Загальний огляд та класифікація музеїв Львова

Сьогодні у Львові працює понад 40 різнопрофільних музеїв: історичні, археологічні, етнографічні, художні, природничі, літературні, меморіальні, комплексні, галузеві тощо. Серед них варто виділити ряд найбільших:

— Львівський історичний музей —один із найстаріших і найбагатших музеїв України, заснований у 1893 р. Датою другого народження музею можна вважати 1940 р., коли розташовані поряд Історичний музей м. Львова та Національний музей ім. короля Яна ІІІ (засн. 1908 р.) були об'єднані в одну установу, Львівський історичний музей (ЛІМ). До складу фондового зібрання новоутвореного музею увійшли також окремі колекції колишніх львівських музеїв, зокрема, Музею ім. князів Любомирських, Музею Наукового Товариства ім. Шевченка, Музею Ставропігійського інституту. Нині збірки ЛІМу налічують понад 330 тис. музейних предметів. Це — археологічні матеріали, твори живопису, скульптури, графіки, архівні документи, рукописні книги, стародруки, вироби з металу, шкіри, дерева, скла і порцеляни, меблі, годинники, музичні інструменти, фотографії та фотонегативи, зброя, а також пам'ятки нумізматики, фалеристики, сфрагістики тощо. Музейні пам'ятки — свідки минулого, оповідають про важливі події історії нашого краю, життя і побут мешканців Львова і Галичини від найдавніших часів до ХХ ст. (відділи археології та давньої історії, пл. Ринок, 24; відділ історії західноукраїнських земель ІІ пол. XIX—XX ст., пл. Ринок, 4). Експозиція, розгорнута у Королівських залах кам'яниці Корнякта, де у др. пол. ХVІІ ст. була резиденція короля Яна ІІІ Собеського, репрезентує старовинні меблі, картини, годинники; окремим комплексом експонуються ордени. (відділ історичних коштовностей, пл. Ринок, 6).
У Музеї-Арсеналі можна побачити рідкісні зразки зброї та захисного озброєння ХІІ-ХХ ст. з різних країн Європи, Азії та Африки (відділ Музей-Арсенал, вул. Підвальна, 5). У 2005 р. відкрито відділ ЛІМ "Музей історичних коштовностей" (пл. Ринок, 2). Темі боротьби українського народу за створення самостійної держави присвячена експозиція Музею визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23а). Відділ історії української діаспори експонує пам'ятки пов'язані з соціально-культурним життям українців зарубіжжя (пл. Ринок, 4). Львівський історичний музей — це не лише пам'ятки старовини, це й сама атмосфера минувшини, яку зберегли музейні будівлі – перлини львівської архітектури Ренесансу. Унікальним, єдиним у Східній Європі, є внутрішній дворик кам'яниці Корнякта (1580 р., арх. Петро Барбон). Італійське подвір'я, як його називають львів'яни, оточене по периметру відкритими аркадами-лоджіями на всіх трьох поверхах. Музейні вечори, літературно-мистецькі заходи чи просто відпочинок за філіжанкою кави у затишній атмосфері дворика просто неба залишають надовго приємні спомини. У єдиній збереженій у Львові пам'ятці світської готики – готичному залі на першому поверсі кам'яниці Корнякта, відкрито арт-салон "Готик-хол", у якому можна придбати здані на комісію предмети антикваріату, а також твори сучасного образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. У вестибюлях музею (пл. Ринок 6, 24) продається різноманітна краєзнавча література, а також музейні видання, зокрема, щорічний збірник "Наукові записки" з публікаціями музейних науковців, присвяченими історії музею та його збіркам. Окрім згаданих експозицій, що знаходяться у самому львівському середмісті, Львівський історичний музей має відділи за межами центру міста. Інтер'єр та атмосферу літературно-мистецького салону відтворює музей "Літературний Львів І пол. ХХ ст.", що є філіалом головного музею (вул. Гвардійська, 18). За роки незалежності були відкриті історико-меморіальні музеї генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (вул. Білогорща, 76а) та полковника Євгена Коновальця (с.Зашків Жовківського р-ну). Щорічно музей відвідують бл. 400 тис. осіб – львів'ян і гостей міста, котрі ознайомлюються з його постійними експозиціями і змінними виставками, беруть участь у різноманітних культурно-мистецьких імпрезах, які відбуваються у музеї.

— Національний музей у Львові ім. А. Шептицького – одна з найвизначніших в Україні скарбниць пам’яток національної культури і мистецтва – закладений у 1905 році митрополитом Андреєм Шептицьким спочатку як приватна фундація за назвою «Церковний музей», а з 13 грудня 1913 року урочистим актом переданий у дар українському народові як Національний музей у Львові. Зароджене на хвилі національного піднесення в Україні, постання такого музею на початку ХХ ст. стало прикметною подією, значимість якої була вагомо засвідчена не тільки українською, а й світовою пресою – про неї писали в Росії, Польщі, Німеччині, Франції, Італії, США та ін. Роботу з організації музею та укомплектування збірок за активної участі української громади очолив професор Іларіон Свєнціцький (1876-1955), відомий вчений у ділянках історії, славістики та мистецтвознавства, довголітній директор музею (1905-1952). Водночас розвиткові музею сприяли Іван Франко, Василь Щурат, Володимир Шухевич, Йосип Боцян, Михайло Павлик, Михайло Грушевський, Олекса Новаківський, Іван Труш, Соломія Крушельницька та багато інших відомих діячів науки і культури, котрих гуртував музей. На сьогодні музей є одним із найпотужніших в Україні та світі осередків збереження, вивчення та популяризації надбань української духовно-мистецької спадщини (понад 150 тис. од. зб.). Предметом особливої гордості є найповніша і найчисленніша в Україні збірка українського середньовічного сакрального мистецтва ХІІ – ХVІІІ ст., яка доносить із глибини століть художню культуру України в оригіналах давніх епох. Найбільш вартісним є зібрання творів іконопису ХІІ – ХVІІІ ст. (понад 4000 од. зб.), у т. ч. пам’ятки золотої доби українського іконописного малярства („Юрій Змієборець” ХІV ст. із Станилі, „Архангел Михаїл з діяннями” ХІV ст. із Сторонни, „Св. Параскева П’ятниця” ХІV ст. із Ісаїв, „Богородиця Одигітрія” ХV ст. з Красова та ін.). Вартісні пам’ятки писемної культури (ХІ – ХVІІІ ст.) зосереджені у фонді рукописів та стародруків – Бучацьке Євангеліє (поч. ХІІІ ст.), Пандекти Антіоха (1307р.), кириличні інкунабули друку Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова та ін. Цінними є зібрання графіки (понад 30 000 од.), скульптури, народного мистецтва (понад 30000 од. зб.). У фондах живопису ХІХ ­– початку ХХ ст. представлено твори класиків української образотворчості – Т. Шевченка, Т. Копис­тинського, К. Устияновича, С. Васильківського, І. Труша, О. Кульчицької, О. Новаківського. Різнобічно розгорнено і сучасне українське мистецтво. Щорічно музейні експозиції, тимчасові виставки та інші культурно-мистецькі акції відвідують понад 100 тис. шанувальників мистецтва. Кращі твори із фондових зібрань представлені у експозиціях: „Давнє українське мистецтво ХІІ – ХV ст.”, „Українське мистецтво ХVІ – ХVІІІ ст.”, „Українське мистецтво кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.” Окрім того, гостинно чекають на своїх відвідувачів художньо-меморіальні музеї, експозиції яких розгорнуті у колишніх оселях та творчих майстернях митців – І.Труша, О.Новаківського, О.Кульчицької, Л.Левицького.

— Львівська галерея мистецтв— один з провідних музеїв України, його колекція нараховує понад 60 тисяч творів образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва європейських та вітчизняних майстрів. Музей володіє найбагатшою в нашій державі збіркою творів польського та австрійського малярства, дерев’яної скульптури, великою колекцією українського портрета XVI-XVIII ст. Основний корпус галереї розташований у будинку на вул. Стефаника, 3, а поруч, по вулиці Коперника, 15, розташований палац Потоцьких з експозицією старого європейського мистецтва. Історія заснування галереї сягає кінця ХІХ ст., коли в середовищі львівської інтелігенції розгорнувся рух за створення музею західно-європейського мистецтва. З цією метою у 1902 р. в бюджет міста було включено статтю "на закупку творів мистецтва", а вже протягом 1903-1906 рр. на зібрані громадськістю кошти ініціативна група придбала десятки картин. Серед них - твори Вільгельма Леопольського, Фелікса Вигживальскього, Едварда Окуня, Яна Матейка, Яцека Мальчевського. Крім того, львівський магістрат придбав декілька приватних збірок, серед яких високим художнім рівнем відзначалась колекція подільського землевласника Івана Яковича. Привезена до Львова у лютому 1907 р., вона лягла в основу новоствореної Міської галереї. Відтоді і прийнято рахувати час її заснування —14 лютого 1907 року. Влітку 1914 року галерея отримала власний будинок, який належав відомому вченому та колекціонеру Владиславу Лозинському (збудований у 1872-1874 роках, архітектор Ф.Покутинський). Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького сьогодні - один з найбагатших музеїв України, збірка якого налічує понад 62 тисячі творів світового та національного мистецтва від античних часів до наших днів. До найбільш вартісних належать колекції європейського мистецтва, львівської скульптури, українського портрету ХVI-XІХ ст., ікон та меблів. До складу галереї входять 16 більших та менших музейних комплексів, окремих невеликих музеїв, які працюють як окремі відділи або сектори: "Європейське мистецтво ХІV-XVІІІ ст.", "Європейське мистецтво ХІХ-XХІ ст.", "Каплиця Боїмів", музей "Мистецтво давньої української книги", музей "Русалка Дністрова", музей найдавніших пам'яток Львова", музей "Львівська барокова скульптура XVІІІ ст. Творчість І.Г. Пінзеля", музей-майстерня Т.Бриж, музей модерної скульптури М.Дзиндри, музей-заповідник "Олеський замок", музей-садиба М. Шашкевича, музей "П'ятничанська вежа", музей Івана Виговського, музей-заповідник "Жовківський замок", музей-заповідник "Золочівський замок", музей-заповідник "Підгорецький замок".

— Музей етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України— найстаріший музей на теренах нашої держави з унікальною колекцією пам’яток традиційної культури та народного мистецтва українців, а також зразків декоративно-ужиткового мистецтва багатьох народів світу, був утворений у 1951 р. шляхом об’єднання двох великих музейних осередків у Львові — Міського промислового музею (засн. 1874 р.) і Музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1895 p.). Колекція музею нараховує 17 фондових збірок, у яких зібрано понад 83 тисячі пам’яток. Основна експозиція розташована у приміщенні колишньої Галицької ощадної каси. Тут представлено пам’ятки матеріальної та духовної, культури українців, господарські знаряддя, народні художні промисли XIX— поч. XX ст. Філіалом музею є музей меблів і порцеляни (пл. Ринок, 10). Тут представлена колекція меблів, кераміки та художнього скла, яка налічує понад 18 тисяч експонатів.

— Львівський музей історії релігії — єдина установа культури в Україні, в якій висвітлено історію світових та національних релігій, життя та діяльність церковних організацій. Музей створено в 1973 році у приміщенні колишнього Домініканського храму (тепер храм Пресвятої євхаристії УГКЦ) і монастиря XVІІ-XVIII ст. Експозиція складається з таких тематичних розділів: «Релігії стародавнього світу», «Юдаїзм», «Раннє християнство», «Вірменська церква», «Історія римсько-католицької церкви», «Українська греко-католицька церква», «Православ’я в Україні», «Протестантизм», «Іслам», «Буддизм». У фондах нараховується понад 50 тис. одиниць збереження. Серед них експонати, які мають унікальну культову, мистецьку та історичну вартість. Зокрема, велика збірка ікон XVI-XIX ст., чимала колекція Біблій (у тому числі Острозька Біблія 1581 року та видана у Парижі 1563 року), релікварій св. Аронтія ХІ ст. тощо. Музей має три філіали: 1980 року створено Червоноградську філію, 1991 року – Сокальську філію «Людина. Земля. Всесвіт», 1993 р. – Інститут релігієзнавства. Створюється музей юдаїки.

— Державний природознавчий музей НАН України — це один з найстаріших і найбагатших за науковими природничими колекціями серед музеїв Європи. Музейне зібрання становить більше ніж 400 тисяч одиниць збереження. Засновник музею — граф Володимир Дідушицький (1825-1899), відомий зоолог, етнограф і археолог. Музей був відкритий для відвідувачів з 1870 р. Його головне приміщення було збудовано на межі ХVIII-ХІХ ст. і є пам'яткою архітектури. Музей занесено до європейських і світових каталогів музеїв. Він брав участь у перших Всесвітніх виставках у Відні (1873 р.) і Парижі (1878 р.), де отримував дипломи і медалі. У 1940 р. музей увійшов до складу Академії наук України. Його наукові фонди та музейна експозиція внесені до державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання. Фонди музею сформовані на базі унікальних колекцій Природничих музеїв ім. Дідушицьких і Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка із зборів багатьох поколінь природодослідників середини ХІХ - початку ХХ ст. та значно доповнені за час його перебування в Національній академії наук України. Наукові фонди музею (природничі колекції) загалом становлять понад 400 тис. одиниць зберігання, мають виняткове значення для науки і входять до державної частини Музейного фонду України. Фонди музею містять більше 250 голотипів, за якими вперше у світовій науці описані нові види викопних та сучасних рослин і тварин. Серед колекцій і пам'яток природи світового значення зберігаються:

§ унікальні експонати мамонта і волохатого носорога з озокеритових копалень Старуні (Передкарпаття), метеорити (Пултуськ), бурштини з включеннями (Гданськ);

§ палеозоологічні колекції (від кембрійського до четвертинного періоду);

§ палеоботанічні колекції (від девону до неогену);

§ колекції порід і мінералів (від докембрію до четвертинного періоду);

§ еталонні систематичні колекції ґрунтової мікро- і мезофауни;

§ колекція малакофауни України;

§ колекції 15 рядів регіональної і тропічної ентомофауни, а також плейстоценових комах;

§ колекції риб, земноводних, плазунів, птахів (опудала, тушки і яйця), серед яких одна з найбільших в Європі унікальна колекція альбіносів і меланістів, та ссавців (опудала, тушки, черепи і роги);

§ повні збори мохоподібних України, Кавказу і Середньої Азії;

§ гербарій судинних рослин тощо.

Протягом всього періоду існування музею його експозиція розвивалася і вдосконалювалася відповідно до наукових концепцій у вченні про еволюцію, змін у систематиці, нових матеріалів з історії природи краю та сучасного стану біологічних ресурсів. До початку реконструкції музею експозиція щорічно приймала до 100 тис. відвідувачів. На даний час експозиція демонтована і зберігається у законсервованому вигляді. Для огляду відвідувачів відкрито виставку «Мандрівка у минуле».

— Аптека-музей «Під чорним орлом» — досі діюча аптека й музей — найдавніша з існуючих у Львові аптек, розташована на площі Ринок у наріжному будинку, яким починаються вулиці Друкарська та Ставропігійська. В унікальному аптечному музейному комплексі презентовано більше ніж три тисячі рідкісних експонатів, яких зібрано науковцями, фармацевтами та колекціонерами-ентузіастами. У 1966 р. на базі старовинної аптеки створено музей історії фармації. Ідея створення музею виникла ще у XIX столітті. У 1868 році було створено Галицьке товариство аптекарів, якому вдалося зібрати невелику колекцію експонатів, та в умовах Австро-Угорської імперії створити музей було неможливо. Після ремонтно-реставраційних робіт експозиція музею значно розширилась і нараховувала 16 експозиційних залів загальною площею 700 м². Огляд музейної експозиції розпочинається з Торгового Залу. Стеля Торгового Залу прикрашена поліхромними розписами, виконаними на початку 19 століття віденським майстром Штаалем. Це овальні медальйони, що символізують чотири праелементи Всесвіту та за вченням Емпедокла становлять основу всього сущого. Це «Aqua» («Вода»), «Ignis» («Вогонь»), «Terra» («Земля»), «Aer» («Повітря»). Найцікавішими експонатами Торгового Залу є унікальні фармацевтичні ваги. Особливо цікавими є одні з них, що кріпляться на бронзових фігурах, висотою біля одного метрa, Асклепія — давньогрецького бога медицини та його доньки Гігеї, богині здоров'я. У Торговому Залі можна придбати лікарські препарати та знамените «Залізне вино». У другому залі колись була матеріальна кімната, де зберігались запаси медикаментів. Тепер тут виставлено колекції посуду для зберігання медикаментів, частину аптечного обладнання різних епох, старі патентовані ліки тощо. Інтер'єр третього залу відтворює вигляд старовинної аптечної лабораторії. Розміщені тут експонати знайомлять з різними етапами переробки рослинної сировини і виготовлення з неї ліків. У маленькій і тісній кімнатці знаходилась аптечна кухня (кокторій), де методом теплової обробки виготовлялись ліки. У одній з наступних кімнат на художньо оформлених стендах популярно викладається історія фармації від найдавніших часів до наших днів, розповідається про основні етапи розвитку її в Єгипті, Стародавній Греції та Римі, державах Близького Сходу та Західної Європи. Далі йде дерев'яна галерея у чотириповерховий флігель, збудований на зламі 15 — 16 століть. Перша реставрація будинку виконана у 1757 році. У флігелі розмістились алхімічна лабораторія, бібліотека, яка налічує понад 3 тисячі книг. Цікавість викликає алхімічна лабораторія, яку відтворено за старовинними картинами і гравюрами. Вниз по сходах, розміщені старі аптечні підвали, де відновлено інтер'єри початку 18 століття. Тут експонуються великі дерев'яні бочки та бутлі для зберігання лікувальних медичних вин. З аптечних підвалів дубовими сходами знаходиться внутрішній дворик — єдиний об'єкт у Львові, де вдалося реставраційними засобами відтворити вигляд жилого будинку заможного міщанина XVI-XVII ст.

— Музей народної архітектури та побуту у Львові «Шевченківський гай» — це скансен (музей просто неба або село-музей) на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який ще у 30-х роках ХХ сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба. Тоді вдалося перевезти до Львова лише один експонат — Миколаївську церкву з с. Кривка. У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи, було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році й був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту. Експозиція музею налічує близько понад 120 пам’яток народної архітектури із західних регіонів України. Окрім того у постійній експозиції та сховищах музею знаходиться близько 20 тисяч предметів щоденного побуту і ужиткового мистецтва. Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15 — 20 пам’яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина». На сьогодні на території етнозон Музею розташовано 124 памятки архітектури, котрі обєднані в 54 садиби. В Музеї функціоную чотири виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію.

— Львівський державний історико-культурний музей «Личаківський некрополь» — один з найвеличніших і найпомпезніших європейських некрополів, заснований у 1786 році. Тут від перших років його заснування хоронили осіб відомих, знатних, найбагатших - діячів культури, мистецтва, науки і всю політико-адміністративну еліту столиці Королівства Галичина і Лодомерія. Личаківський цвинтар, який в середині ХІХ ст. був перетворений на парк, поступово став своєрідним музеєм надмогильної скульптури і архітектури малих форм просто неба. Некрополь - це цінна пам’ятка садово-паркового мистецтва, де відчувається єдність людини і природи, історична тяглість, культ предків, ностальгія. Зараз це музей на площі, яка перевищує 42 га, і усипальниця, в якій спочиває понад 400 тисяч людей. На його території є скульптури і архітектурні споруди відомих майстрів: Гартмана Вітвера, братів Шімзерів, Павла Евтельє, Генрика Пер'є, Юліана Марковського, Івана Левинського, Григорія Кузневича, Сергія Литвиненка, Євгена Дзиндри, Теодозії Бриж, Якова Чайки, Емануїла Миська та інших. Шедеври, що вийшли з-під їхнього різця, прикрашають могили осіб різних національностей - українців, поляків, австрійців, німців, вірмен і багатьох інших, які були представниками багатьох віросповідань. Рішенням Львівської міської Ради народних депутатів від 10 липня 1990 територію Личаківського цвинтаря оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення. Діяльність музею скерована на охорону та збереження культурної спадщини України, проведення науково-дослідної, інформаційної та культурно-освітньої роботи з метою її популяризації. На початкових етапах створення музею було встановлено мережу освітлення, охорону кладовища, облаштовано площу біля центрального входу, придбано автотранспорт, збудовано будинок адміністрації і т.п. Згодом акцент був перенесений на облік пам’яток історії, мистецтва та архітектури, розташованих на території музею та їх популяризацію, а також реставрацію, консервацію надгробків і благоустрій території. За останні роки здійснено значні обсяги ремонтно-реставраційних та відновлювальних робіт, встановлено надгробки на могилах, які були втрачені свого часу і віднайдені зараз, завдяки опрацюванню архівних документів. На території музею впорядковуються місця поховань борців за незалежність України. Так, з ініціативи громадськості розпочали будівництво військових меморіалів, місць почесних поховань, встановили ряд пам’ятних знаків на місцях не збережених масових поховань, організовано перепоховання жертв репресій.