Історія розвитку музейної мережі міста

На західноукраїнських землях великим музейним центром стало місто Львів. Тут наприкінці ХІХ століття було відкрито цілий ряд музеїв:

— 1874 р. – Міський промисловий музей

— 1880 р. – Природничий музей графа В. Дідушицького

— 1889 р. – Музей Ставропігійського інституту

— 1893 р. – Історичний музей Львова

— 1895 р. – Етнографічний музей Наукового товариства

— імені Т. Г. Шевченка

— 1904 р. – Археологічний музей «Народного дому»

— 1905 р. – Церковний музей Андрея Шептицького

— 1907 р. – Народний музей (ЛНГМ)

Міський промисловий музей заснований на поч. 1870-х рр. з ініціативи ремісників та інтелігенції м. Львова. Мета: шляхом комплектування і систематизації зразків продукції мистецької та наукової цінності сприяти вдосконалюванню в краї технологій виготовлення та естетики промислових і ремісничих виробів. На початку ХХ ст. на вул. Гетьманській, 20 (нині проспект Свободи, приміщення Національного музею у Львові) постав новий будинок, а 2 січня 1905 в ньому для публічного доступу була відкрита експозиція музею. Музей влаштовував виставки, лекції, інформації, короткотермінові курси, публікував книги, у т. ч. ілюстровані (серед них: 10 зошитів «Зразків домашнього промислу селян на Русі» і 2 зошити часопису «Художній промисел»). 1951 р. цей музей обє’днали з Державним музеєм етнографії. Як результат – виинк Музей етнографії та художнього промислу Ін-ту народознавства НАН України; розміщується в будинку Галицької ощадної каси — проспект Свободи, 15).

Природничий музей графа В. Дідушицькогосформувався у 1880 р., коли граф Володимир Дідушицький передав свою природничу колекцію в дар місту. Цей музей був найбагатшою інституцією такого роду в Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. У музеї була також археологічна колекція та колекція предметів народного побуту. Згодом музейну колекцію було реорганізовано, в результаті чого виник Державний природознавчий музей Національної Академії Наук України , а також поповнилися фонди Музею етнографії та художнього промислу НАН України.

Музей Ставропігійського інститутузаснували 1889 р. зусиллями А. Петрушевича та І. Шараневича. Колекцію музею сформували предмети, матеріали і документи Успенської церкви у Львові, Братського архіву та монастирів Галичини. Найбільшу цінність представляли давні рукописи, Бучацьке (ХІІІ ст.) і Перемиське (ХVI ст.) Євангелії, «Львівський літопис» та ін.), архів Львівського братства, привілеї, грамоти, розпорядження польських королів 1522 — 1767, документи й листи молдавських господарів у справі Волоської церкви, Братської школи і друкарні 1558–1694, грамоти царгородських патріархів 1586–1670 та ін., листування й акти Львівського Братства; стародруки, а також предмети церковного мистецтва. У часі І світової війни русофіли вивезли музейну колекцію до Києва, а потім – до Ростова-на-Дону. У 1929 р. колецію повернуто до Львова. А з приходом сюди радянської влади 1939 р. збірку музею було розкомплектовано між Львівським історичним музеєм, Львівською галереєю мистецтв та Центр. держ. істор. архівом у м. Львів.

Церковний музей Андрея Шептицькогобув заснований у 1905 р. греко-каталицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури. Роботу з організації музею й укомплектування збірок очолив Іларіон Свєнціцький, відомий історик, славіст і мистецтвознавець, в майбутньому — довголітній директор музею (1905-1952). Основу фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10 тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти. Для експонування колекції у 1911 році був придбаний Палац Дуніковських. У грудні 1909 р. музей було перейменовано на «Національний музей митрополита Андрея, графа на Шептичах Шептицького», 13 грудня 1913 року урочистим актом музей передано в дар українському народові. Того ж дня експозиції були відкриті для відвідувачів.