Визначні музеї України

Нині в Україні діють понад 500 державних і кілька тисяч недержавних музейних закладів. Вони розсіяні по всіх регіонах України. Централізоване управління державними музеями здійснює Міністерство культури і мистецтв України. Ця ж установа і її структури визначають науково-методичні засади «музейної політики» для всіх музеїв країни.

Провідне місце серед історичних музеїв посідає Національний музей історії України в Києві, а також Дніпропетровський історичний музей імені академіка Д. Яворницького, Харківський та Львівський історичні музеї. У 1974 р. у Києві засновано Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp., a в 1981 р. на схилах Дніпра відкрито новий меморіальний комплекс цього музею.

В Україні також діють меморіальні музеї, присвячені пам'яті видатних політичних, державних і військових діячів, учених, письменників, композиторів, художників та ін. Перший меморіальний музей в Україні — Будинок-музей Т. Шевченка — було створено в Києві. Нині діють меморіальні музеї академіка Д. Яворницького, видатного кпедагога В. О. Сухомлинського, художників В. Касіяна і Ф. Маната, архітектора В. Заболотного та багато інших.

Україна володіє розгалуженою мережею краєзнавчих музеїв. Багаті пам'ятки матеріальної і духовної культури зберігаються в краєзнавчих музеях Івано-Франківська, Хмельницького, Донецька, Чернівців, Луганська, Тернополя. Так, Тернопільський краєзнавчий музей має у своїх фондах понад 8 тис. експонатів. Серед них — палеонтологічні, археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції, матеріали з історії краю. У збірці живопису — твори І. Рєпіна, І. Шишкіна, С. Васильківського, М. Пимоненка, А. Манастирського, К. Трохи-Цменка, В. Касіяна, зарубіжних художників XVII-XX ст. На правах відділів музею працюють районні краєзнавчі музеї в Бережанах, Борщові, Гусятині, Заліщиках, Чорткові, меморіальний музей академіка В. Гнатюка у Велесневі Монастирського району.

В Україні багато літературних музеїв на увічнення пам'яті видатних українських письменників та письменників інших народів, які жили і працювали в Україні. Так, у 1921 р. було засновано літературно-меморіальний музей А. Чехова в Ялті; у 1927 р. — М. Коцюбинського у Вінниці, а в 1934 р. — у Чернігові; у 1928 р. — В. Короленка в Полтаві; у 1929 р. — М. Гоголя в с. Великі Сорочинці Полтавської області; у 1940 р. — І. Франка у Львові. Нині в Україні діє близько 50 літературно-меморіальних музеїв українських письменників. Важливе місце серед них посідають Державний музей Т. Шевченка та Центральний архів-музей літератури і мистецтва України, де зібрані матеріали, що відображають розвиток літератури і мистецтва в Україні на різних етапах історичного розвитку.

Особливою популярністю користуються в Україні художні музеї. Найвідоміші з них київські музеї — українського образотворчого мистецтва, російського мистецтва, західного та східного мистецтва, українського народного декоративного мистецтва. Цікаві збірки мають Художні музеї Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Сум, Севастополя, Алупки, Бердянська, Донецька, Український музей етнографії та художнього промислу у Львові; Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини. Зокрема, в запасниках Донецького обласного художнього музею чекають на зустріч з відвідувачами близько 11 тис. мистецьких творів, серед них — понад 200 іконописних шедеврів XVII-XX ст.

Іконописні твори, яких чимало в Україні, удостоюються створення спеціальних музеїв. Так виник Музей Волинської ікони, у Вінниці шириться рух за відкриття Музею Подільської народної ікони, витоки якої сягають ще дохристиянських часів і яка визнана ЮНЕСКО культурним надбанням усього людства. Передбачається, що експозиційну основу такого музею складе колекція вінницького художника Л. Дідура, котрий понад чверть століття самовіддано збирає давні подільські ікони.

Досить розгалуженою є мережа музичних музеїв України. Діють Київський музей театрального, музичного та кіномистецтва, кабінет-музей М. Лисенка в Києві, музей О. Пушкіна і Я. Чайковського в Кам'янці Черкаської області, меморіальна кімната-музей М. Леонтовича в Тульчині Вінницької області.

До складу музеїв-заповідників, крім експозиції входять архітектурні, історичні, літературні та інші пам'ятки, що розташовані на території заповідника. Найбільші з них — Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Історико-культурний заповідник на о-ві Хортиця в Запорізькій області, Архітектурно-історичний заповідник Софійський собор у Києві з філією в Судаку (АР Крим), Державний музей-заповідник «Битва за Київ», Переяслав-Хмельницький історико-культурний заповідник, Ком'янець-Подільський історичний музей-заповідник та інші. Останній, зокрема, був заснований ще у минулому столітті. Нині в ньому майже 90 тис. одиниць зберігання. Еспозиція музею розташована в історико-архітектурних пам'ятках — середньовічній фортеці, римо-католицькому костелі, колишній ратуші. Тут розміщуються відділи історії Поділля, починаючи з найдавніших часів, концертний зал органної музики, художній відділ, зали для пересувних виставок.

Протягом 90-х років XX ст. в Україні з'явилося 26 нових історико-культурних заповідників, шість з яких одержали статус національних. У Чигирині розпочав роботу музей Богдана Хмельницького, в Києві — Музей гетьманства.

Великої популярності набули останнім часом музеї народної архітектури і побуту — в Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді. Київський музей народної архітектури і побуту займає площу приблизно 150 га. Тут встановлено понад 300 споруд — пам'яток української архітектури XVI-XX ст. Фондова колекція музею налічує близько 50 тис. експонатів — зразків українського народного одягу, тканин, предметів побуту, керамічних і дерев'яних виробів з усіх історико-етнографічних регіонів України. Музей є також місцем масового відпочинку. Тут проводяться народні музичні фестиваль конкурси, змагання, виступи колективів художньої самодіяльності. Музей може прийняти до 10 тис. відвідувачів за день.

Досить відомі в Україні та за її межами природничі музеї у Львові та Києві. Багаті і різноманітні колекції експонують музеї Книги і книгодрукування та Історичних коштовностей України. До останнього завжди паломництво відвідувачів. Тут зібрані твори мистецтва різних епох. Серед них — художні твори скіфсько-античного періоду (VI ст. до н.е. — ІІІ ст. н.е), в тому числі шедеври світового значення — срібна ваза з Гайманової могили, пектораль із Товстої могили, вироби східно-слов'янських і давньоруських майстрів VI-XІІ ст., твори українських майстрів золотої справи XVI-XIX ст. і російських ювелірів XVII-XX ст., а також нумізматичний матеріал різних часів. У музеї понад 130 тис. експонатів. Його цінності в наш час неодноразово експонувалися за рубежем.

Поновили останнім часом свої експозиції Львівський, Закарпатський та Почаївський музеї історії релігії, Львівський музей книгодрукування, що вдало ілюструє не тільки історію, а й мистецтво книги. В столиці України діють також Педагогічний музей та Музей медицини.

Варто відзначити також, що цінні українознавчі збірки та колекції містяться за межами України — в музеях і архівах Москви, Санкт-Петербурга, Ставрополя, Таганрога, Новочеркаська, Владивостока.

Цінні музейні збірки мали: Донський музей (Новочеркаськ, 1921 p.), Музей Таманського півострова (Тамань, 1922 p.), Кубанський науковий музей (1879 p.), Природно-етнографічний музей (Владивосток, 1890 p.), Північно-Кавказький крайовий музей (Ставрополь), Музей ім. М. Гоголя (Таганрог, 1898 р.) та ін. У Празі в 1925 р. було засновано Музей Визвольної боротьби України, який утримувався на кошти української еміграції. Серед колекцій музею були архіви місій УНР, таборів українських полонених та українських військових таборів у Чехо-Словаччині, мистецька, нумізматична та військова колекції. У березні 1948 р. музей було закрито чехо-словацькою владою, архів вивезено до Москви, а решту збірок передано до Слов'янської Бібліотеки у Празі.

Бібліотека ім. С. Петлюри заснована у 1929 р. в Парижі, крім бібліотечної мала і свою музейну збірку, яка у 1941 р. була вивезена німцями До Німеччини і там зникла без сліду.

Після другої світової війни силами українських емігрантів засновується низка музеїв-архівів, які були в основному пов'язані з бібліотеками. Серед найвідоміших з них:

ü у США — Музей-архів Української Вільної Академії Наук, Музей-архів і бібліотека при Консисторії УПЦ, Українські національні музеї в Чикаго та Детройті, збірка Союзу українок Америки, Український Лемківський музей та ін.;

ü у Канаді — Український музей Канади з відділами у Саскатуні, Ванкувері, Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та Торонто, Музей Українського війська при Українському Воєнно-Історичному інституті в Торонто, збірка Союзу українок Канади, Музей при Осередку української культури і освіти у Вінніпегу та ін.;

ü в Австралії — Музей українського мистецтва при Соборі св. верх. Ап. Петра і Павла в Мельбурні, Музей українського мистецтва при Союзі українок Південної Австралії; в Австрії — Етнографічний музей у Кіттзее;

ü у Бельгії — Музей українського образотворчого мистецтва при церкві Св. Архистратига Михаїла у м. Генк;

ü у Великій Британії — Музей української визвольної боротьби ім. С. Бандери;

ü у Німеччині — Українська художня галерея у Мюнхені;

ü у Польщі — Музей ім. Богдана Нестора Лепкого у Кракові;

ü у Словаччині — Державний музей українсько-руської культури та Етнографічна експозиція під відкритим небом у Свиднику;

ü у Франції — Музей Симона Петлюри, Музей визвольних змагань 1917-20 pp., Етнографічний музей ім. С. Петлюри та ін.

Будуючи па засадах взаємної поваги двосторонні діалоги із зацікавленими сторонами, Україна досягла взаєморозуміння зі своїми партнерами і має певні здобутки. В 1994 р. зусиллями Національної Комісії з повернення культурних цінностей в Україну повернулася частина історико-культурних документів О. Довженка, колекція мистецьких творів художника М. Андрієнка. Тепер уже на рідній землі й архівні матеріали сучасного українського письменника В. Барки (США). Отримано також праці української художниці із США Л. Морозової (Музей культурної спадщини у Києві), вченого і дослідника В. Січинського. Однак, величезна кількість скарбів української культури, національних святинь усе ще перебуває за межами держави, насамперед у Росії, й повернення їх становить актуальне завдання розбудови української незалежної держави.