатів. Певні колірні і світлові рішення можуть додавати відсутню контекстну інформацію.

Величезне значення для сприйняття експозиції має її просторове рішення, тобто розташування експозиційних матеріалів і експозиційного обладнання у просторі експозиційних приміщень. Правильне співвідношення елементів експозиційного ансамблю, їх взаємозв'язок, груповання, визначення домінант — все це має першорядну важливість для створення художнього експозиційного образу. Просторовим членуванням експозиції можна організувати рух відвідувачів і ритм огляду, відокремити одну тему від іншої, головне від другорядного, ввести просторові паузи, що відокремлюють один від одного твору, об'єднати розрізнені частини в єдине ціле.

Якщо поєднати елементи наукового, художнього і технічного проектування, алгоритм дій для створення нової експозиції можна розбити на такі етапи:

1) Підготовча робота. На цьому етапі проводиться детальне вивчення доби, яка буде відображена в експозиції. Паралельно йде вивчення матеріалів фондосховища і встановлюється необхідність у додаткових пошуках тих чи інших матеріалів, необхідних для побудови даної експозиції, встановлюються шляхи і місця одержання цих матеріалів. Всі ці види робіт допомагають з'ясувати, що потрібно і що можна показати в задуманій експозиції.

2) Складання тематичної структури. Цей етап передбачає детальну розробку кожного розділу експозиції. Тематична структура експозиції визначає наукову спрямованість майбутньої експозиції, співвідношення її основних тем. Складаючи тематичну структуру, враховують в першу чергу наявність матеріалів у фондах музею, визначають оптимальне їх співвідношення, виділяють основні та допоміжні матеріали.

3) Побудова тематико-експозиційного плану. На цьому етапі проводиться повне і послідовне викладення всіх тем, підтем та основних і допоміжних матеріалів, за допомогою яких ці теми будуть відображені в експозиції. Продумують розміщення експонатів та послідовність їх показу. Тематико-експозиційні плани, як правило, складають по відділах, а потім зводять в єдиний тематико-експозиційний план музею.

4) Добір матеріалів. Добір матеріалів для експозиції здійснюється відповідно до тематико-експозиційного плану. Експозиції всіх музеїв будуються, в першу чергу, на оригінальних матеріалах, які найбільш важливі і мають велике наукове і пізнавальне значення. Основними вимогами до них є достовірність і добра збереженість. Оригінальні пам'ятки у поганому стані, які не можуть дати уявлення про їх первісний вигляд, а також безпаспортний матеріал в експозиції використані бути не можуть. Під час добору основних матеріалів вибирають типові зразки, унікальні і найбільш виразні. Оскільки в жодному музеї немає можливості побудувати всю експозицію лише на оригінальних матеріалах, для більш повного розкриття тем експозиції, для глибшого пояснення та ілюстрації певних подій використовують допоміжні матеріали (макети, моделі, діорами, мапи, фотографії, схеми, діаграми, таблиці, копії та ін.).

5) Складання текстів і етикетаж. На цьому етапі складають пояснюючі матеріали, які допомагають розкрити перед відвідувачем більш повно зміст експозиції і кожного експонату. Тексти можуть бути: провідні (розташовуються на початку розділів або тем експозиції і мають скеровуючу роль), пояснювальні (використовуються для пояснення певної групи експозиційних матеріалів), у вигляді цитат. Етикетаж — це система текстових матеріалів, яка організовує і об'єднує експонати, показує їх взаємозв'язки, доповнює та пояснює їх. Етикетаж буває: номенклатурний (дає назву розділам експозиції, допомагає розчленувати її на певні частини для кращого огляду і сприйняття), пояснювальний (підписи або анотації під експонатами), орієнтаційний (слугує для показу порядку огляду експозиції музею і являє собою назви експозиційних залів).

6) Оформлення і монтаж експозиції. На цьому етапі продумують співвідношення окремих експонатів із загальним оформленням експозиційних залів. Оформлення експозиції повинно сприяти полегшеному сприйняттю і кращому запам'ятовуванню її змісту. Монтаж експозиції полягає у розстановці та розвішуванні експонатів згідно з тематико-експозиційним планом. Монтаж різних видів матеріалів зазвичай має свої особливості, але є і загальні положення монтажу експозицій. Так, розташування експонатів на стінах доцільне лише в межах так званого експозиційного поясу. Це найбільш зручна для огляду частина стіни, яка починається на висоті 80 см від підлоги, її ширина 170 см. Вище експозиційного поясу розміщують тільки дуже крупні експонати образотворчого характеру (картини, панно). Центральна лінія експозиційного поясу — це лінія рівня очей, яка проходить на висоті 140-150 см. Тут монтують головні матеріали експозиції, їх розташовують у вертикальному положенні, а матеріали, які знаходяться вище, розташовують з нахилом до глядача. Для кращого споглядання експонатів їх розміщують в експозиції, залишаючи навколо вільну площу не меншу тієї, яка ними зайнята.