Основні структурні елементи сельбищної зони міста

У відповідності до містобудівних норм у межах міської сельбищної території формуються структурні елементи різних містобудівних рівней.

Житловий квартал (житловий комплекс, мікрорайон) - первинний структурний елемент житлового середовища - його структурна одиниця, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними рубежами тощо, площею до 20…50 га з повним комплексом установ та підприємств обслуговування місцевого значення.

Такі житлові комплекси формуються на основі функціонального і просторового об'єднання груп житлових будинків по обслуговуванню і спільному використанню території.

Квартали-житлові комплекси-мікрорайони можуть мати також зменшену площу території - до 20 га і неповний комплекс установ і підприємств обслуговування. Такі квартали, як правило, формуються у малих містах і поселеннях, а також в умовах складного рельєфу або під час реконструкції вже існуючої забудови.

Планувальна організація житлових комплексів-кварталів-мікрорайонів пов'язана з повсякденним обслуговуванням населення і повинна передбачати мінімізацію витрат часу населенням при здійсненні різноманітних функцій на житловій території і при відвідуванні установ та підприємств обслуговування. Для цього об'єкти повсякденного відвідування наближають до житлових будинків (рис.7.1).

Рис.7.1. Приклад планувального рішення житлового мікрорайону. Фрагмент житлового району Оболонь (Київ): 1- громадський центр; 2- школа; 3- дитячі установи

Чисельність населення житлових комплексів – мікрорайонів складає 4…6 тис.мешканців у малих містах, 6…12 у середніх і великих, до 20 тис. мешканців у крупних і найкрупніших. На територіях житлових комплексів-мікрорайонів розміщують дитячі установи, школу, продовольчі магазини та інші об'єкти повсякденного обслуговування. При цьому для розміщення останніх використовують приміщення, вбудовані в перші поверхи житлових будинків. У деяких випадках додатково можуть розміщувати також заклади і підприємства групи періодичного обслуговування, наприклад: приймальні пункти хімчисток і пралень, перукарні, магазини, музикальні і художні школи і таке інше. Доцільно укрупнення торгових підприємств та їх об'єднання-кооперування з культурними, видовищни-ми і спортивними закладами у вигляді громадського центру. Такий центр обслуговує і сусідні житлові комплекси - мікрорайони. Розташування установ обслуговування населення на територіях комплексів здійснюють диференційовано: школу і дитячі установи розташовують поблизу до житлової забудови, підприємства торгівлі – ближче до транспортних магістралей і їх вузлів. У відповідності до цього органі-

зують і рух пішоходів. Пішоходні дороги і доріжки по можливості виконують з мінімальною кількістю перехрещень з внутрішніми проїздами транспорту, а також взаємними між собою.

Слід сказати, що поняття житлового комплексу в містобудівної теорії і практиці з часом змінювалось: спочатку житловий комплекс ототожнювався з поняттям кварталу, потім -мікрорайону. У данний час його трактування відноситься до житлових утворень різної величини. Часто він розуміється як значна за площею територія, що включає два - чотири мікрорайони.

Житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80…400 га, в межах якого формуються житлові квартали-комплекси-мікрорайони і розміщуються установи та підприємства обслуговування, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці та дороги загально-міського значення, природні або штучні рубежі: ріки, озера, канали. Житлові райони, що склалися як відособлені, можуть формуватися як самостійні структурні одиниці.

Житлові райони складаються з кварталів-мікрорайонів, об'єднаних громадським центром. Вони формуються в межах сельбищної території середніх і великих міст і в межах планувальних районів крупних і найкрупніших міст. Розміри і структура житлових районів залежать від величини міста, особливостей його планувальної організації і від поверховості забудови. Відповідно до містобудівних норм житловий район може мати населення 25…40 тис. у середніх і великих містах, 40…80 тис. мешканців у крупних і найкрупніших містах (рис.7.2).

У центральній частині житлового району звичайно розміщують його громадсько-торговий і культурний центр, який може займати територію 2…5 га. Він повинен знаходитися в межах пішохідної доступності населення, що забезпечує максимально припустимий радіус обслуговування - 1500 м. Через територію житлового району і його центр проходить міський громадський транспорт. У житловому районі передбачається система пішохідних шляхів, яка забезпечує зручний підхід населення до громадських центрів і зупинок міського транспорту.

Планувальна організація і композиція житлового району визначається його місцем у плані міста відносно міського центру і основних архітектурно-планувальних осей та вузлів як існуючих, так і проектуємих, а також загальною композиційною ідеєю.

В умовах реконструкції композиція житлового району визначається й історично сформованою забудовою міста та його центру з урахуванням особливостей її характеру, поверховості, а також особливостей навколишнього природного оточення.

Рис.7.2. Приклад проекту планувального рішення експериментального житлового комплексу у складі житлового району крупного міста:

1-житлові будинки різної поверховості; 1…9 поверхові; 2-те ж саме: 9…16 поверхові; 3-те ж саме: 25-поверхові; 4- школа; 5- дитячі установи; 6- полікліника; 7- спортивний комплекс; 8- громадський центр міського значення

Житлові райони слід розташовувати на придатних ділянках сельбищної території добре інсоліруємих, захищених від сильних вітрів, з рельєфом, маючим ухили, що являються сприятливими для забудови, по можливості наближеними до парків і зелених зон міста.

Сельбищний район (житловий масив) — структурний елемент сельбищної території площею більш 400 га, в межах якого формуються житлові райони. Межі ті ж самі, що і для житлових районів. Дана структурна одиниця характерна для крупних та найкрупніших міст і формується як цілісний структурний організм з розміщенням закладів обслуговування районного і міського користування.

Розрахункову щільність населення на території житлового району рекомендується приймати від 110…170 чол/га для малих міст до 190…220 чол/га для найкрупніших.

Щільність населення житлового кварталу–комплексу-мікрорайону з повним комплексом установ та підприємств обслуговування місцевого значення приймають в межах 180…450чол/га.

При цьому щільність населення житлового району та житлового кварталу слід диференціювати в залежності від їх розміщення у структурі сельбищної зони та приймати:

з підвищеними значеннями у центрі міста та на територіях, тяжіючих до основних архітектурно-планувальних осей та вузлів;

з середніми - у середній зоні міста та на територіях основних планувальних осей та вузлів периферійних територій;

з нижчими - в периферійній зоні міста за межами основних осей та вузлів.

Житлові комплекси заїх ємністю поділяють на три типи: малої, середньої та високої сельбищної ємності.

Житлові комплекси малої сельбищної ємності формуються в умовах низької інтенсивності освоєння території - переважно в малих міських і сільських поселеннях. Вони формуються забудовою малої поверховості, у ряді випадків - із присадибними ділянками. Формування таких комплексів часто пов'язано також з рішенням проблем другого житла - це дачні і садово-городні житлові комплекси.

Житлові комплекси середньої сельбищної ємності - включають весь діапазон житлових утворень, у яких не використовується підземний простір. Існує різноманіття варіантів забудови по поверховості - від двох - триповерхових до багатоповерхових будинків з ліфтами. У таких комплексах можливі варіанти розподілу і сполучення центрів періодичного і повсякденного обслуговування.

Житлові комплекси високої сельбищної ємності характеризуються підвищенною щільністю населення, концентрацією мереж обслуговування, підземним розміщенням транспортних споруд, мінімальною площею незабудованих ділянок. Компактність житлової забудови дозволяє здійснювати стандартне обслуговування в будинках, а нестандартне - у громадських центрах загальноміського значення. Комплекси такого типу характерні для найкрупніших міст.

Планувальна структура житлових комплексів у великій мірі визначається взаємним розміщенням житлових і громадських зон, територій відпочинку та організацією зв'язків між ними. Важлива задача планувальної організації житлових комплексів — поділ пішохідного і транспортного руху. На транспортних магістралях і вузлах розміщуються торгово-громадські центри, до яких сходяться пішохідні шляхи з прилягаючих кварталів. Ці центри сполучаються з місцями пішохідних переходів і зупинок громадського транспорту. До них примикає забудова високої щільності, де проживають родини із значною кількістю працюючих.

На перехрещеннях головних пішохідних шляхів усередині міжмагістральної території розміщуються школи, дитячі установи, озеленені території відпочинку (рис.12.1).

Безперервність пішохідних зв'язків міжмагістральних територій при перехрещеннях з транспортними магістралями бажано забезпечувати за допомогою тунелів для пішоходів. Трасування пішохідних доріг повинне відповідати напрямкам потоків, їх щільності та циклічності їх руху. Воно має "гіллястий" характер - у напрямках до мети переважного руху окремі доріжки зливаються в широкі алеї і бульвари. В умовах реконструкції організація пішохідного руху вирішується в ряді випадків шляхом закриття автомобільного руху по вулиці і перетворення її в чисто пішохідну.

Питання самоконтролю до лекції №7

1.Яку долю (відсоток) складають території сельбищної зони від загальної території міст, різних за народногосподарським профілем та величиною.

2.Наведіть перелік основних містобудівних об’єктів, які являють собою складові елементи структури сельбищної зони.

3.На які групи поділяють об’єкти соціально-побутового призначення, що розміщуються на міських сельбищних територіях?

4.Наведіть показники, за допомогою яких при містобудівному проектуванні орієнтовно визначають розміри сельбищних територій населених місць.

5.Наведіть перелік основих об’єктів соціальної інфраструктури (закладів, підприємств громадського призначення, що розміщуються на сельбищних територіях міст).

6.Наведіть перелік основних вимог до планувальної організації сельбищних територій міст.

7.Визначте класифікаційні ознаки таких структурних елементів сельбищних територій: житловий квартал–комплекс–мікрорайон, житловий район, сельбищний район – житловий масив, житловий комплекс.

Рис.8.1.Центральний район м.Дніпропетровська. Фрагмент ситуаційного плану. У центрі міста частіше використовувався периметральний прийом забудови